Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Мітки: Традиції
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    День йшов звичним чином. Взагалі то день був зовсім не тяжким. Уже звичний графік… Тренування та кілька зустрічей. Ештон навіть схаменутися не встиг, як зустрічі уже і закінчилися. Ну, майже. Одна лишилася, але не в приймальні. Ну, буває таки часом, що Ештон йде на зустріч, як колись. Переважно, коли він повинен зустрітися з багатьма людьми одразу, або йому хочуть щось показати… Чи ще щось таке. На цей раз він відправився в капсулі у Центр Зовнішніх Справ. Кір і Шона пішли з ним. Ну, як пішли? На капсулах поїхали.

    Взагалі то в житті Ештона останніми днями забагато аудієнцій з розвідниками. Так тепер ще й пертися до них. Що вони від нього хочуть? Замучили.

    Але Ештон особливо не за циклювався: розгребеться з тим, що вони йому придумали і піде в бібліотеку. Ештон навіть не знав чим йому зайнятися. Помедитувати? Чи якимось проектом зайнятися? Чи… Може він щось обіцяв комусь? Доробити там щось… Чи Некрополем? Чи відкласти проект з Некрополем до того, як піде на полювання в повні, щоб були ще якісь додаткові відомості пр енергію смертних? Він міг би і ларами зайнятися в цей час… Але хочеться вже видихнути трохи… Так. Він однозначно піде в бібліотеку. Так.

    Час в капсулі закінчився швидше, аніж Ештону хотілось би.

    Вставати б… Але він дав собі ще хвилинку. Просто ось так полежати. Наодинці… Так… І лише це свербляче відчуття – що треба йти, не давало розслабитись. Хех… Ну. добре. Остання зустріч.

    Назовні Кір і Шона вже чекали. Кір щось вишукував у Ключі з супер-зосередженим виглядом. А от Шона зустріла його злим і вимогливим поглядом, схоже зрозуміла, що Ештон трішки просачкував хвилину-другу і змусив їх чекати…

    Але розводити церемонії не стали, і рушили одразу всередину. Кір навіть від Ключа не відволікся – просто розвернувся і попрямував за Ештоном, не відриваючись.

    Як завжди їх чекав Розпорядник, що провів на місце зустрічі. Ештон собі спокійненько бездумно йшов за ним, думками перебуваючи в бібліотеці, якщо бути чесним.

    Конференц зала… Вони що всім центром його мордуватимуть зараз? Ештон тяжко простогнав і зупинився перед порогом… Ештон щиро сподівається, що це все не на довго затягнеться, і він вже скоро опиниться вдома… Розпорядник теж одразу пригальмував, знаючи вже Ештона на зубок. Ееееххх… І раптом Ештон відчув роздратовані біохвилі Шони, які били, здавалось, прямо в мозок – спеціально для нього предназначене повідомлення, що навіть глушитель не нівелює… “Годі тягнути!” – приблизно так собі Ештон уявляє її роздратовані думки, ніби під час ментального зв”язку. А що буде, коли він буде?.. Ну, з Акеларом Ештон не встановлював ментальний зв”язок, до речі. Може і з Шоною не потрібно? Але ж вона буде князем. Ну, він же не зобов”язаний в свою голову пускати абсолютно всіх! Та Шона його живцем роздере, якщо він посміє її без ментального зв”язку залишити. Ну, Ештон не самовбивця, щоб таке вчинити… З цими думками Ештон і зайшов в конференц залу.

    А там… Ціла купа людей! Просто ціла купа… Людей з сто! Але хто йому в очі кинувся… Це Розвідники, що були з Мерін в Єгипті. У Ештона все в середині похололо.

    – Що сталося?- Мабуть, вийшло аж занадто чи то нажахано, чи то… як? Бо всі притихли. А Розвідник, на якому Ештон зосередив свій погляд, що, власне, кермував їх позашляховик в пустелі, аж знітився під його крижаним поглядом. Він розгублено поглянув на Керівника зовнішніх справ, не знаючи що йому робити в ситуації, що раптово і зовсім не очікувано склалася.

    – Все гаразд…- Керівник зовнішніх справ одразу спробував заспокоїти Ештона. Але яке, нахрін гаразд?

    – Тоді що Ви тут робите?- Ештон перевів погляд з одного Розвідника на іншого, що стояли “в першому ряду” натовпу Розвідників, поруч з водієм позашляховика: всі вони були з Мерін на розкопках.- Де Повелителька?- Суворо і напружено стис гулби Ештон.

    – Запевняю Вас, Серце Шазарії, все гаразд.- Примирливо виставив долоні Керівник. Ще й заспокоювати його сміє! Розвідники, що супроводжували Мерін тут, її немає, зібралися всім своїм скопищем тут! Розвідники всі один за одним ввійшлши в режим готовності. Що вони йому сказати такого хочуть? Він знову різко поглянув на Керівника. Якщо. Він. Зараз же! Не скаже. ЩО З ЙОГО МЕРІН! Він його просто на місці роздере:

    – …- Ештон вже готовий був просто вибухнути, але раптом його перервав Кір, поклаши майже невагомо йому руку на біцеп.

    – Серце, спокійніше.- Чітко але тихо сказав Кір. І разом з цим влив в Ештона малесенький, ненав”язливий, але чіткий потік енергії наповнений єдиною емоціює, якшо це можна так назвати: впевненістю, твердістю, незламністю. І це відчулося… Наче точка. Одна нерухома точка. Навколо якої тілки тепер Ештон помітив вир своїх емоцій та енергії навколо, що встигли здійнятися в залі, наче раптова літня гроза. І це висмикнуло Ештона з-за пелени. Шепіт Повелителя. Знову. Чорт… Ештон глибоко вдихнув і насильно вирівняв свої емоції, як під час медитації, хоча якщо бути чесним з собою… Зараз це б йому навряд вдалося: що з Мерін… Ця думка пульсувала нав”язливо в голові, проте на благо оточуючим Ештон не дозволяв собі панікувати. За кілька митей таки вдалося взяти свій стан під контроль.

    Ештон підняв свій холодний погляд. не фокусуючись ні на чому конкретному, та сформував всю свою, ненароком вивільнену енернгію, у потік, аби сконцентрувати все в одній точці для зручності. Вийшла нічогенька така концентрована енергетична сфера величиною з грецький горіх. Розвідники вже нічого не чекали – рвонули у розтіч, перевертаючи те, що траплялось на шляху: добре вже навчені, що Ештону під гарячу руку краще не траплятись. Але в наступну мить все закінчилося, адже Ештон просто зробив те що й намірівався – ввібрав все в акумулятор договору.

    Настала тиша.

    Ештон тяпнув Кіра по руці, мовляв – “годі”, і Кір прибрав руку.

    – То що сталося?- Вимогливо, але вже абсолютно спокійно, навіть холодно (просто таки погляд крижаної температури) подивився Ештон в очі Керівнику, біохвилі якого Ештон безпомилково впізнав серед купки Розвідників, що тислися один до одного біля стіни.

    – Ми просто хотіли вибачитися!- Випалив він. Вибачитися? Ештон підвис.

    – За що?- Ештон намагався второпати що до чого.

    – За той інцидент!- Знову швидко, як скоромовку вигукнув Керівник.

    – За який?- Не зрозумів Ештон.

    – Що відбувся за Вашого візиту до оази кілька днів тому!- Ніби від зубів відскакує.

    – Що?- Ештон не витримав і перевів нерозуміючий погляд на Кіра.

    – Тц!- Кір роздратовано закотив очі.- Коли вони Вам одяг таурега підсунули. Що за маячня?! Що з його Мерін?!!

    – А вони що тут роблять?!- Вказав Ештона на групу Розвідників, що мають бути з Мерін!

    – Приїхали вибачитися!- Зову швидко прокричав Керівник.

    – А з Повелителькою хто?! Де вона?!!- Знову гнів Ештона почав виходити з-під контролю.

    – Відбулася ротація!- Блискавично, трохи відчайдушно викрикнув Керівник, правильно оцінивши, в якому стані Ештон.

    – А…- Доперло нарешті. Просто, чорт забирай, їхні бісові понти! А Ештон не правильно оцінив ситуацію, накрутив себе, погарячкував, і явно переборщив… Ну, нічого нового. Кому перепадає від Ештона? Правильно – Розвідникам. Ештон зітхнув, опустив голову і почухав лоб. Ідіоти.- Ви мене краще так не нервуйте більше.- Аж надто спокійно, як на те що відбулося щойно, сказав Ештон, залишивши в очах керівника простий погляд.

    – Постараємось.- На повному серйозі запевнив вже полегшено Керівник.

    Ештон роззирнувся. Рехвах повний. Розвідники скучкувалися один біля одного купами попід стінами. Поки рятувалися, поперевертали стільці, що вони їх поприбирали з серединизали, аби урочисто пошикуватися перед Ештоном, адже він зі своїми двома князями (що теж не пальцем роблені, і розвідники добре це знають) перекрили єдиний вихід з зали. Ештон тяжко зітхнув і сів уже якось звично на бар”єр, сперся ліктем на коліно, сперся головою на кулак, а іншою продовжив терти лоб. На цей раз стільці були, але на своєму бар”єрі якось психологічно затишніше, аніж на стільці розвідників, які його і вивели з рівноваги ненароком.- То що там у вас?- Підняв голову з руки Ештон, припинивши вже чухати лоб остаточно. Він хотів уже завершити цей цирк, що вони затіяли… І піти в бібліотеку… Спогади про бібліотеку одночасно заспокоїли і змусили поспішати. І Ештон зиркнув на Керівника, що він там? Розчухуватись збирається чи ні?

    Той прокашлявся, вирівнюючи поставу, одноасно набуваючи якогось належного вигляду, або хоча б намагаючись не бути схожим на налякане зайча. Тоді подав сигнал підлеглим, командуючи жестами – шикуватися.

    Буквально моментально все знялося в рух, заметушилося, закопирсалося, і менш ніж за хвильку все набуло першопочаткового вигляду: пошикована сотня Розвідників, в першому ряду шестеро бешкетників політичних, по периметру стільчики… І всі, як один, намагаються робити вигляд, що нічого не було. Керівник змушений був коригувати заготовлену наперед промову, як зрозумів Ештон, судячи з його блимаючого біохвилями мозку:

    – У…- Почав було він. Та чомусь захлопнув рот. Поглянув ще раз на Ештона, уважно, коротко оцініюче. І Ештон відчув, як план різко і кардинально змінився в його голові, і за цю коротку мить все те, що Ештон вже давно охрестив для себе розвідницькими понтами – вивітрилось безслідно з образу Керівника. Вираз його обличчя з набундючено-офіційного став звичним для цього досвідченого, гнучкого, толкового, розумного, відповідального та роботящого чоловіка. З нелегким життям розвідника за плечима та неприродньо гострою інтуїцією… І він просто замовк, стис губи і затримав в очах Ештона глибокий погляд. Він завжди витримував погляд Ештона. Керівник мав сильну душу і витримку. А ще людяність. Котру зумів зберегти цим нелегким шляхом:

    – Я, всі присутні, й ті працівники Центру зовнішніх справ та розвідки, котрих зараз немає у цій залі, безмежно поважаємо Вас.- Так просто висловився він, ніби й не стояла за його спиною сотня пошикованих підлеглих.- Ви другий правитель Шазарії. Й ми знаємо напевне, що Ви достойний, старанний, талановитий, і дуже турботливий Повелитель Елізіуму, та правитель Шазарії. Ми усвідомлюємо, що Ви – Серце, на яке Шазарія чекала так довго.- Він говорив без надмінності, і у Ештона чомусь склалося враження, що він просто… Ну, може не з другом, але з дуже хорошим знайомим говорить. Десь вдома. Принаймі враження якось дуже знайомо та тепло перегукнулися з вчорашньою розмовою з Піреєм.- І нам прикро, що своїми необдуманими діями ми піддали сумніву все ранішесказане.- І… Йому дійсно було прикро… Ештон здивовано дивився йому в очі, подібні вибачення чути було… Не те щоб приємно… Проте це було людяно і щиро.- Тож від імені всюго Центру зовнішніх справ та розвідки приношу свої щирі вибачення перед Вами, Серце Шазарії.

    Керівник поклонився, схрестивши на грудях руки.

    А вслід, з невеликою паузою але синхронно – всі інші.

    І завмерли так. В поклоні. З вибаченнями по шазарійськи.

    Ештон збирався з думками лише якихось коротких дві секунди:

    – Вибачення прийняті.- І Ештон був певен, що цього достатньо. Вже хотів вставати прощатися…

    – Всі учасники інцеденту припідносять у якості вибачень дар.- Оголосив Керівник, щойно випрямився. Зовсім іним урочистим тоном. Очевидно, не лише для Ештона, але й як команду для своїх людей. І з-за спин шести Розвідників, що були тоді в оазі, й, очевидно, і затіяли той жарт, наперед вийшли шестеро… людей. Різного віку і статі… І якось в них мало вгадувалось те саме “розвідницьке”… І Ештон розгублено нахмурився, намагаюись допетрати що відбувається…

    Керівник одразу вірно розшифрував вираз обличчя Ештона:

    – Згідно традицій правителю Шазарії припіднесено дар: один ненаслідник або ненаслідниця сім”ї.- Чорт.

    Ештон перевів трохи злий погляд на Керівника і стис зуби. Тодіпоглянув через плече на Кіра. Та ні, ці двоє не в кусі, що тут затівалося… Ештон глибоко вдихнув, тамуючи лють і роздратування – надто вже свіжі спогади про шепіт Повелителя… І пові-і-і-ільно розвернувся назад.

    “Не приймаю! Йдіть до біса зі своїми традиціями! Я ще з ноовимичленами зграї не розібрався! З трьома! А ви мені ще шістьох підсовуєте! Де совість? Хоча б порадились! Що він з ними взагалі робитиме? Нащо вони йому?”- І спокуса прорявкати це вголос була добіса великою.

    – Добре.- Приречено простогнав Ешштон.- Потім розберемось. Приймаю ваш дар… Сподіваюсь, це все?- Якщо не все, то витримка Ештона не залізна! Особливо останніми днями!

    – Дякуємо за Вашу прихильність.- Уже просто, не вибачаючись, поклонився Керівник.- Ми докладемо всіх зусиль аби служити Вам достойно.

    Всі інші теж схилилися в шанобливому поклоні. Хеех…

    – Добре…- Тихесенько зітхнув Ештон. Встав. Що його сказати? “До побачення”? Але ж треба якось відповісти на все це… Вони ж все таки постаралися аби вибачитись…- У нас з Вами довгий шлях попереду. Не простий шлях.- Ештон задумався. Кінець світу. Зовнішній Світ. Мерін. Наслідники. І ще так багато про що він навіть не здогадується.- Я вірю, що ми зможемо його пройти разом. Без вас Шазарія точно не впорається.- Це вже однозначно. Ештон навіть уявити боїться що буде, якщо Розвідників не стане. Як діло мати з шазарійськими цивілами? Це ж вівці…- Я теж. Тож…- Що Ну, “давайте жити дружно”? Чи як?- Пройдемо цей шлях разом у взаємоповазі і взаєморозумінні.- Ну, розвідницькі понти це щось звичайно…- По-можливості.- Додав Ештон вдале доповнення. Окей. Тепер точно “До побачення”. Як Повелителі “папа” кажуть? Чорт, щось Ештон не пригадує, щоб Мерін прощалась… Це всі інші кланялись і йшли. З ним вона лише і прощалась… Ну, а вони вже в поклоні. І піти вони не можуть, бо ештон і вхід перекрив. Окей. То Ештон піде.

    І дісно. Пішов. І його два князі – за ним.

    Хм. Ештон посміхнувся подумки. Князі. Так і є. Вони його князі. Навіть без договору. Й інших формальностей…

     

    0 Коментарів