Том 1. Розділ 5. Допомога

Частина 1

Ранок. Після вчорашнього завдання в нас лишилося хутро кабана та достобіса м’яса. Я вирішив походити по ринку та якомога ретельніше дізнатися ціни, що мені вдалося без проблем. Більшість купців відповідали на мої питання спокійно, не дратуючись через те, що я нічого не купую. Можливо вони звикли до такого роду питань, адже це одне з найпопулярніших торгових міст на світі. Хоча їх трохи здивувало, що я записував усе на листок і робив мапу місцевості для розуміння того, хто і де дорожче продає.

Загалом, що й очікувалося від міста магії: папір, пера, магічні сувої досить дешеві, натомість м’ясо, хутро, ікла, зуби, одяг і скло — найдорожчі речі на ринку. Насправді в цій місцевості полювання зовсім непопулярне, тому в Гільдії Авантюристів сидять лише відлюдники та люди, яким нічим зайнятися. Вони беруться лише за цікаві завдання, тому нам пощастило отримати цю здобич.

Моє дослідження закінчилося на цьому і я повернувся додому. Зі зроблених записів можна було знайти найкращі місця для продажу наших трофеїв, отож мені здалося, що варто це зробити якомога швидше. Я створив кам’яну коробку, щоб покласти туди м’ясо та запускати холод усередину, аби не зіпсувалося. Хутро носив на самій коробці.

Купці були вражені моєю конструкцією, кожен пропонував високу ціну за м’ясо, проте хутро купувати не хотіли. Мені вдалося збутися м’яса доволі швидко, ще й непогано заробити. Після цього я обійшов торговців, котрі могли б викупити в мене хутро за найвищою ціною, та кожен відмовив. Їх цікавила тільки якість, тому довелося трохи її скинути та йти до менш досвідчених.

— Малюче, та тут дірка розміром з мою голову. Як я, по-твоєму, це продам?

Справді. Після моєї “Кам’яної кулі” в хутрі кабана лишилася величезна діра. Я пропонував Айші якось зашити її, та вона сказала, що це неможливо.

— Може з цим щось вдасться зробити? — Пролунало від мене.

Хитра посмішка вискочила на його обличчі. Зараз почне щось вигадувати, щоб я скинув ціну та продав йому за безцінь. Гадає, що дитина не зрозуміє, що її ошукали. На щастя, я вже давно не дитина.

— Думаю, що якщо вирізати цю частину, — вказав на голову, — та трохи пройтися тут, то можна зробити якісь капці. Проте багато з цього не заробиш. Дам тобі сім мідяків.

Цей купець доволі брехливий. За моїми підрахунками, хутро в цьому стані можна продати щонайменше за дві срібні монети. Невже йому совісті настільки бракує? Що ж, час для контратаки.

— Дивно. В тому кіоску мені пропонували значно більше. — Вказав на його сусіда. — Будь ласка, поверніть мені хутро. Я продам його там.

Він кинув погляд у ту сторону, куди я показав, і насупився.

— Та цей скупар в життю б на таке не погодився. Ти або брешеш, або він з глузду з’їхав.

— Якщо не вірите, можете самі запитати.

Купець почав чухати свою щетинку та роздумувати. Я дійсно підходив до його сусіда та пропонував хутро, та він погодився купити його за дев’ять мідяків, що мені не підходило.

— Скільки він тобі запропонував?

Ось тут починається найвеселіше. Якщо дам зависоку ціну, то він відмовиться від угоди, а як замалу, то в торгуванні й сенсу не було. Потрібно знайти золоту середину й підняти трохи вище.

— Два срібники.

В цей момент я відчув, як він заскреготів зубами. Купці живуть на гроші з продажів і якщо він не отримає прибутку, як виторгує моє хутро, то піде ні з чим. Утім, це не моя проблема. Він намагався ошукати, а грошей у мене катма. Варто думати перед тим, як кусати руку, що тебе годує.

— Гаразд, дам три. Влаштовує тебе?

— Звісно. Дуже вам вдячний!

Я забрав гроші та сховав їх до кишені. Чудово. Лишилося тільки повернутися додому та поговорити з дівчатками. Є одна ідея, яку я хотів би їм запропонувати.

Частина 2

Коли я повернувся в хостел, то почув чудесний запах на спільній кухні. Сільфі й Айша готували наш сніданок і тихо щось обговорювали. Я став на хвилину, щоб підслухати, проте нічого не вдалося через хлюпотіння води в казанку. Згодом Айша помітила мене краєм ока та побігла обійматися.

— Брате, де ти весь цей час був? Тихенько дременув і нічого не сказав, а нам перейматися за тебе!

— Пробач, Айшо. На ринку був, продав нашу здобич.

Вона надула щоки та відскочила від мене, склавши руки на грудях. Сільфі натомість усміхнулася, поки нарізала овочі. На ній був миленький білий фартушок, який підкреслював груди та сідниці. Можливо вона про це навіть не знає, адже тут немає дзеркала, проте Сільфі виглядає досить-таки сексуально в ньому. Так і хочеться підійти ззаду й обійняти, помацавши груди. Можливо спробувати? Найгірше, що вона може сказати, — це ні.

Я було вже підібрався до Сільфієтти ззаду, як вона повернулася та побачила мене з простягнутими до неї руками. Її брова піднялася, а в очах виднілося здивування. Я різко склав руки разом, ніби почав молитися, та став на коліна.

— Р-Руді, що ти робиш? — На щічках у Сільфі вискочив легенький рум’янок, а стукіт ножа зупинився.

— Та я так… Раптово в Бога повірив.

Сьогодні Сільфі вдягнула спідничку, а з цього ракурсу я чудово міг побачити її трусики. Біленькі. Досить скромно, проте не за сильно. Ідеальний варіант для такої дівчинки. Це нагадало мені про “Священну реліквію”, яку я досі не витягнув з сумки. Вона лежить там, сама-самісінька, а я навіть не можу нею полюбуватися. Якби ж тільки їх не було вдома…

— Брате, досить заглядати Сільфі під спідницю і допоможи нам!

Гадство, мене спіймали. Ну нічого. Головне, що ніхто не постраждав. Сільфієтта начебто не занепокоєна цим — лише почервоніла як рак і відвернулася. Я встав з колін, витріпав їх від пилюки й потягнувся. Варто почати займатися спортом, бо останнім часом я розлінився сильно. Пол хоч і пробував знову тренувати мене, та нічого не вийшло. Як то кажуть, на битій дорозі трава не росте.

Айша ходила взад-уперед та допомагала Сільфієтті. Я стояв посередині кімнати й не встигав ухопити її рухи. Тут вона несе щось до дошки для нарізання, а там уже закидає щось у казанок. Доволі працьовита дівчинка, як на її вік. Я вирішив теж якось допомогти та став поруч із Сільфі. Вона кілька секунд дивилася на мене, а потім переводила погляд на овочі. На її щічках досі виднівся рум’янець, але вже не такий червоний. Радше рожевий, що лише додавало її обличчю краси.

Узявши до рук ножа, я також почав нарізати овочі. В мене це йшло дуже повільно, коли ж у Сільфі овочі ніби різалися самі по собі. Очі не встигали за рухами її рук, тож я спробував теж пришвидшитися, проте порізав собі пальця.

— Дідько…

Погляд Сільфі сковзнув на мою руку. Вона використала зцілення і почала різати повільніше, ніби показуючи мені як це робиться. Я став трошки ближче до Сільфієтти й уважно спостерігав за її рухами. На ділі, все було набагато легше, ніж здавалося, і через кілька хвилин я вже нарізав овочі як шеф з десятилітнім досвідом. Сільфі, задоволена тим, що навчила мене, почувалася трохи впевненіше та посміхалася.

Близько десятої години ми закінчили готувати. Посуду в нашій кімнаті не було, так само на спільній кухні. Я вирішив створити його за допомогою магії, як це роблю з фігурками, і в мене вийшло доволі непогано. Часом виднілися нерівності тут або там, але цей посуд був створений швидкома і чудово виконував свої функції, тож ніхто не скаржився. Сніданок пройшов доволі тихо. Мені сподобалася страва, яку дівчата приготували. Особливо через те, що я брав у цьому участь, хоч і несуттєву. Тим часом Айша не збиралася всідатися за стіл, немов чекала на дозвіл.

— Айшо, чому ти там стоїш? Сідай, поїж із нами.

— Я потім поїм, — її голос переривався, ніби вона сумнівалася в тому чи варто це казати.

Я підійшов до сестри та підняв її під пахви, після чого посадив на стільчик. Поставив свій стілець поруч з нею та всівся так, аби наші плечі торкалися одне одного. Сільфі зробила те саме й тепер в Айші не було виходу.

— Дякую…

В її голосі чулося тремтіння, проте вона взяла ложку й вкинула до рота трохи юшки з супу. Потім Айша з’їла ще кілька ложок і зовсім скоро не могла перестати. Ми з Сільфі переглянулися й усмішка сама вискочила на наших обличчях. Коли ж усі наїлися, я вирішив поговорити про те, що планував:

— Як щодо того, аби піти й купити вам новий одяг?

Раптом Айша встала з-за столу та поклала на нього руки з голосним звуком, який пішов відлунням по хостелу.

— Невже ми йдемо на закупи?! — В її очах засвітилися зірочки.

Я кивнув і відкинувся на стільчик у роздумах. Це велика трата грошей, але авантюристи не повинні ходити у звичайному одязі на місії. Крім того, Айша весь час у вбранні домогосподарки, а це мені не подобається. Вона моя сестра, а не прислуга. Спочатку відправимося в магазин шукачів пригод. Там точно можна підібрати щось недороге для нас із Сільфі. Потім підемо в якийсь модний, аби порадувати Айшу. Я знаю, що вона скромна дівчинка, тому відмовиться від цього, проте якщо наполягатиму, то все вийде.

Частина 3

В цій частині ринку було багато людей. Ще більше — одягу. Все впадало в очі, стоячи за скляними вітринами чи повішене при вході. Кожен магазин міг запропонувати великий вибір вбрання: від спідничок, бантиків, сорочок до плащів, мантій, ба навіть вишуканих суконь. Однак усе це коштувало грошей, а я останнім часом лише про них і думав.

Дівчат розчаровувати не хотілося, та витрачатися також, тому ми пройшли далі по вулиці, де ціни трохи знижувалися. Хоч якість не радувала, проте на перший час нам підійде будь-що. Саме в цьому районі ми вперше побачили студентів з Академії. Вони ходили у формі школи, тому їх було легко відрізнити від звичайних покупців. Щоправда, форма їхня нам зовсім не сподобалася. Певно, як і їм, адже вони прийшли сюди.

Ми ввійшли в першу ліпшу крамницю, аби поглянути на асортимент. Усередині нас зустрів старий дід, якому вже давно треба було б на пенсію, та він проводив весь свій час за шиттям. Не сказав би, що всередині пахло приємно, радше смерділо пилом і старовиною.

Старий відірвався від вишивки та перевів погляд на нас. У його очах чулася абсолютна байдужість, тож ми пройшли далі. Ціни в діда приємно здивували. Можливо не найнижчі в цьому сегменті, проте відповідають якості. Тим паче мантії, до яких тягнулося моє серце, коштували за знижкою.

— Сільфі, що скажеш?

Я накинув одну з них і повертівся перед ельфійкою, наче фея. Вона поставила пальця до підборіддя та глянула в сторону. Раптово її тіло рушило в сторону трохи дорожчих виробів, звідки вона витягнула стару, сіру мантію з широкими рукавами та круглими нашивками на грудях.

— Спробуй цю.

Виконавши наказ матінки Сільфі, я знову покрутився, щоб перевірити як вона сидить на мені. На диво, мантія була зручна та практична, правда завелика. Кінчики рукавів досягали до початку великого пальця. Якби я зійшовся з кимось у бою, це стало б моєю ключовою помилкою.

— Гадаю, треба щось інше.

— Стривай… — Сільфі підійшла до мене, щоб завернути рукава та закріпити їх на кнопку, яку я не помітив. — Так уже краще.

Дійсно, мантія стала значно зручнішою, а зворотна сторона, що мала чорний шов, додавала їй елегантності. Айша, яка спочатку навіть не звертала на нас уваги та розглядала вбрання для себе, здивовано здригнулася.

— Нічого собі. Брате, та це джекпот! Тобі личить.

Схоже їм вона дуже сподобалася. Не сказав би, що мені ні, проте я хотів чогось іншого. Можливо коричневу чи білу з хутра могутнього звіра. А ця… Її зшили, хто б подумав, зі шкур щурів. Яка іронія.

— Гаразд, підходить.

Я вирішив не розчаровувати сподівання дівчат і купити її. Ніколи не гнався за модою, тому без різниці в чому ходитиму. Правду кажучи, я задумував купити одяг лише для цих двох, а собі підібрати при іншій можливості. Та в реальності все було інакше.

— Руді… — Промовила Сільфі та смикнула мене за сорочку. — Я вже вирішила, що хочу.

Вона потягнула мене за собою та вказала на обережно складений костюм. Сорочка кремового кольору, над якою лежав зелений плащ, який чудово підійшов би під волосся Сільфі. Збоку від костюма лежали сірі штані, теж складені з неймовірною обережністю. Я швидко накинув оком на ціни та кивнув у знак згоди. Хоч це вбрання коштувало дорожче за мою мантію, я зовсім не проти. Зеніт казала піклуватися про них, а що може бути гірше від відмови?

Така тиха Сільфі відразу ж ожила після мого схвалення. Вона хотіла було обійняти мене, та чомусь стрималась і відвела погляд. Айша, з іншої сторони, нічого не могла вибрати. Нічого тут їй не пасувало, через що її настрій трохи зіпсувався. Вона чекала на нас при дверях і дивилася на людей зі смутком.

Оплативши, я підійшов до сестри та простягнув пакет. Вона байдуже прийняла дарунок, однак не заглянула всередину, після чого без слів вийшла з крамниці. Поспіхом ми наздогнали її та відправилися додому. Вже вдома Айша вирішила кинути погляд у пакет, як помітила там сукню. Я зауважив, що в крамниці сестра довго роздивлялася цю, проте ціна її відлякала. Можливо саме тому вона не хотіла нічого нам казати. Приємно було бачити, як Айша дістала її та з посмішкою тримала, ніби міряла на собі.

— Дякую, братику! Я справді дуже вдячна.

Потім Сільфі та Айша пішли переодягатися, поки я розкладав усі наші речі по місцях, адже не встиг цього зробити вчора.

Частина 4

Наш хостел був справді старим. Я б назвав його пусткою, якби сюди часом не заходили люди. Деякі стіни заросли грибком, а сходи скрипіли кожного разу, як по них хтось ступав. І я мусив носити важкі коробки з комори на другий поверх, а потім до кімнати. Це було жахливо. Вперше за довгий час відчув, що варто було більше тренуватися фізично. Однак усе не так погано — мені вдалося возз’єднатися зі Священною реліквією. Поки дівчатка були нагорі, я встиг помолитися в коморі. Звісно, місце для молитви не найкраще, проте моя богиня не судить людей за їхнім середовищем. Хотів би я побачити її. На щастя, листи, які я їй написав, уже давно мусять бути в неї. Вона, певно, щаслива, що я виконав свою обіцянку та поїхав учитися в Академії Магії Раноа. Правда мені ще варто туди потрапити.

Коли я повернувся до кімнати, від дівчат не було й сліду. Я глянув усюди — нікого. Раптово, з ванної кімнати почувся якийсь голос. Ось воно як. Брудні дівчатка вирішили помитися. Можливо вони там бавляться, ще й без мене. Що буде, як загляну всередину?

Я підійшов до дверей, аби їх відхилити, проте вони були туго зачинені. Якщо спробую їх відчинити, то вони одразу мене почують і заховають усю свою красу. Варто подумати над цим серйозно. Пожертвувати повагою заради короткочасної насолоди чи лишити поле бою без пролиття жодної крові?

Вибір був очевидний. Я всівся на ліжко та став чекати на них. Можливо мені вдасться поглянути, як Айша та Сільфі вийдуть, але це малоймовірно. Весь час мене мучили сумніви чи обрав я правильний варіант, але зовсім скоро Айша відчинила двері та ввійшла в кімнату. На ній уже був одяг.

— Брате, ти тут? Я гадала, що ви з Сільфі разом пішли.

— Стривай, вона не з тобою?

Айша махнула головою зі сторони в сторону й усілася поруч зі мною. Вона вдягнула ту сукню, яку я їй подарував. Вишукана тканина, вся обліплена бантиками, з одним великим на грудях. Грайлива та водночас серйозна — чудово підходила Айші. Як і моя мантія, вона була трохи завелика. Можливо, якщо попросити того діда, то він її перешиє, проте зараз у мене немає на це грошей.

Минула година, та Сільфі ніде не було. Я вже почав перейматися, тому спустився донизу. За столиком реєстрації ліниво розсілася старша пані, якій я мусив виплачувати гроші кожного дня. Вона ледве не дрімала на робочому місці, тому я пройшов поруч і вийшов на двір. Уздовж вулиці ходило кілька осіб, але ніхто не нагадував Сільфі. Я ввійшов усередину, як на секунду помітив щось зелене, що промайнуло в коридорі.

— Сільфі.

Справді, це була моя подруга. Вона замітала підлогу та витирала пил у кімнатах на першому поверсі. Я став у дверному розрізі та сперся на стінку, спостерігаючи за нею. Сільфі натомість так зосередилась, що й не помітила мене. Мій погляд увесь час був прикутий до її дупці, форми якої виднілися кожного разу, коли вона присідала. На секунду вона кинула погляд у мою сторону й вскочила, ніби не очікувала побачити мене з такою збоченою посмішкою.

— Руді, що ти тут робиш? — Промовила Сільфі, як тільки підійшла до дверей.

— Це я мушу тебе запитати. Ми з Айшею хвилювалися.

Вона відвела погляд та почухала себе за вушком. Схоже не хоче признаватися. Гаразд, її справа. Сільфі вже доволі доросла, аби вирішувати що їй робити.

— Гаразд, не затримуйся тут. Скоро стемніє.

Я махнув рукою та пішов із кімнати. За мною до коридору вибігла Сільфі, яка за мить заговорила:

— Я… Я хочу тобі відплатити. За себе й Айшу. Ти так старався, заробляв гроші, що я вирішила теж знайти собі роботу. Власниця сказала, що дасть мені кілька монет, якщо поприбираю. Ось так…

Вона стояла на місці та гралася своїми пальцями. Її плечі були опущені так само як і погляд. Раптом мені захотілося її обійняти та притиснути до себе. Така ніжна, сором’язлива Сільфієтта завжди викликала в мене відчуття, немов я тисну на неї.

Я підійшов до Сільфі й обвив руку навколо її талії, а іншу поклав їй на голову й притулив до своїх грудей. У коридорі була майже мертва тиша. Лунали лише наші тихі видихи та скреготіння пера, яким власниця щось записувала. Я глянув на губи Сільфі та набрав повітря в легені для хоробрості. Можливо це саме той момент. Наші обличчя поволі зблизилися. Сільфі заплющила очі та приготувала губки до поцілунку. Я облизнувся, немов чекав на цю можливість усе своє життя.

— Що ви тут робите? — Раптом пролунало в кінці коридору, де стояла темна постать.

Сільфієтта з переляку відскочила від мене. Я глянув у ту сторону й не міг повірити своїм очам — моя сестра з усмішкою спостерігала за нами. В Сільфі щічки почервоніли одразу ж. Я лише покашляв і пішов нагору, прихопивши з собою сестричку, щоб готуватися до сну.

— Це просто прекрасно…

Ванна. Ніщо не може бути краще, ніж гаряча водичка, в якій ти лежиш і розслабляєшся. У ванній кімнаті завжди вирують різні думки. Хтось міркує про майбутнє, сім’ю, плани, а дехто просто співає та веселиться. Що не кажи, та вода розкриває нашу сутність. Мене вона теж тягне до роздумів і зараз вони зовсім заплутані. Я вже довгий час із Сільфі, та чомусь не наважуюся запропонувати зустрічатися. Колись мені вистачило б одного погляду на неї, щоб клястися в коханні, та зараз я інакший. Час, проведений у сім’ї Бореасів, зробив мене стриманішим і я не знаю чи це добре. Сільфі точно не зробить перший крок.

До біса це все. Зараз немає часу для романтики, мусимо якнайшвидше потрапити в Академію. Якби я одразу подумав про вступні іспити, нічого б цього не сталося. Можливо разом зі стриманістю, мені передалася їхня тупість.

Я піднявся з ванни та натягнув рушника собі на пояс. Одяг був брудний, тому використав магію, щоб його попрати. Сильно це не відбило запах, однак забрало бруд з тканини.

Після того, як вбрання було на мені, я вийшов із ванної кімнати та влігся в ліжечко. Айша та Сільфі вже спали, та лишили світло в лампі для мене. Я згасив його та закутався, поринувши в думки про наступний день. Думаю, що вже маю ідею як дістати запрошення в школу.

Частина 5

Я прокинувся першим. У мене ще була купа справ попереду, тому треба було як слід підготуватися. Вмиваючись, я намагався придумати розв’язок до проблем. Найгірша з них — це перепустка в Академію Магії Раноа. Якщо не вдасться потрапити туди, то сенсу їхати з села не було. Друга проблема — це волосся Сільфі. В Гільдії Авантюристів нічого не сталося, та коли ми ходимо по вулицях, то кожен перехожий обертається, а часом навіть шугається. Я стараюся відвертати увагу Сільфі, щоб вона не помічала цих людей, але одного дня мене не буде і щось може трапитися.

Дівчата досі лежали в ліжечку разом. У цій кімнаті лише два ліжка, тому Айша спить з Сільфі. Спочатку вона запропонувала спати зі мною, та Сільфі наполягала на своєму. А шкода. Так хотілося обійматися цілу ніч з любою сестричкою.

Я миттю глянув на волосся Сільфі та відправився на двір. Варто сходити в гільдію та пересвідчитися чи там немає якогось завдання. Також непогано було б збігати до крамниці, купити якусь фарбу. Таку, що не можна буде змити. Хочу запропонувати Сільфі перефарбувати волосся. Хоч ця ідея мені не подобається, та це найлогічніший варіант з усіх. Увесь час ховати їх під каптуром не вийде, а бачити лису Сільфієтту не хочеться. Світовий расизм я теж, на жаль, не в змозі викорінити.

В гільдії було напрочуд тихо. Лише поодинокі особи розглядали дошку, та підходили до стійки реєстрації. Я пішов глянути, може щось нове завезли. Дракон, демони, хижі звірі… Це все не те. В нас замалий ранг для такого. Пробігаючи поглядом по дошці, на хвилю мої очі зупинилися на оголошені рангу D. Викрадення дітей. В описі йшлося, що невідомі крадуть необережних діточок і потім продають їх на чорному ринку як рабів. Оплата доволі висока, а список імен зниклих уже перевищив десяток. Я б взявся за це, ще й до нашого дому доволі близько. Шкода лише, що зависокий ранг.

Врешті-решт, нічого мені знайти не вдалося. Можна прийти пізніше, коли люди повертатимуться з роботи та подаватимуть заявки до гільдії. Не впевнений чи це взагалі щось змінить, але спробувати варто.

Після мого візиту на вулиці стало метушливо. Близько години я пробув усередині, розглядаючи папірчики, а тут уже вирувало життя. Кіоски, до яких виднілися довжелезні черги, самотні бабусі, що сиділи на землі з килимком перед ними, на котрому викладений був різного роду непотріб, і магазини, що лише збиралися відкриватися. Я підійшов до крамниці з канцелярією. З вікна виднілися пера та папір, обережно викладений за розміром і ціною. За стійкою стояла усміхнена жіночка, яка, поглянувши на мене, скривилася. Невже я настільки потворний? Завжди здавалося, що дівчатам подобається моє обличчя.

— Перепрошую, пані. — Звернувся я. — Чи не маєте ви тут незмивної фарби?

Вона досі гляділа на мене з огидою та не відповідала на запитання. Хоча ні, її погляд був більше прикутий до мого вбрання. Я вдягнув свою мантію та взяв із собою посох. Можливо їй просто не подобаються шукачі пригод?

— Ми обслуговуємо лише учнів Академії Магії Раноа, — раптово промовила вона та вказала на вихід.

Як грубо. Втім, має на це повне право. Якщо це її магазин, то правила встановлює тут вона.

— Пробачте, не знав. А чи можете ви підказати де в цій околиці дасться купити таку фарбу?

Жіночка махнула головою зі сторони в сторону. Я вийшов із її крамниці й відразу ж після мене ввійшло кілька студентів. Вона радісно розмовляла з ними та вилизувала кожному дупу. Лицемірка. Не знає, що втрачає.

Мої блукання ринком ні до чого не привели. Фарба, яку продавали у звичайних магазинах, або змивалася швидко, або мала бридкий колір. Не хотілося б, аби Сільфі ходила з чорним, немов смола, волоссям по місту. Хоча на це було б цікаво глянути. Може мені самому спробувати? Та ні, дурня якась.

Я вирішив повернутися додому. Дівчата вже, певно, прокинулися й переймаються за мене. “Де мій любий Руді?” — каже Сільфі, на що їй відповідає Айша: “Гей, навіть не смій забирати в мене брата. Він тільки мій”. Було б чудово, якби вони справді так сказали. “Не хвилюйтеся, дівчата, мене вистачить на всіх”.

Я був неподалік від хостела, як помітив Сільфієтту. Вона підходила до кожного, намагаючись заговорити, та більшість людей від неї втікали. Вона змирилася зі своєю безсилістю, проте помітила мене й раптово побігла назустріч.

— Руді! — Захекано промовила Сільфі. — Айша… Вона кудись зникла. Я прокинулася й не могла її знайти.

Спочатку мені здалося, що це просто жарт. Айша дуже відповідальна дитина й не піде з дому сама просто так. Утім, вираз обличчя Сільфі був надто занепокоєний. На її очах виднілися прояви сліз, а тіло тряслося. Моє серце гупнуло в горло. Айша справді зникла. Моя сестричка, яку я обіцяв захищати.

— Подумай, куди вона могла піти? Вона тобі щось казала перед тим, як ви пішли спати?

Сільфієтта невпевнено махнула головою. Прокляття, треба думати. Айша точно не втекла, їй немає сенсу це робити. Грошей у неї також катма, тому малоймовірно, що пішла за продуктами. З нею щось мусило статися, та як довідатися що?

— Руді… Коли я шукала її, то знайшла на кухні це, — Сільфі витягнула з кишені хустку Айші, що зазвичай висіла в неї на комірі. — Можливо воно якось допоможе?

Це вже цікаво. Хустка випала на кухні, та сестра не лишила б її там — мабуть, Айша зникла якраз після цього. Варто одразу піти й перевірити.

Частина 6

Кухня була такою ж, як учора ввечері: предмети не зникли та нічого не вказувало на те, що Айша планувала за щось братися. Підлога була ідеально вимита і, схоже, нещодавно, бо досі виднілася вологість на дошках і сліди від взуття Сільфі. Це було дивно, адже лише вчора Сільфієтта прибирала весь хостел.

Коли ми спустилися на перший поверх, жіночки при реєстрації вже не було. Сільфі раніше питала в неї за Айшу, та я хотів пересвідчитися. Старші люди мають здатність забувати нещодавні події. Проте її не було. Ми шукали в усіх кімнатах.

— Сільфі, тримайся ближче до мене. Це все надто підозріло.

Я використав послаблену версію “Пилової бурі”, щоб знайти на підлозі сліди власниці хостела. Більшість із них була розмита, однак допомогла нам знайти напрямок: власниця вийшла через одну з кімнат, у якій були двері на вулицю. На жаль, на дворі сліди зникли.

— Що будемо робити? — Промовила Сільфієтта, намагаючись сховатися за мною від людей.

— Навіть не знаю. Треба буде попитати людей в околиці, можливо хтось щось бачив.

— Тоді я вдягну свій костюм! Почекай трохи.

Вона швиденько побігла до хостела та по сходах. Навіть звідси можна було почути скрипіння кожної сходинки. Та чомусь скрипіт не переставав. На мить я помітив силует у вікні, наче хтось іще ввійшов усередину й підіймався за моєю подругою.

— “Аероудар”!

Раптово в нашій кімнаті пролунав вибух. Я шмигнув туди — Сільфі стояла в спідньому та пускала заклинання в сторону двох чоловіків у темних каптурах. Вони чудово ухилялися від кожного її викиду навіть у такій закритій місцевості, використовуючи меблі та стіни для опори. Я приклав руку до підлоги та перетворив її в болото, яке зав’язло в них під ногами. Одначе воно разом довго не втрималося і впало на перший поверх, створивши отвір у підлозі. Коли я підбіг до дірки, зробленої болотом, то помітив лише їхні черевики, що втікали. Стрибнув і помчав за ними, та на дворі вони вже сховалися поміж юрбою. Лише кілька крапель бруду видавало куди ці чоловіки пішли.

Вже вдягнена Сільфієтта наздогнала мене. Зелений капюшон повністю ховав її волосся. Ми рушили за брудом і прийшли в перевулок. Кам’яна дорога закінчилася та стала ґрунтом, на якому слід важко було віднайти. Я на хвилю зупинився, аби подумати, та Сільфі вирішила не зволікати та побігла до людей. Вона розпитувала кожного перехожого, поки одна дівчина не відповіла на її питання. В дівчини було золотисте волосся та прекрасна червона сукня, а поруч із нею стояв хлопець неймовірної вроди. Я вирішив приєднатися до розмови.

— …тож я думаю, що вони побігли саме сюди, — сказала дівчина та перевела погляд на мене.

— Дуже вам вдячна, пані! — Сільфі вклонилася та пішла в ту сторону, куди вказала незнайомка.

Мені не сподобалося як вона дивилася на нас. Щось у її погляді казало мені, що з нею не варто водитися. Та я лишив усі ці думки позаду і побіг за Сільфі. Дійсно, в цьому місці слід бруду продовжувався. Він вів вниз по вулиці, до більш занедбаних будинків. Більшість із них була зроблена з дерева та давно погнила від старості. Лише один будинок виділявся, бо мав міцні металеві двері та зміцнені за допомогою магії стіни, схожі на ті, що були в Академії Магії Раноа. Ми підійшли до нього та спробували відчинити, проте двері ніяк не піддавалися. Я простягнув руку в їхню сторону та звелів Сільфі відійти. За секунду дверні петлі замерзли, а крізь щілину під дверима подуло холодом. Тріск — і перешкода впала з гуркотом у повністю заморожену мною кімнату.

— Заходимо… — Тихо промовив я й махнув уперед.

Моя рука була весь час напоготові. Якщо вони повернулися, значить хотіли викрасти Сільфі, та вона не настільки слабка. Чоловіків з хостела теж слабаками не назвеш, адже вони з легкістю втікали від її атак. Моє болото було лише несподіванкою, тому варто тримати пильність.

Ми просувалися повільно й оглядалися через кожен кут. У перших двох кімнатах не було нічого, крім столу й двох стільців. Мене більше цікавили сходи, що вели вниз. Скоріше за все в підвал. Звідти лунав тихий, майже непомітний плач. Імовірно, Айшу притягнули саме сюди.

Тільки-но я наблизився до сходів, як переді мною щось блиснуло. Лезо ножа, кінець якого встиг мене зачепити та лишити легкий поріз. Холод пробігся по спині, коли з шиї раптом почала текти кров. Мені вдалося ухилитися, та якби я був хоч на мить повільнішим… Ні, не час думати про це.

Я відштовхнувся назад, аби створити дистанцію, проте не розрахував відстань і врізався в стіну. Всю силу зіткнення прийняв лівий лікоть, після чого по кімнаті роздався тріскіт. Рука відразу ж оніміла, а несамовитий біль охопив розум. Бісить, дратує! Це занадто боляче, щоб бути правдою.

— Руді!

Збентежена Сільфі використала “Вітряні пута”, щоб зв’язати нападника, та хотіла було побігти до мене. Раптом він перевів погляд на неї та зігнувся в стійку, водночас розірвавши пута. Сільфі стала на місці, немов укопана, й почала тремтіти. Його ноги втиснулися в підлогу й з неймовірною міццю відштовхнулися від неї, завдяки чому нападник помчав у сторону Сільфі.

Вцілілою рукою я створив зі стелі стіну, яка перекрила йому дорогу. Тепер ми лишилися вдвох, тому сенсу стримуватися не лишалось. Стримуючи сльози від болю та намагаючись розчавити свої ж зуби, я випустив кілька вітряних куль, аби перевірити його реакцію, проте він прочитав мої атаки й відскочив. Швидкий. Значно швидший за тих, з ким ми билися попереднього разу — точно не звичайний грабіжник. В його рухах був помітний стиль Бога Півночі, хоча й трохи видозмінений.

Я спрямував ману в підлогу. Половина кімнати, закрита за стіною, вкрилася кам’яними шипами й один з них проштрикнув стегно нападника наскрізь. Рана була досить глибока, через що той упав на дупу. Тільки шкіра з’єднувала ногу з тулубом. І навіть це не зупинило його. Він відірвав частину рукава й стиснув її поміж зубами, після чого з криком і лайкою відрізав баласт, що сковував його рухи, та почав читати замовляння на зцілення.

— Аж ніяк!

Крижане лезо свиснуло в повітрі та з хрустом відрізало йому руку, котрою він хотів залікуватися. Нападник завалився на спину й нарешті видав крик болю. Він відхилився в сторону та покотився сходами вниз. Я знищив стіну, що захищала Сільфі, і ми погналися за втікачем.

Жахливе видовище постало перед нами: десятки кліток, у яких сиділи голі дітлахи з синцями на обличчях і на тілі. Посеред кімнати стояла жінка з реєстрації та ще два чоловіки, що щось палко обговорювали. Мій погляд зупинився на Айші, котра також була тут, однак досі мала на собі одяг. У її очах виднілася пустота. Вона мовчки сиділа в кутку клітки й спостерігала за сваркою, поки не почула гуркіт зі сторони входу.

Нападник повз до своїх союзників, лишаючи по собі два довгі сліди крові. Його рука потягнулася до них у благанні про допомогу, проте жіночка глянула на нього зверхньо, після чого в його голову прилетів крижаний спис і розколов череп. Вперше в житті мене ледь не знудило. Я схопився за стіну поруч, аби перевести подих, але зламаний лікоть, що заскиглив від напруження, привів мене до тями. В цю мить мій погляд упав на Айшу, що закрила обличчя руками, проте не відверталася, а лише намагалася підглядати за дійством.

Ми з Сільфі, все ще ошелешені побаченим, приготувалися до бою, та раптово наші стійки порушилися. Сили зникли, немов хтось викачав частину повітря з моїх легень. Ноги Сільфі підкосилися й вона впала на коліна, після чого зовсім втратила тяму. Її бездушне тіло розпростувалося на холодній підлозі, наче труп.

Зберігаючи краплі свідомості, я запустив вітер через рот собі в легені, що дало повітрю трохи місця. Брова жінки піднялася, а інші двоє дістали мечі. Перелом досі пік, а дихати було важко. Сільфі лежала нерухомо, навіть її груди не здіймалися. Прокляття, як до такого дійшло?

Частина 7

Я використав початкове зцілення на Сільфі. На щастя, її дихання зовсім скоро відновилося, що не могло не радувати. Мої пошкодження були значно серйозніші. Лікоть весь час давав про себе знати, щоб я не робив, але страх, що хтось нападе як почну читати замовляння, не відпускав ще дужче.

Вороги стояли й нічого не робили. Вони чекали на перший хід від мене, щоб приготувати тактику, проте мені нападати на них не хотілося. Я прийшов сюди лише за сестрою, тож якщо мені вдасться домовитися, ми розійдемося в мирі.

Однак що я зможу їм запропонувати натомість? Погрози точно не спрацюють — я досі дитина. Ніхто не сприйматиме мої слова серйозно, хоч яким би я вмілим магом не був. Крім того, вони можуть думати, що значно сильніші за мене. Жінка з реєстрації, скоріше за все, є магом, а ті двоє — мечники. Я вловив їхній стиль бою під час сутички в хостелі, тому з цим проблем не буде.

— Чому не залікуєш себе? — Враз заговорила жінка. — Це, мабуть, боляче — отак стояти на ногах.

— А яке вам до цього діло? — Хриплим голосом відповів я.

Її голос не лунав загрозливо. Вона виглядала на років п’ятдесят, зморшки вже повністю вкрили обличчя й декількох зубів бракувало. На ній була біла мантія, і схоже дорога. В порівнянні з моєю вона виглядала витончено та елегантно. Жінка взагалі справляла гарне враження, хоча й була стара.

— Та бач, шкода буде псувати товар. На ринку рабів від цього не зрадіють, а маги ой які популярні. Ще й такі хороші, як ти.

Чорт. Вони планують і мене схопити. А я гадав, що можна буде поторгуватися та піти звідси в безпеці. Напевно прийдеться вступати в бій, але я не в найкращій формі. Треба відступити й залікуватися, а потім атакувати разом із Сільфі.

Стоп, я зовсім забув про Айшу. Вона буде в небезпеці, поки лишатиметься тут. З ними треба розібратися вже…

— Про що так задумався, га? “Як це сталося?”, “Що мені робити?”, “Може домовитися?”. Щось таке? Вибач, малюче, та ти звідси не підеш. Бач, нам дуже потрібні гроші, борги самі себе не виплатять. Це важкий світ і ти спробував у нього втрутитися, а тепер відчуєш наслідки.

— Звісно. — Промовив я та почав читати замовляння на середнє зцілення: — О, Милосердна Мати Богів, будь ласка, загой рани особи цієї і нехай її тіло здорове відновиться.

Стояти стало легше, а біль помалу зникав. Вороги час не гаяли та відразу ж кинулися на мене. Чоловіки бігли з двох сторін кімнати, а жінка почала читати заклинання, щоб закрити мені шлях відступу за допомогою кам’яної стіни. Вони швидко зреагували.

Я створив у кімнаті густий туман, аби підбігти до Сільфі та підняти її. Клітка з Айшею була неподалік, але я не бачив у якій стороні через млу. Мої ноги бігли вперед, наче навіжені і врешті зупинилися перед якимись ґратами. Я спробував розгледіти осіб усередині, та сестри там не помітив. Надто темно і густо, нічого не видно.

— Дитяча забавка.

Від жінки знову пролунало якесь закляття й туман раптом розсіявся. Я встиг оглянутися, та через мить відчув шалений біль у ребрах, а згодом відлетів у сторону. Хтось ударив мене ногою. Сільфі випала по дорозі, а поруч з нею стояв один з чоловіків.

Я став на коліна та спробував підвестися, проте біль знову зупинив моє крихке тіло від перевантаження. Спроба була невдала. Водночас інший чоловік уже біг у цю сторону та готувався зарядити в мене, як у футбольний м’яч. Моя рука сама потяглася в його сторону й створила під його ногами болото. Лише одна його нога зав’язла всередині, та цього мені вистачило. Я вистрелив у нього “Кам’яну кулю” в його голову. Він навіть не встиг перелякатися, як тіло гепнулося на землю з розтрощеним черепом.

Айша здригнулася від побаченого. Я й сам не вірив тому, що вперше вбив людину. Наче тебе занурили в смолу, з якої не вибратися. Ти пробуєш дихнути, та ніс уже залитий, а руки борсаються в рідині, густина якої не дає поворухнутися. Мене кинуло в піт, наче я потрапив під дощ. Людське життя неоціненне, проте його виявилося так легко забрати.

Жінка з хостела створила земляну фортецю навколо мене. Темрява окутала все поле зору, а кисню раптом забракло. Я відчув, як фортеця почала зменшуватися з неймовірною швидкістю й тиснути. Кістки ребер, в яке до цього мені поцілили, зовсім не витримали тиску й тріснули навпіл. Я відчув, як кров нахлинула до горла та почала стікати крізь зуби. В думках чулося лише одне слово: “Смерть”. Мене охопила паніка, бачення зовсім затьмарилося і я ледь не відключився, проте тиснення припинилося. Жінка розсіяла фортецю, лише щоб не вбити мене.

— Ти…

Моя свідомість була надто затуманена, аби думати логічно. Все моє нутро кричало “вбий або помри”, тож я запустив в її сторону “Вогняну кулю”, яка відразу ж розчинилася в повітрі. Мені бракувало концентрації та хоч якогось чіткого бачення ситуації.

Водночас із цим, жінка плескала в долоні й хитро всміхалася. Її союзник, який уже схопив безтямну Сільфі та тримав її в заручниках з мечем біля горла, засміявся на всю кімнату, наче навіжений.

— Бідне, бідне дитя. Стільки опору і для чого? Пішака забив… Я гадала, що ти здатен на більше.

Крізь писк у вухах я не чув її голосу, проте розумів що вона може казати. Моє тіло безсило впало на підлогу і я втратив будь-яке сприйняття реальності. Слух і зір підводили мене як ніколи. лише відчуття холоду підлоги дало мені знати, що я досі живий. Сама ж підлога вібрувала від стукоту чоботів жінки, що прямувала до мене.

За вібраціями мені вдалося припустити її розташування, тож я почав концентрувати ману в землю. Тріщина з’явилася біля мене та понеслася до неї під ноги, після чого всередині подуло теплом. За мить маленький вогник пролився крізь цю тріщинку й одразу ж переріс у стовп полум’я, котрий охопив тіло жінки. Вона спробувала створити водяний щит, але було запізно. Пронизливий крик залунав по цілому приміщені. Гадаю, що навіть на вулиці його могли почути. Вона спробувала створити крижаний спис, аби вбити мене та зупинити вогонь, але біль був настільки нестерпний, що мана розсіювалася вмить. Її шкіра почала тріскатися, наче палиці в багатті, а очі лопнули з відповідним звуком.

Я намагався не дивитися на це дійство і тихо читав закляття зцілення. Дихання було настільки важке, наче мені проїхалися вантажівкою по легенях. Повітря бракувало, а вогонь лише погіршував ситуацію, проте мені вдалося. Зелене світло охопило половину кімнати, поки неподалік догорало тіло жінки. Нарешті біль відпустив, але втрата такої кількості крові та кисню лишила мене майже на межі втрати свідомості.

Чоловік, очі якого були прикуті на союзниці, боявся поворухнутися, поки я приходив до тями. Тим часом кам’яна стіна, що закривала вхід до підвалу, зникла і повітря нарешті потрапило всередину. Тіло Сільфі вловило кисень і її повіки повільно розплющилися, та цього їм робити не варто було. Страх охопив її, коли Сільфі побачила чиєсь спалене тіло та лезо біля свого горла.

— Цього не може бути…

Вона подумала, що це був я і вирвалася з міцного захвату чоловіка, відкинувши його вітром у сторону. Та коли Сільфі прибігла до тіла, то помітила жіночні риси на ньому й почала оглядатися. Її погляд зупинився на мені, проте мій розум уже не витримував. Тіло затрясло і я виблювався на підлогу. Бридота. Погляд Айші був скутий на мені. Останнє, що я побачив перед тим, як відключився, — це її злякані очі.