«Échos de Souffrance»

Звеніла музика нічного міста, завивання вітрів пронизувало вулички, а недалеко від суєти вулиці, в затишному Ritz, дві постаті сиділи навпроти один одного обговорюючи недавні події, що трапилися з ними.

— І все ж я радий, що ми змогли втримати цю ситуацію в наших руках,—промовив Азирафаїл підіймаючи бокал з вином Chateau Montrose.

— Твоя правда, янголе. Хто зна де б ми зараз були, якби події склалися іншим чином…За наш успіх!— демон підняв келих вина.

Коли їхні бокали зустрілися один з одним, почулося мелодійне цокотіння, яке, ніби, запрошувало до спільної насолоди вишуканим напоєм.
Ніч була холодною, але вони були задоволені тим, що сиділи віч-на-віч, відчуваючи виклике задоволення персоною одне одного й невпинно висловлюючи несказане своїм мовчанням.

—~•~—

Опісля вечері, ангел і демон поїхали крізь нічне місто.Автомобіль швидко перетнув темряву, залишаючи за собою тіні від фар. Вінтажний Bentley зупинився біля книгарні Азирафаїла.

— Ну що ж, ми на місці. Велике дякую тобі за цей чудовий вечір, Кроулі.— янгол поглянув на свого друга лагідним, неначе м’який вітерець, що обіймає теплою долонею, поглядом. Він ще бува хотів щось сказати але замість цього з поспіхом покинув чорний автомобіль.

Азирафаїл останнім часом відчував якусь дивну тягу до Кроулі, відтіснену глибоко в його святих почуттях. І він усвідомлював цю приязнь одночасно привабливою й неприпустимою. Янгол ніколи раніше не думав, що такі почуття зможуть виникнути між ними, але в зв’язку з останніми подіями їхні відносини стали чимось набагато більшими та глибшими.

Від цих бентежливих і водночас таких приємних думок Азирафаїла відволікло світло, що горіло в його книгарні. Відчинивши двері він помітив дві постаті, які явно давно чекали на нього.

—Добрий вечір, янголе Азирафаїле!

—Саракіїле, Уриїле, доброго вечора! Що вас привело в таку пізню пору в мою книгарню?—ввічлово запитав янгол.

—Нам вже давно достеменно відомо, що ти, янголе східних воріт, Азирафаїле, маєш міцні відносини з демоном Кроулі. —промовила Саракіїл з непохитною рішучістю.

—Я не…—почав говорити Азирафаїл але його відразу перебила Уриїл.

—Така дружба недопустима, тому тобі потрібно обирати на чиєму ти боці вже зараз.

— Ти дуже важливий для Небес, Азирафаїлу. Метатрон і Богиня тобі довіряють і їм буде прикро втратити такого янгола.

—Союз, який ти з Кроулі утворили неприпустимий. Між Небесами і Пеклом є деякий баланс, а ви його порушуєте. Тож обирай або ми, або твій друг в чорних окулярах.

—Звичайно, звичайно я з вами,—сказав Азирафаїл, який щосили намагався тримати маску впевненості.— я завжди був і буду на боці янголів.

—Тож якщо ти з нами, тобі не завдасть клопоту прохання прибрати демона Кроулі, позбутися його.— обережно мовила Уриїл.

Очі Азирафаїла розширились від подиву.

—Яким чином прибрати?.. Ви ж не хочете сказати..—янгол пригадав яким жорстоким чином янголи можуть позбутися демона і до яких наслідків це може призвести.

—Так, янголе Азирафаїле, Метатрон узгодив це з Богинею і вони дійшли висновку, що це найкраще рішення і чудовий доказ твоєї вірності.

—Я не можу його вбити…це ж означає оголосити війну демонам і самому Сатані.

—Цій війні вже давно потрібно було відбутися, але ти з своїм другом цьому завадили.—промовила Уриїл

Світ довкола Азирафаїла здавався перевернутим, а слова почали скидатися на просту незрозумілу мову.

—А щодо тогно, що ти не зможеш його вбити, в такому випадку вас обох зітруть з Книги Життя, повторююсь такий союз подібний вашому Небесам і Пеклу не потрібний. Даємо тобі рівно місяць для виконання цього доручення, а якщо не виконаєш, тоді ми з тобою попрощаємося.

Серце Азирафаїла забилося швидше, а думки заплутуються в безвихідному лабіринті.

Розгубленість, яку в той момент переживав у душі Азирафаїл можна порівняти до туману, що плутав дорогу в безмежному полі думок.

—~•~—

Ніч минула немов в холодному подиху, що обвіює душу, перетворюючи кожну думку в крок у муки невпевненості. Тіло затоплене в спекою, немов під впливом нескінченних обіймів, але серце застигає від страху, неначе оповідь забутого кошмару.

Цієї ночі Азирафаїл багато роздумував і вів нескінченні монологи в своїй голові. Його боротьба між надією та реальністю окутує розум павутинням нерозривних сумнівів, залишаючи душу в теренах важкодосяжних рішень.

—~•~—

Світанок опустився тихим пелюстками рожевих відтінків на небі, проте його промені не здатні проникнути в глибину безвихідності, яка переплітається з темрявою можливого майбутнього. Навколо звучить лише монотонний ритм власних думок, як кроки у пустелі безкрайнього вагання.

Азирафаїл не хотів вбивати його, єдиного справжнього друга, який знає про нього все до дрібниць. Але якщо він не вб’є його, то їх вб’ють двох. Його серце тяжиліє від цього внутрішнього конфлікту, як важка куля зі сталі, яка тисне на його душу. Перед очима мимоволі мерехтять образи минулого — смішні жарти, теплі розмови, спільні пригоди. Але тепер майбутнє стоїть на вагу, і Азирафаїл відчуває, як холодний обірваний край невідомої темряви наближається.

З похмурих роздумів Азирафаїла витяг стукіт в двері.

—Привіт, янголе,— на порозі стояв Кроулі від погляду на якого у Азирафаїла стиснулося все нутро.—Я тут подумав, а що на рахунок спільного сніданку? Дозволь тебе спокусити блінчиками з Ніниної кав’ярні.

—Я…вибач.

Блідий Азирафаїл рвучко закрив двері перед обличчям демона.

—Янголе, щось сталося?— з-за дерев’яних дверей книгарні почувся голос Кроулі, але Азирафаїл відповів йому мовчанням.

Демон декілька разів ще постукав після чого янгол почув звук двигуна бентлі.

Букініст ще довго стояв біля дверей обдумуючи, що йому робити далі: з одного боку він не може ігнорувати Кроулі, а з другого він не може країти своє серце споглядаючи на нього. В цей момент янгол дійшов деякого рішення.