1

Це був чудовий день. Світило сонечко, співали пташки. Саме тоді на мирні українські землі прийшли заздрісні росіяни.

Це одрузу же доклали королеві України. Вона була гарною дівчиною з довгим рудим волоссям і блакитними очима. Чудову королеву любили в усіх куточках країни, бо вона була вродлива не лише зовні.

– Як вони посміли!? Сволоти! Посеред ясного дня! – обурилася дівчина. – Скликайте моїх радників! Ми маємо закінчити цю справу якнайшвидше!

Через п’ять хвилин всі були тут. Зеленський зайшов перший і сів поряд з королевою, як головний радник. Поряд з ним сів Арестович. Він другий радник. Далі сиділи Кім і Подоляк.

– Ви вже знаєте, що сталося, – почала королева. Їй було тяжко говорити про війну на своїй землі.

– Ми зробимо все можливе, – сказав Зеленський.

– Особливо для Вас, – продовжив його слова Арестович.

– Треба робити все для країни і людей, а не для мене! – вигукнула дівчина. – Я поїду прямо до того виродка хати і спалю її до тла!

– Так не можна, – зауважив Подоляк.

– А можна нападати на невинних людей!? Вони обстріляли нашу країну! – кричала королева. – Ми маємо сьогодні ж завершити війну!

– Тоді нам потрібна допомога інших країн, – сказав Кім.

– Це слушна думка, – кивнув Володимир Олександрович.

– В кого нам її просити? Всі бояться цих виродків, – зітхнула дівчина. – Треба таки йти і палити ту московію нахер!

– Польща може допомогти, – сказав Олексій Арестович.

– Так, а ще Франція, та вся Європа допоможе! – вигукнув Віталій Кім.

– Ті хіба спроможуться? Вони тільки про себе і думають, – закотила очі королева. – Але Польща то хороший варіант. Через годину хочу говорити з їх президентом.

– Все буде зроблено, – кивнув Зеленський. – А що армії робити?

– Мочити тих гадів, щоб ні одного на нашій землі не залишилося!

– Треба людям щось сказати,- нагадав Михайло Подоляк.

– Я все скажу, – вона піднялася із-за стола. – Я покладаюся на вас.

– Ми все зробимо, – усміхнувся Арестович.

– У Вас, Олексію Миколаївичу, я не сумніваюся, – відповіла йому дівчина. – Я йду знімати звернення!

Королева покинула кімнату. Зеленський перезирнувся з Арестовичем. Другий ядовито всміхався. Володимир близько підійшов до нього.

– Думаешь, так вона зверне  на тебе увагу? – спитав він.

– Хлопці, давайте працювати, у нас по вуха роботи, – намагався заспокоїти їх Подоляк.

– Справді, нам треба працювати, – сказав Олексій, кинувши на Володимира злий погляд.