She

Перешкода для пішоходів — бордюр. Вона, відштовхуючись правою ногою, здіймається вгору, на долю секунди зависає в повітрі та приземляється на ліву. Чарівна. Я жадібно оглядаю її обличчя, наче вперше бачу: коротке волосся, що вигоріло на сонці й набуло коричнево-золотого відтінку, блакитні очі що водночас дивляться нікуди й прямо в душу, охайний носик та пухкі губи, майже постійно розтягнуті в легкій хижій посмішці.

Я дійсно бачу її вперше так близько, наяву. Раніше мені доводилось задовольнятись лиш фотографіями з соцмереж, я підписаний на кожну сторінку, я знаю для кого якою вона хоче здаватись і я знаю яко вона є. Це моя невеличка таємниця, мені б хотілось здаватись для неї звичайним хлопцем, який просто живе в місті, в якому вона гостює і що радо проведе її по цікавим місцям. Так і є, для неї так і має бути.

Ми йдемо містом, розглядаючи старі та нові будівлі, обговорюємо їх історію, вона мене слухає і видається зацікавленою моїми розповідями, це приємно. Якби вона так слухала щось про мене, я б розповів їй все, її погляд для мене гірше поліграфа. Але вона не питає, вона тут не за цим.

Дзвіночок над дверми кавʼярні б´є по вухам та оголошуює про те, що вона заходить в приміщення, осяюючи кожен закуток своєю присутністю. Замовляє напій, питає у мене що хочу я. Я хочу щоб ти мені належала, я хочу провести з тобою кожну секунду свого життя, я хочу замкнути тебе в своїй квартирі і ніколи не випускати. О боже, ні, це вже моторошно, я ж не одержимий якийсь.

— Американо, без цукру.

Бариста мені киває на знак прийнятого замовлення та повертається до неї, запитує чи не хоче вона чогось на десерт. В його очах видно, що він сам ладен стати для неї десертом, чортів збочинець навіть не намагається сховати свої наміри. Вона відмовилась, отже я маю шанси. Ми сідаємо за віддалений столик і заводимо простеньку бесіду. Вона розповідає про свої справи тут, чи надовго приїхала, перше враження про місто. Вона не говірка, кожне питання ставлю я і не отримую ніякого зворотнього питання, її незацікавленість впивається мені під горло, це боляче. Я плавно переводжу питання на особисті теми, питаю як справи у неї, чим вона займалась минулий місяць, на кого довелось залишити кота. Підбираюсь до її нутра обережно, намагаюсь не сполохати, повільно й методично розтягуючи свої ментальні тенета. Уникає теми про сімʼю та колишні відносини, перестраховується. Годі тобі, маленька, я і так вже все знаю з твоїх соцмереж, з сторінок твоїх рідних та друзів, але показувати не можна, для неї я просто підписник в інстаграмі, інтернет-знайомий, що просто тут жив і як раз мав вільний день. Хочу щоб вона мені довіряла, хочу розколоти її, хочу щоб вона мені розповіла абсолютно все, навіть те, що не розповідає у блозі, де доволі багато овершерінгу, та все ж мені мало. Розкажи мені все, моя хороша, я хочу знати про тебе кожну деталь.

— Ти виглядаєш настороженим, тебе щось бентежить?

Ви самі здогадуєтесь що мене бентежить.

— Та ні, я просто зосереджений на твоїх розповідях, продовжуй.

Насправді, я не слухаю її, вона не скаже нічого нового, щоб я вже не знав, мені просто подобається спостерігати за тим, як вона говорить.

Нарешті ми виходимо з кав´ярні, цілу годину я робив зацікавлений вигляд, наче вперше чую про її роботу, про її побут, про клятого кота. Звертаємо у провулок і крізь нього виходимо до мого будинку, схованого за новобудовами, ледь помітна стара двоповерхівка.

— То що, не передумала?

— Чому б це? — знову ця легка хижа посмішка, від неї мене всього пронизує і відкриває всередині джерело енергії, незнайоме раніше.

Показую дорогу на дах, а сам заходжу за деякими речами у квартиру і одразу підіймаюсь до неї. Вона сидить на краю, звісивши ноги і руками тримається за огорожу, що де-не-де повалена чи то віком, чи то підлітками. Я дістаю папір, висипаю на нього суміш та майстерно скручую косяк, вона навіть не дивиться в мою сторону, все роздивляються урбаністичні краєвиди. Шторхаю її по плечу та протягую їй те, що тільки що створив.

— Тільки не думай що я так часто курю, — сміється вона до мене, але в очах помітна пересторога, — боже, я ж навіть запаху цигарок не переношу.

Невже ти навіть зараз переймаєшся про репутацію? Гадаю, це останнє, про що я б думав, затягуючи траву у свої легені з незнайомцем. Невже я для неї дійсно просто незнайомець? Не може бути. Вона не боїться бути зі мною на самоті, вона довіряє мені. Я зачаровано спостерігаю за тим, як з її вуст виходить дим, як повіки опускаються, як її обличчя повністю розслабляється. Все одно чарівна, прекрасна. Косяк в моїх руках, затягуюсь, видихаю та передаю його назад. Ми мовчки докурюємо, вона відсувається від краю та розтягуються на підлозі, я лягаю поруч, трохи ближче, ніж мав би лягти. Її однозначно взяла та дурь, такій тендітній дівчині багато не треба, навідміну від мене. Я спеціально не курив багато, щоб вона не здогадалась як часто я це роблю і що такі пропорції давно вже мене не беруть.

— Я кохала її, — приємний голос ріже тишу. Ріже бо слова не самі приємні для мене, — можливо і досі кохаю.

— Кого? — питаю, наче сам не знаю про кого мова, ледь стримуючись, щоб не видати себе.

— Її.

Тиша. Від цих слів мене наче паралізувало. Вона розкривається мені, це тріумф, але він гіркий, не той, якого я очікував, це не те, що я хочу чути. Ні, ні, не думай про це, спробуй сконцентруватись на тому, що вона довіряє тобі справді те, що ти не знаєш, про що вона досі ніде не писала, спитай ще щ…

— Вибач, мабуть це занадто, розповідати щось таке, — ці слова мов удар у живіт, розкажи ще, я хочу знати більше, — чомусь, мені здається, якщо я поділюсь переживаннями з людиною, яку бачу вперше і в останнє, — ще один удар, сильніший, той, що вибиває з легень повітря, — то мені має стати легше, але я не можу відпустити її…

Вона продовжує розповідати про свої колишні стосунки, вона просто лупить мене цими словами, не зупиняючись. Всі відчуття, які я коли небуть відчував у житті, зібрались зараз у вузол і сублімуються у щось таке, чого я ще не знав. Я досі не рухаюсь, просто не можу, ця зловісна енергія переповнює мене і що завгодно може стати тригером. Звук сповіщення, вона встає на ноги й робить крок до драбини, яку я залишав після ремонту даху, а виявилось як спеціально, курва для її втечі. Збираю в собі останні краплі свідомості.

— Ти куди? — питання звучить на шумному видоху, настільки помітному, що я сам цього не очікував.

Вона посміхається і показує екран телефону, на якому зазначено, що її таксі прибуло. Курва.

— Грьобана курва! — здіймаюсь на крик і підскакую на ноги, — грьобана ти курва!

Біжу до драбини, по якій вона спускається та сміється. Сміється з мене? Як ти бляха смієш сміятися з мене? Застрибую на драбину і швидко спускаюсь. Коли моя нога торкається землі, я чую як рвучко відчиняються двері та її голос: «Ходу! Ходу! Ходу!» і звук мотору. Мені лишається лиш спостерігати, як машина їде. Що я зробив не так?

На наступний ранок читаю в її блозі що вчора вона натрапила на якогось дивного молодика і ледь встигла втекти, як тільки відчула щось дивне, описуючи це як «павуче чуття», яке відомо всім дівчаткам. Це ж не про мене, правда? Невже ти ввечері зустрілась ще з кимось. Це не може бути про мене. Правда ж, люба?