Зелені очі

Багато років тому я витягнув тебе із Пекла. Твоя душа була найсвітлішою у тому темному місці.
І ось я сиджу напроти тебе в якійсь задрипаній забігайлівці, дивлюся в твої прекрасні зелені очі, хочу потягнутися своєю рукою до твоєї. Ти жартуєш про щось дурне, ще на половині жарту починаючи сміятися. Ці очі полонять, але ти не дивишся на мене у відповідь, скільки б я не чекав і не сподівався. Я радий побути удвох, тільки ти і я.
На вулиці осіння дощова ніч. Після важкого полювання під хаотичний стук крапель автівка поспішає у бункер. Дін не спав більше доби і вже незрозуміло, чи він тримає кермо, чи кермо його. Я сиджу на сусідньому сидінні, так близько, але так далеко. Дін міцний горішок, та навіть у найміцніших є межа. Його повіки стають важкими і незабаром стуляються, руки послаблюють хватку і машину веде до узбіччя. Секунди вистачає, щоб прокинутися та вчасно вирівняти колеса. Я бачу, як, відійшовши від скачку адреналіну, Дін знов починає випадати із реальності. Пропоную помінятися, на що отримую бурчання, яке означає “фіг мені”, тоді командую зупинити автівку. Дивно, але, мабуть, водій визнав це гарною ідеєю. Коли це Дін виконував чужі накази? Він перелазить на заднє сидіння і миттєво засинає. Ніч холодна, машина швидко холонє і в салон заповзає липкий протяг, який проникає під усі шари одягу. Пальці на ногах клякнуть. Мене зігріває благодать, тому мені замерзнути не страшно. І тут за спиною чую тихий шелест. Трохи захриплим від сну голосом Дін просить мій плащ. Легким рухом руки накидаю тканину на людину, що незграбно скрутилась на сидінні. Закутавшись, Дін знов поринає у царство Морфея, а я можу подивитися на це воістину сонячне створіння, яке тихо посопує та щось бубонить під ніс уві сні.Я просидів на передньому сидінні решту ночі. Вранці Дін був схожий на ведмедя після сплячки. Весь скуйовджений і незграбний. Поки він перелазив на переднє крісло, його обличчя було так близько. Як я хочу торкнутися щоки, провести по вилиці пальцями, поцілувати губи. Як я вже казав, навіть у найміцніших є межа, і тут моя. Дочекавшись, поки Дін перелізе повністю, притягую мисливця ближче до себе і цілую. Від його сонного виразу обличчя не залишилося й сліду. Коли він так близько, я можу зазирнути в очі, що так нагадують хвойний ліс, в якому хочеться заблукати, щоб були тільки я та зелень навкруги. Він квапливо відсторонюється. Усередині щось починає боляче лоскотати всі органи мого чуття, у голові крутиться тільки одна думка: “Чому я зупинитися не зміг?”. Секунда? Дві? Три? Не знаю, скільки ми так дивилися один на одного. Я вже приготувався отримати в ніс чи, як мінімум, всю дорогу їхати у гнітючій тиші. Але ще за мить мої губи накривають теплі губи навпроти. Багато разів я уявляв цей поцілунок, але не очікував, що він буде таким жаданим і нестерпно гарячим.
І ось ми знов у дорозі. Пальці наших рук переплетені. Ми їдемо додому.