Частина 9: Гірко-солодкий

Мейлі поглянув на парубка, що підвівся з ліжка.

– Пане Рей, вибачте, що запізнився… Мене затримали в столо-..

Рей відштовхнув того в сторону, не бажаючи слухати виправдання, і, взявши в руки тарілку з підноса, відійшов до мікрохвильової печі, що стояла поруч із його ліжком, розігрівати їжу.
Мейлі опустив очі і, не поспішаючи, став скидати з себе куртку зі взуттям… Як раптом пролунав гучний грюкіт, через який він здригнувся.

– Халепа! Знову не працює! Старий металобрухт… – Рей ще раз стукнув по мікрохвильовій печі кулаком. Відкривши її, він витяг холодний обід. – Жах… Сьогодні ще й риба в меню… Гидота.

“Ох, схоже, він не любить рибу… Цікаво, що з їжі йому до вподоби?” – Мейлі схвильовано спостерігав за тим, як хлопець викидає всю їжу з тарілки в смітник, а сам посуд він жбурнув у умивальник.

Підійшовши до столу, Рей узяв чашку чаю. Розглядаючи її, він скривив обличчя, і з огидою запитав:

– Ти її зі столовки приніс?

– Так… а що? – Мейлі в не порозумінні схилив голову.

– Чашка брудна, їжа холодна, чай теж, – почав перераховувати він. – А все через те, що ти затримався мало не на годину.

– Вибачте я не спец-… – Мейлі з заціпенінням затих, дивлячись, як парубок виливає з чашки чай прямісінько на підлогу.

Закинувши чашку у умивальник, той з роздратуванням промовив:

– Раз спізнився, відпрацюй. Спершу вимий весь посуд, – він кинув гидливий погляд на умивальник. – Потім, підлогу. І приготуй мені нормальний чай. Швидше!

– Добре…

– Швабра за шафою. – сказавши це, Рей пішов і ліг у своє ліжко. Діставши телефон, він став щось писати на ньому.

Мейлі взяв з-під шафи довгу зелену швабру і такого ж кольору відро. Задумавшись, він почав згадувати як його мама користувалася нею…
Згадав він мало що, але точно знав, що її треба спочатку занурити у воду.
Набравши повне відро води, Мейлі ледве зміг підняти його з умивальника. Зануривши кілька разів швабру у відро, він почав мити нею підлогу, де нещодавно розлився чай.

Коли все було прибрано, Мейлі розвернувся, щоб прибрати все не потрібне, але, не помітивши відра під ногами, зачепився за нього ногою і впав на підлогу. Повне відро води відразу розлилося по всій кімнаті.

– Що ти накоїв!? – Рей, скочив з ліжка прямо в калюжу холодної води: його білі шкарпетки тут же намокли.

Піднявшись з підлоги, Мейлі розгублено забігав очима навколо. Помітивши розгніваного парубка, який знімав свої шкарпетки і віджимав із них сіру жижу, Мейлі квапливо замахав руками:

– Вибачте! Я ненароком, я все приберу-приберу…

Глянувши на нього, Рей, з потемнілим обличчям, погрозливо зробив до нього два кроки і… підсковзнувся, безпорадно розкинувши руки, коли впав спиною на мокру підлогу.

Мейлі поспішив до нього, щоб допомогти встати. Нахилившись, він простяг парубку руку, але у відповідь Рей з лютим поглядом схопив того за волосся і з силою потягнув за нього вниз.
Впавши на коліна, Мейлі зчепив зуби. Він злякано заплющив очі, готовий прийняти будь-яку кару за свою помилку.

– Дай її сюди… – процідив парубок.

– Що?.. – розплющивши очі, тремтячим голосом запитав Мейлі.

– Дай сюди цю чортову швабру! – крикнувши, Рей потягнув його за волосся на себе. – Або я зараз тобою підлогу вимию!

Проковтнувши ком у горлі і відчувши, що його волосся відпустили, Мейлі потягнувся тремтячою рукою до зеленої швабри і передав її хлопцю.
Схопивши її і піднявшись на ноги, Рей підняв упавше відро, і з похмурим обличчям став віджимати зі швабри усю воду, що накопичилася, та протирати нею весь паркет.

Мейлі зовсім поник. Поки він сидів на підлозі, його мучило почуття провини і в ту ж хвилину і обіди. Він задумався над чимось, але його роздуми перервали. Рей схопив його за комір, і з силою жбурнув на ліжко:

– Не заважай мені, незграбний хробак.

Сівши і склавши руки на колінах, він із сумним поглядом спостерігав за хлопцем, що прибирав у трейлері. Закінчивши, Рей відкинув швабру на підлогу, та подивившись на того, вказав:

– Сховай все та йди приготуй мені чай. Швидше.

Мейлі підхопився з місця і підійшов до кухонного куточка. Взявши чайник, він набрав у нього води і ввімкнув, потім, почав відкривати всі поспіль тумбочки, до тих пір, доки, нарешті не побачив високо на верхній поличці – коробочку чаю. Він підтягнувся на носочках, намагаючись дотягнутися до коробки, але замість цього він випадково зачепив рукою банку з цукром. Прозора баночка перекинулася і цукор із неї білим снігом посипався прямо на голову Мейлі – від несподіванки той замружився. Він спробував наосліп схопити цю банку, але тільки розкидав весь вміст полиць. Потім і сама нещасна банка з-під цукру впала на підлогу, трохи тріснувши.

Настала тиша. Рей відволікся від свого телефону і підняв на того свій сердитий погляд, розглядаючи всю цю кухонну катастрофу.

– Я зараз приберу… – намагаючись не дивитися на того, тихо промовив Мейлі.

Поки він сходив за совком з віником і підмів цукор, чайник уже встиг закипіти, але для чаю все ще нічого не було готове. Піднявши з підлоги напівпорожню банку з-під цукру, він, обернувшись, запитав:

– Вам скільки ложок цукру покласти?

Рей зітхнув. Відклавши свій телефон, він піднявся з ліжка, попрямував до хлопчиська, та забрав з його рук банку, відповівши:

– Ні скільки. Я п’ю чай без цукру.

Мейлі, здивувавшись, став спостерігати як парубок дістає з нижньої кухонної тумбочки – сервізні чорно-білі чашки з позолотою, що прикрашала їх краї. Спочатку той підготував чайник для заварювання. Потім, засипав у нього заварку: темного листя – 2 чайні ложечки. Залив окропом та залишив на 3-5 хвилин. Затім, пішов до холодильника і, взявши звідти лимон, нарізав його скибочками і закинув у чайничок. Насамкінець Рей додав трохи натертого мускатного горіха. Наливши в чашку чаю, він зробив великий ковток, насолоджуючись терпким смаком. Довгі й порізані пальці кидаючого кинджали молодика зараз витончено тримали фарфорову чашку за тонке, біле вушко. Мейлі, який уважно стежив за всім цим процесом приготування чаю, раптом запитав:

– Хіба такий чай не надто гіркий?

Парубок відклав чашку, і з хитрими очима подивився на того:

– Хочеш спробувати?

– Так! – його очі тут же заблищали.

Рей узяв іншу чашечку і наливши чаю, підсунув її до того.

Мейлі взяв чашку і зробив з неї великий жадібний ковток, і тут його обличчя одразу ж скривилося. Чай був гіркуватий і міцний, а з лимоном ще й кислий.

Стиснувши губи дугою, він відклав чашку, сказавши:

– Гіркий…

– За те, ти солодкий.

– Га?

Рей нахилився до нього, – секунда, і обличчя парубка опинилося на рівні його. Мейлі від здивування зробив крок назад, але натрапив на кухонну стільницю. Спершись руками на неї, він зважився підняти погляд і зазирнув у чорні очі Рея. Здавалося, у них, як і в океанських глибинах, неможливо було побачити дна. Було щось у його очах таке… від чого погляд Мейлі не міг відірватися коли натрапляв на них. Втягувало… Його втягувало у них, як у вир, і ви плисти було вже ніяк. Його щоки покрились румянцем, а очі мимоволі опустилися нижче, на рожеві покусані губи. Коли тепле дихання стало відчуватися на щоці, Мейлі заплющив очі, намагаючись привести свої думки в порядок. Але, як він не намагався, серце билося з такою швидкістю, що здавалося, зараз вистрибне з грудей.

Простягнувши руку, Рей м’яко торкнувся хвилястого волосся і проводячи по ньому пальцями, зібрав дрібні білі піщинки цукру.

– Ти весь у цукрі, як ялинка у снігу. – усміхаючись промовив Рей.

– А? – розплющивши очі, Мейлі здивовано витріщився на нього. Потім згадав: “Цукор… На мене ж розсипався цукор…” Він зніяковіло відвернувся.

Ховаючи своє почервоніле обличчя, він смикнув рукою і перевернув чайник: гарячий чай залив йому руки та ноги.

– Гей! Обережніше! – Рей зловив чайничок, що мало не впав зі стільниці. Поставивши його на місце, він глянув на іншого і шоковано вимовив:

– Твої руки…

Мейлі опустив погляд на долоні. Вони були червоні.

– Тобі боляче!? – Рей ухопився за його руки, розглядаючи опіки.

Подивившись на нього, Мейлі опустив голову:

– Трішки…

Парубок повів його за собою до умивальника. Увімкнувши воду, він підставив під холодний струмінь його руки та став тримати їх з хвилину.
Мейлі задумався, не відводячи від нього важкого погляду.

Опустивши руки, Рей повернувся до холодильника.

– Зачекай секунду. – він дістав з морозильної камери пакет з льодом і передав його в руки Мейлі, потім, схопивши перше, що попало, накинув на себе зі словами:

– Збирайся і ходімо за мною.

– Куди? – стривожився Мейлі.

– Побачиш, пішли.

Вони разом вибігли на холодне вечірнє повітря. Падав сніг. Мейлі не спускав очей з Рея, що йшов поряд, тримаючи його руки з пакетиком льоду. Тут, він помітив, що вони наближаються до невеликого сірого намету з червоним хрестом на завісі входу, який стояв поряд з наметом цирку.

Мейлі зупинився. Його тіло пробрало тремтінням, але не від холоду, а від страху. Він не любив лікарів. Ще з дитинства, коли мама водила його по різних лікарнях, він постійно плакав, утікаючи звідти.
Рей, помітивши, що він зупинився, глянув на нього, і нахмуривши обличчя, спитав:

– Що таке? Тебе на ручках занести у середину?

Мейлі, не піднімаючи опущеної голови, звернувся:

– Мені вже не боляче, давайте… Повернемося.

– Ха? Ти жартуєш чи що? – Рей штовхав його в спину, доки не помітив, що намет-медпункт закритий. – Чорт забирай… Невже вже поїхав? – він обернувся до молодшого. – Почекай тут, я збігаю подивлюся, чи немає лікаря в їдальні.

– Добре. – Мейлі провів його пригніченим поглядом і подивився на свої почервонілі руки.

“Не хочу до лікаря… Може, піти назад і залікувати опіки самому?..” – раптово всі думки обірвались, коли він почув невдоволене:

– Ти ще хто такий?

Він підвів голову здивовано розглядаючи тріо молодиків. Один з них підійшов до блондина, що невдоволено витріщався на Мейлі, і голосно видав:

– О! Це ж новенький, що два дні тому приєднався до нас!

– Що, правда? – блондин звузив цікаво блискучі блакитні очі. – Привіт. Чутки не брешуть, ти й справді партнер Крайтона?

“А?.. Ох, він про пана Рея…” – юнак натяг мляву посмішку, дивлячись на незкомців – як кроленя на зграю вовків.

– Так. Це правда. Я його партнер. – він навіть підбадьорився від своїх сказаних слів, забувши вже про всякі там опіки.

Молоді артисти перед ним із дивними посмішками переглянулись між собою. Блакитноокий розтяг губи як Чеширський кіт, і сказав:

– Ну, треба ж, ми з друзями були зайняті останнім часом, тому не були присутні на першому знайомстві з тобою, пробач нас за це.

– А… Та нічого стра-…

– Але ми хотіли б привітати тебе як слід. Ти нам дозволиш?

Мейлі поплескав очима, посміхнувшись:

– Я зовсім не про-!..

Раптом йому в обличчя бризнули водою з відра, від чого він весь затремтів і зіщулився від холоду.

– Пха-ха-ха!

Мейлі підняв на інших заокруглені від шоку очі.

– Навіщо ви…

– Вітаємо у цирку, страшко! – випалили йому в обличчя артисти. Несподівано, у цей момент хтось позаду розштовхав хлопців у різні боки.

Перед очима Мейлі постала спина в чорному пальті, і пролунав знайомий, злий голос:

– Якого біса ви до нього причепилися!?

– Хах, а ось і ти, Крайтон. – світловолосий зробив крок до Рея. – Не гнівайся. Ми лише привітали новоприбулого. По вигляду не скажеш, що він поганий хлопець, але знаєш, якщо йому прийде в голову відбивати чужих дівчат так само, як і тобі, то тоді, він точно так само відчує себе черв’яком на вудці.

“Про що вони говорять?..” – Мейлі висунувся з-за спини Рея, щоб уловити шепіт незнайомого артиста, але тут помітив краєм ока, як потемніло від злості обличчя партнера.

– Бісів син..! – Рей кинувся на іншого, але двоє хлопців з боків схопили його за руки і скрутили за спину. – А! Відпустіть мене, вилупки!

Поки Рей виривався від них, Мейлі з переляком почав думати, як допомогти.

“Не можна, щоб вони нашкодили йому через мене! Інакше потім Рей не зможе репетирувати з пошкодженими руками! Думай. Скоріше!” – він уже зрозумів наскільки парубки сильні, тому бездумно кидатися в бій було б дурістю, враховуючи ще й опіки. Його очі забігали по окрузі. Помітивши поряд переповнений смітник, він поспіхом вихопив із нього скляну пляшку. Піднявши руку з обраною зброєю, він вигукнув:

– Відпустіть його! Провалюйте з очей негайно!

Несподівано для нього хлопці послухалися… Їхні обличчя перекосилися від здивування. Першим втік блондин, а вже за ним, відпустивши руки хлопця, розбіглися й інші.

Мейлі остовпіло втупився в слід парубкам думаючи про себе:

“Невже я настільки їх злякав?..” – він полегшено видихнув і підійшов до Рея, щоб спитати, як він, але тут завмер, побачивши, як той злякано скривився і відсахнувся від нього. – “Що?.. Що не так”? – він перевів погляд на свою руку, куди дивився хлопець і застиг на закривавленій долоні розгубленими очима.

Мабуть, він не помітив, що пляшка в смітнику була наполовину розбита і вхопився якраз таки за гострий уламок, що встромився прямісінько в долоню, з якої тепер сочилася і стікала по сам лікоть, кров.

– А… – Мейлі тремтячою рукою вийняв з долоні великий уламок і викинув у сніг. А тоді, підібравши пакет із льодом, притиснув до рани, і посміхнувся іншому. – Хах, я такий незграба, пра? Вибачте, що налякав вас…

Все ще приголомшений Рей несподівано, розлютився:

– Навіщо ти заступи-… – він перевів очі на вже розкриту завісу намета з хрестом і, замовкнувши, схопив молодшого за лікоть, затягуючи в медпункт.

У середині був напів темний простір. Світло відходило лише від кількох настільних ламп, що стояли біля старих лікарняних ліжок, на яких, покашлюючи, мирно спали люди. Біля однієї з таких, схилившись над рудим юнаком, стояв темноволосий чоловік. Його хвилясте волосся спадало йому на плечі вкриті білим халатом. Він зосереджено записував щось у великий чорний зошит, зовсім не помічаючи тих, що увійшли.

– Старий, до тебе пацієнт! – гукнув того Рей.

– Хто тут? – чоловік поправив свої великі круглі окуляри, розглядаючи в напів темряві прибулих. – О, Боже, це знову ти… Даремно я не закрився раніше…

– І я радий вас бачити. – ядовито посміхнувшись, сказав парубок.

– Що цього разу? – лікар повільно підійшов до них. – Знову прийшов мені нашкодити, як тоді?

– Про що ви? – невинно посміхнувся Рей. – Коли це я вам пакостив?

– Тобі ще нагадати!? – сердито гаркнув сіроокий чоловік, але, одразу ж прикрив рукою рота. Обернувшись, він глянув на мирно сплячих пацієнтів і лише тоді, спокійно зітхнувши, продовжив:

– Так… навіщо ти прийшов?

– Огляньте його, – Рей підштовхнув уперед Мейлі, який, глянувши на чоловіка, злякано зробив крок назад, ховаючись за спину партнера.

Подивившись на незнайомця, лікар спитав:

– Я не бачив тебе раніше… ти новоприбулий?

Рей, кинувши за свою спину невдоволений погляд, потягнув Мейлі за рукав куртки зі словами:

– Досить ховатися, до тебе звертаються, так відповідай.

Його знову підштовхнули до чоловіка. Мейлі, нервово стискаючи долоні, сковано відповів:

– Так, сер… я нещодавно приєднався до цирку.

– Зрозуміло, покажи мені свої руки.

Мейлі по вагався, але, все ж таки, передавши хлопцеві, що стояв позаду нього, пакет з льодом і вже промоклу курточку, простягнув лікарю свої долоні.

Чоловік округлив очі, як тільки його виду постали закривавлені руки.

– Як ти так…

– Я схопився за… Скло.

– Подивимося… – лікар по закочував йому рукави, і почав розглядати опіки. Червоні плями виднілися не тільки на долоньках, а й на його зап’ясті, по лікоть теж.

– Поріз не глибокий. Опіки також не серйозні, але гоїтимуться довго. Ходімо зі мною, я промию опік водою та накладу марлеву пов’язку на надуті пухирці. Заразом зупиню кровотечу і зроблю перев’язку.

– Добре… – Мейлі попрямував слідом.

Рей провів їх поглядом, оставшись чекати при вході.

За напів прозорою білою фіранкою стояла довга стара кушетка. Сідаючи на її тверду поверхню, Мейлі, склавши руки, дивився на те, як лікар, відкривши велику аптечку, став виймати звідти кілька тюбиків різної мазі. Відклавши дві у бік, він відкрив третю і наніс тонким шаром білу мазь на шкіру рук юнакові. Потім, зупинив кровотечу, опустився на коліна підкотив Мейлі штани, та став намазувати і його колінки. Діставши бинти, чоловік забинтовував йому руки і ноги. Закінчивши, він піднявся з колін і спитав:

– Як тебе звуть? Скільки тобі?

– Моє ім’я Мейлі, сер. Мені шістнадцять. Я з Оксфорду.

– О, тутешніх ще не зустрічав. Мейлі, значить… Мене звуть – Фредерік Бреккем. Я головний лікар цирку, – представився нарешті він. – Працюю тут із самого його заснування. Якщо що, одразу приходь до мене, але… З невеликими подряпинами чи ще з якигось дрібниць краще мене не турбувати. – зробивши паузу, він поспішно додав:

– Не подумай, що я якийсь ледар, просто в мене постійно нові пацієнти: із серйозною застудою чи переламаними кістками… Часу на всіх не вистачає, тому, буде краще, якщо ти залікуєш свої забої самостійно. У вас вдома має бути аптечка.
Нехай Рей покаже тобі, як нею користуватися.

– Ох, звичайно. Я все розумію містер Бреккем, – Мейлі добродушно посміхнувся тому. – Я не буду вас турбувати через дрібниці, обіцяю.

Дивлячись на усміхненого юнака, лікар, в задумі, сказав:

– Ти мені де кого нагадуєш…

– Я? І кого ж? – здивовано запитав Мейлі.