Header Image

    Іда і Тодорокі

    Тодорокі чекав Ііду у кімнаті, він йому вже написав, але зрозумівши, що той навіть не читає повідомлення вирішив піти до нього сам. Він зайшов у кімнату, зачинив двері і глянув на хлопця, що сидів спиною до дверей у судомно тремтів, пробуючи щось сховати. Шото підійшов обійняв Ііду і заглянув через плече, він побачив вже складений ніж і руку на якій був невеликий поріз. Шото швидко вихопив ножа, потім встав підійшов і сів прямо навпроти обличчя хлопця він зализав рану. 

    — Коханий, навіщо? Чому? 

    — Я думав так буде легше, треба було себе якось заспокоїти. 

    — Любий, я завжди прийму всі твої проблеми і тебе будь яким, тому не треба собі шкодити, це не допоможе, а може і погіршити стан, порізи можуть не завжди дати адреналін, це перше, друге, від цього люди стають залежні, і кожен раз хочеться більше, потім витягнути себе з цього дуже тяжко. Повір мені, я колись багато причинив собі болі умисне, щоб стати сильніше. Так, це допомогло мені швидко міняти температуру тіла, але в мене тоді був жахливий стан. Морально, це ніяк не допомогло. 

    Він притиснув Іду до себе, обійнявши. 

    — Що сталося, що ти хотів заглушити? 

    — Вчора, ми не змогли врятувати тих людей, які оскаженіли і ту дівчинку, що побігла прямо до рота своєї сестри, яка була щаслива від того, що її поїдала сестра. 

    — Коханячко моє, врятувати всіх неможливо, ті люди вже не були людьми, повернути їх до людей неможливо, вони маріонетки лиходія. Це, як Номо. 

    Він прижав до себе Іду і цілував його шию. 

    — Любий, не треба різатися благаю, ти мені потрібен. Ти що хотів померти? 

    — Зараз, не хочу, але бувало. До того, як ми почали зустрічатися. 

    Тодорокі сів на ліжко і обійняв всіми кінцівками коханого. 

    — Не роби так більше, благаю.

     

    0 Коментарів