Фанфіки українською мовою

    Енн Утвікі повільно ходила своєю новою кімнатою та думала про те, як в один момент змінилось все її життя. Ще тиждень тому вона з братом та подругою Мікаелою були звичайними школярами– випускниками, а тепер–  стажери елітного, секретного воєнного  підрозділу– NEST. І не лише стажери–  а й–  спеціалісти з налагодження зв’язків з автоботами–  велетенськими роботами з планети Кібертрон

    – До речі, про пташок… Час мені до них приєднатися—З цими думками дівчина спустилась до головного амбару.

    Там, як зазвичай всі були зайняті своїми справами: Микаєла та Сем спокійнісінько ніжились у кутку, Айронхайд чистив свої улюблені гармати, Джаз «зависав» в інтернеті, Хаунд про щось сперечався з Ретчетом, Бамблбі та Дрифт влаштували спаринг, а Прайм стояв окремо в своїй альт– формі тягача. Хмикнувши, оскільки все це нагадувало, якусь сюрреалістичну картину, дівчина сіла в непримітний кут та вирішила почитати. Всеодно ботам було не до спілкування.

    Нажаль, спокійно почитати не вдалося оскільки Ретчет та Хаунд перейшли на підвищені тони, а Бі з Дрифтом, наче спеціально гучно брязкали зброєю, що трохи дратували. Енн покосилася на Оптимуса та подумала, коли ж він припинить цей балаган, але нічого не сталося. Згодом з’явився Кроссхейрс та швидко приєднався до суперечки, що почала перетворюватись на «Холодну війну». Галас стояв майже нестерпний, а лідер й далі не реагував. Лізти до нього з проханням, не хотілося. Прайм завжди тримався трохи одинаком, але терпіти подібний галас було важко, а в сусідніх приміщеннях ж працювали військові, яким подібне звісно, заважало ще більше.

    Дівчина гучно захлопнула книгу і піднялась зі свого місця.

    – Гей, може досить? – крикнула вона привертаючи увагу ботів – Скільки можна? Розвели тут балаган, наче діти! Немає сил це терпіти!

    – В чому річ, крихітко?–  Спитав Джаз посміхаючись та спостерігаючи за роздраконеною дівчиною

    – Без жартів народ! Ви заважаєте

    – Кому?

    – Мені–  читати, а військовим по сусідству–  працювати–  відрубала Уітвікі

    Сем відволікся від споглядання Мікаєли і теж підключився до розмови.

    – Ой народ, ви їй читати заважаєте. Тепер вона вам спокою не дасть, – простогнав хлопець, що добре знав свою сестру.

    – Так, заважаєте, і не лише мені! Галасливі мов стадо бізонів!– Огризнулась дівчина, розсмішивши ботів. Сварки між нею та Семом вже стали звичною справою, тому ніхто не дивувався

    – Та годі тобі, книжковий хробачок,–  лагідно применшив десь підслуханий вираз Джаз, який вперто не розумів, чому дівчина так любить книги,– краще розважся з нами

    – Правильно бо, за своїми книгами світу білого не бачиш,– додав Айронхайд,–  Книгожерочко білкова,

    – Енн збиралась щось відповісти, але те, що боти використали дурнувате шкільне прізвисько, жахливо засмутило дівчину. Намагаючись приховати образу дівчина, Уітвікі  надула губки та відвернулася.

    Автоботи засміялися, бо це дійсно виглядало мило, зовсім проігнорувавши Сема та Мікаєлу, що шипіли на них. Останні двоє знали, як гостро Уітвікі реагує на подібне і намагались виправити конфлікт, що ще не почався. Але, на жаль!

    Енн, що сприйняла сміх за наступну образу, захотіла стати зовсім непомітною. Невже і тут над нею насміхатимуться? Блискуче! А вона тільки почала вважати, що автоботи ставляться до людей, як до рівних.

    Почувся якийсь звук, і піднявши голову Енн зі здивуванням помітила, що Прайм відкрив дверцята з її боку, наче запрошуючи сісти. Дівчина засумнівалася, намагаючись стримувати сльози, а коли автобот запрошувально кліпнув фарами залізла до салону та закрила двері.

    – Що тебе так засмутило?–  Прошелестів приємний голос лідера автоботів через радіо–  Айронхайд буває грубим, але не варто приймати все це близько до серця.

    – Я не думаю… Що тобі це цікаво. Просто не люблю це дурнувате прізвисько,–  пробурмотіла дівчина відчуваючи себе трирічкою.

    – Ти так засмутилась через прізвисько? Це ж дурня!–  Прайм дійсно не розумів у чому річ.

    Енн в принципі, була готова з ним погодитись, але пирхнула:

    – Для тебе звісно, – Дурня, ти ж Прайм, ніхто не з тебе кепкувати. А мене тут ніхто не цінує. Це ж Сем тут герой, а я так– помічник.

    Тепер вже Оптімус пирхнув, а здивована дівчина вирячилась на приладову панель. Оце так! Лідер автоботів здатний на почуття.

    – Невже, ти думаєш, що я завжди був Праймом?

    – А хіба це не так?

    – Ні. Це не так. Раніше я був архіваріусом. Весь час я витрачав на наші аналоги ваших книг. І прізвисько мені дали схоже «архівний шлак».

    – Правда? –  Здивувалась Енн.

    – Звісно, було не приємно, коли при цьому у тебе майже не було друзів, та потім я припинив звертати на все це увагу. Ось так.–  Прайм подумки усміхнувся своєму минулому.

    Уітвікі мовчала. Ось чого вона дійсно не очікувала, то це того, що Оптімус розговориться з нею. Вона вважала Прайма найвідлюдкуватішим автоботом: завжди окремо, завжди сам й легше не лізти до нього з питаннями, а тут…

    Енн тихо засміялась.

    – Я радий, що зміг підняти тобі настрій.

    – Подивилися б, вони на тебе зараз, Оптімусе. Думаю їм би, не було так смішно,–  пояснила свою реакцію Енн.

    – Енн думаю, що це неможливо.

    – Чому?

    – Ми ж не просто так, тут опинились. Нашої планети більше нема, як і більшість її мешканців–  Судячи з тону, Прайму стало сумно.

    І дівчина це відчула, миттєво відчувши співчуття до цього суворого бота. Нерішуче Уітвікі торкнулась приладової панелі показуючи, що їй шкода.

    – Я не хотіла засмутити тебе. Вибач.

    – Ти тут ні до чого,–  Заперечив Оптімус–  Це ж, минуле.

    Дівчина хотіла, щось сказати, але замість цього позіхнула.

    – Тобі хіба не час в «оф– лайн»?–  Поцікавився прайм, але дівчина чомусь подумала, що він хоче змінити тему.

    – У нас це називається «сон». Вам ще доведеться знайти купу відмінностей в наших мовах,–  посміхнулась вона.

    – Я серйозно, вже майже десята.

    – Справді? Так, дійсно,–  Енн подивилась на годинник. –  Так ти правий.

    Дівчина потяглась до ручки дверей, думаючи про те, що все ж слід поважати не бажання бота продовжувати розмову, а потім завмерла.

    – Дякую,–  через секунду сказала вона.

    – За що?

    – За компанію.

    – Нема за що, і пам’ятай, тебе тут усі цінують. Кожен з нас–  герой,–  сказав Прайм, але Енн його вже не почула. Вона зачинила двері і пішла по ангару до виходу в коридор.

    Дівчина намагалась не дивитись на ботів, бо все ще відчувала легку образу, а дарма. Як би вона подивилась на них, то мала б нагоду побачити, повні каяття фейсплести.

    .  .  .

    А на наступний ранок на Енн очікував приємний сюрприз. Ледь дівчина зайшла до ангару, до неї одразу підскочив Бі з дуже милим виразом фейсплейта–  і протяг  долоню з якоюсь коробочкою. Дівчина подивилась на нього зі змішаним почуттями, але все ж взяла коробочку, бо надто мило жовтий бот просив прийняти її. Розгорнувши її Енн побачила свої улюблені цукерки.

    – Це/компенсація за те/ що ми сміялися–  виговорив Бамблбі–  різними голосами,–  пробачте нас роги.

    Останнє було фразою з якогось мультика, в комбінації з «котячими очинятками» Бі, що дуже розсмішило Енн. Дівчина жестом попросила бота нагнути голову і чмокнула його в «щоку».

    – Гей, ми всі старалися,–  обурився Джаз.– Тому не лише Бі заслужив на цьомчики.

    Дівчина посміхнулась.

    – Але лише Бі вміє робити такі оченята, – невинно відгукнулась вона.

    Джаз, смішно фиркнув показуючи, що він «образився».

    – Цей теж, до Оптимуса  на розмову піде? – спитав Сем з посмішкою дивлячись на сестру,–  Врахуй, Джазе, до салону ти не влізеш,–  вже звертаючись до бота, додав він.

    Сріблястий бот у відповідь похнюпився, трансформувався та поїхав з бази. Всіх розвеселила така поведінка, а Енн стурбувало. Невже вона обділила бота увагою? Доведеться виправляти.

    «Цікаво,–  подумала вона,–  що за цукерки любить Джаз?»

     

     

     

     

     

     

     

    0 Коментарів