✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨✨

— Сер, — тихо й загадково прошепотіла Енджі зільєвару, — давайте спробуємо?
— Браун, а як же ваші умовляння, що це неправильно? – іронічно хмикнув Снейп, піднявши брову. — Нещодавно ви відмовлялися цим займатися.
— Але я потім передумала, — насупившись, вигукнула дівчинка. Вона подивилася з благанням в очах, заправила за вухо волосся, що вибилося, і продовжила схвильованим голосом. — Прошу, професоре, мені це потрібно. Ніхто про це не дізнається!
-Ви погано просите, Браун, — на губах зільєвара майнула глузлива усмішка, він усівся зручніше в крісло і розслабився в очікуванні вистави. — Мій час безцінний, можливо, зараз я винаходив би зілля, що вибиває дурницю з нахабних третьокурсниць.
– Сер, – безнадійно заволала дівчинка. – Я вже на четвертому курсі!
— Не перебільшуйте ще два місяці до початку навчання.
– Зрештою, майте совість, сер, я прошу вас про це вже місяць. Мені почати повзати на колінах? – Снейп зацікавлено підняв брову. — Отже, на колінах? Що за схильність, сер?
— Дуже зухвально,Браун!
– Уточнюю, професоре. Ви ж просто упираєтеся! — розлютилася пуффендуйка, тупнувши ногою. — Хотіли б справді відмовитися, то просто не відчиняли б мені двері щовечора.
— Ваше хвалене самовладання пішло на всі чорти, — зауважив майстер зілля. — Мінус десять балів Пуффендую.
– Мінус десять балів Слізерину!
– З викликом промовила дівчинка. Снейп глухо засміявся.
— Нагадайте, чому я досі не прокляв вас?
— Бо на недорозвинених не ображаються? – припустила Енджі. — Або тому, що я єдина розвага в цьому замку.
Дівчинка не розуміла, як її язик повертається говорити все це йому. Зовсім недавно за подібний тон зельєвар наклав би на неї Сіленціо або зовсім ігнорував. Насправді, Енджі не могла повірити в те, що відбувається з нею. І з ним. Стіна, на яку вона натикалася весь третій курс, за якийсь місяць зникла. І пуффендуйка не розуміла, що змінилося. Чому Снейп більше не підвищував голос, говорив з нею по-людськи і навіть ображав якось без іскорки, немов неохоче.
Усвідомивши, що зільєвар не збирається порушувати тему про той день, наповнений образами і не найкращими спогадами, дівчинка наважилася попросити його про заняття оклюменцією. Пуффендуйка чекала байдужої згоди, зловтішної відмови. Чого завгодно.
А Снейп раптом заявив: – Примусьте мене.
Повертаючись до того дня, дівчинка з жахом згадувала, як її обличчя витяглося. І вона старалася. Просила, умовляла, навіть вимагала. І все безрезультатно.
Навіть сьогодні дівчинка справно прийшла до кабінету Снейпа рівно о дев’ятій вечора, коли той повертався до замку. Майже всі викладачі були відсутні вдень. Давалася взнаки близькість великої події — Турніру трьох чарівників. Замок то порожній, то був переповнений невідомими людьми, які вимірювали, привозили різні предмети меблів і не тільки. Підготовка йшла на повний хід. У повній самоті Енджі була нічим не обмежена, і вона досхочу займалася саморозвитком до вечора. Після ж настав час зельєвара.
— Ви зобов’язані мені допомогти, — пуффендуйка намагалася говорити спокійно, знаючи, що підвищений тон нічого, крім роздратування та бажання вишкіритись у декана, не викличе.
– Я нікому нічого не зобов’язаний, – відрізав Снейп, попиваючи чай з кухля.
— Кому завдячую — отрую. “Він любить чай”, – від звичайної думки в Енджі потеплішало на душі. Поки вона тягалася за ним ці дні, зельєвар не збирався змінювати свій розпорядок дня і зраджувати звички. Тепер дівчинка знала назви всіх його улюблених газет. Знала, яких авторів книг він зневажає, а яким благоволить. Знала, що Снейп п’є холодний чай із м’ятою.
Вона лежала ночами у вітальні Пуффендуя і думала, яку ж нову річ дізналася про зельєвара сьогодні, і ці думки робили її щасливою.
«Примусьте мене», — билося в її голові, і здогад осяяла її свідомість. Згадка про п’яту книгу, коли Снейп проникав у свідомість Гаррі. Адже Поттер відбив захисним заклинанням, і воно відрикошетило в самого заклинача. Енджі проковтнула і сподівалася на елемент раптовості.
— Легім..
Снейп з неймовірною швидкістю змахнув своєю чарівною паличкою, і в руках дівчинки залишилося лише повітря. Натомість Снейп тримав у руках трофей із гнучкого дерева. Чортова реакція Пожирачів.
— Погана ідея, — посміхнувся зільєвар.
– Тепер вам потрібна нова паличка.
— А як же… — Енджі незрозуміло дивилася на професора.
– Це тепер по праву моя паличка, – Снейп запитливо підняв брови, бачачи, що дівчинка готова протестувати і зневажати закони магії. — Але ж ви можете спробувати її відібрати.
– Сер, – обурено вигукнула Енджі. – Це не справедливо! Ви сильний маг із величезним досвідом, зі стажуванням у Темного Лорда… Дівчинка затамувала подих, чекаючи на відповідь. Зільєвар шумно видихнув.
— Ця спроба вже краща, Браун, — із прихованим задоволенням промовив майстер зелій.
— Ще трохи й почнете розуміти, чи хоче людина поїсти, чи її зараз виверне.
Інформація про Пожирачів… Очі пуффендуйки широко розкрилися, здогадавшись, що від неї вимагають.
— Хочеться заглянути в мою голову, сер? — Енджі, нарешті, відчувши себе господаркою становища, супроводила фразу грою бровами, кілька разів піднявши їх вгору і знову опустивши, приправивши цю дію найчарівнішою зі своїх усмішок.
— Дуже спокусливо, але, боюся, насправді у вашій голові все не таке захоплююче, як на словах. Чутки разом із упевненістю, звичайно, ефектно звучать, але не стоять порушень шкільних правил.
— Заборонений плід солодкий, — з посмішкою заспівала дівчинка.
– Чи ви боїтеся гніву Дамблдора?
– Браун, – насупивши брови, гаркнув Снейп. — Будьте серйознішими. Розділяйте людей, ви ж говорите з дорослим чоловіком, а не з підлітком із Гріфіндора. Перестаньте брати мене на слабо. Витонченіше, Браун, витонченіше! – він приречено видихнув. – Ви безнадійні.
— Звідки я знаю, як умовляти і підбивати дорослих чоловіків, — кинувши гру, невдоволено буркнула Енджі.
— Навчання — світло, Браун. Намагайтеся знову і знову, доки не вийде. Схиляючи людину до чогось, треба думати про ситуацію з її боку, шукати вигоди для неї та підкуповувати. Вишукувати слабкості та користуватися ними, розумієте?
-Розумію…
— Тоді з чого ви взяли, що мене звабить флірт із ученицею? Якщо це ваша межа, то все, на що ви здатні, це майстерно поводитися з Невіллом Долгопупсом. І навіть із ним би ви провалилися!
– Це чому? — скривджено спитала дівчинка.
— Тому що той захлинувся б слинами швидше, ніж ви встигли пояснити, що хочете від нього. Або ж знепритомнів і упав б від хвилювання, — з легкою зневагою процідив Снейп. Енджі злегка порозовіла, сприймаючи це як комплімент. — До кожної людини свій підхід, не можна однаково поводитися з усіма. Думайте ширше.
– З вами не можу, – нарешті визнала дівчинка, перейшовши на шепіт.
– Чому? – Секрет, сер.
«Натиснувши на ваші слабкості, я зроблю вам боляче. Тим більше, що єдина ваша слабкість це вона. Навіть думати не хочу про це…»
Зельєвар зітхнув і замислився, заплющивши очі. — Тоді створимо іншу ситуацію. Я Гаррі Поттер, вам потрібна допомога Грейнджер у навчанні. Досягніть її.
Пуффендуйка сіла на стілець поруч із викладачем і почала розмірковувати. Минуло десять хвилин у повній тиші, майстер зелля почав потирати скроню кінчиками пальців. Він завжди так робить, коли дратується.
– Перелічіть слабкості Поттера, а краще запишіть, – вирішив допомогти Снейп і підсунув до дівчинки пергамент, чорнило та перо. Енджі натхненно посміхнулася і почала посилено записувати. Коли запал зменшився, чоловік простяг руку, вимагаючи пергамент, і почав зачитувати.
Слабкості Поттера: друзі, подібність із Самі-Знаєте-Ким, безпричинні звинувачення, нездатність триматися осторонь, запальність… Думаю немає сенсу далі читати, цього цілком достатньо. Як цим можна скористатися? Чи можна Поттера шантажувати чи треба просити. Оформіть своє прохання та покажіть мені її у власному виконанні.
Дівчинка встала і підійшла ближче до майстра зілля,злегка стулилася і подивилася на декана Слизерина зацькованим поглядом.
— Гаррі, вибач… Я знаю, що я не з вашого факультету, — дівчинка нервово затулила нижню губу. І раптом її почало бити велике тремтіння, вона обхопила себе руками і опустила голову. І продовжила говорити, не забуваючи із силою втягувати повітря під час пауз. – Це все Снейп.
Він сказав, що якщо я… якщо я знову не зможу розповісти йому про всі зілля, пройдені за рік, то він особисто… відправить моїм батькам листа, де скаже, що у них не дочка, а безглузда і… — так і не домовивши, Енджі почала нестримно труситися, капаючи сльозами на черевики викладача. — Я нічого не розумію самостійно, і я не маю друзів…і…і…
Дівчинка закрила обличчя руками не в змозі більше говорити. Потім підняла умиротворене обличчя, витерла сльози рукавом і поцікавилася:
— Як ви вважаєте, чи попросив би він Грейнджер допомогти мені?
— Безумовно, — сказав професор, не приховуючи задоволення, і додав. -Якби не знав, що ви з притулку. Тоді цей план абсолютно провалений, у будь-якому разі, варіант одноразовий. У майбутньому він міг з’ясувати цей невеликий факт, і більше вам не бачити його прихильності, як майстерності по зіллям. Втім, для репетиції підійде. Вирішили зіграти на почутті «Допомогти всім нужденним»?
— Швидше на почутті «Ненавиджу сальноволосого Снейпа». Він не сумнівався б ні хвилини. Навіть не почув би про батьків. Його ж замикає на вас. Зельєвар кивнув.
— Готовий привітати, з амеби ви переведені у статус інфузорії-туфельки.
— Все одно одноклітинне, — пирхнула Енджі, невдоволена сумнівним підвищенням. – Сер, ви не вважаєте, що я заслужила нагороду? У відповідь було лише питання Снейпа.
– Оклюменція, – видихнула пуффендуйка. – Прошу. Мені, правда, необхідно її опанувати.
— Ви розумієте, що під час легіліменції людина не лише бачить спогади, а й відчуває ваші емоції. Я дізнаюся, де ви брехали, де грали роль. Я відчуватиму їх, як власні.
– Я знаю, – тихо прошепотіла дівчинка.
— І вам це неприємно? — дочекавшись кивка, зельєвар спитав. – Тоді навіщо змушувати себе.
— Якщо ви заберетеся досить глибоко до спогадів, то все одно з’ясуйте. Дозвольте мені промовчати, сер.
— Легіліменція не зовсім вписується до рамок закону.
– Нехай.
Майстер зілля здався.
— Присядьте на моє місце, крісло буде зручніше звичайного стільця. — Снейп підвівся, пропускаючи дівчинку на своє місце. — Я залізу у вашу голову, ви бачитимете разом зі мною, які спогади я переглядаю, і повинні постаратися заблокувати вхід, викинути мене з вашої свідомості. Найголовніше, це концентрація. Не зможете зібратися, і про спротив можна забути. Спробуйте тіснити чужу свідомість. Все зрозуміло? Енджі невпевнено кивнула, дивлячись знизу на професора.
– Мабуть ні. Доведеться розуміти у процесі, Браун. Легіліменс!
Все попливло перед очима пуффендуйки. Дівчинку зробило, ніби вона аппарировала, голова готова була луснути від різкого болю.
Це все виявилося схожим на читання книги, ти бачиш рядки, літери, і в твоїй голові розгортаються картини, складені з прочитаного. Обстановка навколо неї залишалася тією ж — похмурий кабінет, що стоїть перед нею професор із піднятою паличкою. Але бачила Енджі зовсім інше. Пуффендуйка в слизеринській мантії стояла у Виручай-кімнаті, крутячись перед величезним дзеркалом.
– Ох, професоре Снейп, це так несподівано, що ви вирішили перевести мене на Слизерин,
– Енджі заливисто засміялася, і дівчинку обдало хвилею щастя і легкого смутку.
Картина швидко змінилася. Це була та сама Виручай-кімната, на підлозі навколо казана з булькаючою жижею розклалися кілька книжок із зілля. Нахмурена Енджі, стискаючи паличку, зі сльозами на очах сиділа біля казана і, повісивши голову, прошепотіла:
– Еванеско.
Не встигнувши відійти від поглинаючого відчаю, мандрівницю за спогадами метнуло в інші думки. Слова Снейпа ледве пробивалися до розуму пуффендуйки:
— Боріться! Я не відчуваю ніякого опору! Це вам не путівник з пам’яті.
Енджі стрепенулась, вона зовсім забула, що не одна тут. Намагаючись абстрагуватись від спогадів, дівчинка згадала, як медитувала раніше. Потрібно очистити думки, закриє собі, закриє й у легіліменту. Відчуваючи, як її спогади ніби обмацує невмілий коханець, Енджі морщилася і металася з боку на крісло. Раз по раз, вона намагалася закрити спогади, уявляючи, як замикає їх якимись імпровізованими дверима, які тут же зламували, і насильно змушували дівчинку бачити своє минуле.
Енджі стояла на озері біля несвідомих тіл Гаррі та Сіріуса, підняла паличку, і почалося. Вона знову, як тоді, відчула кожною клітиною тіла задоволення, щастя та збудження, коли з палички вилетів срібний лебідь.
«Ні, ні, він не повинен цього відчувати!» — зародилася паніка, щось усередині Енджі заклопотіло від обурення, і двері розуму з силою зачинилися на засув, вирвавши з безодні спогадів пуффендуйку і зельєвара. Не зважуючись на більше, учениця обережно спідлоба кинула погляд на професора. Той стояв, заплющивши очі, і на його вічно-блідому обличчі зашарівся рум’янець.
– Продовжимо завтра. Вам варто відпочити, — з хвилюванням сказав Снейп. – Так сер.