полонені іспанців

– Які думки щодо шляхів відходу?

– О, зараз ти можеш сміливо імпровізувати!

Спроба непомітно вмикнути чаші з-під носа іспанців провалилася. І тепер обидва пірати, кожен з яких вважав себе повноправним капітаном славнозвісної “Чорної Перлини”, сиділи примотані до стволів дерев.

– Казав же, що піду сам. Нашумів своєю дерев’яшкою, і ось результат! – бурчав Горобець, намагаючись витягнути руки з пут.

– Як же, все через мою ногу, а не через твій вічний поспіх! – закотив очі Гектор.

Новий королівський капер, примудрившись просунути руки під мотузками, став від’єднувати дерев’яну ногу.

– О, у тебе є ніж! Дуже до речі… – Надихнувся Горобець, дивлячись за маніпуляціями сидівшого навпроти.

– Дещо краще! – в передчутті прогарчав Барбоса, витягаючи гнилими зубами затичку, із вбудованої всередину протеза пляшки. Щасливо жмурячись, припав губами до горла і сьорбнув вабливої рідини, із задоволенням помітивши, з якою заздрістю за цим спостерігає Джек.

– Беру свої слова назад. Я теж хочу таку! Гектор мовчки передав товаришу за нещастям напій. Прийнявши пляшку, Горобець змовницьки підморгнув:

– Вип’ємо ж за помсту! Чисту і солодку, – пірат ковтнув рому.

– За помсту? – здивовано перепитав Барбоса. Тепер і Джек самовдоволено усміхнувся, розуміючи, що влучив.

– Не прикидайся. Прийди ти сюди тільки за чашами, ти розвернувся б і пішов, побачивши що їх нема на належному місці. Але ти залишився чекати на Чорну Бороду, – перервавши свою промову, він зробив ще ковток. Після чого повернув ногу її власнику, який все ще дивився з погано прихованим подивом в блакитних очах. А в очах навпроти все ще красувалася гордовита усмішка.

– Король Георг, каперство, мундир, перука – дешевий маскарад, до того ж зовсім не в твоєму стилі, я ж знаю. Нізащо не повірю, що піратський барон, який так вдало підняв бунт, знову погодився б ходити під кимось, – пригадав старі образи Джек.

– Тебе не було на судні тієї ночі, – проігнорувавши випад Горобця, почав свою розповідь Барбоса.

– Коли ти втратив мою “Перлину”? – знову вліз у розмову Джек.

– “Перлину” захопили! – Тепер уже роздратований погляд утупився в обличчя навпроти, – недалеко від узбережжя Еспаньоли на нас раптом напали.

Блакитні очі невідривно дивилися в карі, ніби бажаючи переконати в правдивості слів їхнього власника. Джек лише дивився у відповідь, як зачарований, не в змозі розірвати зоровий контакт.

Він уже не слухав балаканини Гектора, які могли здатися маренням божевільного, якби Горобець особисто не побачив, на що здатна “Помста Королеви Ганни”, та старий пірат також був у здоровому глузді.

Джек вдивлявся у світлий погляд навпроти, ловлячи будь-яку зміну емоцій свого колишнього старпома. Намагався згадати коли вони востаннє так балакали? Без особливої потреби, не гризучись, не намагаючись вбити один одного?

Вдивлявся в обличчя, звертаючи увагу, що, незважаючи на службу у короля, Барбоса доглянутішим не став. Лише з’явився ще десяток зморшок на його обличчі.

Дивився і розумів, що давно вже пробачив йому і бунт, і угон корабля. Хоча до кінця не зізнавався в цьому навіть самому собі…

Коли Гектор раптом нахилився ближче, наскільки дозволили мотузки, серце Горобця пропустило кілька ударів, обриваючи потік думок і повертаючи капітана в реальність.

– Я капітан корабля, а не Чорна Борода! І своєю долею розпоряджаюсь я, а не Чорна Борода! – Капер говорив з упевненістю, карбуючи кожне слово.

Зблизька він пропалював своїм поглядом темну душу напарника наскрізь, як крапля морської хвилі, яка, незважаючи на одяг, мочила саме тіло. Так і Гектор розривав на шматки маску байдужості, якою Джек так старанно прикривав своє обличчя. Пробивався крізь мул і бруд до самої глибини, вивуджуючи з таємних куточків свідомості думку: “А хіба заради Анжеліки я погодився на це співробітництво?”.

Задовольнившись зробленим ефектом, Барбоса прийняв звичну позу, гордо піднявши підборіддя вгору:

– І я зробив необхідне, – Гектор ковтнув рому, роблячи своєрідну театральну паузу, – я залишився живий!

Закінчивши балакати, старий пірат почав ставити протез на місце.

– Отже, джерело тобі не потрібне? – уточнив Горобець, нарешті вибравшись із трясовини своїх думок.

Барбоса докірливо глянув на нього, розуміючи, що його гарячу промову не слухали.

– Мені глибоко начхати і на короля Георга, і на балачки в тавернах, що втрачену ногу можна повернути, – хижо вискалившись, він продовжив, – але я готовий віддати ліву руку, аби випала можливість схльоснутись з Чорною Бородою ще раз!

– Але не праву? – посміхнувся Джек, сам розуміючи відповідь.

– Права потрібна, щоб пронизити його серце отруєним клинком, – мрійливо розтягнув останні слова Гектор.

– Аж кортить знову поглянути на бій кращого фехтувальника, особливо коли шабля не спрямована на мене, – Горобець остаточно витяг руки з-під мотузок і помахав ними перед Барбосою, – і я надам тобі таку можливість.

Озирнувшись на всі боки, Джек став на повний зріст. Упершись ногами в стовбур дерева, до якого все ще був прив’язаний, він став дертися нагору. Барбосі залишалося лише проводжати його поглядом, поки Горобець, подібно до птиці чиє ім’я він носить, не зник серед листя. Гектор вкотре помітив схожість Джека зі своєю мавпою, прозваною на честь такого ж набридливого, як і вона, пірата.

Наступне, що побачив сидівший на землі пірат, це перелітаючий на інше дерево силует людини, якою наче вистрілили із рогатки. Почувся тупіт натовпу іспанців, що наближався, побачивши, що їхній в’язень тікає. Цієї хвилини до Барбоси з кущів виринув молодий англійський офіцер і перерізав мотузки, що стягували його капітана.

Коли Гектор із хлопцем прибігли (а хтось прискакав) під дерево, на яке “прилетів” Горобець, Джек уже впорався з переслідувачами, примотавши більшу частину солдатів, за їхнім прикладом, до дерева. Інші ж лежали непритомні.

Розпалений таким щедрим подарунком Фотуни, Горобець вирішив випробувати її ще раз. Азарт вдарив пірата по мізках, і він ризикнув, знову не обмірковуючи шляхи відступу.

Підскочивши до Барбоси, що переводив дух, Джек хитро блиснув очима й припав своїми губами до губ Гектора.

Не поглиблюючи, не дозволяючи собі більшого. Фортуна – пані примхлива, може і залишити зухвальця, що перейшов межу дозволеного. Проте Горобця чомусь не кидала, скільки б разів він не переходив усі границі. Стара подруга не підвела і зараз, і Джеку на голову не прилетіла важка рука.

Відступивши, він помітив що на нього витріщаються щонайменше десять пар очей, серед яких були і вражені блакитні очі Барбоси. Так само хитро блищачи очима, Горобець зірвав з голови напарника капелюх, вивільняючи його сальне волосся.

– Як цей маскарад набридне, повертайся назад, – промовив нахабний пірат, насупуючи капелюх Гектора собі на голову. А потім шмигнув у кущі і побіг у бік місця, де їх давно зачекався Гіббс із командою англійців.

 Цього вечора капітан Джек Горобець втратив свою маску.