Мрія

Марінетт була дивачкою. Вона запросто могла співати перед заліком в університеті чи змішувати декілька соків, коли друзі спокійно попивають алкоголь (та і взагалі, читати вдома книжки вона любила більше, ніж десь тусити). Але на здивування тих же друзів, — яких вона уникала під час свого лікування (виною всьому дощова осінь!), — це здавалося навіть надто дивним. Усі спроби дізнатися щось були безуспішні, тому незабаром набридлива компанія перестала тероризувати Дюпен-Чен. Усі, окрім Алі Сезер.

Причина дивної поведінки Марінетт була дуже банальна і практично ніяк не пов’язана з тривалою хворобою. Хоча, якщо назвати кохання хворобою — дівчина точно сильно захворіла.

Просто дурне закохгубство.

Про таке Дюпен-Чен читала в книжках — з першого погляду, з прискореним серцебиттям та метеликами в животі. Безумовно, хвороба грала в цьому невелику роль — вона закохалася в практиканта, коли здавала кров. В його мелодійний голос, м’які риси обличчя, чарівну усмішку (яку побачила лише раз — випадково) і зелені очі, що дивляться на неї до болю байдуже.

Але Марінетт не впадала у відчай, постійно приходячи до лікарні в обідні перерві Алі — вона теж проходила там практику. Але замість того, щоб проводити час з подругою, Дюпен-Чен шукала там предмет свого обожнювання, іноді вигадуючи абсурдні ідеї, щоб зловити його погляд або отримати трохи уваги.

Що закоханість робить з людьми…

В такі моменти Марінетт відчувала себе детективом чи, того гірше, маніяком, хвилюючись через те, щоб хлопець не подумав так само. І, як на зло, Аля, що єдина помітила її закоханість, не втрачала можливості пожартувати над Дюпен-Чен, щоразу пхаючи до нього знайомитися. Марінетт на це лише лаялася і показово ображено відверталася від подруги. Так і йшов час, а осінні дощі не закінчувалися.

Так само як і закоханий погляд дівчини, який помітили вже всі — навіть він.

— Виба-а-ач! – скиглила вона, черговий раз складаючи руки в благаючому жесті. — Ну, не хитай головою, Алю! Це закоханість! Вибач, що продовжую використовувати тебе-е-е, але я не можу зупинитися!

— Ти ж не вбила нікого з моєї родини і навіть не обікрала мене, до чого тут вибачення? — сміється Сезер, поправляючи окуляри. — Закоханість всіх змінює на егоїстичних йолопів. Мені нема на що ображатися, Марі. Правда, якщо твої витівки не принесуть користі — я буду дуже зла, — з хитрою усмішкою додає Аля, викликаючи найстрашніші картини в фантазії Дюпен-Чен — починаючи від того, що вона їх зачинить в темній кімнаті, а закінчуючи тим, що видасть її заміж наосліп.

Дівчата минули вихід у напруженій тиші, де Марінетт продовжувала фантазувати, а Аля лише весело усміхатися. Вийшовши надвір, дівчина нарешті відволіклася від думок, вдихаючи терпкий аромат асфальту після дощу.

— А з нього ж усе й почалося… — мрійливо сказала вона.

— Цим і закінчиться, — хитро продовжує подруга, але Дюпен-Чен не звертає на це уваги. Даремно.

— Важко це. Якщо я підійду до нього — відразу забуду, що хотіла сказати, а відкривши рота почну плутатися в словах, а ще гірше — у літерах.

— Важко тільки на початку, — засуджуюче гмикнула Аля. Вона дійсно думала, що її подруга безнайдійна. — Слухай, потім подякуєш, — раптом шепоче дівчина, а Марі нічогісенько не розуміє. — Добрий вечір, Адріане! — трохи ніяково усміхається Сезер, у той час коли юнак лише байдуже кивнув їй головою. Було неочікувано зустрітися з ним прямо на вході, але це було тільки на руку дівчині. — Перепрошую, але у мене до тебе є прохання.

— Слухаю, — так само байдуже кивнув Агрест, від чого в Марінетт виникло шалене бажання кинутися назад до лікарні. Задум подруги був ясний як день. Так ось до чого була та фраза та дивні погляди…

— Мені треба повернутися в лікарню за деякими документами для університету, а Марі, — впевнено каже Аля, хитнувши головою в бік подруги, — поспішає та дуже погано знає цей район, — ага, як же, вона готова була сюди переїхати, аби частіше бачити Адріана, — чи не міг би ти провести її? Хоча б до зупинки.

Дюпен-Чен хотілося завити, як кит викинутий на берег, від розуміння цієї ситуації. А ще хотілося прибити Алю. Розчленувати та закопати десь у лісі.

— Гаразд, у мене якраз вільний вечір, — здається, лід десь усередині Агреста розтанув, адже він усміхнувся тією своєю рідкісною усмішкою, яку мало хто бачив.

— Дякую тобі величезне, ти мене врятував! — радісно вигукнула Аля, нічим не видаючи свою брехню. — Що ж, тоді удачі вам! — і дівчина розвернулася, щоб знову зайти в лікарню.

Марінетт захопило обурення, але й ніяк поворухнутися вона не могла — збентеження перед хлопцем її мрії було сильніше. Однак думки про вбивство подруги все ще відвідували її підступну голову…

— Ходімо?

Господи, вона зараз згорить від сорому! До мурашок по шкірі було незвично чути його звернення саме до неї!

Дюпен-Чен кивнула головою, ховаючи почервоніле обличчя за осіннім шарфом. Вони просто йшли в тиші, яка ні краплі не напружувала (принаймні Марі). Їй було цього достатньо. Не хотілося в цей же момент дізнаватися усі подробиці його життя, що зазвичай роблять закохані дівчата. Їй не потрібно знати те, що було. Їй вистачає того, що зараз. В даний момент. Просто та безтурботно йти містом наодинці з ним.

— Давно знайомі з Алею? — запитав Адріан, непомітно зкосивши погляд на дівчину. Йому, певне, все ж хотілося розвіяти цю тишу.

— Близько року… — голос трохи тремтів, але Марінетт намагалася триматися. — Коли вона перевелася до мого університету через переїзд. Ми на різних спеціальностях, але якось познайомилися.

— Мені завжди здавалося, що Аля не дуже любить великі компанії, що ж вас пов’язує?

— Не суди нічого не знаючи! — обурено пискнула Дюпен-Чен. — Я теж часом люблю посидіти одна!

— О-о-о, ось воно як, — з насмішкою відповів Адріан, явно дражнячи її. Він настільки вміло дражнить дівчину, що вона мимоволі каже все, що його цікавить. — Кожен раз, коли я бачив, що ти приходиш до Алі, це виглядало так, ніби хаос несеться прямо в спокійне море. Хочеш сказати, ти теж буваєш спокійним морем? — здавалося, що юнак хоче розсміятися. — Ви завжди поруч, важко уявити тебе самотньою. А як-то кажуть, самотні люди люблять мріяти.

Точніше, прямо живуть своїми мріями, як і робить Марінетт.

— І що таке? Багато хто любить мріяти. Особливо тоді, коли реальність надто жорстока, мрії — порятунок, — із викликом промовила вона, забувши про звичну ніяковість перед хлопцем.

— Іноді це справді допомагає, — невизначено відповів Адріан і різко зупинився, раптово скорочуючи відстань між ними. — Розкажи мені свою мрію, Марі.

Дівчина здивовано підняла брови від такого повороту подій. Нерви знову здають і через це відповідь не знаходиться. І вона навіть не помічає, що хлопець звернувся до неї в ласкавій формі імені. Вона просто зачаровано дивиться йому в очі, розуміючи наскільки близько один до одного вони знаходяться.

— Що?

Адріан усміхнувся, чимось нагадуючи Дюпен-Чен зухвале кошеня, яке дивиться одночасно і лагідно, і хитро.

— Яка в тебе мрія? — зітхнув він.

В голову дівчини чомусь прийшов уривок із книжки. Це нагадувало їй про те, що вона захворіла через осінній дощ. І зустріла хлопця своєї мрії теж через дощ (точніше, через те, що захворіла).

— Щоб мене хтось поцілував під дощем… А твоя?

Марінетт не відразу помітила, як зазвичай спокійний і байдужий Адріан дозволив губам розповзтися в лукавій посмішці. Це здивувало дівчину.

— Щоб почався дощ, — прошепотів він майже в губи Дюпен-Чен, до останнього не торкаючись їх.

Але поцілунку не було.

Скільки б Марі про це не мріяла. Агрест трохи відійшов від неї, все ще усміхаючись і вправно ігноруючи її злий та збентежений погляд. Здається, вираз її обличчя навіть трохи розчарований тим, що дівчину лише нахабно перевірили…

Якби ж вона тільки знала, що це вимушені дії, аби зрозуміти — чи не пусте він для неї місце. Тому що її підглядання та різна увага дуже гріли серце Адріану. І вона змогла зацікавити його своєю дивацькою поведінкою.

— Ми прийшли. До завтра, Марі.

— Я завтра не прийду, — різко відповіла вона і почервоніла.

— Я прийду, — засміявся Агрест. — Кажуть, завтра знову дощитиме.

Марінетт здивовано зойкнула, спостерігаючи за тим, як хлопець розвернувся і швидким кроком пішов від неї. А вона так і залишилася стояти на зупинці, з червоними щоками та збентежено-закоханим поглядом.