✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨

У пориві ніжності Енджі погладила його по шорсткому обличчі, не відриваючи руки, перевела її на шию, потім на потилицю, вплітаючись пальцями в чорне волосся професора, а потім нахилилася так низько, що відчувала тепло тіла Северуса, і жадібно вдихнула запах його волосся, відчуваючи знайомий аромат Амортенції. Дівчинка, насилу змусивши себе відірватися і прибрати руки від чоловіка, випросталася. В цей момент вона виглядала настільки чуттєво: щоки запалали, дихання стало плутаним, а очі виглядали одурманеними, ніби подерті серпанком.
«Я поводжуся, наче збожеволіла, — з сумним смішком подумала вона, стиснула свою долоню, намагаючись запам’ятати відчуття від дотиків до професора, і піднявшись хвилею темно-рудого волосся, вийшла з кабінету, що супроводжувалась уважним поглядом Северуса Снейпа.
З початку навчального року все пішло навперекій. Вибравши віщування в додаткові предмети, Енджі пошкодувала дуже швидко — професор Трелоні постійно говорила про незрозумілу нісенітницю. У перші кілька занять після нескінченних передбачень про неминучої смерті Гаррі Поттера Сивілла провела ворожіння на кавовій гущі. Викладач визнала своїм обов’язком підійти до кожного учня, заглядаючи в його чашку і передбачаючи з ходу смерті, хвороби та втрати. Коли ж черга дійшла до Енджі Браун, обличчя Сівіли розпливлося в усмішці, яка не віщувала нічого доброго.
— У вас нічого страшного, люба. Лише жаба. Які ваші роки, ще все встигнеться… — і на цій ноті Трелоні перейшла до наступного пуффендуйця, не намагаючись розшифрувати пророцтво. Дівчинка, вкрай зацікавлена подібною поведінкою, сама відкрила фоліант із тлумаченнями. — Лебідь, ліс, лисиця, лопата… — дівчинка ледве ворушила губами, водячи пальцями по хитромудрих написах у підручнику. – Кінь, люди. А ось і вона! “Жаба – любов без взаємності”. Скрипнувши зубами, Енджі з силою зачинила книгу, обурена злістю.
«Варто було зайнятися рунами! — у засмучених почуттях думала дівчинка.
— Вже там мені не псували б настрій будь-якими мареннями».
Єдиною незмінною розвагою на віщування було спостереження за пошарпаною Герміоною, яка намагалася бути присутнім відразу на декількох предметах, чому була капітально виснажена. Також безперечним плюсом виявилося те, що під час прорікань Енджі не гидувала займатися іншими предметами.
В надії розслабитися і уникнути сумнівів і внутрішніх мук, дівчинка, майже вже дівчина, вирушила в підземелля, щоб утішитися зіллям з коханим. Однак, тільки-но зайшовши до його кабінету, Енджі відчула, що щось змінилося. Меблі так само стояли на своєму місці, освітлення як завжди приглушено, а професор незмінно сидів на пошарпаному кріслі, читаючи газету. І все-таки щось було не так. Не залишаючись наодинці зі Снейпом, пуффендуйка багато разів малювала у своїй голові їхню зустріч. Як вона заходить до кабінету, як Снейп повільно піднімає свій погляд, губи так само стиснуті в пряму лінію, але його очі тепло посміхалися,як він розуміє її і без зайвих слів веде до лабораторії, і вони разом готують зілля, перекидаючись жартами про некомпетентність нового викладача захисту від темних сил. Звичайно, Енджі розуміла, що все так ідеально не буде, але реальність просто обрушилася на неї, як потоки крижаної води. Жодних інших порівнянь не виникало від холодного погляду зельєвара, яким він окинув дівчинку.
— Браун, ви до всіх викладачів так уриваєтеся? – уїдливо запитав Снейп, перевертаючи чергову сторінку газети, зовсім не звертаючи уваги на гостю.
– Чи тільки до мене ви не маєте навіть найменшої поваги? З таким характером вас варто було направити в Гріфіндор. Тільки там знаходяться такі порожні і нахабні кандидати на відпрацювання до Філча. Хочете, я замовлю за вас слівце Макґонеґел, що в їхньому ряду прибуло? — Про-професоре, — розгублено прошепотіла дівчинка. — Я не хотіла здатися неввічливою. Я не думала…
— Звичайно, ви не думали, Браун. Це лише черговий доказ, що ви затята грифіндорка.
Нерозуміння, яке Енджі і не намагалася приховати, відбилося на її обличчі впереміш з болем від того, що її незаслужено поливають брудом.
«Енджі, не плач! – твердила собі дівчинка. – Не плач! Візьми себе в руки, дихай глибше. А тепер розгладь обличчя, ніяких емоцій, ніяких … »
Минуло кілька мить тиші, перш ніж вона наважилася порушити тишу з упевненістю, що не розплачеться і не кинеться до зельєвара з істерикою та питаннями, чіпляючись за поли його мантії.
– Сер, – пуффендуйка наче начепила на себе маску холоднокровності – очі здавались порожніми, обличчя спокійним, а голос байдужим.
— Перепрошую, якщо мій візит виявився не вчасно. Я хотіла уточнити, коли наступного разу пройде наше заняття.
-Ніколи, — різко відрізав майстер зелій. Куточок рота дівчинки трохи здригнувся, але вона знову взяла себе в руки, сподіваючись, що цей рух залишився непоміченим.
-Чому сер?
Зільєвар нарешті відклав газету, підвівся і підійшов до учениці. Якби не подібна ситуація, то Енджі захопилася б, як велично поводився Снейп — постава, хода, навіть після цієї сцени, пуффендуйка не могла не захоплюватися цією людиною, що, втім, не заважало їй трохи ненавидіти його за зачеплені почуття. Начебто не бажаючи поступатися йому, Енджі різко випростала спину, розправила плечі і гордо підвела голову. І лише тоді зрозуміла, наскільки ж він доросліший за неї саму. Його обличчя в невеликих зморшках, що світилося холоднокровністю, виражало не тільки обурення, а й втому таку сильну, що дівчинка миттєво понурила голову, розгубивши всю сміливість і впевненість.
— Тому що я не маю наміру більше витрачати свій дорогоцінний час на бездарності, — ці слова вдарили дівчинку, як ляпас. Якщо вам цих слів замало для розуміння, можу пояснити більш доступно. Тільки врахуйте, що все життя вам інформацію ніхто не буде розжовувати. Якщо щось таки ви зрозуміли, то йдіть і більше не відволікайте мене у мій особистий час.
-Так сер. Я більше не докучатиму вам, — лише смиренно відповіла вона і навмисне повільно, змушуючи себе не зриватися з місця, не бігти і не грюкати дверима, вийшла з кабінету, не підводячи більше погляду на обличчя людини, заради якої відмовилася від свого справжнього життя. Наче нежива, Енджі пройшла кілька прольотів і поворотів і вийшла до своєї вітальні, не звертаючи уваги на розмови пуффендуйців. Обвівши помешкання зблідлими очима, дівчинка ні в чому не бачила радості.Навіть у пізніх квітах, що ледь розпустилися у своїх тісних горщиках, хоч і доглядала за ними все літо, фантазуючи, як одного разу зірве одну з яскравих жовтих квіток і вплете у власні волосся на заняття із зілля, щоб привернути увагу Снейпа.
Опинившись у власному ліжку, дівчинка почувала себе спустошеною, вона сподівалася виплакатися на самоті і йшла через Гоґвортс із сухими очима, підтримуючи себе цими думками. І ось вона на місці, а сльози не йшли. Енджі навіть не змогла забути в книгах, рядки, прочитані кілька секунд тому, відразу забувала. Залишок вечора дівчинка пролежала на ліжку, почуваючи себе бездушною лялькою без думок і без сліз.
Сон прийшов лише глибокої ночі — в цілковитій тиші та самоті Енджі стояла в болоті до пояса, хотіла вибратися, але не знала, в який бік іти. Огляд загороджували очерети, через які неможливо було побачити берег. Паніка потроху почала зароджуватись у її серці.
-Енджі, – м’яко гукнув її до болю знайомий голос. Дівчинка обернулася, за десять футів від неї стояв Северус Снейп, він ніжно посміхався і призовно розкинув руки, запрошуючи до своїх обіймів. Пуффендуйка полегшено видихнула і поспішила до нього, але болото виявилося занадто густим, а водорості обвивалися навколо ніг дівчинки, і кожен крок давався їй важко, а Северус Снейп з кожною миттю лише віддалявся, усмішка його змінилася гнівною гримасою, а руки склалися.
– Я розчарований вами, Браун. Ідіть і більше не показуйтесь мені на очі!
Тоді дівчинка зупинилася на місці, вражена подібним перепадом його настрою, Снейп зловтішно засміявся, і у вухах різко, голосно, доставляючи нестерпний головний біль, заквакали жаби. Енджі зігнулася і притиснула долоні до вух настільки сильно, наскільки могла, але звуки не стихали, і крізь них іноді пробивався голос Снейпа: Ти мені огидна, Я ненавиджу тебе, Я люблю Лілі, а не тебе, Ти для мене – ніхто»…
Цей сон повторювався майже щоночі, дівчинка не хотіла засинати. Читала пізно вночі книги, підсвічуючи пожовклі сторінки підручників Люмосом, доки під ранок голова безвільно не падала на подушку. Однак найгірше сталося пізніше. А точніше, на занятті із захисту від темних сил. Професор Люпін виявився цілком приємним чоловіком, цікаво підносив теоретичну частину і поводився вкрай доброзичливо. Але заняття з ним лякали дівчинку, Енджі знала, що він перевертень, і яким би милим не показував себе, вона ні на мить не забувала про це.
Перша їхня проблема виникла під час практичного заняття з боггартом. Коли всі учні вишиковувалися в шеренгу, а Люпин пояснював принцип заклинання і показував шафу, що містив цей привид, Енджі постаралася стати в самий кінець черги, сподіваючись, що до неї черга просто не дійде, але, на жаль, у їхній групі не було Поттера. , який припиняв заняття однією лише своєю присутністю. І після появи павуків, змій, невідомих людей і навіть собак настав момент, коли Енджі опинилася перед шафою.
Дівчинка схвильовано задихала, відбігла подалі від шафи і голосом, що зірвався, сказала: — Я відмовляюсь, професоре. Я не хочу бачити боггарта та практикуватися у його вигнанні.
— Енджі Браун, правда? — тепло відповів Рімус, підійшовши до дівчинки і поклавши на її плече трохи вологу долоню.
— Ти не можеш відмовитися, я зобов’язаний навчити вас практичному застосуванню заклинання. Це входить до моїх обов’язків, а слухатися мене входить у ваші.
-Мені все одно, – пригнічено відповіла Енджі, почуваючи себе в цей момент справжньою примхливою дитиною.
— Може, ти соромишся своїх страхів? — осяяла професора думка. — У цьому немає нічого ганебного, всі чогось бояться, чоловіки й жінки.
— І ви чогось боїтеся, професоре? — пролунав чийсь наївний голос із натовпу. — Звичайно, і я боюся деяких речей, — кивнув з поблажливою усмішкою Люпин, пригладжуючи однією рукою своє волосся і не відриваючи другої від плеча дівчинки. — Тому тобі варто спробувати.
Можете вичитати бали і відправляти мене на відпрацювання, – під обурені вигуки однокурсників твердо відповіла Енджі. Хтось навіть штовхнув її у бік злощасної шафи.
— Упертості вам не позичати, Енджі, мені ж можна вас так називати?
— Називайте, як хочете, — огризнулася вона, відчуваючи, що ось-ось втече з кабінету, наплювавши на всі правила пристойності та правила школи. Ніякі бали та покарання не коштували її таємниць. Наполегливість професора Люпіна її не злила, просто пуффендуйка не могла сказати ні йому, ні однокурсникам, чим викликана ця поведінка, а пояснення дуже скоро знадобляться, і варто було щось придумати.
-Якщо ти соромишся, давай зробимо це під час перерви, згодна?
Дівчинка з затримкою ледь кивнула, радіючи перепочинку, як з’ясувалося, надміру короткому, бо майже в ту ж мить урок добіг кінця. Чекаючи, поки всі інші вийдуть з кабінету, кидаючи неприязні і насмішкуваті погляди, Енджі підготувалася, вставши в стійку і міцно стискаючи чарівну паличку, намагаючись заспокоїтися.
Готова? — спитав Люпин з неприхованою радістю, що вмовив дівчинку. Та лише заперечно похитала головою.
— Скажи, коли випускати, у нас у розпорядженні не більше десяти хвилин, а потім прийдуть інші учні. Дихання пуффендуйки знову почастішало. «Аби звідти не вийшов Снейп, що спливає кров’ю», – попросила вона у своєї свідомості.
– Головне пам’ятай, уяви з тим, що вийде з шафи, смішну ситуацію і вимов заклинання – Рідікулус, все запам’ятала? — упевнився Люпин.

— Починайте, професоре, — ледь чутно промовила Енджі, підтверджуючи слова кивком і відчуваючи, як сильно б’ється серце в грудях, доставляючи неприємні, майже болючі відчуття.
Перевертень відчинив шафу. Звідти ніхто не вийшов. Звідти, покотившись до ніг Енджі, вивалилися двоє людей, чоловік і жінка, сплетені між собою настільки тісно, що важко було зрозуміти, де кінчається один і починається інший, а їхня оголеність цьому нітрохи не допомагала. І тут парочка перервала черговий поцілунок, і дівчина, чиє кучеряве темно-руде волосся розкидалося на грудях у чоловіка, підняла свою голову, вдивляючись в очі дівчинки, і переможно посміхнулася, через що її обличчя стало виглядати негарним і злим.
Але Енджі звернула увагу не на неї, а на чоловіка, він виглядав таким же, як і тоді, того вечора, коли буквально вигнав її зі свого кабінету. Її погляд ковзав по його стрункому тілу, затримуючись на ключицях, на западинці на шиї, на строгих рисах обличчя, на чорному волоссі, що досягає плечей, і навіть зараз ці чорні байдужі холодні очі затягували дівчинку. У горлі ніби стояла грудка, яку дівчинка не могла проковтнути, біль від цього відчувався майже фізично. З трансу її вивів холод, що пронизує ноги. Рука Лілі Еванс тяглася до дівчинки, прагнучи схопити її. Тоді пуффендуйка нарешті прийшла до тями і усвідомила, що відбувається.
– Рідікулус! – Націливши паличку, вигукнула дівчинка. І тут уявний Северус Снейп обіймав і пристрасно цілував не Лілі, а Невіла. Тим часом Римус загнав привид назад у шафу, а пуффендуйка прошепотіла з гіркою усмішкою, витікаючи сарказм.
— Так, дуже смішно вийшло. Тиша повисла в кабінеті. Тіло Енджі майже одеревіло, вона боялася подивитися на Люпіна.
Енджі сподівалася, що зараз почує гвалт учнів, що вони хвилею увірвуться до кабінету, заглушаючи Люпина розмовами, а вона непомітно втече. Але мабуть, вся ця сцена зайняла не так багато часу, як їй здавалося, бо час тягнувся, учні не йшли, а напруга в кабінеті наростала.
-Енджі, – дівчинка здригнулася від обережного, майже ласкавого голосу професора. “Як з божевільною розмовляє”, – майнуло в її голові. Останнє, що хотіла дівчинка зробити, — це подивитися в його очі, проте ввічливість змусила її підняти погляд. На його обличчі позначалося все, що завгодно. Були там і відтінки подиву, і незрозуміле хвилювання, і здивування, і рішучість до чогось, все, що завгодно, але не осуд, що, безсумнівно, принесло полегшення пуффендуйці.
— Ти… кохаєш, професора Снейпа?
Фарба кинулася їй в обличчя, від хвилювання Енджі заскреготіла зубами. Переступаючи з ноги на ногу, вона намагалася придумати виправдання цьому боггарту, але нічого не спадало на думку. Його припущення було єдиним розумним поясненням для такого прояву привиду.
— Зовсім ні, — нервово заторохтіла дівчинка, червоніючи все дужче.
– Я боюся близькості!
— І тому саме професор Снейп був у цьому страху? — іронічно спитав Люпин. Подивившись на колір її волосся, він змінився на обличчі.
— Чи боїшся, що він тобою. Скористається?
Енджі здивовано розплющила очі.
– З чого ви взяли?
— У дівчини теж було руде волосся. Я припустив, що це ти на її місці.
— Тобто ви не впізнали дівчину? — тихо промовила Енджі, затамувавши подих. Професор заперечливо похитав головою, і пуффендуйка полегшено видихнула. «Він не дізнався Лілі, тим менше запитань буде. Хоча, я бачила Лілі такою, як уявляла, можливо вона виглядає зовсім інакше. Найголовніше — я не можу дозволити йому розповідати про це будь-кому».
– Ні, сер, я не боюсь професора Снейпа. Я прошу вас нікому не говорити, що ви зараз бачили. Ні директору, ні моєму декану, нікому. Ні в якому разі.
– Енджі, такі страхи – вони ненормальні, навіть якщо ви закохані. Вам варто з кимось поговорити про це. І найкраще порозумітися з професором Снейпом. Він дорослий чоловік і… — Люпин зітхнув.
— Ви надто юні для подібних розмов. Краще скажіть, з ким ви погодилися б це обговорити.
— Не смійте, — люто вигукнула дівчинка і з відчаєм попросила. — Прошу вас, не кажіть нікому. Дайте незламну обітницю. Або просто пообіцяйте. Ні накази, ні сльозливі прохання не допомагали. А перші учні вже почали тупцювати біля дверей. Помітивши, що Люпин не збирається щось змінювати у своїх переконаннях, Енджі вирішила змінити тактику, надала собі якомога спокійнішого й урівноваженого вигляду, підійшла до професора захисту від темних сил і загадковим голосом тихо промовила, щоб ніхто крім них не почув:
— Якщо ви не зберігатимете мою таємницю, то я не зберігатиму вашу.
– Про що ви? — суворо запитав Люпин, з якого злетіла вся занепокоєність дитячою психікою дитини.
— Про те, що іноді дехто виє на місяць, — Енджі виразно подивилася на нього, розвернулася, взяла свою сумку зі столу і попрямувала до виходу. — Пам’ятайте, Римусе Люпіне.

З того часу ні терпимістю, ні добротою Люпин по відношенню до Енджі не відрізнявся. Величав її «Браун», як і професор Снейп, спілкувався холодно і лише у справі. І, зрозуміло, жодної додаткової допомоги з його боку очікувати не доводилося. Енджі ж потрібен розвиток. Дівчинка вирішила, що якщо Гаррі Поттер у її віці зараз вдало практикується в Патронусі, то вона явно нічим не гірша за нього. Навіть якщо тренуватися їй доведеться без порад та настанов. Пуффендуйка відчувала, як її життя рухається спіраллю, ось знову вона, як і на першому курсі, самостійно займається зіллями і заклинаннями без чиєїсь допомоги.
Починаючи з інциденту на захисті від темних сил, однокурсники стали дивитись на неї вовком через те, що вона байдуже поставилася до їхніх балів. Пуффендуй завжди не блищав хорошими результатами, але краще бути на останньому місці серед факультетів із двома сотнями очок, ніж ні з чим. Тому та заява мала великий негативний ефект на пуффендуйців. Нехай добра чверть їхніх очок і була зароблена безпосередньо самій Енджі.
Незважаючи на те, що дівчинка за останні два з половиною роки освоїла майже всі бойові заклинання, розраховані на п’ять курсів, і більшість побутових, заклинання Патронуса не вийшло ні з першого разу, ні з десятого і навіть сотого.
Енджі перебирала багато приємних спогадів. Перше знайомство із серією книг Гаррі Поттера, перша поїздка на Гоґвортс-експресі, першу зустріч із професором Снейпом. Нічого не допомагало. Дівчинка навіть почала думати, що нічого по-справжньому щасливого в її житті не було.
Сидячи у Виручай-кімнаті, Енджі вкотре впадала у відчай. Лежала на підлозі і думала, згадувала та аналізувала, що ж їй приносить щастя. Вона практично не мала друзів, не було тут родини. Справжня її сім’я з того світу відійшла якось на задній план, наче її й не було. Навіть власне ім’я вона майже не пам’ятала. У житті існував лише Северус Снейп. Але нічого значного та щасливого з ним не траплялося. Раптом Енджі схопилася і зважилася на ще одну спробу.
Ось у її голові спливає сцена, коли вона заходить до кабінету зельєвара, він сплячий лежить на столі, а пуффендуйка розглядає його прекрасне обличчя, слухає його спокійне спокійне дихання, згадує запах його волосся. Весь світ став неважливий, прикривши очі, занурившись у власні думки, Енджі забула про все. Забула про свої кошмари, якщо їх можна так назвати. Про незадоволеного Рімуса Люпина, якого вона натуральним чином, шантажує. Про Северуса, який викинув її, як їй здавалося, не тільки з кабінету, але і з власного життя. Голос дівчинки пролунав надзвичайно умиротворено:
– Експекто патронум.
З її палички вирвалася невеличка срібляста хмаринка.
— Тільки хмара, — розчаровано простягла пуффендуйка, з сумом знову сідаючи на кам’яну підлогу, простягла руку до чашки, що недалеко стояла, і відпила звідти гарячої води. У Виручай-кімнаті було майже так само холодно, як у підземеллях, тому Енджі регулярно наповнювала кухоль водою і гріла його за допомогою заклинань. І холоду не відчуваєш, і практика хороша.
— Жодного тілесного Патронуса. Ось і все, чого варті мої дорогоцінні спогади.
Енджі почувала себе не такою самотньою, вимовляючи свої думки вголос, її все одно ніхто б не почув, але абсолютна тиша тиснула на дівчинку.
— Чому з’являється Патронус? — запитала пуффендуйка, посилено напружуючи власні мізки, або що в неї там було в голові замість них.
— Ми згадуємо і ми щасливі. Чи можна бути щасливим лише від спогадів? Якщо я уявлю щось, що буде у майбутньому. Ні, не так. Якщо я уявлятиму щось, що зробить мене щасливою, то чи з’явиться Патронус? Варто спробувати.
Енджі знову піднялася на ноги, приготувавшись до чергової спроби.
– Так, треба щось уявити зі Снейпом. Якщо моїм страхом була його близькість з Лілі Еванс, то чи буде щастям, якщо я замість неї в його обіймах опинюся?

Енджі знову заплющила очі. Вона уявила, що стоїть біля зельєвара, повільно знімає з нього мантію, розстібає безліч гудзиків, за якими ховався торс, і дивиться в його бездонні очі, уявила, як його рука ніжно гладить її шию, і сама насправді погладила себе рукою, яка через холод не відчувалася своєю. Свідомість дівчини заповнилася мріями у тому, як майстер зілля гладить її, цілує ніжно її обличчя, губи. Вона майже чула його низький голос, який промовляє її ім’я знову і знову. Будучи все ще у владі фантазій, Енджі змахнула паличкою і тремтячим голосом вимовила знову:
— Експекто патронум. Крізь закриті повіки, пуффендуйку засліпило яскраве світло, вона розліпила очі і з захопленням побачила гарного сріблястого лебедя, що летів уздовж стін Виручай-кімнати.
– Вийшло, – вражено прошепотіла Енджі з палаючими щоками і щасливо самозабутньо усміхнулася, почуваючи себе все ще у владі мрій.
Цей рік видався скупим як на приємні події, так і сумні. Проблеми з дементорами дівчинку не стосувалися – зі школи вона майже не виходила і обставини на квідич не бачила. Немає суєти – немає проблем. Проте, впевненість, що її Патронус, лебідь, що світиться, обов’язково з’явиться в потрібний момент, дарувала спокій.
Походи в Хогсмід не приносили дівчинці великої радості. Без друзів прогулянки чарівним селищем не представлялися Енджі чимось особливим. Не тішили її ні кумедні іграшки із Зонко, на які інші третьокурсники милувалися годинами, ні доброзичлива атмосфера, що панує в невеликих кав’ярнях та пабах. Грошей на такі смаколики, як вершкове пиво та солодощі, у пуффендуйки елементарно не було. Можливо, саме з цих причин Енджі була єдиною третьокурсницею, яка не відвідувала Хогсмід після єдиного обходу, незважаючи на дозвіл, даний деканом Пуффендуя та директором. Дівчинка була зовсім самотня у вихідні, і саме на самоті вона згадувала, що тут робить. В один із таких вечорів пуффендуйка зрозуміла, що час настав, потрібно готувати ґрунт для майбутніх звершень, влаштовувати хоч якісь зв’язки з перспективою на майбутнє, не завжди вона зможе вдавати з себе нездатну на більше маленьку дівчинку.
Таким чином, у грудні в один із теплих днів, коли сніг лягав на землю немов покривало, м’який і хрусткий під ногами учнів, що грали у сніжки, Енджі знаходилася у своєму улюбленому місці, а саме у Виручай-кімнаті, і складала невеликий план. Дівчинка лежала на теплому пледі, тримаючи в руках пергамент, повністю списаний дрібним почерком і, замислившись, лоскотала пером кінчик свого носа. Ось її осяяло, і вона знову вписувала новий запис. І на кожну нову доводилося дві закреслені старі. Свіжі ідеї суперечили колишнім, забезпечуючи повну плутанину.
Зрештою, третьокурсниця перекинулася на спину, тримаючи перед собою те, що залишилося від ідей.
— Отже, підіб’ємо підсумки плану «Врятувати Северуса Снейпа і при цьому виглядати надзвичайно в його очах», — пробубнила дівчинка, хмурячись від яскравого світла в кімнаті.
— Перше, добитися прихильності Драко Малфоя, пояснення — ближче до слизеринців, ближче до їхнього декана, а також хороших зв’язків, хто зна, що мені може знадобитися.Друге, показати себе перед Снейпом сильною і якщо не розумною, то хоч би відданою. Третє, влізти у проблему та привернути увагу зельєвара. Краще слухати крики, ніж його байдужість. Четверте, необхідно вчитися оклюменції. Негайно. Терміново. Зараз же. Наголошено тричі, — скептично прокоментувала себе дівчинка.
– Яка ж я зануда. І егоїстка, — відразу настільки тихо додала вона, ніби хтось її міг почути.
Щоразу Енджі поверталася спогадами до того боггарту в пошуках виправдань, але нічого крім сорому ці думки не приносили, і совість не дрімала. Дівчинці було нестерпно усвідомлювати, що бути відкинутою для неї виявилося страшніше, ніж смерть зільєвара. Їй здавалося це таким низинним, принизливим. І та сама думка билася в її голові, не даючи ні на чому зосередитися.
«Невже я вважала б за краще його смерть?».

Северус Снейп більше не виділяв її серед учнів, не чіплявся до неї і не хвалив, забирав бали нарівні з рештою учнів, він не удостоїв її жодним зайвим поглядом, а Енджі все вірила, що в неї ще є час, вона ще все змінить. Хоч і почувала себе пуффендуйською Герміоною Грейнджер. Але для змін слід було рухатися далі, а не сидіти цілодобово під замком, ніби ховаючись від усіх. І коли навчання перестало приносити їй заспокоєння, лише одне рятувало Енджі. А саме імпровізований спортзал у Виручай-кімнаті.
«У здоровому тілі, здоровий дух та здорова магія. Якщо виб’ють паличку з рук, врятують мене тільки мої ноги», — ніби пояснювала вона щоразу перед тренуванням, до чого такі зусилля. Для Енджі цей склад з безлічі речей, захованих численними поколіннями учнів Гоґвортсу, став бігом із смугою перешкод. Вона своєрідно медитувала в надії, що це надасть балансу не тільки тілу, а й допоможе для навчання оклюменції.
Енджі віджималася, присідала, качала прес, тримала рівновагу, стоячи на одній нозі і тримаючи у витягнутих руках по важкому тому «Історії магії», використовувала підручні засоби у вигляді гантелей, займалася розтяжкою. Спочатку після подібної зарядки Енджі спокійно засинала ночами з приємним тягарем у м’язах, і тільки це вже її тішило. А через кілька місяців і результати не змусили на себе чекати. Намагаючись підтримувати себе позитивними думками, пуффендуйка часто жартувала вголос.
— Якщо бойова магія не матиме сприятливого ефекту на професора, то розтяжка точно вразить.
А тим часом настав день Ікс. Енджі заздалегідь розпланувала свої дії, слова, можливі розвилки ситуації та навчилась необхідних заклинань. І цей день визначав, чи виживуть Клювокрил і Сіріус Блек.
У такі моменти Енджі дуже шкодувала, що не є геніальним зільєварем і не може зварити собі запас Фелікс Феліціс на найближчі кілька років. Ні заспокійливе зілля, ні самонавіювання не могли вгамувати тремтіння в руках. Пуффендуйка усвідомлювала, що змінюючи історію, навіть незначні її аспекти, реальність можна круто змінити. Однак, можливостей показати себе залишалося не так багато, а їй це було необхідно як повітря.
Щоб перестати боятися, Енджі перед виходом влаштувала собі невелику розминку та пробіжку за кілька кілометрів у Виручай-кімнаті і лише потім вирушила назустріч сумнівним пригодам. Вийшовши з Гоґвортсу, дівчинка зрозуміла, що зовсім не знає, де розпочнеться вистава. Обійшовши замок, Енджі нарешті знайшла тих, кого шукала. Мелфой і його компанія ошивалися біля кам’яних руїн і сміялися, обговорюючи смерть гіпогрифа, з яким знайомив Геґрід слизеринців та грифіндорців. На жаль, після того злощасного уроку гіпогрифа замкнули, і учні Пуффендуя і Когтеврана не мали задоволення познайомитися з прекрасною і гордою магічною істотою.
Третьокурсниця сховалася за колоною і побачила, як коридором впевнено крокувало Золоте Тріо. Обігнувши їх з іншого боку, дівчинка влізла в будівлю через вікно, пройшла коридор і встала за поворотом, вкотре подякувавши удачу, що та опинилася на її боці.
«Трохи пізніше, і вистава б не вдалася», — переможно подумала Енджі і посміхнулася, ніби перемогла угорську хвосторогу, а не вчасно прибігла. І ось уже за кілька хвилин до дівчинки долинуло:
— Я знищу цю бруднокровку!
Енджі швидко натерла собі щоки, поки вони не почали горіти рум’янцем, і відступила на кілька кроків.
“Один, два…” – Нікому ні слова! Мій батько… “Дізнається про це!”, – промовила про себе дівчинка, титанічними зусиллями стримуючи смішки, і на рахунок три кинулася вперед, відразу зіткнувшись з Драко. Через силу удару вони відскочили один від одного на пару метрів. Не втрачаючи жодної хвилини, хлопчик схопився з підлоги і вже зібрався розлючено розкидатися погрозами для чергової порушниці спокою, проте зміг лише розкрити рота здивовано.
Закликавши всі свої тренування і здібності до акторської майстерності, Енджі, сидячи на підлозі, зробила невинний засмучений вираз обличчя з милим відкритим ротом, підняла на блондина просячі очі і простягла руку, щоб той їй допоміг піднятися. А молодший Мелфой натомість став як укопаний, вдивляючись у розпатлану рудоволосу дівчинку.
«Давай, Драко, ти чистокровний. Май хоч якесь поняття про пристойність та джентльменство!»
Після короткої затримки слизеринець все ж таки подав руку і допоміг дамі впоратися з її проблемою, будучи злегка в збентеженні.
— Дякую, містере Мелфой, — зніяковіло посміхнувшись і відкрито глянувши в очі хлопчика, промовила Енджі, пригладжуючи хвилясте волосся. А Драко так само мовчав, що було для нього вкрай дивовижно.
“Мабуть, тільки батька містером Мелфоєм називають?” — посміхнулася дівчинка.
– Вибачте, що налетіла на вас, – з жалем сказала вона, опустивши погляд у підлогу. — Вибачте…
— Ні, все гаразд, — приголомшено прошепотів Драко, не помічаючи крові, що стікає з носа на губи.
– Мерлін, у вас кров, – з жахом вигукнула Енджі, швидко зробила крок до нього впритул і, тримаючи напоготові хустку, потяглася до його обличчя, але тут же обсмикнула себе.
— Дозвольте? — зніяковіла вона, не наважуючись доторкнутися до великого спадкоємця Мелфоїв. Драко ледь помітно кивнув головою, і дівчинка обережно витерла червону кров з його обличчя. Він уже в цьому віці виявився вищим за дівчинку всього на кілька дюймів, проте, для повноти власної вразливості дівчинка стала на носочки, нібито не дотягуючись до нього.
– Це все моя вина, – Енджі злегка закусила нижню губу, цей вираз обличчя вона репетирувала особливо старанно перед дзеркалом, воно виражало докори совісті, смуток і при цьому виглядало просто феєрично. Всі троє хлопчаків стояли, ніби їх огріли Ступефаєм, а дівчинка вдавала, ніби помічає лише Драко, задовольняючись тим, як нерівне дихання хлопчика гріє її руку.
– Ти не винна, – лише видавив із себе хлопчик, червоні плями обурення, що покривали його обличчя раніше, потроху зникали, повертаючи аристократичну блідість.
— У вас зламаний ніс, звичайно, я винна, — нерішуче зазирнула пуффендуйка у його очі, а потім вказала рукою на його компанію.
– Ваші супутники зможуть вам вправити його?
Усі троє посилено стали мотати головою з боку на бік, висловлюючи заперечення.
— Тоді я спробую? Драко лише кивнув.
«З нього і слова не витягнеш, може, мені варто сприймати їхню поведінку компліментом моїм здібностям?» Енджі направила чарівну паличку на його обличчя.
– Епіскей.
Пролунав характерний хрускіт. Хлопчик схопився на перенісся, і відразу відібрав руку від обличчя. Він трохи морщив ніс, намагаючись подолати почуття нестерпного сверблячки.
– Все добре? – З хвилюванням уточнила дівчинка.
— Так, дякую… — промовив Драко. Мабуть легкий біль все ж таки привів його до тями.
– Браун,Енджі Браун. Я рада, що все гаразд. Сподіваюся, ви не тримаєте зла на мене? Переляк був не найкращим у її виконанні, але, здається, хлопчикові було однаково.
— Я не злюся, міс Браун.
Дочекавшись його кивка дівчинка, розправила спину і повільно рушила у бік лісу, що супроводжувалась здивованими поглядами представників Слізерина. “Перший пункт виконаний”.
Щойно хлопчаки випустили її з поля зору, Енджі скинула мантію біля найближчого каменю і побігла до Гримучої Іви, перестрибуючи корні і лавіруючи між кущами, що норовили порвати її одяг. «Мантія б точно користі не надала». Коли Енджі прибігла, ні Поттера, ні його друзів не було на місці. «Або я бігаю надто швидко, або надто повільно. У будь-якому випадку, я маю дізнатися про це».
Енджі наклала на себе дезилюмінаційне заклинання, залишалося лише сподіватися, що на Гримучу Іву, яка не соромиться калічити всіх і вся, воно також діє. Обережно обійшовши дерево, дівчинка знайшла прохід і, без сумніву, одразу влізла в нього, опинившись у високому тунелі. Лише через кілька хвилин вона потрапила до будинку, з якого негайно вийшла назовні знову до неспокійного дерева.
«Їх тут нема, і ще не було. Начебто все спокійно, я прийшла трохи раніше. Залишається тільки чекати», — пуффендуйка в очікуванні гостей притулилася спиною до найближчого дерева, природно не до Іви, в самогубці дівчинка поки не збиралася вербуватися. Чари чарами, а відчувати дерево може. Раніше людей на галявину прибули крики. І слідом за ними з’явилися самі джерела звуків, а точніше, волаючи Гаррі, Рон і Герміона. Лише чорний пес мовчав і швидко тяг молодшого Візлі у вхід до Іви.
«Так кричать, ніби сподіваються, що через це Сіріус відпустить їхнього друга. Коли дітям по тринадцять років, усі верещать, як дівчата. Це жахливо, – скривилася Енджі від високих звучань.
— Не знаю, як Блек сприймає їхній вереск, але я так довго не витримаю». Приховування чорного пса заспокоєння не дало. Щойно грифіндорці підбігли надто близько до злопам’ятного дерева, і воно почало чіплятися за них своїми хльосткими гілками, тоді й почалося справжнє пекло для вух.
Коли все закінчилося, і, на превелику радість і тріумф безбожно зґвалтованих криками вух, усі діючі герої цієї сцени зникли в тунелі, Енджі нічого не залишалося, як міркувати про те, що, якби не страховка у Гримучої Іви, це можна було б цілком вважати приємним атракціоном. Зрештою, лише з боку видно, що Іва не робила реальних спроб вбити студентів. Налякати, помотати в повітрі на гілках, трохи травмувати фізично та психологічно — так. Але не розмолотити голову широким уламком стовбура, не розплющити об землю, не встромити в серце і легкі тонкі гострі гілочки, що могло б стати причиною страшенно болісної смерті.
Все-таки, завдяки старанням химерного директора, всі рослини, тварини, заняття та інше в Гоґвортсі було умовно небезпечним. Воно начебто може тебе вбити, але не стане. Таке загартування молодих розумів і здібностей учнів. Ті самі зачаровані сходи в замку. Якщо замислитися, сходи – одне з найнебезпечніших місць у Гоґвортсі. Навіщо взагалі гуляти в Заборонений ліс, якщо можна запросто розбити голову або згорнути шию, впавши з конструкції, що в останній момент мотнула не в той бік. Ліс порівняно з цим – безпечна галявина. Небезпечні істоти там зустрічаються тільки в глибині хащі, а тут смертельна небезпека на кожному кроці.

«Як давно я не була в маглівському світі, — з сумом тут же подумалося дівчинці. — Цього чи наступного літа я точно прогуляюся Лондоном. Інакше вічне навчання, тренування та байдужість Снейпа мене доконає. Варто розвіятися…» Тим часом повз Енджі пройшов професор Люпин, а слідом за ним і Северус Тобіас Снейп власною персоною. Після цього пуффендуйка напружилася, приготувалася до бойових дій і підійшла ближче до Іви, перебираючи в голові заклинання одне за одним. Але що довше тягнувся час, то більше зростало хвилювання. А назад ще ніхто не повертався.
Минула одна хвилина, дві, десять. Енджі вже подумувала, чи не спуститися їй до них, як вся чесна компанія, крім Снейпа, виповзла назовні з доповненням у вигляді Пітера Петтігрю. Поки Гаррі вів щиру розмову зі своїм хрещеним, перевтілення Римуса Люпіна помітили не відразу. Паніка охопила всіх.
«Чекай, ще рано, Сіріус має потрапити на озеро з Гаррі. Рано, — повторювала собі дівчинка, поки оточення приймало чесні спроби достукатися до розуму професора захисту. І ось він повністю перетворився, викинув Сіріуса за межі видимості і майже кинувся на учнів. Раптом між ними з’явився зельєвар і кинувся прикривати собою дітей.
– І як же ви могли думати, що Снейп бажає вам зла? Тільки подивіться, з яким обличчям він готовий віддати своє життя замість вашого…»
Зусиллям волі Енджі не давала собі зірватися з місця на допомогу зельєвару. Тільки думка, що він не постраждає, заспокоювала її і утримувала на місці. Незабаром Сіріус в анімагічній формі повернувся до ладу і накинувся на перевертня. Розгорнулася неабияка бійка, під час якої Хвіст знову повернувся в образ щура і втік. Затримувати його було сенсу: легше жити, знаючи сценарій розвитку подій. «Майже, майже…»
І ось звірі зникли за поворотом, Гаррі вивернувся з хватки майстра зелій і побіг за ними з криками.
“Зараз!”
Дівчинка скинула з себе дезилюмінаційні чари, перебуваючи між Поттером і застиглим Снейпом, глянула в його здивовані очі і вислизнула слідом за Хлопчиком, Який Вижив, під крики Снейпа: «Поверніться, Поттер! Браун!»
«Побіжить за мною чи залишиться охороняти Візлі та Грейнджер? — думала дівчинка, намагаючись не випустити з поля зору погоню. Перевертень знову викинув чорного пса в невідому далечінь. Обігнавши Гаррі, дівчинка вкотре подякувала своїй завбачливості та старанності у спорті.
“Аби подіяло. Будь що буде”.
– Ступефай! – вигукнула Енджі, і закляття потрапило точно в груди перевертня, відштовхуючи його в інший бік урвища, куди той і впав. Дівчинка підбігла до краю із завмерлим серцем і полегшено видихнула.
«Високо, не помре від падіння, але й назад не залізе, надто круте піднесення. І чому тільки я зараз орудувала магією?»
Поттер, не приділивши пуффендуйці та частки своєї уваги, побіг у бік озера до хресного. Не втрачаючи дорогоцінного часу, третьокурсниця обернулася, переконавшись у тому, що Северус Снейп з рішучістю, яка не віщувала нічого доброго, залишив друзів Поттера і загрозливо наближався до учениці. Енджі ж наслідувала приклад грифіндорца і сміливо побігла до води, застиглої тонкою кіркою льоду. Гаррі з майбутнього вже успішно відігнав першу хвилю дементорів і втік. А друга хвиля атаки не забарилася.
«Напевно, залишки відганяв Снейп, — майнуло в її голові.
— Зараз це маю зробити я. Тільки не бійся, Енджі, професор стоїть ззаду і захистить у разі провалу». Зібравши всі свої мрії про зіллявара, дівчинка вигукнула:
– Експекто патронум! — з її палички вилетів яскравий лебідь, що світився, відганяючи мерзенних істот. І тоді відновився тимчасовий спокій.
— Пояснити не бажаєте, Браун? — зі зростаючим роздратуванням різко спитав декан Слізерина. Його голос був твердим без натяку на задишку. Мабуть, вічні погоні за невгамовним грифіндорцем послужили непогану службу фізичним даним зельєвара. Енджі стояла спиною до нього і обертатися не поспішала. Вона нутром відчувала холодну хвилю, що виходить від чоловіка.
«Озеро, що замерзло від аури дементорів, або професор, що виділяє крижану отруту. Що ж холодніше? Хм, професор явно забирає перше місце», – розважала себе Енджі. Найстрашніше все одно вже було позаду.
– Пояснення на потім, – серйозно відповіла пуффендуйка, піднімаючи податливе тіло Поттера з землі. Однією рукою вона тримала його за талію, а іншою за кисть, що звисала з її плеча.
— Самостійно вам все одно не забрати цих двох.
«Другий та третій пункт виконано».
Хвилини йшли, ландшафт не змінювався, а плечі наливались вагою. Енджі явно переоцінила власні сили. Звичайно, регулярні тренування виявились результативними, але практично п’ятдесят кілограмів Обраного — це явно перебір. Вперше дівчинка зраділа, що майстер зелля небагатослівний, і їй не довелося давитися власними словами, враховуючи, що навіть дихати було важко.
“Дякую, що не Невіл”, – пуффендуйка захекалася вже через десяток хвилин. Встигати за професором, при цьому не спотикаючись на кожному кроці, виявилося не так просто.
– Давайте перепочинемо кілька хвилин, сер? — стомлено спитала дівчинка і, не чекаючи відповіді, сіла на прохолодну м’яку землю, обережно влаштувавши героя номер один під боком.
— Чому б вам не включити мізки та не відлітувати його? — зігнувши брову, з іронією поцікавився зілля. Свого “супутника” Снейп про всяк випадок зв’язав за допомогою Інкарцеро, підняв у повітря і спокійно йшов, не страждаючи ні прискореним диханням, ні втомою. У відповідь Енджі подивилася на нього, копіюючи вираз обличчя зельєвара та видаючи порцію сарказму.
— Якщо я, як ви висловилися, увімкну мозок, то у Поттера не залишиться шансу зберегти свої. Моя координація залишає бажати кращого, і якщо я ризикну нести Хлопчика, Який Вижив, у повітрі, то наш грифіндорець буде вписуватися своєю недалекою головою в кожне друге дерево. А може й частіше.
– Дуже похвально, що ви тверезо оцінюєте свої можливості, – холодно промовив Снейп.
– Мінус п’ять очок Пуффендую.
— За тверезість думки? – Піднявши брови, уточнила Енджі.
— За те, що б’єтеся. Беріть Поттера, час не чекає.
– Так сер.
Пуффендуйка знову підняла свою ношу і попрямувала у бік замку. Такі перепалки зі Снейпом здавались їй частково навіть милими, хоча відчуття, що найгірше чекає на неї попереду, не залишало Енджі ні на хвилину. Щойно дерева порідшали, вона підняла заклинанням Поттера над землею і полегшено зітхнула, розтираючи ниюче плече.
На той час на вулиці панувала ніч, і дівчинка могла дозволити собі помилуватися блискучими зірками на темному небосхилі. Легкий вітер тріпав її волосся та крони дерев, створюючи неповторну музику лісу. Такі вечори були створені природою для романтичних прогулянок.
«Та вже, поспішайте бачити, романтик Снейп: гуляє ночами з ученицею, носить їй квіточки і співає серенади, – пирхнула про себе Енджі. Не варто навіть мріяти, можна зарубати подібні думки на корені. Навіть якби все склалося ідеально, вся романтика закінчилася б на спільному приготуванні зелля. І то сумнівно, що мене допустили б до цих скарбів».
Після доставки несвідомого героя всієї Британії в медпункт третьокурсниця збиралася «зробити ноги» та швидше, але тільки-но вона передала Поттера в турботливі руки мадам Помфрі, як зельєвар, не припиняючи тримати заклинанням Блека в повітрі, чіпко схопив пуфендуйку і прошипів на вухо зап’янувши теплом та запахом м’яти:
— Ідіть у підземелля і чекайте на мене. Якщо ви, Браун, знову сваволітимете, то незабаром сильно пошкодуєте. Живо! — крикнув чоловік, відштовхуючи від себе ученицю, і попрямував геть разом із колишнім в’язнем Азкабану.
Перед тим як послухатися викладача, Енджі збігала за територію, щоб забрати свою мантію, покинуту між Івою та кам’яними руїнами. Пуффендуйка пильно помітила, як далеко дементори, нещодавно розігнані Патронусом, очухалися і, тримаючись на невеликій відстані, наполегливо обліпили школу щільним кільцем. Якби не було надійного бар’єру, ці істоти кинулися б у замок. Один їхній вигляд наганяв тремтіння, і дівчинка поспішно вирушила до підземелля.
У кабінеті зільєваріння похолодало як ніколи, може, вплинули дементори, а, може, після спаду адреналіну та хвилювання Енджі нарешті перестала горіти. Коли Снейп повернувся в роздратованому стані через кілька годин, то здивувався. Він очікував побачити забиту дівчинку, до смерті злякану погрозами і різкістю слів, виконаних Жахом Підземель фірмовим жахливим тоном, а бачив лише віджимається в проході між столами Енджі Браун.
— Сорок три, сорок чотири, сорок п’ять… — диханням, що збилося, казала дівчинка, щоразу плавно опускаючись на вже пристойно тремтячих руках, майже торкаючись ледь намітеними грудьми підлоги. Її акуратно складена мантія лежала на найближчому столі, краватка в жовто-коричневу смужку вибилася з-під темно-сірого светра і підмітала на пару зі спідницею підлоги кабінету. Очі пуффендуйка заплющила, намагаючись зосередитися лише на власних рухах, тому й не почула ні шереху одягу зельєвара, ні звуку кроків. — Сорок шість, сорок сім, сорок… вісім…
На цьому моменті Енджі не витримала і впала знесилена на підлогу, ризикуючи остаточно помазати форму.
— Що ви тут влаштували? — строгий голос зельєвара змусив її здригнутися, дівчинка повільно підвелася з кам’яних плит і гордо підвела голову, піднявши руді локони. Її очі й обличчя чи то від напруження, чи то від збентеження палали вогнем.
– Зігріваюся, сер, – негайно пішла бадьора відповідь.
— І часто ви так зігрієтеся?
— Чотири-п’ять разів на тиждень, — зніяковіла дівчинка, обтрушуючи пилюку зі спідниці.
— Похвально, — з усмішкою промовив зельєвар.Зважаючи на ваші здібності в магії, вам тільки й залишається кулаками махати.
«Це ж треба мати такий талант, — гіркі думки копошилися в голові пуффендуйки. — Хвалити, не забуваючи все перевести на образи».
— Що ви знаєте про мої здібності? — байдуже прошепотіла вона.
– Сер, – нагадав їй майстер зелья. Дівчинка, згадавши схожий діалог із книг, з глузуванням сказала:
— Містере Снейпе, можливо, ви не помітили, але я міс. «Та вже, куди вам до подібних дрібниць».
— Я не дозволю собі хамити, Браун, — Снейп схопив її за комір светра, наблизившись до її обличчя, але, всупереч очікуванням, на ньому не відобразилося ні жаху, ні страху, ні трепету. Нічого. У третьокурсниці закінчилися сили і бажання будувати із себе когось ще, вона втомилася зображати почуття, які відчували інші учні у подібних ситуаціях. Їй хотілося побути собою хоча б цього дня. Можливо, завтра вона стане незмінною, але не сьогодні, не зараз.
Мабуть, відчувши зміну поведінці, майстер зілля відпустив її. Зазвичай його залякування та різкі слова, підкріплені зловісною мімікою, мали зовсім інший ефект. Ця ж панночка здавалася непробивною як танк. Через виснаження сил і засобів залякування залишалося лише перейти до вимог.
– Сядьте і поясніть мені, якого біса ви опинилися далеко від замку, в центрі подій, які вас ніяк не стосуються, – Снейп показав їй на обшарпане, але цілком стійке крісло за її спиною. Дівчинка присіла, і на цьому її послух за вечір закінчився.
— Люблю гуляти під місяцем, — відмахнулась вона. — Ви знаєте, це так романтично, вовчі завивання, злочинці, що втекли… Ви, я так розумію, теж виявилися не проти такої компанії?
– Сер, – знову наполегливо з зростаючим роздратуванням нагадав він.
— Сеееер, — закочуючи очі й розтягуючи слово, повторила дівчинка з усім своїм запасом сарказму, на який була здатна.
— Шалена дівчина, — губи декана Слизерина стиснулися в тонку смугу.
— Якщо ви зараз же не припините поводитися, як непрохідна дура, то…
– То що? – безрадісно посміхнулася Енджі. — Заберете бали? Призначите кошмарне покарання у вигляді довічного відпрацювання у Філча? А може, вирішите попрактикуватись у Круціатусі на учениці з чужого факультету?
«Найгірше ви вже все одно зробили». Дівчинка розслаблено відкинулася на дивовижно м’яку для такого крісла спинку, а руками прикрила обличчя, протираючи очі подушечками середніх пальців.
— Загалом робіть, що хочете. Я втомилася від вашої поведінки. Причому, не менше, ніж ви втомилися від мого. Повірте, ви також нестерпні. А може, й більше. Повисла тиша.
— А якщо я використовую легіліменцію? Енджі здригнулася.
— Ви не посмієте… — напружившись, сказала пуффендуйка.
— Ви не маєте права проникати у свідомість учнів! Це взагалі незаконно!
— Напувати вас сироваткою правди я права теж не мав, невже ви самі її наковталися, а потім захлинаючись розповідали свої таємниці? — вкрадливо помітив зельєвар і хижо примружив темні очі.
— Якщо не збираєтеся відповідати на запитання самостійно, доведеться робити це за моїми правилами.
– Чому б і ні? — раптом заспокоїлася дівчинка.
«Рано чи пізно це все одно трапиться. Мені більше нема з ким займатися оклюменцією, — апатично подумала дівчинка. — Більшого для захисту розуму без практики я все одно не досягну. Скористаюся шансом».
Почувши відповідь Енджі, зельєвар вражено завмер і стомлено заплющив очі. – Ви серйозно, Браун? Так сильно не хочете пояснюватися ненасильницьким шляхом? – Абсолютно серйозно, сер.
— Тоді залишайте при собі свої чортові секрети і котіться звідси.
Енджі здивувалася і слабо запротестувала. — Чого ж ви хочете? — скрипнув зубами декан. — То у вас істерики та заяви про ваші права, то ви покірна як служниця. Втім, мені начхати на вас. Благо семестр закінчено, і я зможу не бачити вас ціле літо. І не смійте більше носити мантію у кольорах Слізерина. Ви примудряєтесь ганьбити одночасно два факультети. Відразу видно — бруднокровка, — останнє слово Снейп ніби виплюнув. У всякому разі, Енджі точно відчула, як начхали їй у душу. Пару хвилин вона простояла ніби приголомшена, потім відмерла і неквапливо підійшла до однієї з масивних дубових шаф.

Зі скрипом відчинила дверцята шафи і повільно почала перебирати колби з готовими різнокольоровими зіллями.
— Що незрозумілого для вас виявилося у фразі «забирайтеся звідси»? — проскреготів викладач, дратуючи від того, що замість виконання розпорядження Браун вирішила покопатися в його особистих запасах зілля. Тим часом третьокурсниця насилу відкоркувала черговий флакон, обережно понюхавши світло-зелену рідину, злегка скривилася, сама собі кивнула і склала решту пляшечок назад на ті ж полиці, де вони й знаходилися раніше.
Енджі навмисне спокійним кроком підійшла до професора, підняла на нього свої скляні очі, встала навшпиньки і, не висловлюючи жодної емоції, з усієї сили вліпила дзвінкий ляпас Северусу Снейпу, потім випила половину рідини і поставила колбу з залишками зілля на стіл.
— Я не така, як вона. І я не збираюся ненавидіти вас все життя за цю образу. Дякую за заспокійливе зілля. Сер, – тихо сказала Енджі і пішла, відчуваючи, як горить її долоня.
Після злощасної сцени Енджі вийшла з кабінету і побігла куди очі дивляться. Пробігши з одного кінця підземелля в другий, вона дісталася бочок перед входом у вітальню Пуффендуя і зупинилася, щоб перевести дух. Третьокурсниця не вила від горя, не плакала від приниження чи сорому. Вона просто вимкнулася прямо посеред коридору — звалилася на кам’яну підлогу, всіх її сил вистачило лише на те, щоб виставити собі праву руку. Крізь помутнілу свідомість вона відчула гострий біль і поринула в темряву.
Вже стояла ніч, усі порядні виховані учні Хогвартсу давно лежали у своїх ліжках, тому й знайти дівчинку, яка лежала непритомна, міг лише учитель, що чергував. Або хтось не дуже порядний. Інших варіантів о другій годині ночі не існувало.
Дрібними кроками, спираючись на стіни, по замку блукав один із студентів. Підсвічувати Люмосом шлях він не наважився, від криків напівсонних портретів міг увесь Гоґвортс підхопитися на ноги, з них станеться. Нічний шукач пригод був у впевненості, що нічого не завадить йому в одну з останніх ночей, проведених у стінах школи, стягнути з кухні більше їстівного та влаштувати тиху вечірку на честь закінчення курсу та важких іспитів.Весь тиждень практично кожному учневі довелося завчити програму з усіх предметів, так і не засвоєну за рік у ході занять, від цього зубріння просто зводило зуби, і постійно боліла голова. Цілком справедливе бажання втішитися чимось солоденьким після такого навантаження на багатостраждальні голови, а якщо там виявиться і вершкове пиво, то весь факультет пронесе його до Хогвартс-експресу на руках. Ці мрії гріли душу хлопчика, поки він прокладав собі шлях до їстівного, постійно спотикаючись про нерівність кам’яних плит.
Але такої нерівності учень ніяк не очікував. Спіткнувшись об неживе тіло, хлопчина перекинувся через нього, через що поділ мантії злетів і накрив голову. Піднявшись і привівши на дотик свій одяг у порядок, хлопчик пригладив гладке коротке волосся і тихо промовив:
– Люмос, – на кінці чарівної палички акуратно засвітився невеликий потік, висвітливши аристократичне обличчя Драко Малфоя. Слизеринець підніс світло до причини падіння і переривчасто видихнув — на підлозі лежала та сама дівчинка, яка називала його «містером». Їм поступово опановувала паніка. Він щойно наткнувся на тіло дівчинки з іншого факультету. Вночі. Несподівана здогадка змусила його здригнутися, нахилитися і трохи натиснути пальцями на її шию.
— Серце б’ється, — полегшено прошепотів хлопчик і почав озиратися на всі боки, сподіваючись зіпхнути на когось свою знахідку.
— Підлога холодна, якщо її тут залишити, точно підхопить запалення.
У голові Драко явно відбувався дуже складний розумовий процес, він мав вирішити питання світової величини — кинути її, ніби його тут і не було, або притягнути до медпункту. Бути чи не бути. Хлопчик приречено зітхнув і вже збирався розвернутися і піти, але вирішив востаннє подивитись дівчинку. Спогади, як Енджі збентежено йому посміхалася, як вона була з ним дуже ввічлива, ніби він уже лорд, захлеснули Мелфоя, приносячи незрозумілу гордість, та й до того ж вона вправила йому ніс, варварсько зламаний чортовою бруднокровкою.
«Не годиться спадкоємцям так чинити», — слизеринець підійшов до дівчинки, підняв її за плечі. Голова Енджі безвольно відкинулася, підмітаючи підлогу кінчиками волосся. Ні трясіння, ні ляпаси, спочатку легкі, а потім і міцніше, у почуття її не привели, ні єдиний м’яз не здригнувся на її худому обличчі. Переконавшись, що дівчисько не прокинеться в несподіваний момент і не поставить його самого в незручне становище, хлопчик погасив Люмос і прибрав паличку в кишеню мантії. Потім він простяг руки під її зігнутими колінами і шиєю і підвівся, тримаючи пуффендуйку на руках.
– І не скажеш на вигляд, що така важка, – видавив із себе спадкоємець Мелфоїв. Поступово очі знову звикали до темряви. «І куди її тепер? Ломитися до пуффендуйців? Не вистачало їм ще побачити сцену — чистокровний зійшов до безпородного дівчиська, поповзуть чутки. Гидота, мій імідж псувати точно не можна. Що тоді?” Слизеринець сперся на стіну, притискаючи до себе юну особу. «До медпункту я це не дотягну. У вітальню теж не піду, свої ж засміють».
Ще раз для вираження неминучості долі він приречено зітхнув і прошепотів, дивлячись на її ледь помітне в темряві обличчя: — Зваж, це послуга за послугу.
У сутінках, освітлених парою свічок, навпроти невеликого дзеркала, підвішеного на стіні, з перекошеним обличчям стояв Северус Снейп і обережно обробляв довгу неглибоку подряпину, що тяглася від лівого вуха до куточка рота.
«Коли це дівчисько трапиться мені, я їй усі нігті з коренем вирву. Повільно, один за одним. З почуттям, із розстановкою. Із задоволенням послухаю симфонію, створену з її несамовитих криків, — протираючи бойове поранення знезаражуючим зіллям на основі спирту, зельєвар не забував вливати невелику порцію вогневиски. Алкоголь заспокоював його нерви, розхитані всім відомою істеричкою.
— Її взагалі варто було б виключити за всі провини та порушення правил. Щоправда, рекорд Поттера їй не побити, а цього оборвища точно ніхто не викине, значить, і чортову Браун терпіти доведеться. Після подібних насичених вечорів ідеї Філча для покарань не здаються такими вже консервативними та жорстокими».
З кожним ковтком майстер зелля відчував тепло, що приємно розходилося всередині, і злість неспішно, але вірно, відступала. «Мабуть, виривати нігті це занадто жорстоко для такої тупиці, вона навіть вишуканості цієї тортури не оцінить. Аваду б на неї, і справа з кінцем».
Думки про тортури і катування пуффендуйки приводили Снейпа в своєрідний спокій і приносили помсту за свою зганебливу честь. Чоловік поринув у крісло і підлив собі ще вогневіски в спустошений стакан. Він обертав золотисту рідину в склянці з таким інтересом і талантом, ніби викладав цю дію роками. Розгорнувши наукову газету і занурившись у читання про нові відкриття у магічному світі, Снейп майже заспокоївся і навіть перестав подумки застосовувати Круціатус до Енджі.
Але стукіт у двері розвіяв всю відновлену ідилію вечора, і пригнічене роздратування повернулося з новою силою. Зельєвар підскочив до дверей і, готуючи най їдкіші фрази, відчинив її. Всі слова так і залишилися крутитися на кінчику язика. На порозі стояв боязкий Драко Мелфой, тримаючи на руках причину лиха зельєвара.
— Професоре, вибачте, що турбую у пізню годину, — зайшовши до кабінету, хлопчик поглядав на почату пляшку з випивкою, що стояла на столі, і засумнівався у розумності свого вибору. Хоч декан Слізерина ніколи і не принижував змієнят перед іншими викладачами та учнями, це зовсім не означало, що він не був суворим навіть до своїх студентів. Потрапити під гарячу руку Жахові Підземелій зовсім не хотілося, навіть виконуючи свій обов’язок джентльмена.
– Куди її можна покласти, сер?
Снейп мовчки відчинив двері, що вели до суміжної з його кабінетом кімнати. Подолавши поріг, Драко витріщив очі, вперше розглядаючи свята святих Северуса Снейпа, а саме його опочивальню. Спальня виявилася дуже нудною, пара шаф, стілець та ліжко, от і все її оздоблення.
— На ліжко, — розпорядився зільєвар, що зайшов слідом. Слизеринець доставив дівчинку на вказане місце і полегшено видихнув, позбавившись вантажу у вигляді третьокурсниці. Майстер зілля кивнув вихованцю на вихід, і вони знову опинились у кабінеті.
— А тепер розповідайте, що сталося, і що такого зробила вам пуффендуйка, що ви її оглушили і притягли сюди.
Хлопчик скривджено зиркнув на друга свого батька.
— Я її не оглушав. Я… спіткнувся об неї. Біля кухні, — зіллявар підняв брову, висловлюючи свої сумніви. — Вона вже була непритомна, коли її знайшов і тому…
— І тому вирішили збагрити її зі своїх рук на мої? — сказав Снейп, стримуючись, щоб не зірватися на невинну дитину. Особливо, коли винний зовсім поряд.
— Ви — молодець, Драко, що взагалі не покинули і принесли її, але тут не медпункт, а я не мати Тереза. Однак ви тут, а несвідоме дівчисько ніжиться на моїх простирадлах. І я хотів би дізнатися, з якого дива? Що за зиск бачився вам у тому, щоб тягти її сюди? — вимогливо спитав зельєвар. Наїзди на Мелфоя не стояли в планах у професора, але наполеглива увага блондина, що надавалася подряпаному обличчю, викликала хвилю люті, алкоголь і безсонна ніч, власне, терпимості теж не сприяли.
– Ні, сер, нічого такого не було в мене в думках. Просто… — хлопчик уже шкодував про прихід до професора, але пояснювати, що йому не вистачило б сил піднятися до медпункту разом із дівчинкою, не збирався, як і про свою невелику заборгованість перед пуффендуйкою. Де це бачено, щоб Мелфої зізнавалися у своїх слабкостях.
— Я вважав, що краще за декана Слізерина ніхто не зможе подбати про це.
— Навчіться краще лестити, містере Мелфой, — пирхнув зельєвар.
— Повертайтеся до вітальні. П’ять балів Слізерину за несподівану шляхетність.
– Так сер.
— І ще, Драко. Не поширюйтесь про це, і ми з вами не обговорюватимемо, що ви робили вночі в коридорах.
— У жодному разі, сер.
Білобрисий хлопчисько кинувся виконувати розпорядження декана і незабаром зник за поворотами, плануючи ніколи про це нікому не розповідати, а краще взагалі закопати спогади глибше в надрах пам’яті. Снейп перевів дух і приклав руку до скроні, висловлюючи всією своєю позою втому і безвихідь. Трохи віддихавшись, щоб заспокоїтися і не задушити цю безглузду подушкою в пориві почуттів, зельєвар підійшов до ліжка.
Незважаючи на те, що дівчинка на величезному ліжку здавалася ще тендітнішою, ніж зазвичай, це не завадило їй розкластися на ній зірочкою, явно почуваючись господинею. Снейп сів поруч із нею на покривало, взяв за зап’ястя, і, відчувши великим пальцем вену, що б’ється, почав відраховувати удари.
— Пульс у нормі, — ніби фіксуючи в бібліотеці своєї голови цей факт, промовив він і торкнувся прохолодною долонею до чола пуффендуйки.
– Не горить. Просто спить. Готувати зілля у вас виходить краще, ніж приймати їх, міс Браун. Наскільки ж треба бути недоумкуватим, щоб разом випити двісті мілілітрів умиротворюючого бальзаму, не розбавленого водою. Проснеться не раніше, ніж за кілька днів, навіть якщо повстане Темний Лорд, і розпочнеться друга магічна війна.
Страждаче зітхнувши, Снейп узяв пуффендуйку за ліву руку і, уважно вдивляючись в обличчя, обережно почав рухати нею. Спочатку обертав її плече, згинав у лікті, зап’ястя, перевіряв пальці, кожну фалангу на наявність ударів і переломів. Потім перейшов до наступної руки, коли черга дійшла до зап’ястя, Енджі скривилася і застогнала уві сні.
— Забій, — діагностував викладач. – Не дивно. Навіть упасти без наслідків не змогла.
Закінчивши обстеження постраждалої, Снейп злегка втер мазь у її руку, намагаючись не доставляти зайвого болю, і перев’язав бинтами. Складно було повірити, що саме цей Снейп, який обережно доглядає дівчинку, у своїй голові буквально годину тому малював яскраві та різноманітні картини помсти.
Злитися зараз на Браун було неможливо. Дівчинка, що лежить на ліжку, нічого спільного з істеричкою, що залишила подряпину на згадку, не мала. Її обличчя було умиротвореним, злегка підняті куточки губ і розпатлане руде волосся, що контрастує з чорною шовковою наволочкою подушки, явно не налаштовували зельєвара на тортури.
«Браун — лише невинна дитина, нехай норовлива і недалека, але дитина, — ніби тільки помітивши цей факт, подумав майстер зілля, щільно стиснувши губи. — Мої погрози та покарання ні розуму, ні виховання їй не додадуть».