Header Image

    — Герміоно, ходи сюди, — кликнула її Лаванда.

    — Я зайнята, — відповіла вона, не відриваючись від книги. Це був цікавий трактат з стародавніх рун, який знаходився у рекомендованому списку додаткової літератури. Міняти його на якісь нецікаві факти з журналів чи знову вислуховувати нічим непідтвердженні плітки не хотілося.

    Взагалі Герміона нормально спілкувалася з сусідками по кімнаті, просто у них було мало спільних інтересів, тому зазвичай все зводилося або до розмов про навчання, або про звичайні побутові питання.

    — Нужбо, Ґрейнджер, треба вміти відпочивати від навчання. А нам якраз не вистачає ще однієї відьми для ритуалу! — втрутилася Парваті.

    Герміона підняла здивований погляд.

    — Який ще ритуал?

    Дівчата справді влаштувалися на підлозі у колі, всередині лежали самі різноманітні предмети.

    Її сусідки по кімнаті лише переглянулися та загадково усміхнулися, після чого кивнули на порожнє місце між Падмою і Парваті. Герміона тяжко зітхнула, але відклала книгу в бік. Вона приєднається до них лише щоб перевірити, чи не вирішили дівчата втнути чогось небезпечного. Не заради цікавості, ні.

    Як тільки вона зайняла відведене їй місце, Лаванда махнула паличкою і запалила свічки у колі, Парваті тим часом загасила всі інші. Атмосфера стала ще більш таємничою.

    Герміона тяжко зітхнула, ох вже ці любительки театральності.

    — І що ви задумали?

    Фей Данбар понизила голос і почала розповідати.

    — На батьківщині моєї бабусі, завжди перед початком зими, всі дівчата збиралися в одному домі й гадали на свого судженого.

    — О, ні, мені це не цікаво, — хитнула головою Герміона і спробувала встати, але Падма з Парваті одночасно вхопили її за руки і посадили назад.

    — Тобі може й не цікаво, а нам всім дуже цікаво! — надулася Лаванда. — Не хочеш дивитися на свого судженого, будь ласка, але не руйнуй нам відьомське коло.

    Герміона голосно і надзвичайно незадоволено пирхнула, але залишилася сидіти на місці.

    В цілому ритуал був не складний, потрібно було лише взятися за руки, промовити замовляння та кинути у вогонь спеціально підготовані трави в певному порядку. Після чого кожна по черзі заглядала в люстерко.

    — Я перша, — вигукнула Фей і нахилилася вперед, після чого на мить ніби втратила зв’язок з реальністю. Герміона вже почала хвилюватися за сусідку, коли вона раптом здивовано видихнув і відсахнулася назад. — Це той хлопець! Пам’ятаєте, я розповідала вам про красунчика, який приїхав з Дурмстренґу? Це він! Він мій суджений!

    Фей ледве не підскакувала на місці від емоцій, здається вона справді була щаслива. Герміона похитала головою, вона все ще не вірила, що у відображенні можна побачити того, з ким тобі судилося провести все життя. Люди самі обирають свою долю!

    — Я наступна, — Парваті ледь не тремтіла від передчуття чогось надзвичайного. Кілька секунд вона дивилася у люстерко, а потім розгублено видихнула. — Я навіть не знаю хто це. Впевнена, що ніколи раніше його не бачила. Шкода. Втім, коли я його зустріну, точно буду знати, що це мій суджений.

    Дівчата трохи розчаровано зітхнули, а потім раптом одночасно подивилися на Герміону.

    — Що?

    — Ти наступна! — схвильовано промовила Лаванда. — Ми рухаємося по колу, тож після Фей і Парваті — твоя черга!

    — Я все одно у це все не вірю, тож Падма може бути наступною.

    Фей похитала головою, а Лаванда додала:

    — Якщо ти у це все не віриш, то яка різниця, що ти там побачиш? Просто зроби це.

    Герміона невдоволено глянула на сусідок, але все ж нахилилася вперед і подивилася в люстерко. На мить воно ніби запотіло, а потім крізь сіру димку почали пробиватися людські обриси.

    Вона різко відсахнулася і закрила обличчя руками.

    — Не може бути!

    — Невже Візлик? — пирхнула Лаванда.

    Герміона все ще була неймовірно шокована, тому лише похитала головою.

    — Невже Поттер? Молодша Візлі тебе заживо закопає, попри всю вашу дружбу, — усміхнулася Фей.

    Вона знову похитала головою.

    — Та не Мелфоя ж ти там побачила! — вигукнула Падма.

    Герміона нарешті прибрала руки від почервонівшого обличчя.

    — Тільки не кажи, що це справді він? — здивовано видихнула Лаванда.

    — Ця штука точно помиляється! — Герміона тицьнула пальцем в люстерко, ніби у відповідь на її слова, у відображенні знову з’явився Драко Мелфой.

    Цього разу це було не статичне зображення, Мелфой рухався і чомусь щасливо посміхався. Він виглядав на кілька років старше, ніж був зараз і, варто визнати, був набагато привабливішим.

    — Мерлін і Моргана, це справді Мелфой, — чомусь шепотом промовила Парваті, а Герміона зрозуміла, що цього разу безглузді марення люстерка бачили всі. Як же соромно!

    — Це якась маячня! — невдоволено промовила Герміона.

    — Це точно, — кивнула Лаванда. — Ви ж крім взаємних образ у коридорах більше і не говорите між собою.

    Герміона відчула, як починають горіти щоки. Вона згадала як вчора стикнулася з Мелфоєм у бібліотеці, спочатку вони пів години сварилися через одного автора, а потім захопилися і цілу годину обговорювали різноманітні книги. У той момент вона навіть забула, який слизеринець рідкісний засранець.

    Кілька хвилин, всі мовчали, кожен обдумував отриману інформацію. А потім Герміону врятувала Падма, яка згадала, що настала її черга.

    — Це Террі. Террі Бут. Вау, значить не так просто він допомагає мені з домашніми завданнями! Він мій суджений!

    Поки всі далі по колу дивилися в люстерко, Герміона розгублено розглядала свої руки. Чому у всіх нормальна пара, а у неї довбаний Мелфой? Чому не милий і домашній Рон? Або хоча б не грубий Ерні Макмілан? Про сором’язливого Віктора Крама, який запросив її на бал, вона навіть не мріяла. Мерлін, та будь-хто був би краще Драко Мелфоя!

    Герміона здивовано підняла голову, коли в кімнаті різко запанувала тиша. Лаванда чомусь винувато на неї дивилася, а потім голосно вигукнула:

    — Я на чуже не претендую! Але так вийшло… Знаєш, я сама не в захваті!

    — В тебе що, теж Мелфой? — здивовано підняла брови Парваті.

    — Візлі. Рон Візлі! Якого Мордреда це саме він?!

    Герміона здивовано подивилася на сусідку і прислухалася до себе, але за мить зрозуміла, що нічого поганого вона не відчуває. Жодних ревнощів.

    — Рон не поганий, впевнена, тобі з ним пощастило, — спробувала вона заспокоїти Лаванду. — Він трохи незграбний, але дуже добрий.

    — Хіба ви не зустрічаєтеся? — обережно поцікавилася Падма.

    Герміона тільки весело усміхнулася.

    — Він же для мене як брат. Так само як і Гаррі.

    — Правильно, у неї ж є Мелфой з його симпатичним личком, навіщо їй якийсь там Візлі! — пирхнула Фей.

    Герміона махнула паличкою і одними губами промовила заклинання, приманивши подушку вона одразу кинула її в сусідку. Та Фей не дарма була дочкою аврора, вона вчасно розкусила її план і вхопила свою.

    Подушки з силою і зіштовхнулись в повітрі, з тихим шурхотом на всіх посипався білий пух. Кілька секунд всі розгублено дивилися одна на одну, а потім одночасно розсміялися.

    Можливо сусідки були праві? Відпочити від навчання інколи не завадить. Навіть якщо для цього доведеться взяти участь у дивних ритуалах і гаданнях. Герміона досі не знала, що їй робити з Драко Мелфоєм, але тут і зараз вона була щаслива. Про все інше вона подумає потім.

     

    2 Коментаря

    1. Dec 22, '22 at 19:38

      Дякую величезне за такий чудовий фанфік! Обожнюю такі невеличкі історії по цьому пейрингу, особливо з дрібними деталями, як ось, наприклад, спогад про розмову Драко та Герміони в бібліотеці, це все дуже яскраво сприймається.

       
      1. @malmiceDec 25, '22 at 21:35

        Дякую за ваш коментар! Мені завжди не вистачало взаємодії Герміони зі своїми сусідками по кімнаті, а напередодні Андріївськи
        вечорниць чомусь ця замальовка сама прийшла в голову. Ну і так, я більше Герміону бачу з Драко, ніж з Роном)