Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Драма
    Попередження щодо вмісту: Джен

    На наступний день, повернувшись після напруженого тренування до себе, Мейлі хотів, насамперед: впасти на ліжко, відпочити і перевести дух, але тільки він присів, як його гукнули:

    – Піднімайся і йди, принеси мені що-небудь. Я вмираю з голоду. – лежачи на ліжку, скомандував Рей.

    – Що-небудь?

    – І по швидше.

    – Добренько. – піднявшись, Мейлі накинув куртку і вийшов із трейлера. Ідучи вздовж засніженою стежиною, він намагався пригадати яким кольором був намет, де роздавали їжу. Як тут, йому пощастило побачити Саманту.

    – Пані! -посміхнувшись, він підбіг їй на зустріч. – Привіт, ви не могли б мені допомогти?

    – Звісно, ​​чим можу бути корисна? – вона ввічливо посміхнувшись йому, закинувши переднє пасмо волосся за плече.

    – Можете під казати де їдальня?

    – Вона наступна за медпунктом, бачиш? – вона вказала пальцем на сірий, довгий намет, з маленьким димарем. – Ходімо зі мною. Я також візьму собі обід.

    Вони разом увійшли всередину і зайняли чергу. Коли настала черга Мейлі, жінка у великому вікні ласкаво усміхнулася йому:

    – Новенький, як пройшов перший день навчання у цирку? Ніхто не обідив?

    Він посміхнувся дамі з незвичним європейським акцентом та похитав головою:

    – Ні, ніхто. Все пройшло добре.

    – Радість яка, – жінка з зібраним у пучок каштановим волоссям, оглянула його. – Виглядаєш втомленим.

    – Є трохи…

    Мейлі не став брехати, спочатку йому і справді хотілося відмовитися від усього цього, но він зумів впоратися.

    – Але, я впевнений, що незабаром звикну, так що це не біда. – з безтурботною усмішкою заявив Мейлі.

    – Я сподіваюся, ти впораєшся, по тобі видно, що ти хоробрий, – Вероніка простягла до нього руку і ущипнула за щічку, тоді Мейлі помітив блиск золотої обручки на її пальчику. – До того ж ти такий милий та гарний хлопчик. Гріх комусь тебе кривдити.

    Він зніяковіло почесав себе за щоку, відводячи очі у бік:

    – Спасибі, мені дуже приємно таке чути…

    – До речі, ти ж живеш разом з тим хлопцем Реєм, вірно? – запитала сіроока жінка. – Ти знаєш, чи прийде він за обідом?

    – Ах, так, я прийшов і за його порцією також.

    – Скажеш йому, щоб сам приходив і їв тут. Чому ти маєш носитися з усім?

    – Добре, – Мейлі спокійною кивнув головою. – Я передам йому…

    Схвально посміхнувшись, кухарка передала йому тацю з двома порціями обіду, це було: пюре з рибою та легким салатом із двума чашками свіжо за вареного, гарячого чаю. Погладивши на останок його маківку, вона попрощалася.

    Мейлі прямував до виходу, але тут, почув як його хтось відгукнув:

    – Гей, малечо! Я тут!

    Обернувшись на голос, він помітив світленьку дівчину, за єдиним вільним столиком, що піднявши руку махала йому.

    – Ніколь? Привіт.

    – Привітик. Сідай зі мною. – вона постукала рукою по вільному дерев’яному стільцю зі спинкою.

    – Ох… ні, ні! Мені ніколи. Я йду назад до трейлера. – заметушився Мейлі.

    – Та годі тобі, ти ж все не до несеш, – вона посміхнулась, вказавши на його піднос у руках. – Видно, що ледве тримаєш. Присядь, з’їж свою порцію, тоді і нести буде легше.

    – Ох, добре… – він поставив важкий піднос на круглий столик і присів поряд з нею.

    – Вибач за той випадок, – сперши рукою голівоньку, почала Ніколь. – Це моя вина, що ти втік тоді. Ти не ображайся на мене, добре?

    – Ну що ти. Це зовсім не твоя вина. Я не обідився. Все гаразд.

    – Правда? – вона з полегшенням зітхнула. – Знаєш, я люблю поскандалити… Хах, особливо з цими двома. – вона винувато відвела очі, продовживши:

    – Ти хотів допомогти, а я, дурепа, не послухалася… ще й так грубо відштовхнула тебе. Вибач, будь ласка. Я більше не влаштовуватиму скандалів, обіцяю.

    Він щиро їй посміхнувся, повторивши:

    – Все добре, я не ображаюся.

    – Мейлі? Чому ти не пішов? – до них підійшла Саманта зі своїм обідом у руках.

    Спрямувавши на неї сердитий погляд, Ніколь відповіла:

    – Він обідає зі мною, тобі щось не подобається?

    Саманта подивилася на неї, потім на Мейлі і сіла поруч з тим. Поклавши свій піднос на стіл, вона закинула своє довге пасмо волосся собі за плече і поклала ніжку на ніжку.

    – Ти чому це примостилася тут? – з обуренням огризнулася Ніколь.

    – Я маю право сидіти, де захочу. – коротко пояснившись, вона взяла в руки вилку і зі спокійним обличчям почала їсти свою порцію.

    Мейлі нічого не бентежило. Посміхнувшись дівчині, що підсіла, він теж приступив до свого обіду. Але варто було Саманті за говорити, як вона відразу збила його з пантелику:

    – Мейлі, якщо ти закоханий у мене, то раджу відразу зізнатися, щоб я відмовила.

    – А? Не те, щоб я був закоханий у вас… Ви мені як подруга.

    – Серйозно? У нашу першу зустріч ти відкрито витріщався на мене.

    “Я і справді був тоді вражений її зовнішністю… Але і в думках не було закохатися, адже я вже… Закоханий”.

    – Ви чудова дівчина, Саманто, але подобаєтеся мені виключно в дружньому сенсі.

    Та спокійно усміхнулася:

    – Це чудова новина, тому що я хотіла відповісти точно так само.

    Ніколь не поспішала брати в руки вилку, кидаючи косі, не добрі погляди на дівчину, що мирно сиділа за столом.

    – Бачу, твоя самооцінка, як завжди, високо літає, самозакохана вискочка. – зневажливо пирхнула до брюнетки та.

    Мейлі кинув на неї осудливий погляд, щоб вона припинила ображати іншу. Але Саманта відразу відповіла стримано і гордо:

    – Звичайно. На відміну від тебе, я знаю собі ціну і симпатизую хлопцям.

    – Мною теж цікавляться хлопці! Просто я їх відшиваю!

    – Ха, це не ти їх відшиваєш, а вони тікають від тебе, як тільки дізнаються про всі тонкощі твого нестерпного характеру.

    Ніколь розлютилася:

    – Ах ти! Замовкни, поки язик на місці!

    – Це ти перестань обговорювати мене у присутності інших, або я коли-небудь уб’ю тебе! – розгнівалася у відповідь Саманта.

    – Які голосні слова для безхребетної дурепи! Тобі навіть хоробрості вдарити мене не вистачило. Зізнайся, ти шкодуєш, що не вдарила мене тоді?

    Мейлі припинив їсти, і знову кинув на неї осудливий погляд.

    Саманта відклала вилку, і глянула на неї холодним поглядом, відповівши:

    – Так. Але знаєш що?

    – Що? – запитала та.

    – Все ще попереду. – з усмішкою відповіла їй Саманта.

    Ніколь підірвалася зі стільця. З гнівом дивлячись на дівчину перед собою, вона сказала:

    – Та що ти? Може, продовжиш те, що не вдалося зробити? Чи ти боїшся бо тут багато людей?

    Мейлі, підвівшись з місця, вигукнув:

    – Ніколь! Ти ж обіцяла! – коли він зрозумів, що сказав це занадто голосно, то повернув голову і подивився на людей, що сиділи позаду: ті здивовано витріщалися на нього.
    Почервонівши, він перепросив і сів назад, на своє місце, згораючи з сорому.

    Поглянувши на нього, Ніколь обурено крикнула:

    – Але ж ти чув!? Чув, що вона сказала!? Вона навмисне мені таке каже! Щоб розізлити!

    – Але вона просто підсіла до нас, – почав виправдовувати юну пані Мейлі. – Першою почала ти, Ніколь.

    – Він абсолютно правий. Я всього-на-всього сіла пообідати, – підтвердила його слова брюнетка. – І не хотіла чинити сварок.

    – Ха! Не прикидайся білою овечкою! Я добре знаю яка ти брехлива змія! – Ніколь розгнівано вказала на неї пальцем. – Чи не ти любиш усіма тут командувати? Уявила себе пані! Мене нудить від тебе!

    – Ніколь! – Мейлі знову підвівся з місця. – Прошу, давай не будемо…

    – Мейлі, не захищай її! – вона потягла його за руку до себе. – Тобі не набридло слухатись її наказів!?

    – Я йому не наказую! – Саманта вхопилася тому за другу руку, підтягнувши вже в свою сторону. – Мейлі, скажи їй! Хіба я тобі вказувала хоч раз?!!

    Мейлі відчув себе так, ніби стоїть зараз між двома вогнями. Дівчата, не перестаючи, кричали одна на одну мало не до хрипоти, до того ж, стали тягнути його за руки, немов би граючи в перетягування каната.

    – Хах! Та ти постійно наказуєш усім звати себе пані! – крикнула Ніколь. – Хіба це не одне й те саме!?

    – Закрий свого клятого рота! – стиснувши кулак, пригрозила їй Саманта.

    – Пані Саманта, – звернувся Мейлі. – Давайте спокійно поговоримо… без криків та…

    – Не називай мене пані!

    – А?

    – Якщо так… добре. – Саманта обернулася до людей позаду, звернувшись:

    – З сьогоднішнього дня більше не називайте мене пані, ніхто! Кличте мене просто моїм ім’ям і на “ти”.

    Всі в їдальні розсіяно перекидалися поглядами один на одного. Не знаючи що на це відповісти, вони квапливо погодилися:

    – Добре.

    – Як скажете.

    – Звісно.

    – Ха! Думаєш, це щось змінить? – Ніколь почала глузувати з неї, але, раптом, затихла.
    За її руку міцно вхопився своїми руками Мейлі. Одним лише поглядом він благав дівчину не продовжувати більше цих безглуздих сварок.

    Поглянувши на нього, Ніколь глибоко зітхнула. Заспокоївши свої нерви, вона мовила:

    – Гаразд, з нетерпінням хочу побачити, як наша принцеса буде обходитися без свого титулу на далі. – після цих слів вона взяла зі стільчика маленький рюкзак, і, закинувши собі на плече, з гордо піднятою головою пішла геть із намету.

    Провівши її поглядом, Мейлі полегшено видихнув і з гірким видом опустився назад на стілець.
    Шматок у горло вже не ліз. Поколупавшись виделкою в їжі, він відсунув миску у бік.

    Втомившись від напруженої суперечки, Саманта сиділа, не проявляючи особливого інтересу до своєї їжі. Раптом, немов пригадавши щось, вона звернулася:

    – Мейлі, я все хотіла тебе спитати, але ця невгамовна не давала спокою… Навіщо тобі дві порції? Ти голодний?

    – Ах, ні, ця порція для… – Мейлі підірвався з місця, випаливши:

    – Я зовсім забув! – схопивши в руки свій піднос, він швидким кроком попрямував до виходу, а вже на бігу вигукнув:

    – До побачення, па… Саманта!

    – Бувай. – вона помахала рукою, дивлячись тому у слід.

    Мейлі намагався як найшвидше дістатися до будиночка на колесах, але великі завали снігу заважали швидко йти. Його черевики повністю провалювалися, через що тому доводилося не поспішаючи, перебирати ногами – як маленький пінгвінчик.

    Нарешті, він дістався до кінця стежини, де самотньо стояв покритий білим ковриком зі снігу, трейлер. Зробивши крок до дверей, Мейлі зігнув коліно, щоб сперти та притримати однією рукою піднос, і, штовхнувши за ручку, відчинив їх. Заходячи всередину, він, одразу ж поклав їжу на найближчий столик, і зачинив за собою двері. Постукавши черевиками, Мейлі став обтрушуватися від снігу. Тим часом за його спиною пролунав невдоволений голос:

    – З якого кінця світу біг?

     

     

    0 Коментарів