І останній

Наша перша зустріч була такою буденною. Прийшли в миленьке кафе, наче для парочок, з незлічуваною кількістю ванілі у всіх стравах і фіолетово-рожевими пастельними тонами по всіх поверхнях: від стелі до підлоги. Там нам виділили непомітний куточок, де ніхто не завадить. Тіна сіла на диван поближче до вікна, я напроти неї. У миловидної офіціантки замовили по каві. Навіть тут було видно ким ми намагались здаватися. Її латте – черезмір м’яке і безхарактерне, моє американо з молоком – максимально прямолінійне, грубе, з ноткою ніжності.

Як виявилось потім – м’якою і безхарактерною в цій парі була саме я.

Тіна була обхідливою, ввічливою, та занадто офіційною в своїх висловах як для людини в закладі з диванами, які за своєю м’якістю та кольором нагадують рожевий зефір. Наша ділова розмова лилась максимально невимушено та вже занадто швидко. І ось, вже через декілька хвилин, жодній з нас більше нічого додати. Всю організацію ми вже устаканили. Сидимо мовчки, наче не в змозі придумати хоч одну неробочу тему для розмови. Відчуваю незручність у повітрі. Викручую пальці в нервовому очікуванні чогось, про що можна буде з нею поговорити. Та хоч би і той вазон з орхідеєю на касі впав, чесне слово.

Дивлюсь на Тіну. Вона наче спеціально весь цей час мовчала, мовби хотіла подивитись, що ж я буду робити. І, видно, все ж таки вирішила мене пожаліти і забрати роль зачинальщиці розмови на себе:

— Може на “ти”?

Я тільки зараз звернула увагу на те, що зверталась вона до мене, виявляється, весь цей час на ви. Була зайнята думками. Відповідаю миттєво:

— Ага

І знову тиша. На цей раз вирішую абстрагуватись від ситуації і просто розглядаю Тіну. Бачу її задуманий погляд, спрямований кудись вдалину. Дивлюсь на пухкі губи, не надто яскраво виражену лінію скул, мікроскопічні морщинки під очима. Запам’ятовую деталі, для чого, сама не знаю. На неї просто приємно дивитися. Напевно, мій типаж.

Сонце почало мінятися в кольорах більш притаманним його заходу. Райдужки очей Тіни яскраво виблискують під світлом персикового кольору. Вона, ледь помітним рухом, закусує губу. Прибирає зі щоки прядку волосся, що, здавалось, так невчасно відділилась від основної маси волосся. Вона всміхнулась чомусь своєму, ледь підіймаючи кутики губ і міняючи відблиск очей легким прищуром. Голоснішим ледве її вдохом відчуваю її бажання щось сказати, і Тіна повертається до мене:

— А знаєш, давай продовжимо в інший раз

***

“Інший раз” відбувся коли ми домовились про зйомку кліпу. Перебуваючи вже на знімальному майданчику, розумію на що я насправді підписалась. Хоч я і знала, що пісня у нас не така вже і свята, але щоб нам довелось бути настільки близько один до одного… Занадто незручно.

Попри все, це не було основною проблемою. Основною проблемою була вона. Тіна постійно робила занадто розмашисті рухи, зачіпаючи зайві міліметри моєї шкіри по дорозі до місця, куди їй насправді треба було покласти руку. І я впевнена, що це спеціально. Ясне діло мені в таких обставинах було не те щоб дуже комфортно. Але всі підбадьорюють і говорять бути більш відкритими. Точніше відкритою. Мені одній. Бо Тіна, здавалось, почувала себе як риба у воді. Їй ж нічого не коштує сказати комусь пару-трійку двозначних фраз або фліртувати з якимись ідіотами, створюючи навколо себе океан безсенсових інфоприводів. Будує образ непорочної гетеросексуалки. Аби всі ті люди тільки знали з якою насолодою вона взялась виконувати свою роль в цьому кліпі. А в особливому екстазі вона була, коли нам сказали знімати сцену, де нам потрібно було наблизитись один до одного наче для поцілунку.

Оголошують перерву. Стався якийсь форс-мажор з технікою. Користуючись можливістю, заходжу до себе в гримерку відпочити від цього всього.

Бо я не вона.

Вже декілька хвилин сиджу за своїм столиком з дзеркалом з маленькими ліхтариками по його периметру. Бачити один і той самий пейзаж, який складався з мого жалюгідного стану, яке прекрасно передавало моє обличчя, і дверей на фоні, набридло, тож заплющюю очі. Здавалось, що мене вже не має ніхто потурбувати, перерва ж бо в таких випадках як зараз доволі довга. Та ось я чую звук дверної ручки, що поволі відчиняється. І на свій превеликий подив, коли відкриваю очі, то бачу її, Тіну. Вона усміхається, проговорюючи:

— Привіт, Юлю. Вибач, що заважаю

І в цей момент вона здається такою милою. Волосся трохи розкуйовджене, а очі уособлюють щиру радість, веселим відблиском зіниць. Ловлю себе на розумінні, що ніколи я раніше не бачила її з такою живою усмішкою на обличчі, завжди з телеекранів вона здавалась вимушеною. Відповідаю:

— Нічого, не заважаєш

— Добре. Я підійду

Вона і підходить, але занадто близько для того, щоб я почувалась комфортно. Кладе руки на мої плечі і розташовує свою голову на одному з них. Тепер я не знаю що мені робити і що казати. Розгублено витріщаюсь на цю картину в дзеркалі. Може все ж таки попросити її тримати дистанцію? Але Тіна випереджає мене, говорячи:

— Я думаю, що ти ж не проти, якщо я так зроблю?

Задумуюсь. А дійсно, я ж не так вже і проти. Не проти отримати увагу від Тіни. Вона викликає у мене тепле відчуття у грудях та і самолюбство тішить. Мене в кінці кінців обіймає сама Тіна Кароль. Але ж як це бісить. Бісить неможливість нічого зробити з тим, що я починаю їй симпатизувати. Бісить її впевненість в собі, бо вона мене навіть не питає, робить щось інтимне у переконанні в тому, що я так само цього хочу, а коли вона вже зробила щось подібне, то відхрещуватись буває пізно. А, може, мені просто не хочеться цього робити.

Кладу свою руку зверху на її і все ж таки видихаю, заспокоюючись. Вона тішиться з цього руху, наче дуже довго цього чекала. Окутує відчуття, що сталось щось на що я не можу повпливати і це потрібно просто прийняти. Власне, щось таке і відбулось. Здається, це було початком неминучої, абсолютно нікому непотрібної закоханості.

***

Саме зараз, коли я стою біля свого дому разом з нею і без тіні сумніву запрошую її з порогу зайти до мене в гості, протиречу собі. Бо я ж не хотіла створювати зайві приводи для її вибриків у вигляді зовсім неприйнятних для двух подруг дотиків. Але добре, я вже зрозуміла для себе, що мені це все ж таки подобається. А що ж буде з цим потім? Нічого, ніякого майбутнього ця затія не зустріне. Відмовляю собі в будь-якому тілесному контакті з нею. Сама ніколи не намагаюсь торкнутися Тіни. Але ж кожного разу, коли це робить вона, як завжди не питаючи, так щиро хочеться продовжити. Схоже на залежність.

Вона приймає запрошення, заходить. А я вже вкотре корю себе за хвилинну слабкість. Нехотя проводжу її в кухню, де заварюю чай, доречі, саме завдяки ньому я взагалі знайшла причину запросити її до себе. Дурна була, але що ж тепер поробиш. Поки шукаю потрібну коробку з м’ятою по ящикам, відчуваю її погляд на собі. Здалось, що саме через це я постійно забувала що де лежить у власному домі.

Моїми багатостраждальними намаганнями нормально заварити чай, нарешті п’ємо його, сидячи за столом у кухні. Тіна сідає по праву руку від мене, підсунувши свій стілець ближче до мого. Я починаю розповідати про буденні речі. Намагаюсь здатись абсолютно спокійною в її присутності. Дійсно, чого ж мені переживати? Я всього лиш сиджу перед жінкою з якою ми ледь не обжимаємось у кліпі на нашу, в сраку, спільну пісню. Ах, забула, вона ж ще іноді зі мною фліртує. Хоча ні, не “іноді”, а завжди.

За вікном повільно заходить сонце, і вона не збирається іти. Уважно мене слухає, хоча сама рідко додає свою думку. Моя рука лягає на стіл в механічному русі. Тіна майже миттєво реагує і вже в наступну мить задумливо виводить узори по моїй шкірі, а я і не намагаюсь її зупинити. Сама того не помічаючи, затримала дихання, а Тіна, не відволікаючись від свого, напевно, дуже цікавого заняття, проговорює:

— У тебе красиві руки, і ти красива

Вона занадто близько до мене, і це вже відчувається точно не як просто легкий флірт. Ми в настільки інтимних обставинах зараз, що гірше навіть уявити складно. Я не можу зосередитись і придумати що ж мені їй відповісти. Можливо “дякую”, можливо “ти теж”, а можливо прогнати її з дому, бо у мене ж є чоловік. У мене є, бляха, чоловік!

— Ти краще

Отак просто. Отак, можливо, по-дурному. Але я все ж таки сказала правду.

Вона набагато краще.

— Навіть так, Юлю?

Тіна і так сиділа близько, а тепер подалась вбік, ще ближче до мене. А я і не намагаюсь її зупинити. Пам’ятаємо, я ж зовсім не проти. Йду на зустріч кожному її руху. Ось я вже й забула що таке слово “наслідки”. Ті самі про які я так переймалася ще годину тому. Поряд з нею наче безвольна лялька.

В наступну мить відчуваю на собі її поцілунок. Вона без будь-якого дозволу розводить мої губи язиком.

Я ж звісно, вкотре, бляха, не проти.

Поглиблює поцілунок, грубо кусаючи за нижню губу, і я відповідаю. Відчуваю як у мене всередині все починає перевертатись. Тільки зараз я зрозуміла, як же ж мені на все насрати. Насрати на мою репутацію. Насрати на чужі, і свої в тому числі, почуття та думки. В голові пусто, як ніколи. Притягую її обличчя ближче до себе, охоплюю руками, пізніше вони повільно опускаються на шию. Тіна відривається від моїх губ, повільно цілує мої шию та ключиці, поволі залишаючи за собою багряні сліди. І я від цього щиро божеволію. Тепер ні її, ні мене нічого не зупинить. Моральні принципи просто зникають, бо єдине, чого мені зараз хочеться – це вона. Томно промовляю:

— Я хочу тебе

І тут вона, наче ошпарена, різко відсторонюється від мене. Її спокійне, зосереджене обличчя не здатне підказати, що наразі відбувається. Мої очі округлюються від подиву, коли вона прощається, цілуючи мене в щоку. Зробивши це, хитро усміхається, чи то радше посміхається. Двері хлопають. І тільки цей різкий звук змушує мене вийти зі ступору. На пару хвилин задумалась, а потім зрозуміла: потрахатись зі мною їй, напевно, теж нічого не коштує.

***

Чи це не прямий натяк? Запросити її до себе додому на той самий чай, ще і з додатковим привілеєм: моїм прекрасним витвором кулінарії, під назвою “яблучна шарлотка”. Чекаю на неї, і вона приходить. Не поспішає щось казати чи робити. Просто проходить до кімнати, сідаючи за стіл. Я, повторюючи її недавні рухи, теж сідаю та підсуваю свій стілець ближче до неї. Але не насмілюсь зробити щось більше, хоча так відчайдушно хочеться. Хочеться кусати багряні губи, чекаючи відповіді на поцілунок від неї. Відчувати те, як вона притискає мене до стіни, грубо, але вона вміє тільки так. Вічно чекаю чогось саме від неї, бо сама ж зроду навіть компліменту не зліплю. Нервово ковзаю по стільцю, намагаючись чи то всістися зручніше, чи то вгамувати свої нерви.

І ми просто починаємо пити чай.

А знаєте, бездіяльність це ж теж погано. Хтось розумний, напевно, якийсь черговий філософ, колись казав про те, що світ погублять не погані люди, а ті, хто будуть дивитися на їхні злочини і нічого не робити. Я, напевно, якраз із другої категорії, бо яка б ще людина змогла би терпіти таке ставлення до себе і нічого не робити. Не тому, що не можу, о ні, це було б просто виправданням. Тому що не хочу. У цьому бажанні, при великому прагненні, можна навіть знайти мазохістичну природу. Я не заперечую. Поняття про кохання в моєму мозку до жаху викривлене, а Тіна відповідає всім тим дивним критеріям, які сформувала моя хвора психіка. І зараз все та ж психіка змушує мене відчувати лють. Бо Тіна сидить і нічого не робить. Вона ж ясно бачить для чого я її сюди покликала! Я зрозуміла: вона просто знущається з мене. В цей момент розумію як їй на мене все одно. Не те, щоб це було для мене відкриттям, але, здавалось, я тепер осягнула це в повній мірі.

Різко встаю зі свого місця і розташовую своє коліно між її ногами. Нахиляюсь для поцілунку. Грубо заштовхую свій язик до її рота, але вона не відповідає, ухиляється від моєї наступної спроби, внаслідок чого мої губи ковзають повз її губ, по щоці. Тіна бере мене за підборіддя і проговорює мені в губи:

— Ти таким чином хочеш змусити мене покохати тебе, так? Я ж знаю, що ти до мене не байдужа

— Звідки знаєш?

— Ти така не перша, Юлю

Лють накриває мене ще більшою хвилею і змушує виплеснути кудись весь свій гнів. Звісно, ідеальна ціль для цього знаходиться прямо у мене перед носом. Підіймаю Тіну за лікоть, веду за собою, притискаю до найближчої стіни і просто цілую. Цілую до крові на її губах, жадібно зминаючи все їх же. Великим пальцем опускаю її нижню губу, аби надати собі доступ для поглиблення поцілунку. Іншою рукою охоплюю її талію, різко притискаючи до себе.

Відриваюсь на пару митей від її губ тільки для того, щоби сказати:

— Тобі ж все одно. Абсолютно не складно зайнятись зі мною сексом, правда? І я не о-со-бли-ва

Останнє слово проговорюю по складам, підкреслюючи його. Тіна ніяк не реагує, тільки наближається до мене для ще одного поцілунку. І як же це, бляха, боляче. Її байдужість болить до неможливості. Відчуваю як по моїй щоці скатується одинока сльоза, залишаючи за собою мокру доріжку. Я в паніці шукаю руку Тіни, вкладаю свою руку в її. Вона підіймає, акуратно, одними подушечками пальців, мою голову трохи вгору, щоб осипати мою шию ніжними поцілунками. Цим жестом на одну хвилину відчула від неї турботу. Напевно, це все ж таки подобається мені трохи більше, ніж її грубість.

∞

Полюби і зрадь через хвилину, та хоч на хвилину полюби.