Фанфіки
Додати фанфік | Додати розділ | Додати Оріджинал | Додати розділ до Оріджинала |
Stories
6 937
Words
24,0 M
Comments
9 362
Reading
83 d, 7 h
-
Коротке оповідання про те, як звичайне полювання в осінньому лісі перетворюється для героя на тривожну подорож у світ, де реальність змішується з химерним кошмаром. Невідомі вороги, механічні створіння та загадкові люди стають частиною його боротьби за виживання. Кожен крок змушує його боротися зі страхом, шукати вихід із цього мороку та відчайдушно прагнути повернення додому. Але чи зможе він знайти сили прийняти себе та свої… -
Розенферд, певно, ніколи не славився чимось особливим: життя тут текло тихо й розмірено, без жодного натяку на жахіття, яке, зрештою, застало нас у травні. Раптові вбивства молодих дівчат шокували всіх мешканців, які до кінця так і не усвідомили, що саме відбувається. Я усвідомила теж не одразу — намагалася забутись, повірити, що все якнайшвидше закінчиться, та одного дня ситуація загострилася до межі, мимоволі познайомивши мене… -
У стінах лікарні, де щодня рятують життя, зароджується історія двох хірургів, Тимура і Назара, чиє кохання стає тихою гаванню у бурхливому морі їхньої професії. Напружені операції, виклики долі та ніжні моменти разом переплітаються, створюючи унікальний зв’язок. Водночас, історі занурюється у минуле їньої подруги та головної лікарки Аліни, яка згадує Рю – дівчину, що перевернула її світ з ніг на голову. Закоханість Рю, яка змінила… -
Колись існував Єдиний Світ — центр усього. Там панувала Первинна Істина, абсолютний закон, що створював порядок у всіх світах. Але з’явився Парадокс — щось, що не повинно було існувати. Він виріс із самого серця Центру, порушив закони й заразив усе буття. Тепер деякі користуються Парадоксом, щоб зламати правила, переписати свою долю — або й сам Всесвіт. -
Кожна подорож – це вибір, навіть якщо здається, що вибору немає. Кожне відображення – це питання, навіть якщо здається, що ти вже знаєш відповідь. «Антрекот із окуня» – історія, що рухається, ніби авто в тумані: впевнено, але без гарантій, що попереду дійсно є шлях. Як сказав би герой цієї історії: «Оповідання, як життя – береш його, сподіваючись зрозуміти суть, а в результаті гортаєш сторінки,… - «Королівство Пруссія, а чи ти колись намагався зрозуміти мене, поза тим, що я давав тобі зрозуміти? Ти так боїшся скаламутити воду зони комфорту, що виникає враження ніби ти не вмієш плавати. Ти ховаєшся за своїм чортовим его, як за цим всим картоном, хоча я, я то знаю, ти, там вглибині, ти також безнадійно боїшся.
- Мене звати Тока Кришима. Мені вісімнадцять. Я живу в Місоті. Маленькому, тихому містечку, де час, здається, тече повільніше, ніж у будь-якому іншому місці. Це місто, де тиша звучить голосніше, ніж будь-які слова. Тут немає гучних клубів чи кінотеатрів, немає людних вулиць, залитих неоновими вогнями. Тут навіть вітер рухається повільно, ніби йому теж нікуди поспішати. Єдине місце, де відчуваєш, що світ може бути іншим, куди можна втекти від сірості буднів, озеро, яке всі називають «Блакитне око». Коли я дивлюся на нього, то думаю якщо придивитися достатньо довго, може, воно віддзеркалить небо, в якому я хотіла б жити. Його глибина мов таємниця, яку воно нікому не розкриває, навіть тим, хто приходить сюди щодня. Я живу з бабусею та дідусем, Аято та Кохаро Кришима. Наш двоповерховий будинок стоїть майже в центрі міста. На першому поверсі маленький магазин із дрібничками та гараж, на другому наш теплий дім, де завжди пахне свіжозавареним чаєм. Але так було не завжди. Колись ми мешкали в Токіо, у п’ятнадцятому кварталі, та одного дня через борги моєї матері нам довелося залишити все й переїхати сюди. Я пам’ятаю той день до дрібниць він змінив моє життя назавжди. Про батька я не знаю нічого. Мати залишилася в Токіо, будуючи своє життя без мене. На мій вісімнадцятий день народження вона подзвонила лише для того, щоб сказати, що я її найбільша помилка. Після цього я більше не чекаю дзвінків. Відтоді й до цього дня моїм світом були бабуся та дідусь. Вони дали мені все, що мали, і навіть більше. З повноліттям я отримала свободу, ту про яку багато хто мріє. Жити, як хочеш, гуляти з ким хочеш, ходити куди заманеться, залишатися в кого завгодно, повертатися тоді, коли заманеться. Але для мене ця свобода виявилася порожньою. Свобода… Чому ж вона така холодна? У мене є лише одна близька подруга, Інно. Вона працює й уже давно живе зі своїм хлопцем Брендоном, тож бачимося ми рідко. Коли я пишу їй: «Давай зустрінемося», вона відповідає «Не можу. Робота. Може, наступного тижня?» І цей «наступний тиждень» завжди десь попереду. Я навчаюся на фотографа. Моє навчання непостійне, більшість пар проходить онлайн, екзамени завжди перед канікулами, а решта занять займає лише кілька днів на тиждень. Інколи думаю, що екран монітора бачу частіше, ніж людей. Можливо, я теж перетворююсь на фотографію: статичну, без руху, без життя. І хоча я можу робити все, що заманеться, життя стало настільки безбарвним, що єдина моя справжня розвага це мотоцикл Kawasaki 250. Я купила його після зими, коли отримала права та назбирала гроші, працюючи в магазині. За свою роботу я отримую невелику зарплатню, але саме завдяки їй змогла здійснити цю мрію. Коли їду трасою, вітер б’є по тілу, і тоді мені здається, що я тікаю. Але від чого? Та навіть із мотоциклом дороги моїх днів залишаються самотніми. Іноді я зупиняюся посеред дороги, знімаю шолом і дивлюся вдалечінь. Немає з ким поділитися думками, немає тих, хто почув би мене до кінця. Іноді здається, що моє життя це безкрая траса, якою я їду сама, не знаючи, де зупинюся. Може, колись хтось поїде цією дорогою разом зі мною. А поки що тільки я, асфальт і нескінченний шум мотор.
- Є два світи. Один — технічний, урбаністичний, сповнений правил, цифрового шуму і прокачки. Другий — магічний, де легенди мають плоть, а пам’ять — ціну. Кожен вважає себе реальним. Кожен бачить інший як симуляцію. Обидва мають докази. І жоден — істини. Що буде, коли їх з’єднає свідомість, яка не впевнена, де прокинулась? Це не ЛітРПГ. Це дзеркало, в яке хтось вже дивиться замість тебе.
-
В світі, який карає кожного, хто порушує божественні закони, мутаціями тіла, існують люди, які мають виборювати право на життя інших, все більше наближаючи самих себе до стану монстра. Лейла, що мріяла стати святою, тому намагається зробити багато добрих справ і не очорнити себе в процесі, зрозуміти як же працюють закони цього світу, і чому вони такі неочевидні та не доступні кожному. - Спочатку йому здалось, що це знову Міртл затягує привичну «серенаду». Але він майже відразу зрозумів: ні, це не так. Міртл ніколи не плакала так надривно і тихо, так тужливо і щиро. Привид заходився у дикому криці для привертання уваги, а цей плач благав про допомогу.
- Previous 1 … 19 20 21 … 25 Next
