Я віднедавна більш не прагну вічності

Я віднедавна більш не прагну вічності.

Не шиюся у дурні, хоч заздрю монументам.

Що жалюгідніше за акти прозаїчності,

Яким забракло духу для моменту?

Яким несила дочекатись небуття,

Несила так, що мчать од невідомості

Не озираючись, назад крізь все життя!..

А ще й початку нема в тій невагомості.

Ще тлінь не зтліла, клин клином не ганяли,

Ще сам Господь у світі цім не жив!

Світобудови потворні маргінали

Космічний пил вирощують для нив.

Я віднедавна більш не прагну вічності.

Коли недавно переходить у «давно»?

Коли «давно» стає розрядом споконвічності?

Я сподіваюсь, мені знати не дано.