Розділ 1

Нікого сильнішого за нього серед живих та безсмертних немає. Далеко не улюбленець долі, проте могутнішого в цьому світі та за його межами немає.

Той, хто був наймогутнішим вчора, кого боялися та ненавиділи небожителі, сьогодні ледве знайшов у собі сили відкрити очі та роззирнутися навколо.

Це був глухий закоулок. Темне місце десь між трьома стінами будинку. Лише в одній стіні виднілися двері, а не довгий коридор виходив на світлу вулицю.

Хва Чену довелося зібратися з силами, щоб піднятися. Ліва рука нестерпно боліла, хоча це можна було сказати про весь лівий бік. Сьогодні пообіді великий Хва Чен приліг перепочити в одній із кімнат свого палацу, тай заснув. Здається, саме на ліву сторону він перевернувся перед тим як заплющити очі. Тож, виходить, уві сні щось сталося, й тепер він опинився тут – у цьому дивному незнайомому та шумному місці. Серед кислого смороду та насичено червоних глухих стін. Майже глухих… З однима дверима. Проте, яким би не було це місце, воно не було схоже на жодне, яке знав Хва Чен. Ніде не було таких дверей, такого дивного кольору світла та такого нав’язливого, не схожого ні на що, шуму.

Хва Чен провів рукою по своєму боці. Що ж, не дивлячись на незнайоме місце, головна річ була при ньому. А, опустивши на себе очі, Хва Чен виявив, що й взагалі вся його речі, одягнені на тіло, також були з ним. Він опинився тут так, ніби його зовсім не чіпали. Хто зміг так майстерно та непомітно перенести його сюди? Як посмів ступити до палацу без його відома?

Очі Хва Чена зіщулилися. В їх глибині промайнув небезпечний блиск. Такий, після якого, зазвичай, у його ворогів зовсім не залишалося ніяких шансів. Це був підпис їхнього смертного вироку.

Хва Чен поривчасто сіпнувся в бік дверей та потягнув їх на себе. Двері здригнулися, проте витримали. Здається, там стоїть такий засув, що двері відчиняться тільки разом з частиною стіни. Хва Чен не став тягнути їх сильніше, натомість пішов на світло, до дороги.

Йому довелося зупинитися відразу за смугою світла.

Ліхтар, що висів над його головою здавався дивним. Ще дивнішою була дорога.

Та нічого з цього не могло зрівнятися з… усім іншим. Будинки, люди за провулком та… дивні механізми за ними.

Хва Чен зробив крок назад, в темряву. Його очі вперлися в стіну навпроти.

Здається, він опинився дуже далеко від свого палацу. Набагато далі, ніж він собі уявив. Тож… Де знаходиться це місце?

Позаду Хва Чена, щось клацнуло, скрипнуло, і одразу розлючений жіночий голос закричав:

– Чортові божевільні наркомани! Якого хріна ви виламуєте мені двері?!

Хва Чен повільно обернувся та зустрівся поглядом з пишною жіночкою.

Вона також виглядала дивно. Більше того, була невимовно зла.

Здається, незнайоме місце готове принести Хва Чену чимало головного болю…