Ідилія

М/с Transformers: Generation 1

Часом щось прекрасне може зворушити навіть найбезжаліснішу іскру

На сталевій чорній долоні лежала ромашка – яскраво-жовта серединка, сніжно-біле росянисте мереживо пелюсток.

Земна квітка та воїн-кібертронець, що зачаровано дивився на ніжне органічне диво, яке він бачив уперше. Тиша та безмежна синь світанкового неба, що так контрастувала з червоною оптикою десептикона.

А лишень кілька бриймів тому довкола кипів бій. Блискавки пострілів спліталися у вогняні тенета, що будь якої миті загрожували заплутати неуважного воїна та відправити його до дезактиву. Скайварпові без зусиль вдавалося ухилятися від атак автоботів, виконуючи такі фігури вищого пілотажу, що їм навіть назви не було. Але у будь якої удачі є свої межі. За наноклік до телепортації його все ж таки наздогнав влучний постріл.

Але замість дезактиву він побачив зовсім інше місце.

Скайварп із подивом та захватом роздивлявся крихітну рослину, що зламалася під час його аварійного приземлення і таким чином опинилася у його долоні. Вперше він не відчував відрази від органічного створіння. Навпаки – здивування та цікавість. Рослинка була така мала і тендітна, і така складна у своїй простоті. Вітерець лагідно торкався пелюсток, і здавалося, що квітка ось-ось зірветься у політ.

З-за обрію встало місцеве світило, розпустивши по синьому тлу свої рожеві й золоті пасма. Перше проміння відбилося від найдрібніших крапель роси на пелюстках та розлетілося райдужними бризками. Десептикон онімів від такої невимовної краси. Подібного він ніде і ніколи не бачив.

Ні, на Кібертроні теж були квіти. Витончені та вигадливі, такі крихкі, що перетворювалися на кришталевий пил від випадкового необережного доторку. Таке звичне творіння, на котре Скайварп не звертав жодної уваги. Він же, врешті решт, не фемка!

Проте ця земна квітка, що виросла на планеті, яку ще зовсім нещодавно сикер називав огидним органічним звалищем, одна-єдина квітка змусила його оніміти від захвату.

Довкола розстелялося неозоре біло-зелене море вкрите золотавими вогниками. А над цією ідилією розкинулося блакитне небо із легкими пір’їнками хмаринок. І ніщо не нагадувало про війну, про протистояння не лише двох фракцій, але й двох світів. Невгамовному Скайварпові, що звик до боїв, хаосу та жаху, який він приносив однією своєю появою, раптом захотілося, аби ця мить тривала вічність. А можливо й довше. Навіть найжорстокіша іскра шукає спокою та прощення, і сикер знайшов його там, де ніколи не думав шукати – у мальовничому куточку відсталої органічної планети під назвою Земля.

Легка усмішка ледь торкнулася сріблястих губ десептикона і багряна оптика на кілька нескінченних миттєвостей втратила свою жорстокість, ставши теплою і беззахисною.

На його превеликий подив ромашки прижилися на Немезисі. У маленькому, заповненому землею, ящику розквітнули білі з жовтою серединкою квіти. Ніжні, але невимогливі, вони потребували лише води та світла.

Маленька та водночас величезна таємниця, яку Скайварп ні за що б не розкрив. Що може бути ганебнішим для офіцера військово-повітряних сил десептиконської армії, за захоплення органічними створіннями. Але саме ці крихітні квіти дарували йому миті невинного, нічим не затьмареного щастя, нагадували про світанок над ромашковим полем.

Перед очима блимнув виклик від командира – час виходити на чергове бойове завдання. Проте перш ніж піти з особистого відсіку, Скайварп сховав маленьку клумбу у потаємне місце, про яке знав тільки він. І вже виходячи, прошепотів підслухані десь слова, що він підлаштував під себе:

І війна – сірий привид далеких руїн –

не зляка, не стривожить невинних створінь. *

* Вірш Сари Тісдейл у перекладі Юрія Яремко.

Раніше дана робота була опублікована на інших ресурсах. Наразі маю щастя опублікувати її рідною мовою.

Наразі опубліковано також на ФУМ https://www.f-um.net/load/multfilmi/au/idilija/30-1-0-1729