Якщо відступишся зараз, потім цей крок коштуватиме тобі куди більших зусиль.

Вони йшли в покої, а Кір мовчав. Взагалі нічого не казав. Але Ештон відчував, що він думає. Біохвилі роздумів взагалі не згасали. Ештон на нього поглядав скоса, та малий йшов спокійно. Ніяких внутрішніх метань. Що сьогодні з оточуючими робиться? Магнітні бурі чи що?

– Кір.- Здався Ештон, коли вони вже зайшли в хол.

– Так?- Поглянув він відкрито.

– Поговоримо?

– Гаразд. Про що?- Ні… Ештон не розуміє. Він хотів би поговорити, якби почув стільки всього.

– Ага. Значить говорити немає про що? А голова в тебе просто так кипить?- Нахмурився Ештон.

Кір затримав на ньому погляд лише на мить. А потім усміхнувся: щиро, з внутрішнім спокоєм.

– Думати є про що. Говорити немає про що.

– От ніби ж домовились – без ребусів.- З докором зітхнув Ештон. Але не дав Кіру шансу вставити слово:- Ходімо, помедитуємо. Зараз знайдемо когось із зграї…

– Помедитуємо? Зараз?- Здивувався Кір.

– Ну, хотілось би завершити печать…- З печаллю поглянув Ештон на бібліотеку.- Але завтра з нею розберусь. Мені світить купа медитацій найближчим часом… Взагалі не знаю, коли мені знайти час на все інше. Так, точно. Заодно поділюсь з тобою моїми планами на тебе в медитації на найближчий час. Щоб час зекономити, раз у тебе інтелект на висоті, роботу виконуватимеш відповідну. Ну, і Ванессі скажи, що я тебе зі свити виключив. Тарілки хтось інший принести може, а ти будеш книгою займатись…

– Я не… Я не це мав на увазі… Ви впевнений?- Нахмурився Кір.

– Ти про що це?- Поглянув на нього Ештон.

– Якщо зі мною небезпечно медитувати… То може не варто? Я ж і справді тільки те і вмію, що відсіч нахабним амулетам давати. А якщо і справді зашкоджу Вам ненароком? Мріяти про смерть не надто хочеться.- І при цьому всьому з абсолютно серйозним обличчям. Ештон стояв і слухав. А коли Кір закінчив, у Ештона від обурення, спантеличення і ще якоїсь мішанини відчуттів не одразу знайшлося що сказати.

– Ти… Ідіот?- Не витримав Ештон.- Як ти вчитися зібрався якщо ми не медитуватимемо? Тобі реабілітація потрібна. Та і на тренуваннях бувають травми. До цього потрібно бути готовим.

– Травми?- Знетямився Кір.- Ми про свідомість говоримо!

– Годі бризкати слиною. Ти моя сім’я. Тобі потрібна допомога. Крапка.- Все. на сьогодні годі морочити йому голову. Зараз в медитації розберуться що до чого. Малий був не згоден. та Ештон уже не намірений був слухати.

《Рікон, ти або Сірін зараз можете прийти у вітальню?》

《Так, я зараз буду.》

《Дякую》

– Зараз Рікон прийде.- Сказав Ештон та й пішов у вітальню. Кір поплентався за ним.

***

– Привіт.- Зайшов Рікон.

– Привіт. Зараз медитуватимемо.- Повідомив Ештон.

– Гаразд.

– Це небезпечно. Але Ештон і слухати нічого не хоче.- Повідомив Кір.

– Наскільки небезпечно?- Насторожився Рікон.

– Менш небезпечно, аніж підставляти Кіру спину в бою.- Сказав Ештон сідаючи на напольну подушку (вони вирішили їх залишити).- Не більш небезпечно, аніж спати в одному ліжку. Не більш небезпечно, ніж брати його в зграю, і вже точно – не більш небезпечно аніж робити його князем. Не більш небезпечно, аніж довіряти амулет майже незнайомому пацану. Не більш небезпечно, ніж його любити, а в майбутньому довіряти свою сім’ю і свій народ.- Майже бубнів Ештон. А на останній фразі, поглянув в очі Кіру, нарешті вмостившись.- Сідай.

І було видно, як Кір втонув в цьому короткому погляді. І серце завмерло. І він сів.

А Рікон сів, не заперечуючи. Він був спокійним, довіряв інстинктам і рішенням Ештона. І надто добре знав, коли жодних заперечень бути не може. А Кір нервувався. І Ештон вирішив добити його. Просто щоб уже перестав себе накручувати.

– Кір, ти знаєш, що означає моя смерть?

Кір завмер.

– Якщо я помру, то заберу на той світ Рікона і Сірін.- Спокійно заявив Ештон. Кір і сам повинен був знати це. Можливо хіба що не загострював на цьому увагу. Але важливо що ти чуєш і в який момент. Кір просто сидів і мовчав. Він відчував страх. Але… Якийсь незвичайний – глибокий. А тоді Ештон йому усміхнувся і кивнув на Рікона, аби Кір подивився. І він послухався – поглянув на нього. Рікон сидів біля них на дивані. І був спокійним. Кір знову поглянув на Ештона трохи розгублено. Він намагався осягнути. Було видно, що він розуміє, що йому хоче сказати Ештон, але озвучених думок йому все ж не вистачає.

Та Ештон не став розмусолювати. Простягнув йому руки. Кір відірвав погляд від очей Ештона лише на хвильку, аби поглянути на руки. І вклав долоні в його. Йому було страшно. І це був правильний страх. Ештон йому усміхнувся. І в Кіра стислося серце. Він спробував висмикнути руки, та Ештон не пустив.

– Не можна, Кір. Потрібно йти далі.- Серце Кіра заполошено билось.- Якщо відступишся зараз, потім цей крок коштуватиме тобі куди більших зусиль. Важко довіряти оточуючим. Проте… Насправді найбільших зусиль вартує довіра самому собі. В себе потрібно вірити.- Кір слухав, затамувавши всі страхи, біль і подих.- Правда в тому, що ми не знаємо що очікувати від самих себе, не знаємо як вчинимо в тій чи іншій ситуації. Чи вийде зробити те чи інше. Чи впораємось ми? І правда в тому, що ми зробимо безліч помилок. Ми будемо падати, будуть речі, яких ми не осилимо, але потрібно зціпити зуби, встати і йти. Відступати лише тоді, коли це виправдано, а не зі страху. Вірити в себе. І нести відповідальність за свої помилки, а не уникати їх. З достоїнством зустрічати поразки. А головне: з достоїнством зустрічати перемоги.- Кір дивився на нього, стиснувши губи.- Ти думаєш, що цей науковець мене просвітив, сказавши, що ти небезпечний? Думаєш, я не розумів?- Кір що плакати зібрався? Не думав Ештон, що він такий хороший оратор.- Питання не в тому наскільки небезпечна зброя, питання в тому в чиїх вона руках.- М’яко завершив думку він.- А тепер збери свої яйця вкупу і йди за своїм вожаком, якого ти вибрав.

І Кір блиснув посмішкою, відвівши вологі очі вбік. А потім глибоко вдихнув. Зібрався.

– Гаразд. То що ми робитимемо?- Вже рішуче запитав він.

І чесне слово, на цьому хотілось би завершити главу, але Ештон кивнув і став розказувати:

– Сьогодні не вчимось. Я просто введу тебе в медитацію, так як ми вже робили. І ти з’єднаєшся з моєю свідомістю. І ми поспілкуємось. І це все.- Ештону сподобалась можливість поговорити в неглибокій медитації. Завдяки таланту Кіра це стає можливим.

Кір ковтнув і кивнув. А страх знову виринув. Але він був уже не такий різкий. Контрольований. Ештон не був наївним і добре знав, що Кір здатен і на погані речі. Але, він готовий був повірити в цього пацана. Знову. Тому що відчував, що він здатен перейняти його філософію. Здатен любити і дбати про рідних. Здатен знищувати ворогів, і їх же шкодувати, якщо така можливість буде. Здатен чинити правильно, вірно, необхідно. Здатен приймати рішення, навіть важкі.

– Давай, вожак. Я готовий.- Усміхнувся йому Кір. Ештон теж усміхнувся задоволено. Вірно. Їм потрібно говорити на одній мові і йти одним шляхом, який вони обрали.

І Ештон закрив очі. І вже знайомими маніпуляціями ввів їх в медитацію. Та медитаційний спокій, емоційна відстороненість і відчуття енергії тривали лише коротку мить. В наступну – було таке враження, що в його двері постукали. Кір акуратно і легенько торкнувся до нього. Та це відчуття злегка відрізнялось від енергетичного контакту, було знайомим – схожим на Ліам. Та не зовсім. Це був Кір. Ештон “розслабився” і дозволив йому торкнутися до себе, просто розчинився в цьому відчутті. І Кір акуратно, невагомо торкнувся до якихось віддалених периферійних зон, так обережно і невагомо, несміливо, що Ештон навіть здивувався. Та він уже впіймав це відчуття, та й воно було не зовсім новим і він акуратно потягнувся у відповідь, дав зрозуміти, що Кіру раді. І Кір пішов назустріч, Ештон відчував, як Кір відкидає свої страхи, залишає їх позаду, і з кожним кроком вглиб свідомості Ештона, Кір стає впевненішим і спокійнішим. А потім він зупинився. І Ештон зосередив увагу на нових відчуттях. Кір відчувався інакше, аніж Ліам. Живішим, теплішим, це тепло було неоднорідне воно було неспокійне, вируююче. Але Ештон більше не слухав.

《Кір, чуєш мене?》

Ештон спробував дослухатись. Та чув лише ці відчуття. Бачив потоки тепла, наче вируююче море, що складалось не лише з енергії. Там були й інші структури, заховані під цими вируючими течіями. І Ештон збагнув – так бачить Кір. Так виглядає свідомість у звичайному стані, без болю і без бою. Хм… Дуже цікаво, але зараз не це потрібно. Ні йому, ні Кіру. І абсолютно логічно, якщо Кір може занурювати Ештона в свій талант, то і Ештон може занурити Кіра у свій.

Це було легко. Ештон просто подивився довкола. Роззирнувся. Він бачив потоки енергії. Бачив гарячу Енергію Рікона, бачив природню енергію, що вирувала у вітальні, а якщо придивитися – навіть енергію мікроскопічних механізмів. Та дивився він не сам. У своє світобачення він затягнув і Кіра за собою. І це було схоже, ніби тримаєш когось за руку, стрибаючи разом з парашутом. Спершу Кір трішки злякався, але дуже швидко дозволив Ештону вести його, довірився. А коли Кір призвичаївся, Ештон обернувся від світу. І поглянув всередину. Зазирнув прямісінько в джерело енергії Кіра, не заглиболювався в душу – лише показав де вона. Енергія пульсувала. Була жива. Вона не була чистою, невинною. Вона була наповнена різним життєвим досвідом і болем, що не повинен був би бути в пацана вісімнадцяти років. Та опісля Ештон “закрив очі”, відгородився від бачення енергії і дозволив Кіру відчути їхній зв’язок очима Ештона. Зосередив увагу на цьому “рукостисканні”. І Кір слухав.

《Тепер чуєш мене, Кір?》

《Так》- Таке було враження, що голос Кіра звучить зсередини самого Ештона.

《Як тобі світ моїми очима?》- Поцікавився Ештон.

《Поетично.》- Відповів малий. І Ештон “засміявся”. Просто ніби веселощі розлилися в їхніх свідомостях.

《Як тобі вдається бути таким радісним, якщо ти знаєш стільки всього? Стільки… Бути таким… Величним. А разом з тим – просто веселим і життєрадісним?》- Щиро запитав Кір. І Ештон засоромився. От справді. Ахах… В медитації приховувати свої слабкості зовсім не вийде. Кір зачудовано слухав.

《Що ж тобі відповісти? Нащо заради чогось великого жертвувати маленьким? Наше життя насправді складається не з великих речей, а з маленьких.》- І Ештон вірив у цю філософію. Він уже ділився нею з Мерін. І готовий поділитися і з одним конкретним князем. Йому не шкода. І Кір теж “засміявся”. Але його сміх відрізнявся – був наповнений гіркотою, самоіронією, сумнівом.

《Я не думаю, що заслуговую на таке життя.》- Поділився Кір тим наболілим. Тим, чим не поділився б в реалії.

《Я думаю, що заслуговуєш. Але якщо ти іншої думки – заслужи. Колись я був на твоєму місці. І мені сказали, що це аванс. Відплатиш потім. Бери зараз.》- Ештон ділився з Кіром любов’ю і теплом. Тим, чим зазвичай є його усмішка в розмові. І у Кіра защеміло всередині.

《Я не готовий до такого.》- Спробував відгородитися Кір.

《Не тікай. Я буду акуратнішим, вибач.》- Ештон вирівняв емоції спробував приглушити. Кір винувато зупинився.

《Це ти вибач. Я просто…》- засоромився, йому було ніяково.

《Ти не звик, що тебе люблять. Не звик приймати тепло і турботу. І зараз це відчувається надто гостро. Надто багато. Більше, аніж ти здатен прийняти. Все добре. Тобі не потрібно вибачатися. Ми не поспішаємо.》- Ештон був спокійним і ділився з Кіром легким ненав’язливим теплом. І Кір відчув полегшення. Всередині нило, боліло.

《Скажи, Кір, про що ти думав, коли ми поверталися сюди з Наукового Центру?》- Ештон очікував відповіді. Переживав за Кіра. За його почуття.

《Я думав, що знав на що йшов, коли погодився вступити у твою зграю. Знав, що мене використовуватимуть, мій талант. І що ця ціна для мене була прийнятна тоді. Прийнятна й зараз. Майже нічого не змінилось. Я лише не очікував, що я настільки небезпечний. Але, я думав, що ти убезпечиш мій талант. Зробиш його контрольованим з допомогою договору. І ситуація вирівняється.》- Від такого холодного прорахунку на рахунок власної долі і положення Ештону стало лячно.

《Ти повинен зрозуміти. Для мене ти перш за все сім’я. Ти не зброя, не амулет, не пішак. Ти рідна людина. Ти- душа, серце, емоції, біль і радість. Я перш за все бачу тебе Кір. А твій талант – лише частина тебе. Ти мені потрібен. І твій талант теж. Та я хочу, щоб ти перестав думати про себе настільки предметно. Я хочу, аби ти був щасливим.》- Ештон ділився своїми переживанням. Страхом за Кіра.

《Якщо я не буду корисним, я буду непотрібним.》- Кір говорив це як істину. Без прикрас. Без зайвих емоцій.

《Я візьму від тебе не більше, аніж ти будеш готовий дати. Я візьму лише те, що ти захочеш дати сам. Не більше, постараюсь і не менше. 》- Ештон вірив в це. Він справді готовий це пообіцяти. У Кіра знову защеміло всередині. Йому було так важко вірити у хороше. У хороше ставлення, у щирі почуття, у те, що йому говорять правду. Але Ештон змушував. З ним не може бути інакше. І Кіру так тяжко жити на новий лад. Так тяжко вірити. Так тяжко довіряти. Тому він вирішив піти іншим шляхом – він просто віддав себе у руки Ештону. Вирішив більше не сприймати себе, як те що належить йому самому. Спочатку було тяжко. І це коштувало Кіру таких зусиль… Але потім він побачив свідомість Ештона, зрозумів, що готовий довіритись цій істоті – величній, багатогранній, не цілковито добрій але мудрій. І стало просто.

《Ти, звичайно, радикальний пацан.》- Ештон просто дивувався. Для нього звичніше було чинити більш акуратно. Але, з іншого боку… Він і сам вчинив так само, коли ввірював себе Мерін раз за разом. Два чоботи пара. Оце вже знайшли один одного – князь і Повелитель. І Кір “засміявся”. От тепер звично – весело. Все ж самоіронія для нього куди звичніший гумор. Але такі світлі емоції порадували Ештона. Він хотів би, аби вони з’являлись частіше в душі Кіра.

《Останнім часом їх більше. Мені здається, що я стаю слабшим.》- Знову поділився переживаннями Кір.

《Це не так. Просто з болем все працює так само, як з любов’ю. Чим більше оточуюче середовище приносить тобі болю, тим толерантнішим ти стаєш. Здатен більше витримати. До тих самих пір, доки не зламаєшся, звичайно. Але зараз болю менше і тобі здається, що толерантність впала. Що ти більше не здатен витримати стільки болю як раніше.- Кіру було цікаво. А Ештон радий був поділитися досвідом.- Але це зовсім не так. Не лише біль гартує. Любов теж. Просто це працює інакше. Прийде момент і ти здивуєшся, наскільки більше готовий витримати заради любові, заради чогось світлого, аніж просто заради виживання. При чому це принесе куди менше страждань.》- Ділився Ештон. А Кір знову відчував самоіронію.

《Зручні методи для дресури князів.》- Ештону стала неприємна така точка зору. І було величезне бажання виправдатись, сказати, що це не так. Проте Ештон не звик йти легшим шляхом. Він звик йти – правильним.

Ештон “відкрив очі”. Але дивився він не навколо, дивився він в минуле. В свої спогади. Образи були не чіткі, подекуди розмиті. Але картинка швидко сфокусувалася. І Ештон показав Кіру той момент, коли зв’язок з Картером було закріплено. Було чути кулеметні черги на фоні. Крики. Бризки. Під ноги Ештону трапилась рука. Але Ештон не зациклювався: пробирався в окопі по коліно в болоті до складу – просто ящики звалені. Мав поповнити запас. І в цей момент він відчув. Не побачив і не почув – відчув фокус десь далеко. Він знав, що ціляться сюди. І всі інстинкти кричали – бігти ховатися, тому що якщо підірветься склад – це кінець. Але там був Картер. І Ештон кричав – на скільки вистачало легень. Та він не чув – надто шумно навкруги, надто зосереджений на лінії вогню – не пускає ворога ближче, адже це одна з ключових позицій. І Ештон рвонув вперед. Він просто відкинув всі інстинкти – не потрібні зараз, він просто рвонув через цю мішанину до свого сержанта. І не було нічого природнішого. І він відчував – встигне. І він встиг – просто впав на Картера затуляючи його, втискаючи в болото. Ще й пощастило – зверху труп звалився. І вибух накрив їх – оглушило їх знатно. Ештон вже не пам’ятав що було далі. Але показав Кіру відчуття Картера, що він вніс у свій договір, у свою Клятву. І цей біль… Все це скажено затопило їх обох, і лише бажання жити, лише клятва, лише вірність, лише впертість пропульсовували через обійми смерті, формуючи Клятву Вірності. І спогади розмито завершились.

《Мова не просто про дресуру. Я ж не кінолог. Мова про зв’язок. Двохсторонній зв’язок, Кір. Мова про почуття. Про спільне життя. І не про самопожертву мова. Про те щоб жити заради близьких і заради себе. Про силу. Про… Те що робить нас сильнішими.》- Ештон пояснював. А Кіру боліло. Душа боліла. Але це був правильний біль. Біль без якого неможливо стати по справжньому близьким. Співпереживання в якомусь глибокому і всеохоплюючому розумінні. І Ештон радів, що Кір, нарешті, починає розуміти про що мова. Не розумом… Ештон радів, що його досвід хоч і несе біль – але для Кіра є найлегшим і найзрозумілішим шляхом аби прийти до любові.

《От вам і по-вовчому жити. До мене тільки так і доходить.》- Але ця самоіронія не здавалася Кіру кумедною на цей раз. Була гіркою, болісною.

《Ти навчишся. Дай собі час. У тебе все життя попереду. Не поспішай. Роби правильні вчинки. Люби і дозволяй любити себе. Крок за кроком. І все вийде.》- Заспокоював Ештон. Він вірив в те що казав, знав, що так і буде. І Кір теж повірив. І вони мовчали. Слухали одне одного. Знайомились.

《Ви казали, що маєте для мене роботу.》- Вирішив Кір, що достатньо розводити соплі. Ештону стало смішно.

《Так. Бачиш, я ж формулювати думки в нормальні фрази не вмію. Знання є, а донести можу з труднощами. Як глухонімий. Чи іншого роду інвалід.》- Ні, схоже самоіронія притаманна не лише Кіру. Правду кажуть, що за собою помітити щось важче ніж за іншими. Але Кір не згоден.

《Ви чудово пояснюєте. Можливо не коротко, але після розмови з Вами все на своїх місцях. Ви даєте розуміння, а не інформацію. На це не кожен здатен.》- Чути такого роду похвалу Ештону було не звично. Те відчуття, що накрило Ештона з головою було близьким до сорому. І як це так? От коли Мерін його хвалить, він гордий собою. А тут ніяковіє, як дівча якесь. Це повеселило Кіра. Але він хотів конкретики.

《Гаразд. Отже висловимось так. Мені потрібно, щоб ти переформатував мої пояснення в інформацію для загального розуміння. Пояснення кожному мене просто вимотує. Я втомився, що мене ніхто не розуміє. Я дам тобі матеріали. І пояснюватиму тобі все що ти захочеш знати. А ти, в свою чергу, проструктуруєш інформацію. І крок за кроком викладеш її у книзі. А потім ми роздамо ці книги оточенню. І мені не доведеться зі шкури вилазити кожен раз, як я щось комусь захочу донести, чи пояснити. Ця робота тобі дуже підійде. Мені сподобалось як ти коротко описуєш все, робиш висновки. Ти дуже розумний і логічний. Якщо ти згоден, то ми перенесемо саркофаг з фоліантом на другий поверх і ти матимеш робоче місце…》- Що на це почалося! Ештон не очікував такого шквалу радості. Він від несподіванки аж забув, що хотів сказати (а це в медитації). Кір так хотів мати своє місце в бібліотеці Ештона. І зрадів так, що оперативної пам’яті на сором за такі щенячі емоції йому не вистачило.

《Якщо колись ще чогось хотітимеш – просто кажи.》- Не зрозумів Ештон проблеми. Але інформаційний потік від Кіра не сформований у думки, дав Ештону розуміння про що мова- якби Кір попросив, це втратило б зміст. Адже мова не просто про стіл у бібліотеці, мова про відповідне місце поруч з Ештоном. Своєрідний умовний знак, вказівник, який маркує певне ставлення оточуючих до тебе.

《Згоден. З радістю. Не лише через бібліотеку… Мені просто подобається це завдання.》- Кір почувався задоволеним.

《Схоже, ця медитація зекономила нам купу часу. Я радий, що ми порозумілися. Твій талант дуже зручний. Хоч і небезпечний, що є те є. Але чия б корова мичала, в мене враження, що людина не повинна була б народитися з таким талантом, як у мене. Він дає надто широкі можливості.》- Ділився Ештон вже своїми переживаннями.

《Думаю, ти правий. Природа тебе надто щедро осипала даром. Сяєш, як відполірований п’ятак на сонці. Аж сліпить.- Ештон і не знав, що в медитації можна над кимось підтрунювати. Здивувася. Кір повеселився.- Але, Ештон, значить так треба було. Мабуть, ключ до подій повинен бути обдарованим. Якщо ти даєш комусь завдання, то маєш дати й можливості виконати його. Це логічно. На твоїх плечах надто великий тягар. Тому і можливостей в тебе більше.》- Ештон був згоден з цим. Його й досі лякає той масштаб роботи, що на нього чекає. Але він сам вибрав таке життя. Коли у нього був вибір – вибрати Ванессу чи Мерін, він без роздумів вибрав свою королеву. І не шкодує, і готовий йти далі.

《Нічого собі подробиці.》- Здивувався Кір.

《Ага. Так медитація і працює. Багато всякого вилазить. Так що… Розраховую на чоловічу солідарність. Ванессі краще про це не знати.》- Хоч би змилувався. Ще йому драм не вистачало. Кір веселився по повній.

《Думаю, що я теж не хотів би ділитися всякими своїми життєвими подробицями абсолютно з усіма. Тому я мовчатиму, і ти теж… Багато про мене не розказуй.》- Кір був впевненим, що Ештон погодиться. І Ештон не бачив причин не погоджуватися.

《Гаразд. Я взагалі просто надивуватися і нарадітися не можу тому, як же з тобою легко. Душа радіє.》- Поділився Ештон. Кір здивувався. Таке йому ще ніхто не казав.

《Вперше чую, що зі мною легко. Зазвичай я живу під клеймом “проблемний”.》- Мабуть, просто вони один одному підходять. І Кір з цим був згоден.

《Кір, нам пора виходити. У візії час летить інакше. Рікон уже й так кілька годин над нами сидить.》- Кір з жалем погодився. Йому подобалось. І Ештон радий був це знати.

Ештон легко виштовхнув їх з медитації. І перше що він побачив – сяючий погляд чорнющих очей напроти. Кір усміхався. Ештон теж усміхнувся тепло. І тепер Кір знає напевне що стоїть за цією посмішкою.

– Кір. Ти й справді не вважаєш мене людиною?- Вирішив уточнити Ештон. Той здивувався на секундочку, а потім широко усміхнувся і відвернув погляд вбік, підбираючи слова, мабуть.

– Яке це має значення?- Відкрито поглянув він, все ще усміхаючись, на Ештона.- Нас оточує надто різношерстна компанія, аби переживати через такі дурниці. Ти – це просто ти.

– Пф…- Засміявся Ештон. Ніхріна собі – дурниці. Та Кір правий. Ештон встав потягуючись, і поглянув на Рікона. Той розвалився на дивані.- Довго ми?

– Ні. Три години.- Повідомив Рікон. Кір здивувався. А Ештон ні – кивнув.

– Окей. Кір, на рахунок твого завдання. Ось тобі блок інформації, – Скинув Ештон на Ключ Кіру список термінів, що вже був чималим.- Це терміни, які б я хотів, щоб були точно висвітлені. Обдумай все і почни роботу. Бібліотеку треба привести до ладу, це ви вдвох мені допоможете, хлопці. Я сортуватиму що мені ще треба, що уже ні, а ви поскладайте. Заодно Рікон ознайомить тебе з порядками в бібліотеці. Так. І в бібліотеку треба ще один стіл біля стелажів поставити. Для фоліанта. Він дуже цінний. В усіх можливих розуміннях. А, щодо Шони. По-перше, Рікон відправ до неї Сірін. Хай перевірить, чи все окей. А ти, Кір, якщо слів буде в якийсь момент замало – підключай Шону. Вона просто неймовірний художник, талановита і продуктивна. Все. На сьогодні досить. Я спати.

І подумати є про що.