Чудові вихідні

Іноді просто хочеться сісти в якійсь замкненій кімнаті та заплакати. І ти не можеш зрозуміти: чому саме зараз, чому взагалі? Відчуття, що твоя душа, склеєна і зашита по мільйону разів, знову починає розпадатись, а ти не маєш і найменшого уявлення, що тобі робити. Знайомі підходять до тебе, щоб поцікавитись: «Щось трапилося?», «Які проблеми?», «Все нормально чи потрібна допомога?». А ти й сам до ладу не знаєш, що ж сталося з тобою. Може, щось усередині саме собою зламалося, почало перебудовувати тебе спочатку, а, можливо, просто це «щось» розкидало шматочки тебе в різні кінці світу, без надії знайти все і зібрати знову.

***

На підвіконні сидів чоловік, звісивши одну ногу за вікно. Він викурював пачку цигарок, витягаючи з неї одну за одною, підпалював їх і вдихав обпалюючий легкий дим. Цей чоловік – Михайло Подоляк. Його погляд був спрямований на сусідню багатоповерхівку, але було видно навіть неозброєним оком, що дивиться він явно далі… Кудись у глибини своєї свідомості, намагаючись осмислити все, що з ним сталося сьогодні.Ні, в цей день не трапилося нічого поганого, що навіть на мить здалося дивним самому Мишкові, адже чоловік був абсолютно впевнений, що він цілком заслуговував на якусь глобальну катастрофу.Цей день був наповнений найкращими подіями, які чоловік тільки міг собі уявити: його улюблений найкращий друг і колега нарешті вирішив зізнатися йому в почуттях, після довгої сварки з Єрмаком вони нарешті помирилися, і в офісі було все непогано. Зараз Олексій, який зізнався йому, сидить позаду нього на дивані і старанно намагається вивести Мішу на діалог, але безуспішно.

– Ти слухаєш мене взагалі? – Арестович відсунув штору і глянув у темні порожні очі чоловіка. -Я сказав щось не так?

– Що? Вибач, я прослухав… — стомлено зітхнув Мишко, повертаючись до друга.

— Я говорив про те… Що між нами зараз? Я освідчився тобі у коханні, але не почув нічого у відповідь. Що це означає? — Льоша не розумів ходу думок чоловіка чи вперто вдавав, що не розуміє.

– Я не сказав? Вибач. Ти мені теж дуже подобаєшся. Я просто трохи задумався, – холодно та відсторонено відповів Мишко.

— Якось це не дуже схоже на слова люблячої людини, — Арестович підвівся поруч із людиною, що курить, злегка жмурячись від диму.

— Вибач, — Подоляк вибачався надто часто, що починало дратувати Олексія.

І тільки зараз Арестович помітив сльози на очах колеги.Льоша акуратно стер їх своєю теплою долонею, змушуючи Мішку здригнутися.

– Чому ти плачеш? — Він тримав долоню на щоці коханого.

– Я не знаю, – стомлено видихнув Подоляк, викинувши бичок у вікно. Він обернувся до Льоші всім тілом, поклавши голову йому на плече. – Мені здається, що я стомився. Розумієш? Морально вичерпався. Вичерпав себе.

– Хочеш подрімати? – Запропонував Олексій, знімаючи чоловіка з підвіконня.

– Ні.Не хочу спати, – Мишко уткнувся носом у рукав чоловіка і важко зітхнув, коли Льоша сів разом із ним на диван, посадивши його на коліна. – Ми можемо так залишитись?

— Звісно… Щось сталося? – Олексій запустив руки до чоловіка під футболку, намагаючись зігріти замерзле тіло. Арестович марно зітхнув, усвідомивши, що не зміг зрозуміти коханого

– Вибач, напевно, не так ти уявляв собі вихідні, – Мишко відсторонився від плеча чоловіка і подивився йому в очі, відчуваючи свою провину.

– Ти правий. Я навіть боявся уявити такі чудові вихідні, – Олексій провів руками по спині Подоляка.

– “Чудові”? – Михайло злегка нахилив голову вбік, на його обличчі повільно почала з’являтися тепла посмішка.

– Так. Ти тепер мій.А про таке я й мріяти не міг. Чи можу я… поцілувати тебе? – Льоша трохи подався вперед.

– Ну звичайно, – давши дозвіл, чоловік заплющив очі і відчув як його сухі губи накривають інші, трохи вологі і до оп’яніня солодкі губи.