Малиновий чай з зірками

1. Початок

Хьонджин змалку був дуже загадковий хлопчик особливо ні з ким не спілкувався, завжди сидів удома у своїй кімнаті і щось малював на папері простим олівцем або іноді ручкою. У нього був один дуже хороший друг, який з ним спілкувався, його звали Джисон. Він же повна протилежність Хьонджіна, він дуже активний і не може спокійно сидіти на місці, завжди кликав з ранку Хвана гуляти у дворі з іншими дітьми.

Вони знайомі з пелюшок, їхні батьки завжди добре ладнали один з одним. Джисон і Хьонджин пішли разом в одну школу і в один клас, і навіть сиділи поряд. Коли їм виповнилося по 7 років, почалася різниця між характерами хлопчиків. Джисон завжди просився піти погуляти з дітьми на вулиці так як він був непосидючий, а Хенджин сидів удома і робив щось годинами у своїй кімнаті чи міг трохи допомогти мамі коли вона попросить. Але коли батьки просили вийти його на вулицю погуляти з дітьми він завжди спочатку відмовлявся, а потім батьки говорили, що там є Джисон і Хван все ж погоджувався піти погуляти на вулиці.

Коли родина Хан приходила в гості до Хванів, то весь час поки вони сиділи б за столом або в кімнаті Хьонджіна Джисон би розповідав якісь історії які відбувалися з ним поки Хьонджин був вдома. Також Джисон завжди приносив свої касети з улюбленою музикою і вони пили теплий малиновий чай з печивом і прослуховували ці касети з початку до кінця. На подив коли Джисон слухав улюблену музику, він був дуже тихим, вслухаючись у кожну найменшу деталь пісні.

– знаєш … я хочу в майбутньому теж писати пісні які б подобалися людям – сказав це Джисон ставлячи на паузу програвач.

-Це було б дуже круто -Хьонджин щиро підтримував свого друга зі своєю мрією -я думаю твоя мрія обов’язково здійсниться.

Коли вони закінчили молодшу школу, то тут вони і розійшлися, родина Джисона переїхала в Малайзію, а Хьонджин перейшов до середньої школи. Йому було не звично, що поряд немає людини, яка постійно щось говорить. Він сидів біля вікна на останній парті і малював квіти у своєму скетчбуку, іноді слухаючи вчителя. На перервах сидів у навушниках і оглядав свій клас спостерігаючи як дівчатка когось знову обговорюють, а хлопці голосно сміяються через тупий жарти одного з них.

Коли він після школи йшов додому, помітив, що стало багато бездомних котів на вулиці.

-ого, скільки вас тут? Ви напевно голодні.

Хван побіг у зоомагазин, який був недалеко і купив невелику пачку смакот для котів. Обережно покликавши котиків до себе присів навпочіпки погладив їх Хьонджин почав кожному давати смакоти. Через хвилин 10 він почастував усіх і вже збирався піти додому, але коти не давали цього йому зробити і він мало не впав через те, що вони всі разом почали до нього липнути і тертися об його ноги. Але у Хьонджіна все ж таки вдалося піти додому.

Коли Хьонджин прийшов додому він відразу зняв взуття пішов переодягнувся в домашній одяг і закинув одяг у якому він був у прання так вона вся була вовна. Прийшовши на кухню поставив чайник, заваривши той самий малиновий чай, який вони пили завжди разом з Джисоном. Вдома на подив нікого не було батьки, мабуть, поїхали кудись. Хьонджин зробив собі невеликий перекус і пішов у кімнату діставши з коробки, яка стояла на підвісній полиці у своїй кімнаті, ті самі старі касети, які він частенько прослуховував колись з Джисоном вечорами. Він увімкнув одну в програвач і почав пити чай, роблячи уроки на завтра.

Як тільки він зробив будинки завдання батьки приїхали додому. Хьонджин вимкнув програвач і вийшовши з кімнати попрямував у бік вхідних дверей там, де були батьки. І як тільки він зайшов до передпокою він став у ступор так як там був його друг, який тільки-но побачив Хвана відразу накинувся на нього з обіймами. Хьонджин не розумів, що Хан тут робить і на мить забув все, що знав. Хан поїхав ще 2 місяці тому і батьки Хьонджіна зовсім не попереджали, що приїде Хан у гості.

-що ти тут робиш? – Запитав Хван обіймаючи у відповідь Джисона який мабуть приклеявся до свого друга і не хотів відпускати

-У гості приїхав на вечір – Джисон все ж таки відлип від Хьонджіна і зняв курточку з кросівками.

Хьонджин провів його до вітальні – а хто тебе ввечері забере?

-Мав тато забирати якісь документи з його старої роботи і по дорозі додому заїде мене забере і ми поїдемо – Хан сів на диван який стояв на кухні

-зрозумів, ти який чай будеш? І будеш щось солодке?

-малиновий як завжди з двома ложками цукру, і неси все солодке яке є вдома – останню фразу Джисон сказав голосніше за все інше речення і прожестикулював руками зробивши величезне коло показуючи що пряме все все солодке потрібно що б стояло на столі поки вони будуть пити чай.

Хьонджин усміхнувся і почав робити чай і брати смачні страви, які тільки були в нього вдома. І вони почали ділитися всім, що сталося за ці 2 місяці. Звичайно ж Джисон розповідав більше історій ніж Хьонджин так як у Хана тепер і з’явилися нові друзі та повно красивих місць у новому місті там де він уже встиг погуляти з батьками чи однокласниками після школи. І Джисон пообіцяв своєму другові що полюбить колись погуляє в найкрасивіших місцях там де він буде проживати.

Пройшло майже 4 години вони всі говорили на різні теми, і по Джисона вже приїхав його батько щоб забрати додому.

Вони попрощалися і пообіцяли, що полюбом вони повинні будуть зустрітися ще раз і погуляти вечірнім Сеулом.

…

Минуло кілька років і Хьонджин вже став старшокласником йому вже 16. А він так і не бачив Джисона, з того моменту коли його друг приїхав до нього на вечір у середній школі, Хьонджин став забувати його голос, зовнішність але той факт, що він є він ніколи не забуде.

 

2. Знайомий

1 вересня

Початок навчального року Хьонджин перейшов уже в 10 клас. На лінійці було максимально нудно і ліньки стояти через те, що він не виспався, бо не спав до піздна. На лінійці представляли нічого нового особливо не розповідали з цього Хьонджин навіть не особливо не слухав, що там говорив директор.

Так як молодша, середня і старша школа тут окремо Хван дивився на хлопців які тільки перейшли до 9-ї в це старшу школу, там ніхто особливо на вигляд не виділявся. Але він помітив як два його однокласники пристали до одного хлопця і почали пропонувати допомогу, щоб показати цю школу і т.д. Хвану це було не цікаво слухати з цього він поринув у свої думки, не слухаючи ні його однокласників, ні директора.

Після численних лекцій у їхньому класі про те як берегти своє здоров’я Хьонджин вийшов зі школи вдихаючи свіже повітря, а не огидно різкий запах жіночих парфумів від однокласниць.

Він попрямував у бік свого будинку по дорозі зайшов у zoo магазин і пішов годувати котів, які вже за звичкою чекали його недалеко від парку, який був недалеко від школи.

Через якийсь час Хван відчув на собі чиїсь погляди. Коли він обернувся, він побачив того самого хлопця з класу по молодше до якого на лінійці підійшли його однокласники, він йшов разом з його однокласником Техо і Чувон зі своєю компанією.

Хьонджин особливо не звернув на них увагу, але все ж таки вирішив що краще піти від туди. Але саме в цей момент ззаду він в свою адресу почув:

-Ось бачиш того хлопця? Знайомся це наша принцеска яка доглядає за дворовими котами – Техо поки казав їли стримував сміх

Хьонджин не особливо звернув увагу на сказане в свою адресу, але всередині йому було дуже прикро.

Вечір у нього пройшов повсякденно. Повечерявши разом з батьками Хван пішов до себе в кімнату, посидів трохи в телефон, швидко зробив хатинку наступного дня ліг спати, сподіваючись, що завтра ніяких подій не буде.

Вранці Хван прокинувся від ненависного звуку будильника та бурчання живота. Він зібрався до школи, попрощавшись із батьками вийшов із дому. Зайшов дорогою купив собі смачний латте і булочку для сніданку йому цього цілком достатньо щоб досидіти до зміни на якій він йде в їдальню.

Хенджин був на півдорозі до школи але тут він зустрічає того самого хлопця з 9-го класу з яким йшов його «кривдник» Техо.

Він не особливо надав йому значення і пішов до того місця, де завжди годує котів. Присівши навпочіпки дістав для них трохи корму в пластиковій баночці і покликавши їх, до нього підбігло шестеро котів і почали нявкати.

Боковим зором Хван помітив силует з цікавістю спостерігаючий за ним та його діями. Обернувшись Хьонджин роздивився того хлопця якого бачив кілька хвилин тому.

-ти щось хотів? – спитав Хван, подивившись швидко на хлопця поряд, що стояв і перевів погляд на котів, щоб дивитися кого він годував, а кого ні.

-А? ні, ні точніше так… пробач за вчорашнє – хлопець почав трохи тремтіти через страх.

-Не бійся ти мене, я тебе точно вбивати не буду. Якщо я тебе вчора бачив у компанії яка мені не подобатися це не означає, що я тебе вже ненавиджу – Хван коли погодував котів став на рівні ноги і почав йти в бік школи не звертаючи особливої ​​уваги на хлопця.

-Стій, почекай! – прокричав молодший слід Хвану. Хьонджин зупинився і повернувся у бік хлопця. Трохи зібравшись з думками, хлопець сказав – я Лі Фелікс – і простяг руку.

Хьонджин недовірливо подивився спочатку на хлопця потім на руку, але все ж таки потиснув і представився.

-Хван Хьонджин.

-приємно познайомитися – Фелікс усміхнувся дивлячись на Хьонджіна.

-взаємно – пробурмотів Хван і розвернувшись пішов у бік школи.

Хьонджин дуже давно з кимось спілкувався з цього йому було не звично багато років потому говорити з людиною якого бачить вдруге в житті.

-Можеш розповісти щось про школу?

-Пробач але ні, попроси когось іншого – Хьонджин прискорив крок і вирвався вперед підходячи до школи.

Ідучи до школи він сподівався що той хлопець, а якщо бути точніше то Фелікс не йтиме за ним, але коли він обернувся побачив хлопця який йшов слід у слід за Хьонджіном. Він не став зупинятися і пішов у клас. Сівши за своє місце він приготувався до уроку і засунув навушники у вуха і почав слухати улюблену музику і малювати в чернетці поки що всі активно обговорювали щось одне з одним.

Коли почався урок, зайшов вчитель клас відразу затих і урок почався.

Уроки йшли довго і нудно Хьонджин майже весь час сидів у навушниках і чекав коли продзвенить дзвінок з останнього уроку.

15:00

Нарешті пролунав дзвінок з останнього уроку і Хван зібравши свої речі вийшов із класу, а потім і з самої школи. На місці де завжди були коти їх напрочуд не виявилося.

-*хм дивно*

Він не помітив Фелікса, який всю дорогу йшов за ним, а коли обернувся трохи був шокований.

-Тобі що робити нічого? – спокійно запитав Хьонджин, стоячи на відстані 2-х метрів. Тут же до хлопця підбігли коти, які почули його голос.

-Є що мені робити – подивився на котів які оточили хлопця – можна мені їх теж нагодувати? – Невпевнено запитав Фелікс

Хьонджин недовірливо глянув на Фелікса та все ж позитивно кивнув. І підійшов до нього ближче, давши трохи корму для котів, який був у Хвана в невеликому контейнері.

– Тільки акуратно – Хван присів навпочіпки і коти потроху стали підходити до них.

-Добре – як тільки Фелікс присів навпочіпки то відразу до нього підійшло кілька котів. І він глянувши на Хвана не стримався і вирішив спитати.

-Хен, а де ти живеш?

-Я живу недалеко від сюди, а що? – повернув голову у бік Лі

-а, та так нічого

Через пару хвилин корм у контейнері закінчився і Хван погладив кожного кота встав з корточок і трохи потягнувся.

-Добре я напевно піду додому. До завтра, хен – Фелікс почав віддалятися від Хвана

-Па-па – це все що сказав Хьонджин прямуючи до себе додому.

Після приходу додому він розігрів собі їжу, яку приготувала його мама перед відходом на роботу і пішов до себе в кімнату робити домашку.

О 10 годині вечора приїхали додому батьки. Коли Хван їх зустрів, вони вручили йому коробку середнього розміру, коли він її відкрив побачив там красивий і новий фотоапарат. Хенджин дякував батькам і побіг у свою кімнату щоб його випробувати, він зробив знімок свого робочого столу на якому стояв той самий програвач, чай з малиною і зошити з конспектами.

3. Зима

З того дня, як Хьонджину подарували батьки фотоапарат, він пообіцяв собі, що фотографуватиме все цікаве, що з ним відбувається протягом дня.

Настала пізня осінь яку так любить Хван він постійно ходив гуляти один вечорами щоб насолодитися музикою у навушниках на безлюдних вулицях. Ходячи з фотоапаратом він фотографував людей, що рідко з’являються, і атмосферу кожного вечора пробутого на вулиці в цей момент.

…

Хьонджин все так само ходив до школи і іноді бачився з Феліксом, який йому дуже сильно нагадував Джтсона тим, що постійно розмовляє і буває дуже активним.

-19 листопада-

Ранок почався з неприємного звуку будильника і з усвідомлення, що зараз потрібно буде вставати з ліжка і збиратися до школи, в якій на нього чекає кілька контрольних робіт поспіль.

Ось Хван уже вийшов і доходячи до місця там, де живуть коти, він їх почав годувати, але одна кішка, вона була триколірна і пухнаста, почала нявкати і не хотіла їсти, а постійно вказувала на будиночки, в яких вони жили, які побудували для них діти з своїми батьками. І ось Хван таки попрямував за тією кішкою і підійшовши ближче до того місця кішка залізла в будиночок і Хван побачив п’ятьох маленьких кошенят. Він вирішив що цей момент потрібно зняти що було що згадати.

В один момент до нього ззаду підійшов Фелікс.

-що тут? – присівши поряд запитав Лі

-І тобі привіт, тут кошенята – Хван трохи відсунувся що б Фелікс побачив кошенят.

-Вай, які вони маленькі – Фелікс погладив їх маму – і вони всі такі різнокольорові, тепер хочу собі одного.

Фелікс оглянув кожного з цікавістю.

-Добре, підемо в школу, а то уроки скоро почнуться – Хван погладив кішку і кошенят посміхнувшись і встав чекаючи Фелікса щоб піти з ним разом до школи.

-А у тебе який урок зараз буде? – Лі встав і подивився в карі очі Хьонджіна.

-у мене якщо не помиляюсь повинна бути фізкультура, але я можу помилятися

-У мене теж має бути фізкультура, може у нас буде суміщений урок?

-Цілком можливо – Хван подивився у перед та побачив як деякі його однокласники стоять біля школи та курять але особливої ​​уваги не звернув на це.

Коли він прийшов у свій клас, то йому сказали, що у них буде суміщенка з 9-В класом і він пішов переодягатися в роздягальню на фізкультуру, там він зустрів Фелікса і побачив його торс без футболки. У Хвана був невеликий ступор у пару секунд коли він побачив добре виражені кубики преса, і він незабаром пройшов до своєї шафки, починаючи переодягатися у спортивну форму.

Коли Хван вийшов, його за плечі схопив Фелікс, який вийшов разом з ним. І всі з обох класів подивилися на них, але незабаром продовжили займатися своїми справами.

Під час уроку було завдання вибрати партнера для вправи накачування преса. Фелікс одразу підбіг до Хьонджіна з яскравою усмішкою прямий як у сонця і міцно обійняв даючи вчителю зрозуміти що він буде в парі з Хваном.

Коли всі визначилися з парою, вчитель почав пояснювати як робити цю вправу і що на неї даватиметься одна хвилина. Всі пари вже вирішили хто перший робитиме саму вправу, а хто триматиме напарника за ноги що б вони не піднімалися.

Хьонджин мав тримати Фелікса за ноги дуже міцно.

Коли вже всі були готові той час пішов і Лі почав дуже швидко качати прес що навіть Хван не помітив як уже швидко пройшов час і Фелікс піднявся останній раз сказавши скільки разів він покачав прес(?) і різко повалив Хвана на себе міцно обіймаючи.

-Фелікс, мені зараз потрібно буде вправу робити – намагаючись вирватися з обіймів сказав старший.

-Ну якщо ти не чув то вчитель повинен сказати коли потрібно буде приготуватися – міцніше притиснув до себе і посміхнувся

-Ну добре, тільки більше не проявляй такої сильної тактильності до мене, будь ласка – Хван все ж таки трохи розслабився

Через хвилини 3 вчитель сказав що настав час напарників, які притримували за ноги робити вправу, і всі вже прийняли потрібні пози і приготувалися чекаючи коли вчитель скаже: «почали»

Коли препод сказав це слово відразу запустив секундомір і став спостерігати за тим, щоб пройшла рівно хвилина.

Коли Хван качав прес по ньому було видно, що витримка у нього не дуже, і у нього був відкритий рот, тому що дихати через ніс було максимально неможливо в його випадку. Фелікс задивився на його губи і не усвідомлено нахилився вперед, і коли вчитель сказав «час вийшов» то Хван піднявся востаннє різко підводячи голову і випадково стикнувся з губами Фелікса.

Що Фелікс, що Хьонджин встали від цього. Але Фелікс швидко відсторонився і став на рівні ноги вже червоний, як помідор.

До старшого підійшов учитель із запитанням скільки він разів зробив вправу. Хван назвав число, яке було трохи нижче ніж у Фелікса.

Через 10 хвилин після цього інциденту урок закінчився. У Фелікса залишився невеликий ялини рум’янець, що виднівся, на щоках, і коли всі виходили зі спорт залу Фелікс і Хьонджин перетнулися поглядами подивившись пару секунд на один одного Фелікс вирушив у перед і відразу забіг у роздягальню що б швидко переодягтися і піти у свій клас.

Коли Хьонджин почав відчиняти двері, то в його груди врізався Фелікс, який уже поспішав скоріше піти до свого класу.

-Пробач – Фелікс не піднімаючи голову почав швидким кроком йти від Хьонджіна

-Удачі тобі на уроках – сказав Хван і подивився ще пару секунд у тіло, що віддаляється, незабаром увійшовши в роздягальню.

За весь день Фелікс та Хьонджин не перетиналися у школі жодного разу.

Після всіх занять Хван збирав свої речі щоб піти додому, і ззаду він відчув що хтось його обійняв. Подивившись назад він побачив Фелікса, який уткнувся носом у спину Хвана. Старший посміхнувся і склавши всі речі повернувся так що б трохи обійняти Лі.

-Слухай ти розумієш математику? – не відсторонюючись запитав Лі

-Ну частково розумію, а що таке? потрібна допомога? – подивився на маківку Фелікса в надії що він подивиться у відповідь

-Я сьогодні отримав погану оцінку з алгебри і хотів що б ти мені допоміг – Лі все ж таки підняв голову і зустрівся своїм заплаканим поглядом з Хьонджіном.

-ну ти чого, не потрібно засмучуватися через оцінки, я можу спробувати допомогти з нею тобі

-Дякую, може тоді підемо до когось з нас додому і там проведемо нібито заняття – Чи витер свої очі обіймаючи сильніше Хвана.

-Добре, давай тоді до мене підемо, і ти мене так задушиш скоро – Хван трохи зашипів і взяв обличчя Фелікса в руки витираючи мокрі доріжки на щоках.

-Ну все заспокойся, а то в такому вигляді краще не виходити на вулицю – сказав Хван витираючи сльози великим пальцем на щоці Лі, обіймаючи його однією рукою.

Лі посміхнувся і, відсторонившись від обіймів старшого, почав вибирати своїми руками очі від сліз.

-Все підемо – Фелікс глянув на Хвана і взяв його за руку однією рукою.

-А ми відразу до мене? ти батьків попереджав? – старший взяв свої речі і попрямував у бік виходу з кабінету

-Ну я сказав що у мене погана оцінка з алгебри і що у мене є друг який може допомогти мені з математикою і ще сказав що сьогодні попрошу тебе зі мною позайматися

-А ну добре. – Хван і Фелікс вийшли зі школи мовчки але… – до речі у мене виникло одне питання, чому ти приховуєш свої ластовиння під тоналкою? – Хьонджін подивився на Фелікса і переплів їх пальці разом

Фелікс трохи зніяковів, опустивши голову вниз і подивився на їхні руки.

-ну …. вони мені не подобаються

-але чому? у корейців я ніколи не бачив ластовиння, вони дуже рідко з’являються тим більше в таких кількостях

Фелікс підняв погляд на Хьонджіна і побачив перший раз за весь час знайомства посмішку на його обличчі. У наступну секунду Лі витер всю тоналку, що залишилася, з обличчя і посміхнувся подивившись на старшого.

***

Коли вони підходили до місця, де мали годувати котів, уже було темно і ввімкнулися вуличні ліхтарі і як тільки Хван дістав корм з портфеля, то пішов невеликий сніг.

Фелікс несподівано поцілував Хвана в щоку і швидко відсторонився.

-що це було? – Хван повернувся і йому в око потрапила сніжинка, через що йому довелося відвести погляд і потерти око.

-У мене є традиція, коли йде перший сніг то я за бажанням цілу людину в щоку якщо хочу що б він залишився зі мною наступного року – Фелікс присів поряд з Хваном навпочіпки і взяв трохи корми що б теж годувати котиків

-ааа цікава традиція

Вони трохи посиділи біля кішки і кошенят говорячи про всякі дрібниці. Незабаром вони пішли до Хьонджіна додому по снігу, що тільки-но випав, і насолоджувалися цією гарною зимовою атмосферою і спустошеними вулицями на яких іноді проїжджали машини.

Коли вони дійшли до будинку Хван впустив молодшого вперед і зачинив за собою двері, сказавши, що він вдома, так як батьки були вдома. Мама відразу вийшла на поріг і встала в невеликий ступор коли побачила ще одного хлопчика повз свого сина.

Фелікс привітався з мамою Хвана.

-Хьонджин, чому ти не казав, що у тебе з’явився друг? – мама почала оглядати Фелікса з ніг до голови чекаючи на відповідь сина

-Я просто не хотів говорити, тому що ти б влаштувала допит – Хван зняв верхній одяг і пройшов далі в будинок разом з Лі проходячи повз вітальню в якій був батько Хьонджіна.

Мама Хьонджіна голосно сказала що б через пару хвилин спускалися у вітальню щоб повечеряти.

Коли вони зайшли в кімнату Хьонджина, у Фелікса почали розбігатися очі, бо майже вся кімната старшого була в його малюнках і картинах.

-Вау … у тебе дуже красива кімната, прям слів немає – Фелікс поклав свою сумку біля робочого столу і став оглядати кожну картину, яка йому траплялася на очі. -я і не думав що ти малюєш

Погляд молодшого зупинився на картині, яка була в процесі.

-Мені це щось нагадує – задумливо дивився на картину Лі і раптом різко подивився на Хвана – це що я!?

-Ага, тільки вона ще в процесі потрібно ще деякі деталі зробити – старший підійшов до картини і почав пояснювати що залишилося доробити – залишилося трохи підвести контури і як виявилося у тебе ще ластовиння є тому потрібно буде їх теж намалювати ну і маслом все в колір навести.

У Фелікса засяяли очі від картин Хьонджина і його вміння.

Сама кімната була велика і простора виконана в монохромному стилі зі світлодіодною стрічкою під стелею, яка поки що була вимкнена. Так само було двомісне ліжко біля якого стояв великий, але звичайний робочий стіл, на якому лежав ноутбук і підручники з зошитами. Так само в кімнаті був стелаж із полотнами, деякі з них були використані, деякі ще немає. Стояв біля великого вікна мольберт і поряд з ним невеликий стілець і тумба з фарбами, пензлями, олівцями та багатьом іншим.

Коли Фелікс оглядав кімнату, у двері постукала мама Хвана і покликала вечеряти.

Хлопці прийшли до вітальні і сіли за стіл поряд один з одним.

-Ну що ж як тебе звати? – поцікавився батько Хьонджина який дивився на Фелікса не зводячи погляду. – І скільки вже знайомий з Хьонджіном?

-я Фелікс … Лі Фелікс. я з хеном познайомився на початку цього навчального року

-а ти звідки? у тебе ім’я не корейське – присіла проти Фелікса пані Хван і подивилася на нього з інтересом

-я взагалі з Австралії – молодший подивився на батьків Хвана трохи зніяковівши через те, що ним ніхто особливо ніколи не цікавився так сильно як батьки Хьонджіна

-Хьонджине, ти чому не казав що в тебе взагалі друг з’явився в школі так тим більше такий гарний хлопчик і з Австралії – почала трохи обурюватися пані Хван

-Ну мама – Хван почав їсти не особливо звертаючи увагу на слова своєї мами

-Хьонджин дуже рідко заводить друзів – почала мама

-перший друг його був … як його? тебе додому привів – продовжив батько Хвана і яскраво посміхнувся, дивлячись на Фелікса

-Я просто не хотів ні з ким спілкуватися з цього друзів і не було – доївши сказав Хван відкинувшись на спинку стільця

-А Фелікс скільки тобі років? – поцікавилася мама Хвана

-ну я знаю що в Кореї до основного віку рік додають, а так я 2000 – доїдаючи відповів Лі

-Так ти на рік молодший Хьонджина? я думала ви з ним однолітки

-Ні, я якраз перейшов цього року в цю старшу школу і познайомився з Хьонджином

-аа ясно, ну добре що ти з ним познайомився, а то сидить він як поганка 24/7 у своїй кімнаті і не виходить зовсім – по-доброму подивилася на Лі мама Хьонджина

-Ну мамо, вистачить – заперечив Хван сидить поруч – показуєш мене тільки в поганому вигляді

 

-Ну все мовчу, мовчу .. а до речі ми зараз поїмо з твоїм батьком до знайомих в гості ти вдома залишаєшся – ідучи сказала пані Хван

Хьонджин скрикнув і повністю розслабився, прикриваючи очі. Але незабаром подивився на молодшого, який уже доїв.

-Ходімо віднесемо тарілки в посудомийку і підемо допоможу тобі з математикою – Хван встав і потягнувся трохи взявши свою тарілку з собою і пішов на кухню чекаючи юнака, який йшов за ним.

Коли вони прийшли в кімнату батьки Хвана вже поїхали і Хван ввалився на ліжко взяв пульт від світлодіодної стрічки і ввімкнув біле світло, щоб не було дуже темно.

-Ну що ж показуй за якою темою у тебе була контрольна і що не зрозуміло спробую пояснити – Хван сів на край ліжка ближче до робітника, поступаючись місцем на стільці Феліксу.

Молодший сів на офісний стілець і дістав алгебру, вказуючи, пояснюючи, що було не зрозуміло.

Через якийсь час коли Фелікс начебто зрозумів як і що Хьонджин сказав вирішити йому завдання, щоб краще засвоїти матеріал, а сам пересів з ліжка на стілець перед мольбертом з картиною Лі і почав наводити обриси обличчя, визначаючи велику увагу його ластовинням, оскільки він по пам’яті намагався. Згадати приблизно в яких місцях вони знаходяться.

Фелікс уже вирішив усі приклади, які давав йому старший

-Хен я вже все вирішив – тихо сказав молодший щоб не сильно відволікати Хьонджина

-м? а зараз – старший підвівся з стільця і ​​підійшов ззаду Фелікса поставивши руки по обидва боки тіла юнака і почав перевіряти всі номери, які вирішив Фелікс-ммм… все правильно – постукав по плечах Фелікса Хван і трохи відсторонився

Фелікс подивився на якийсь час, а вже було 7 годин вечора.

-А який завтра день тижня? -Поцікавився Фелікс

-Ось це ти звичайно запитав…. субота, а що, хочеш на ночівлю залишитися?

-Ну можна і так сказати, сподіваюся що батьки дозволять, а то вони тебе не бачили і не можуть бути на всі сто відсотків впевнені що ти нормальна людина – Фелікс взяв телефон в руки – а ти ж не проти на рахунок ночівлі?

-Я то не проти, ти у батьків своїх спитай головне – Хван сів знову перед мольбертом і взяв знову сильно заточений олівець в руку

-Добре, тоді я зараз подзвоню мамі – Лі набрав маму і став чекати коли вона підніме трубку і як тільки з телефону почувся жіночий голос то Фелікс відразу почав говорити англійською і дуже хрипким голосом

– О привіт мам …. а мама я хотів запитати чи можна залишитися у Хьонджина будинку на ночівлю? ….. добре познайомлю …. добре … так, все добре поки. добраніч – Фелікс яскраво посміхнувся і підбіг до Хьонджина – мама дозволила залишитися на ночівлю

-Добре, але в мене зараз виникло одне єдине питання. у тебе щойно демон вселився чи що? – Хван припинив малювати і подивився на Фелікса

-ти про що?

-я про твій голос поки ти говорив з мамою

-а ти про це… -молодший трохи зам’явся -ну я не знаю як це пояснити…. ну можна сказати що це мій справжній голос, як тільки він зламався, він став дуже хрипким у порівнянні з іншими моїми однокласниками і я почав його міняти на цей яким зараз говорю

-Ех ти – Хван підійшов до Фелікса і почав руками швидко водити по волоссю в хаотичному порядку заплутуючи їх трохи

-Гей вистачить. припини – трохи сміючись стверджував Фелікс, який намагався приховати своє волосся від знищення.

Хван відстав від молодшого і впав спиною на ліжко, прикриваючи очі.

-у скільки ти зазвичай лягаєш спати? – поцікавився Фелікс сідаючи на край ліжка

Хван розплющив очі, подивившись спочатку на стелю, а потім перевів погляд на шию юнака підраховуючи в який час він лягати зазвичай спати.

-десь… об 11 ночі іноді о 12 – Хван так само дивився на шию Лі іноді відключаючись від зовнішнього світу занурюючись у свої думки

-Ти так рано лягаєш, я десь о 3 ночі лягаю до цього часу домашню роблю або граю в ігри

-Ех ти … – Хван схопив молодшого обхоплюючи його ногами що б той не вирвався – тобі потрібно про свій режим сну думати, а не про ігри – сильніше затиснув руками Лікса що б той точно не вирвався з його хватки

Фелікс усіма силами намагався вирватися, бо йому було не дуже зручно перебувати в такому положенні.

-Ну мені не зручно хен! – хникаючи сказав Фелікс

Хван послабив хватку, але не відпустив Фелікса.

-Сьогодні ляжеш в 11 – ствердно сказав Хван прикриваючи очі. – Тільки спочатку потрібно випити чай – старший відпустив Фелікса і підвівся на лікті збираючись з думками

-Ти п’єш чай на ніч!? – здивувався Фелікс сказаним словам Хвана

-Так, а що, вперше бачиш людину, яка перед сном йде пити чай як за традицією? – Хван підвівся з ліжка і попрямував до дверей.

– ти зі мною?

Фелікс швидко підвівся з ліжка і попрямував до старшого сліду.

-Ну якщо ти п’єш чай на ніч то і я з тобою за компанію

-Добре, ти просто чорний будеш або якийсь ексклюзивний? – Хван увімкнув уже воду в чайнику кип’ятиться і почав готувати сам чай

-Я буду чорний з однією ложкою цукру – Чи обперся обома руками об стільницю і почав спостерігати за рухами рук Хвана

Коли чай уже був готовий, вони пішли у вітальню і старший дістав трохи солодкого печива та цукерок.

-А що це ти за чай п’єш? – поцікавився Лі коли помітив рожеву рідину в чашці старшого

-а.. це малиновий чай, можеш спробувати якщо хочеш

Фелікс сів ближче щоб відпити його напій і випадково підсів дуже близько, що між ними не залишилося навіть вільного міліметра відстані. Молодший швидко відпив напій і трохи відсів від Хвана, не дивлячись йому в очі.

-Ну як? – ці слова вивели юнака з роздумів і він відповів що дуже смачно і продовжив думати про всі незручні ситуації, що відбувалися з ними.

Незабаром допивши чай Лі відніс свою чашку на кухню і прийшов назад до Хьонджина сідаючи поряд з ним і чекаючи коли той вип’є чай і вони підуть спати, тому що молодшого вже хилило в сон і так вийшло, що голова через тяжкість почала падати на плече Хьонджина.

-Що ти, спати вже хочеш? – поцікавився старший оглянув втомлене тіло молодшого, що сиділо поряд.

Фелікс знайшов сили на тихе угу поклавши голову зручніше і його очі почали автоматично закриватися через точно сильно хилило в сон.

-Ходімо спати, а то я тебе напевно не підніму що б віднести в кімнату – Хьонджин підняв голову Фелікса рукою що б той прокинувся і старшому не довелося тягнути його в кімнату.

Фелікс розплющив сонні очі і почав потроху вставати і прямувати до кімнати Хвана, щоб упасти на м’яке ліжко і провалитися в царство Морфея. Як тільки він прийшов він відразу як хотів так і зробив, ліг але не відразу заснув, а лежав в очікуванні коли прийдемо Хьонджина.

-Ти чого ще не спиш? -Хван зайшов у кімнату через 10 хвилин зі склянкою води і з вологим волоссям після душу. Поставивши склянку на стіл, сів на край ліжка.

-Я тебе чекаю – Фелікс підвівся спершись на лікті і подивився сонним поглядом на старшого

-Ти хочеш що б я з тобою ліг?

Фелікс скрикнув і звільнив ще трохи місця для Хвана, щоб той ліг поруч.

Хван усміхнувся і вимкнувши лампу, яка була єдиним джерелом світла, ліг поряд з Феліксом. Як тільки Лі відчув поряд із собою тіло, то відразу наблизився до старшого і міцно обійняв його втикаючись обличчям у груди. Хьонджин у відповідь притиснув Лі до себе заплющуючи очі.

– На добраніч – сказав Хван притулившись своїми губами до маківки Фелікса і поступово засинаючи

-і тобі – Фелікс трохи зніяковів через відчуття губ старшого і теж почав провалюватися в сон з невеликим рум’янцем на щоках

23:38 вони вже заснули обійнявшись.

4. Смертельна відмова

Ось через місяць спілкування хлопці зблизилися сильніше і Хьонджину стало здаватися, що він почав відчувати почуття до Фелікса, але максимально намагався приховати це.

Феліксу ж подобалася зовсім інша людина, а з Хьонджином він спілкувався лише тому, що з ним було цікаво, а не тому що він відчував до нього якісь романтичні почуття хоч і говорив, що є бісексуалом.

І ось Хван насмілився перед новим роком написати Феліксу з пропозицією погуляти на новий рік, на свій страх та ризик. Фелікс своєму хорошому другові відмовити просто не зміг.

Залишалося 2 дні до прогулянки з Лі та Хьонджин вирішив сходити та купити щось для подарунка на це свято. Він знав чого б хотів Лікс, тому просто пішов у торговий центр і став ходити по різних магазинчиках з технікою, вибираючи тому навушники якими Фелікс уже всі вуха Хьонджину продзижчав.

Хван перед новим роком дуже сильно переживав рахунок подарунка і визнання на яке хлопець все-таки наважився не дивлячись на сумніви в тому що Фелікс може його відшити хоч і не дуже жорстоко як міг представляти Хван. Він обдумав уже всі можливі варіанти відповіді хлопця на його визнання, але все одно страх нікуди не йшов.

І ось вони вже з подарунками йдуть до парку, в якому вони дуже часто любили гуляти на вихідних, грати у сніжки коли випадало багато мокрого снігу, коли було тепліше їсти морозиво у кіосках та багато іншого. Зараз цей парк виглядав дуже красиво: був вечір, неспішно падають маленькі сніжинки які світяться коли потрапляють під тепле світло ліхтаря, одним словом дуже красиво. І саме йде Хьонджин, доходячи до місця зустрічі він прокручує все в своїй голові ще раз, щоб якщо що не облажатися з визнанням.

Фелікс сподобався Хьонджину трохи більше місяця тому, коли юнак поцілував його в щоку, поки падав перший сніг. Ще тоді Хьонджин зрозумів наскільки красиві ці блискучі очі хлопця коли даруєш йому щось або показуєш малюнок, який намалював на нудному уроці, ті гарні ластовиння на обличчі хлопця, які іноді вимальовують якісь не існуючі сузір’я, його м’яка і вразлива натура, яку так і хочеться. захищати. Все це причини з яких Хьонджтн закохався в яскраве сонечко на ім’я Фелікс, яке світить навіть у похмурі дні і дарує всім щастя.

Хоч Хьонджин і був досить закритим у собі хлопцем, Фелікс намагався це змінити, намагався зробити так щоб у хлопця були друзі крім нього, але на жаль це було складно зробити. Крім Фелікса у хлопця був друг дитинства Джисон, з яким він не бачив уже давно, але іноді листується через інстаграм. А так йому було дуже добре і одному за прослуховуванням старих касет, які йому колись подарував Джисон, малюванням чогось у скетчбуку або читанням книг, і насолодою від улюбленого малинового чаю за переглядів зроблених фотолароїдних фото.

І ось в даний час, Фелікс якої вже був на місці зустрічі, помічає Хьонджина і радісно махає йому рукою, яскраво посміхаючись і кликаючи до себе тримаючи в іншій руці гарний пакет з подарунком. На що Хьонджин мимоволі посміхнувся куточками губ і у відповідь помахав рукою, але не сильно підходячи ближче.

– З наступаючим тебе, Джіні – Фелікс дуже часто так називав Хвана і це вже увійшло як за звичку. Юнак підійшов до нього і міцно обійняв на знак вітання.

– І тебе, Ліксі

Через пару хвилин вони обмінялися подарунками і Хьонджин, не відкриваючи свій, почав спостерігати за реакцією Фелікса. Яка була дуже мила, коли він побачив навушники про яке завжди розповідав Хвану.

Вони ходили, гуляючи тим парком спостерігаючи як люди поспішають додому, святкувати новий рік разом з сім’єю або своєю парою.

І тут Хьонджин вирішив сфотографувати Фелікса перед визнанням, який він красивий, милий і взагалі дуже схожий на сонечко. І тут Лі поки що його фоткати різко відкриває руки для обіймів, яскраво посміхаючись і каже “давай обіймемося востаннє цього року!”, оскільки час наближався до 12 години ночі.

І ось вони стоять обіймаються і на годиннику вже опівночі, а Хьонджін наважується відійти від хлопця і зізнатися йому в почуттях.

– слухай Фелікс.. – зробивши паузу, подивився на хлопця і зібравшись з думкою продовжив – ти дуже гарний, милий і взагалі як сонечко.. твої ластовиння це взагалі як інший всесвіт інакше я просто не можу їх описати.. ти був моїм другим але дуже близьким другом якого я просто не хочу втратити і боюся зробити щось не так. але я не можу підібрати свої почуття до тебе.. ти. ти мені подобаєшся! — трохи голосніше сказав Хьонджин і глянув на Фелікса.

– Джіні.. – нервово посміхнувшись, сказав Лі і почав терти свою шию. – вибач, але твої почуття не взаємні .. – тільки хотів Фелікс продовжити так Хьонджин відсторонився від нього і сказав.

– а добре, я зрозумів… – він усміхнувся з якоюсь образою – добре мені вже час іти, а то сказали що до години щоб я прийшов.

– Але ми ж ще можемо погуляти – Фелікс розумів що дарма він це сказав, але і брехати йому не хотілося завдаючи в кінці навпаки більше болю.

– Ні, я все ж таки піду.. поки Фелікс – Хьонджин сказав це і трохи посміхнувшись розвернувся і пішов у бік свого будинку, обмірковуючи все. Він розумів, що може бути такий результат, але все одно на душі був неприємний осад через це.

Весь цей час Хьонджин і Фелікс не підтримували спілкування, тому що Хвану було страшно написати першому, а Фелікс просто поїхав до бабусі, а там часу особливо не було щоб комусь писати, і інтернет особливо не дозволяв цього зробити.

У школі Хьонджина, зимові канікули тривали весь січень і він майже весь цей місяць сидів удома, тільки іноді виходячи на вулицю щоб нагодувати котів. А через те, що його батьки стали часто пропадати на роботі, він іноді впускав котиків до себе додому, щоб вони погрілися і наїлися.

Наступного місяця, лютому, Хван завів собі з блокнота який йому Фелікс подарував якраз на новий рік, особистий щоденник у якому він весь місяць робив записи ввечері: що він робив, чим займався, що сталося за цей день такого, чим би він міг дуже сильно йому запам’ятатись і т.д. Один із таких записів звучить так:

“Дорогий щоденник.

Сьогодні 22.02, день пройшов як завжди, нічого особливо не сталося, я так само не зміг налагодити спілкування з Ліксі, хоч кілька разів його помічав з якимсь хлопцем, спочатку біля входу до школи, потім у їдальні, він сидів з ним і сміявся з того, що той йому розповідав.. Коли я дивився на нього, як той сміється мені ставало на душі боляче через це. Адже тепер ми з ним, як незнайомці. Він перестав мене помічати зовсім, всю його увагу на тому хлопці і як я зрозумів він старший за мене на рік, тобто він у випускному класі. Він приблизно з ріст Фелікса але набагато накачанее нього, і мене теж .. У мене з’явилися підозри що це хлопець Лікса, але я все ж таки сподіваюся що це не правда.Ще в мене незабаром день народження! Юху! Хоча мені зовсім не радісно. Скоріше боляче. Торік я хотів, щоб Фелікс зі мною відсвяткував його, але на жаль мені здається цього не станеться як би я цього не хотів.

Я сьогодні сходив та роздрукував деякі фотографії зі свого телефону та деякі з іншого мого більш старого але робочого фотоапарата. І хочу їх повісити над моїм робочим столом. Тут є і моє улюблене фото Лікса, коли він сказав «дай обіймемося востаннє цього року».

Ну і напевно наостанок скажу, що я досі люблю тебе, Лікс… Хоч ти це швидше за все ніколи не прочитаєш.”

***

 

Батьки хлопця стали правда дуже часто пропадати на роботі, і йому стало самотньо настільки, що він уже подумував про власну кончину, але поки що не наважувався на це, бо було страшно. Раніше він спілкувався добре з Джисоном за листуванням, але той з початком навчального півріччя став відповідати на повідомлення свого друга все рідше.

Самотність пожирала Хьонджина зсередини.

Фелікс же став зустрічатися з хлопцем якого покохав ще до початку зими, його звуть Со Чанбін, він старший за нього на два роки, мускулистий, зможе захистити один одного. І взагалі хлопець у нього закохався, можна сказати з першого погляду.

Хоч Лі і проводить більшу кількість свого часу з Чанбіном, про Хьонджина він не забув, але його насторожив той факт, що Хван став йому дуже рідко траплятися на очі. Він ніби зник з його життя назавжди, що незабаром і зрозумів остаточно.

Адже 21.03, майже через тиждень з останнього відвідування Хенджіна у школі, Феліксу зателефонували батьки Хвана, бо знали, що він добре спілкувався з Хьонджином за цей навчальний рік. І вони йому повідомили не дуже гарну звістку.

– Що?… – Фелікс був якраз у школі і в нього була зміна тому він як тільки почув новину був максимально приголомшений тією новиною. – Хьонджина… більше немає з нами?… – в який раз питав у себе Фелікс, не знаючи правда це чи ні. Він просто не міг повірити в це ж Хьонджин стояв перед ним буквально пару днів тому, а вчора був його день народження. Батьки вирішили запросити хлопця до себе додому, щоб той наостанок оглянув кімнату друга і якщо його щось зацікавить, то він міг би це взяти собі.

Фелікс мляво відпросився піти додому, аргументуючи це тим, що йому погано, і попрямував у бік будинку Хьонджина, обмірковуючи все, що він перед цим почув і досі не міг отямитися просто не вірячи своїм вухам про цю новину.

– адже я хотів сьогодні підійти і подарувати йому подарунок на день народження.. сподіваюся це якийсь розіграш Хьонджина на його день народження.. – говорив про себе Фелікс сподіваючись що це просто поганий сон, підходячи до будинку родини Хван.

Коли його туди впустили, сказали, що він може зайти в кімнату друга і озирнутися там, поки батьки зроблять чай і трохи накриють стіл.

Хлопець попрямував до кімнати Хьонджина куди заходив останній раз ще торік, у листопаді десь. Кімната майже не змінилася, але додалися фотографії самого Фелікса над робочим столом хлопця, і найбільше виділялася фотографія з радісним Лі та написом “давай обіймемося востаннє цього року!”.

– А .. ми тоді правда обійнялися останній раз … – У хлопця пішла сльоза від спогадів і гіркого усвідомлення правди того, що відбувається.

Він продовжив оглядати робочий стіл Хьонджина, який став більш захаращений через кучу фотографій Лі і пейзажів, великої кількості зошитів і особистих щоденників яких було дуже багато, а один найвищий був зроблений саме з блокнота Фелікса подарованого ним на новий рік. І хлопець почав читати його записи сідаючи у крісло, і сльози пішли самі собою.

– останній запис … 20.03 …. його день народження – Фелікс підтис губи і почав читати в слух, тихо плачучи і шморгаючи носом.

-“Сьогодні 20.03, ранок. Батьки як завжди пішли на роботу, ну це не дивно, адже їм я зовсім не важливий. На жаль. За цей весь час поки я сюди писав я жодного разу не зміг заговорити з Ліксі, хоч цього хотів.Я не знаю, після моєї смерті може він знайде цей блокнот і прочитає цей запис, я в цьому теж не впевнений, але якщо Ліксі, ти все ж таки читаєш це то знай я тебе завжди любив і любитиму навіть після моєї швидкої смерті. Ти дуже хороша людина, як сонце, хоч ми і не спілкувалися після мого визнання, але хочу сказати що ти дуже гарний і твій оксамитовий голос який дуже красиво звучить, але ти його соромишся, і твої прекрасні ластовиння які ти намагаєшся приховувати від усіх, і твої очі в яких можна потонути, твоя посмішка тільки додає радості у твою зовнішність.Мені буде тебе не вистачати мій Лі Енбокі. Сподіваюся ти не сильно засмутишся через мою смерть, і продовжуватимеш радувати свою кохану людину своєю посмішкою не дивлячись ні на що. Живи щасливо Ліксі, і відпусти мене, просто забудь, Хван Хенджіна який вирішив накласти на себе руки через самотність пожираючого зсередини з самого нового року, у свій день народження. Люблю тебе Лі Фелікс, і завжди любитиму♡”

Фелікс як тільки дочитав це відразу розплакався і став звинувачувати себе в тому, що не зміг зберегти їхню дружбу, і самого Хьонджина. Він подивився на ліжко і підійшовши до неї, впав обличчям у подушку плачу і вдихаючи повні легкі повітря, просоченого запахом Хьонджина. Вже мертвого Хьонджина.

Це все його максимально вбивало, те, що він не зміг як-небудь продовжити спілкування і якщо враховувати написане в щоденнику то Хьонджин робив цього але сказати або підійти не міг через те, що вважав себе непотрібним.

Трохи пізніше, як він прийшов на кухню, де його чекали батьки Хвана, вони йому сказали, що Хьонджин повісився у своїй кімнаті, поки їх не було вдома. Все це вони говорили з образою, оскільки все ж таки помер їхній син, чиї день народження вони навіть не змогли відсвяткувати як слід.

І ось Фелікс вирішив поділитися своєю думкою на рахунок Хьонджина, хоч його вже і немає в живих.

– все ж таки, як я вважаю, життя Хьонджина нікому не було зрозумілим, навіть мені, в якомусь сенсі, і тільки дворові коти, яких він частенько забирав додому погодувати поки вас немає, касети з його улюбленою музикою подаровані його першим другом, фотоапарат на якому було знято все його життя, і чаю з малиною. Його найкраще знають ці вище сказані предмети та істоти, але ніяк не люди.. – сказав це Фелікс і глибоко зітхнув, усвідомлюючи все те, що він висловив.

Батьки лише погодилися з його думкою, і не стали суперечити словам хлопця.

***

Через кілька років, після того, що сталося горя, Фелікс став часто ходити до могили хлопця і ділитися тим, чим раніше не ділився, з незрозумілих причин.

І ось у черговий день після навчання Фелікс прийшов на цвинтар, і попрямував уже вивченим маршрутом до могили молодого хлопця, який вже назавжди залишиться старшокласником, який любив фотографувати, годувати бездомних котів після школи і дуже любив Ліксі.

На його могилі було намальовано його красиві та акуратні риси обличчя, ім’я з прізвищем та дати трохи нижче “20.03.1996-20.03.2014”

– Привіт, Джіні, як ти там?.. мені ось сьогодні вже 21 рік виповнився … вирішив до тебе прийти поспілкуватися – посміхаючись сказав Лі і очі були вже на мокрому місці хоч він і намагався стриматися – а тобі Джіні так само 18 .. ось що означають слова, вічно залишатися молодим… – почав розповідати про те як пройшов його день і хто його сьогодні вже встиг привітати і що подарували – взагалі день пройшов досить не погано. його руку і промовив – як же була твоя посмішка все-таки хороша .. -поглянувши на фото сказав Лі – прощавай, Джіні.

Кінець.