Я вбив тебе

Я давно убив тебе. Я зробив це власними руками. Я… Багато чого зробив, але також багато НЕ зробив. Наприклад не помітив що твоїх страждань. Як я міг?.. Забагато я… Так і зміг. Був занадто зосередженим над тим щоб стати найсильнішим, а своєю незкінченністю відштовхував усе що ранило. Не помітив що також відштовхнув свого найкращого друга. Єдиного якого я колись мав.
Я спостерігав твою смерть тричі; вперше коли ти покинув мене, вирвавши щось важливе з мого серця, що залишило по собі порожнечу. Вдруге власними руками. “Прокляни мене трохи на останок…” такими були твої слова. Після всього що ти зробив ти навіть не вірив що я проклинав тебе щодня упродовж тих років, лишень не так як ти гадав.

“Любов – найгірше прокляття з усіх”.

Мох власні слова чітко окреслили мою долю, вичерпно описавши її трагічність. Ось ти стояв переді мною, живий здоровий. Та з моменту ВІН заговорив – я знав що це не ти. Ніхто інший не зміг би вимовити мого імені так як ти це робив. Коли я це зрозумів ти помер втретє – і востаннє.

Завжди “найсильніший”, але такий безсилий коли на кону найдорожче. Хіба ж не іронічно?