Чому вона- демон?

З готелю туристи виїжали відповідно до виліту літака, тому ніхто не здивувався, що Ештон і решта виїхали посеред ночі, ближче до півночі. Ештон просто облюбував нічні подорожі Єгиптом – в порівнянні з денними, це й зовсім стерпно. Тож і на цей раз сумному досвіду вирішив не зраджувати, адже їм їхати зараз трасою через пустелю.

За сім з хвостиком годин були на місці – перерв не робили, тож всі окрім Ештона з Ріконом виспались на ходу. А по приїзді вже Рікон з Ештоном відсипались в якомусь мотельчику на пару. Що знайшли вони його прямісінько біля турфірми, яку вирішив найняти Ештон (він же на цей раз вирішив приміряти на себе роль звичайного туриста. Сарказм, звісно. Нормальністю і не пахне. Ештон заради того, аби розважити Мерін зловживатиме своїм положенням скільки влізе). А от хто з усього виграв, так це Рікон: гордо кайфував поки віз другий позашляховик, і щасливо одноосібно окупував вожака для сну. Якщо так подумати… Вони вже кілька років вдвох не спали. Нехай тішиться, ахах.

А трохи відіспавшись, Ештон взяв екскурсовода замість Акелара в позашляховик, і вони знову вирушили в путь.

Звісно, Ештон міг обійтися і без гіда. Сам міг би провести їх куди треба – на місцевості він орієнтується як треба. Але, окрім провідника Ештон витиснув з турфірми все що міг. По перше, Ештон відвалив їм чималеньку суму, аби окрім них ці дві доби в печері не було нікого: викупив всі можливі екскурсії у цієї фірми, і сказав викупити всі екскурсії у конкурентів. По друге, замість сніданків, обідів та вечер, які їм мали б готувати псевдобедуїни, на якихось міні стояночках і все таке, замовив у них просто провізію, аби готувати самим. На кемпінгу відмовився використовувати їхні палатки, натомість замовив їм одну велику, а також вони мали подбати про пальне. Словом, від хотілок Ештона фірма охрінівала, але грошики люблять всі, так що для “віп” клієнтів зробили все, як хотів Ештон.

І екскурсовод витягав їх по пустелях і горах, вони ночували всі разом в спільній палатці посеред порожнього кемпінгу, милувалися сходами і заходами сонця, і, нарешті, доперлися до довгожданної печери, де екскурсовод відклеївся від них перед входом, хоч відверто не бажав. Сподобалось з ними, чи що?

– Мерін, кохана. Як обіцяв – ночуємо в печері на цей раз!- Схопив Ештон Мерін на руки і влетів разом з нею всередину, використавши вибух між бар”єрами. Треба цьому скілу іншу назву придумати. Може – Флеш?

Мерін все стерпіла, а коли Ештон її все ж відпустив – роззирнулася. Печера утворилася внаслідок дії підземних гарячих джерел на вапняки, тут же є купа сталагмітів і сталактитів, а вся поверхня покрита вилизаними вологою вапняками, і коли світло потрапляє на неї, вона переливається всіма можливими барвами. Тож турфірми особливо заморочуватись не стали і організували там підсвідку (Ештон підозрює що на акумуляторах, або сонячних панелях), адже чекати поки сонечко вигідно посвітить всередину печери – не рентабельно.

– Можливо, я очікувала… Чогось менш окультуреного, менш цивілізованого, менш пристосованого до комфорту, й такого що нагадує виживання серед спонтанних пересувань чи подорожей.- Повільно закінчувала Мерін огляд їхнього сьогоднішнього нічлігу, завершуючи оберт на 360 градусів, і знову розвернулася до Ештона обличчям:- Але, все у твоєму стилі: ескурсія крізь людські залицяння спеціально для демона, що полонив твоє серце.- І завершила:- Душа моя.

Ештон трішки підвис з широкою посмішкою. Сподобалось чи ні? А біохвилі йому нащо? Але… Вони теж були якісь неоднозначні. Мерін була задоволеною, адже Ештон відверто намагається їй догодити, але хотіла чогось іншого. Ештон підійшов до неї ближче, обійняв… І щойно торкнувся, Мерін потяглася до нього ніби то для поцілунку, а в останню мить прошепотіла прямо в губи:

– Проведи нас в мою душу, Ештон.- Він відвів у здивуванні обличчя. Ось такі от проханнячка в інтимному тоні на Мерін не схожі. Хоча вона ж не про сумочку від Мартенс просить, а про глибоку медитацію. Окей… Ештон трохи відійшов від культурного шоку, міцніше обійняв кохану дружину і плавно заглибився разом з нею в медитацію, проникаючи поступово (для комфорту Мерін) все глибше і глибше… Але щойно вони опинились достатньо глибоко, аби сформувався образ душі, Мерін потягла його крізь калейдоскоп спогадів, у якусь незвідану далечінь…

Вони стояли посеред витоптаної широкої стежки посеред дрімучого зеленого лісу, що аж пашів життям і соковитою зеленню. У Ештона виникло знайоме відчуття і він поглянув вгору, аби переконатися, і був правий. На деревах були вартові, що ховалися у гіллі, та щойно він відволікся. повз нього промчав хтось на швидкості алубі, точно не лара…

І Мерін потягла їх далі крізь спогад, вони опинилися біля входу в якусь печеру, але Мерін не стала затримуватись тут, аби послухати про що ж там вона говорить при вході в цю печеру, натомість вони промайнули вглиб печери, крізь її ходи, в темряву. І чим далі вони занурювались, тим далі просувався спогад, Ештон явно відчував цей плин часу, як в пришвидшеній перемотці. І ось крізь неясну мглу спогаду виринула худощава дівчина.

– Посеред ріки, біля підніжжя гір є ще одне поселення. Але вони не пускають чужих. Не маю уявлення як Ви з ними говоритимете.- Дівчина вела Мерін-спогад вздовж підземного проходу. Тут пахло цвіллю, затхлим не свіжим повітрям і людською хворобою, запах якої, здавалося, в”ївся навіть у ці стіни.

– Я знайду спосіб.- Усміхнулася яскраво Мерін, злегка схиливши голову на бік.

Дівчина відхилила якусь вологу ширму, що приховувала вхід у приміщення, ще темніше, аніж попередній коридор, пропускаючи Мерін вперед:

– Якщо вони настільки ж тупі, як нелюдимі, то відмовляться від Вашої пропозиції допомогти.- Сказала вона, зайшла всередину, простягнула Мерін якусь ганчірку і собі взяла таку ж. Вимочила її в якомусь відварі трав і пов”язала на обличчя.- Та навіть якщо так, мені начхати. Я маю купу власних проблем.

– Мені це не потрібно.- Повернула Мерін пов”язку дівчині.

– Як знаєте.- Взяла дівчина назад маску для обличчя, як тепер уже зрозумів Ештон, і відхилила шторку, що вела в наступне приміщення:- Але вони заразні.

І дівчата зайшли в печеру, де було повно хворих: діти, старці, худощаві кашляючі підлітки, якісь виснажені чоловіки.

– Але ж хворіють не лише ті хто заразився?- Швидко Мерін зоорієнтувалася в ситуації, оглядаючи хворих здалеку.

Дівчина покосилася на Мерін:

– Як Ви здогадалися?

– Схоже, це ваша плата за безпеку в цих стінах.- Відсторонено робила висновки Мерін.

– Прокляття?- Скривилась дівчина і різко випалила:- Я не вірю в прокляття. Кривавих демонів й так достатньо.- Склала вона руки під грудьми категорично.- Більше я в це не вірю.

– Ні, не прокляття.- Блиснула Мерін посмішкою, але не зовсім так, як завжди – весело. Ця Мерін відрізнялася, від тої, що стояла поруч з Ештоном, в ній не було древньої скорботи, але в ній був свіжий біль, її очі яскраво сяяли життям, в ній був запал.- Це хвороба, що живе в цих стінах. Але страшна вона лише слабким людям. Ви мало їсте, мало бачите сонця, мало дихаєте свіжим повітрям, тому ви надто слабкі, аби чинити опір цій хворобі.- Мабуть в давнину розмиті розповіді про імунітет виглядали досить прогресивно…

– Нічого не зміниться.- Різко відрізала дівчина.- Ходімо, поговоримо наодинці.

І вони попрямували темним та вологим печерним коридором до ще однієї ширмочки- маленького відгалуження печери що являло собою спальню (там був якийсь мішок, однозначно призначений для сну) всуміш з робочим кабінетом (тут же стояв ящик з дощечками для рахування), і складом.

– Ми всі помремо. Один за одним.- Різко без жодного вступу чи заминки сказала дівчина, заледве обернувшись, щойно вони опинилися наодинці в цій кімнатці.- Демони повбивають нас. А хто сховається тут, помре від голоду, а ще інші від хвороби. Ми всі загинемо тут.

– І що ж ти хочеш від мене?- Усміхнулась Мерін по-доброму, поблажливо, трохи хитро.

– Ви казали, що допоможете. Казали, що можете дати воїна, що впорається з демонами.- Нахмурила брови дівчина і склала руки під грудьми і поглянула з-під лоба.- Я чула за Шазарію.- Випалила вона, а тоді підійшла впритул до Мерін і зазирнула їй в обличчя:- І не кажіть, що Ви не звідти.- Притишила голос:- Заберіть нас до себе. Де є їжа. І де є сонце. Де безпечно. І немає хвороби у стінах.

Мерін хмикнула, оскалилась і досить тихо, загадково сказала, нахилившись до обличчя дівчини:

– Ти не знаєш про що просиш.

Дівчина прихилилась до Мерін ще ближче:

– То підкажіть, що просити.- Якось інтимно прошепотіла вона прямо на вухо.

Мерін дзвінко засміялась і немислимо швидко злинула від дівчини, опинившись біля дверей. В її очах блимали веселі бісики. Дівчина подобалась Мерін: своїм розумом, проінформаваністю і здогадливістю, своєю нахабністю, і повною відсутністю хоч якихось манер.

– Я дам вам ліки. Дам насіння. Дам воїнів. І тих, хто може придумати, що вам робити, аби жити у безпеці тут, але не жертвувати при тому здоров’ям.- Мерін високо підняла підборіддя і звисока поглянула на дівчину:- Питання в тому, що ви можете дати взамін.

– Я думала, Ви уже сказали вашу ціну. Дівчина, що не має сім’ї.- Співрозмовниця глибоко зітхнула і втомлено сіла на ящик прямо поруч з дощечками для рахування:- Я Вам оплата.

– За одну таку дівчину я дам одного воїна. Не менше і не більше.- Прихилилася до стіни печери Мерін, склавши руки, не припиняючи весело уміхатись:- Окрім того, ти не хочеш віддати когось іншого? Без тебе це місце більше не буде таким… стабільним.

– Немає інших.- Категорично відрізала дівчина:- Інші або вже мають сім’ю, або вагітні, або хворі.- Відвернула вона очі кудись вбік, ніби бачила тих дівчат за ширмою. А тоді додала:- Або мертві. Та й чим ми можемо ще платити?- Поглянула вона відкрито Мерін в очі.- Ви самі бачили. Ми нічого не маємо.

Мерін хижо усміхнулася, повільно наблизилась до дівчини, та вона навіть не смикнулась:

– Я хочу це місце.- Загрозливо тихо промовила Мерін, нахиляючись над сидячою дівчиною, нависнувши, дивлячись прямо в очі зблизька.- Всіх вас у повне моє розпорядження.- А тоді наблизилась до самого її вуха, обігнувши обличчя якимось плавним хижацьким рухом і звабливо прошепотіла:- І я хочу тебе.

Спогад розчинився. І Мерін покинула медитацію. І Ештон пішов слідом. Він відкрив очі і встиг зловити погляд Мерін, що вона до останнього не відривала від Ештона, розвертаючись аби йти. Грайливий, хитрий, інтригуючий, звабливий, заманливий погляд… Наче з сну. Чи то з спогаду, що він щойно бачив… Ештон перевів подих і радо піддався безмовному запрошенню Мерін, приєднався до вивчення глибин цієї печери… Ох… Він сподівається, що це в Мерін лише спить, що час не стер це повністю і вона ще дасть комусь так прикурити, а він подивиться…

*

Мерін було не впізнати до самого сну. І чорт би все забрав! Ештон на всі прихоті згоден, аби бачити Мерін у такому настрої хоч інколи. Не те щоб він і без того на все не був згоден… Але якщо винагорода така, він буде лізти з шкури в три рази інтенсивніше, аніж до того!

Сон теж був… Казковим. Ештон не міг заснути, якщо чесно. Але його сім’я і Мерін, що спали навколо теплим клубком – гріли душу. А з входу печери було видно зорі… В небі над нічною пустелею Сахара.

***

Уже пообіді всі були біля кінцевого пункту призначення їхньої відпустки: біля тієї ж туристичної фірми в оазі Бахарія, де вже чатували розвідники з ще більшим караваном машин, аніж до того. Везтимуть Повелительку назад на розкопки, треба ж випендритися максимально. Та зараз понти розвідників Ештона мало хвилювали… Він не хотів розлучатися з Мерін і пожалкував, що не повіз її до розкопок самотужки… Але розвідники побоялися довіряти Ештону подорож злісними дюнами Сахари без жодної дороги… А аргументи були надто залізні, аби Ештон сперечався…

Мерін від Ештона не відходила ні на крок, точно зчитуючи його душу.

І їхати всі вже готові, але Ештон, як мала дитина, просто вчепився у Мерін і не відпускав.

– Серце…- Благально почав мимрити Розвідник:- Ви ж запізнитесь на літак…

– У нас літак о другій ночі. Встигнемо.- Затулив Ештона Кір, войовничо склавши руки під грудьми і недоброзичливо зиркаючи. Ще, мабуть, за гумор їхній сердиться (вони ж іще не вибачились – значить треба бути суворим. Хах… Це трішечки повеселило Ештона. Зовсім трішечки).

– У Вас виліт о дев’ятій вечора.- Покосився Розвідник на Кіра.

Ештон тяжко зітхнув, і з волосся Мерін пробубнів:

– Так, плани змінилися. Треба їхати, а то запізнимось. Ще й їхати на цьому одороблі неповороткому…- Спробував і собі кольнути Розвідника Ештон заодно. Але не зважаючи на розуміння необхідності відпустити Мерін, ірраціонально – не пускав.