Сум

Він ходить по кімнаті. Потім блукає коридорами. Його нова квартира, виявляється, така велика. Хто б міг подумати, що за ті 2 місяці життя тут, він ще не втямить того повністю. Не звикне до того, що виходячи зі спальні бачить не вхідні двері, а безліч інших кімнат.

Дазай не знає, навіщо йому тут жити. Він займає лише місце на кухні і невелику частинку старезної шафи, яка, здається, бачила ще позаминуле століття. Ну і ліжко, звісно ж. Хоча зазвичай він не ночує вдома, а блукає вуличками рідної Йокогами. Хоча, можливо, він би і хотів згадати, що таке той дивовижний спокійний сон.

Ця квартира дісталася йому як подарунок. Йому тоді було так погано, що він перестав замислюватися над банальними речами, і в якийсь момент був змушений переїхати зі свого старого місця проживання. Його і там все влаштовувало, але той склад знесли, тому він знайшов собі нове.

Пусті стіни, безкінечні коридори і величезні кімнати майже без меблів — все це і є його квартира. Самотність просто нищить це місце зсередини разом з усіма, хто там знаходиться. Сюди іноді заходять у гості, але не затримуються надовго, відчуваючи жахливу атмосферу. Але Дазаю все одно. Йому хоч би просто десь не вмерти, йдучи вулицею.

Іноді сюди може завітати хтось з його колег. Чуя, наприклад, або Морі-сан. Хоча Морі він, мабуть, не повинен називати колегою, але той так з цього біситься, роблячи вигляд, що все добре. Люди часто дуже розумні у важких питаннях, але такі слабкі до банальних маніпуляцій, що аж смішно стає. Або страшно. Не знаю навіть.

Іноді хочеться щоб все це просто закінчилося. Правда, це все нічим заміняти. Його життя вже вирішено, а можливості щось змінити немає. Принаймні зараз. Хоча так приємно вірити, що все ж можна…

Квартира номер 24 на 2 поверсі. Будинок номер 22. Так багато двійок. Цікаво думати про якусь нісенітницю, поки власне життя руйнується перед очима. Але може це хоча б допоможе Дазаю вирішити хоч якусь з його проблем.