Частина 70: Назавжди і навічно

Під музичний супровід Мейлі до вівтаря вів за руку Домінік. Саме цей чоловік тепер був йому замість батька, і Мейлі, без сумніву, міг сказати одне: він із Кейсі стали йому як рідні.

З блакитного моря віяв теплий вітер, піднімаючи і колихаючи білі шторки на вівтарі.
Мейлі стиснув у руці букет з білих троянд і зробив глибокий вдих і видих – від хвилювання в нього почали тремтіти коліна.

Рей обернувся до того і застиг, здивовано спостерігаючи за крокуючим до нього хлопцем у білому вбранні, що нагадало йому про новорічну ніч, коли йому вперше зізнався Мейлі. Та ж біла мов сніг сорочка стародавнього стилю, пишна на грудях і комірці. Той же елегантний за округлений наприкінці ніби фата шлейф, і тільки замість бриджів були білі штани.

Домінік привів до того Мейлі, поцілував у щоку та суворо й недовірливо глянув на хлопця в чорному. Так по-батьківському…
Не встиг той піти, як Рей притягнув Мейлі до себе, підняв на руки і зробив з ним три оберти навколо себе.

– Аха-хах! – Мейлі радісно засміявся, схиливши над ним голову і тримаючись рукою об плечі коханого. Вони не відривно дивилися один одному в очі, так, ніби цієї миті були тільки вони самі.

– Кхм-кхм, – чоловік перед ними розкрив книгу, зосереджено дивлячись на молодят. – Можу я почати?

– Ах, так, – Рей неохоче опустив юнака з рук і посміхнувся. – Перепрошую. Не втримався, щоб не взяти свою наречену на руки.

Мейлі сором’язливо відвів погляд, але коли хлопець узяв його за руки з букетом, знову глянув на блискучі очі коханого.
З місць де сиділи на м’яких стільцях свідки, пролунали гучні схлипування.
Мейлі повернув у той бік голову і щасливо посміхнувся жінці, що плакала в хустинку.

– Ах, пообачте! Починайте… ухм.. – Кейсі щоразу витирала сльози, що продовжували без перестанку литися, вже вологою хустинкою. Поруч із нею присів Домінік і, вийнявши з кишеньки піджака для неї нову хустку, сказав:

– Ти ж знаєш, що я більше хусток не начарую… Перестань уже лити сльози, або затопиш тут усіх.

– Не можу! – голосно шморгнула носом Кейсі, та забрала з його рук хустку. – Мої хлопчики… Я така щаслива!

Агата сиділа праворуч від неї. Помітивши, що подруга плаче, вона погладила її по долоні, після чого Кейсі повернула до неї голову і міцно притиснулася до грудей, схлипуючи.
З боків від тих, Домінік з Селеною невдоволено косилися один на одного.

– Ну-ну, – ніяково бігаючи очима на всі боки, Агата відтягнула від себе подругу. – Все добре. Тепер… у їхньому житті все буде добре.

Коли молоді люди взяли один одного за руки, ведучий почав церемонію одруження:

– Любі діти та гості, ми зібралися тут сьогодні, щоб зв’язати міцними узами шлюбу Рея та Мейлі. Нехай той, хто знає вагому причину з якої їм не можна поєднуватися узами шлюбу, скаже про неї зараз, або мовчить навіки.

Після недовгої тиші з боку запрошених ведучий продовжив:

– Чи згоден ти, Мейлі Барлоу, взяти в законні чоловіки Рея Крайтона. Бути з ним у багатстві та бідності, у здоров’ї чи у хворобі, любити і оберігати, доки смерть не розлучить вас?

Мейлі міцно стиснув руку іншого у своїй. По його обличчю було видно, що він ось-ось готовий буде розплакатися.

“Від нині і на віки віків… я залишуся з тобою”.

Мейлі ковтнув, намагаючись відповісти рівного і ясно, але в результаті його голос все одно здригнувся від хвилювання:

– Т-так… Згоден.

– Чи згоден ти, Рей Крайтон, взяти в законні чоловіки Мейлі Барлоу, щоб бути з ним у багатстві і…

Ніколь, слухаючи церемонію, раптом вловила важке дихання дружини.

– Заюш… все добре? – вона взяла її за руку заглядаючи в опущене обличчя.

– Поки смерть не розлучить вас…

– Живіт… Ніколь я… боляче. – Саманта вчепилася їй в руку і підібгала губи, намагаючись стерпіти раптовий біль, але не виходило.

Рей не спускав очей з коханого і витав у хмарах, тому організатор церемонії знову перепитав:

– Кхм, ви згодні, Рей?

– Я…

– Народжую!!!

Обидва хлопці спантеличено округлили очі і повернули голови на крик. Деякі гості вже по вставали зі своїх місць підбігаючи до передніх рядів де, чіпляючись з боків від себе за рукояті крісла, кричала і шипіла чорнява дівчина:

– Арх! Боже! Як же боляче! Умг!! Вмираю!

– Викликайте швидку, швидше!! – вигукнула до натовпу Ніколь, тривожно погладжуючи руку Саманти. – Все добре… дихай глибше! Незабаром приїде швидка, тільки дихай! Благаю тебе…

– Чорт забирай… – у глибокому обуренні процідив Рей, скрививши обличчя. Він поглянув в натовп, на кузину і розлючено випалив:

– Ти не могла знайти більш доречного моменту для родів!?

– Закрий рота, Рей, і закінчуйте вже весілля! – долинув до нього сердитий голос Ніколь.

Ведучий зблід і забігав очима по молодятам, запитуючи:

– Продовжувати церемонію, або ж…

– Продовжуємо! – твердо видав Рей.

– Ні! Зупиніть церемонію! – з переляку вигукнув Мейлі. – Рей! Ти маєш відвести її до лікарні!

– Що!? Мейлі, але залишилося лише…

– Рей! Саманті ж погано!

Той сердито стиснув кулаки і через силу відповів:

– Добре. Але спершу закінчимо церемонію.

– Нгх!! Де швидка? Боже правий! Я зараз помру!!! – вигукувала Саманта ковтаючи ривками повітря і кусаючи собі всі губи.

Організатор дістав хустку і почав витирати піт з обличчя, питаючи:

– Так ви… Ви згодні взяти цього юнака в…

– Так! Навіщо питати!? Я згоден! – Рей першим схопив обручку і поспіхом одягнув її на безіменний палець Мейлі. Мейлі, кидаючи схвильовані погляди в бік гостей, слідом за ним одягнув на палець хлопцеві золоте кільце.

– Оголошую вас чоловіком та чоловіком. Можете поц….

– А-агх!!

Рей глибоко зітхнув, намагаючись вгамувати гнів із-за кузини. Притягнувши коханого за талію, він ніжно поцілував того в губи.

Фотограф крутився та бігав туди-сюди, не встигаючи сфотографувати всі моменти, що відбувалися цієї хвилини. Агата попросила гостей розійтися і прийти завтра, щоб відзначити як слід весілля у ресторані. Рей почав шукати по кишенях піджака ключі, потім схопив Мейлі за руку підбігаючи до перших рядів.

– Все добре. Я відвезу її. Зателефонуйте в швидку, нехай все приготують. – звернувся до тітоньки Рей, підхопивши Саманту на руки. Дивлячись на спітнілу кузину, він прошипів крізь зуби, відносячи її до свого автомобіля:

– Якщо забрудниш мій костюм я тобі все життя це згадуватиму…

– Угмх! Я зараз не тільки костюм, але й обличчя тобі прикрашу! Швидше неси мене, якщо не хочеш стати акушером!

Мейлі біг за ними, а за ним – Ніколь. Він обернувся і, підібравши свій довгий шлейф, узяв її за руку, на ходу заспокоюючи:

– Все буде добре. Ми встигнемо.

У подружжя зараз мала бути фотосесія в королівському ботанічному саду, але натомість вони їхали милуватися далеко не красивими квітами і рослинами.

У лікарні Ніколь нервово бігала з боку в бік мало не смикаючи себе за волосся. Мейлі підвівся з місця і міцно обійняв її.

– Ніколь… не хвилюйся, з нею і вашим малюком все буде в порядку.

– Вона зіпсувала нам весілля…

Мейлі з Ніколь повернули голову до Рея, що мирно сидів на стільці. Ніколь розлючено дивилася на нього, прошипівши:

– Ти думаєш вона навмисно це зробила?.. якщо ти ще раз відкриєш свого писка то я…

– Хто батько дитини? – із-за дверей з’явився чоловік у білій масці і опустив очі на хлопця, що сидитів поряд. – Ви?

Рей поморщив обличчя, відповівши:

– Я не батько, – він підвівся і підштовхнув розгублену дівчину до лікаря. – Ось мама.

– А… ох, вибачте, – той поправив свою маску і прочинив двері. – Попрошу пройти лише родичів молодої матусі.

Рей кинув на Мейлі стурбований погляд і похитав головою.

– Я не піду.

– Іди, – Мейлі м’яко кивнув йому. – Я зачекаю на тебе.

– Ви батько? – до них підійшла медсестра-акушерка.

Куточки губ Рея смикнулися. Він сердито повернув голову і вказав на Ніколь, вигукнувши:

– Батька немає! Ось матір дитини!

Медсестра злякано перевела з нього погляд на блондинку і попросила:

– Пройдіть зі мною по малюка… будь ласка…

Обличчя Ніколь засяяло, вона кивнула, після чого квапливо пішла за медсестрою в інше приміщення.

– Ви йдете? – запитав у хлопця лікар.

Рей насупився, вигукуючи:

– Я нікуди не піду без свого чоловіка!

Мейлі з вибаченням посміхнувся до лікаря і штовхнув у плече хлопця, прошепотівши:

– Не кричи… ми ж у лікарні.

– Лікарю. – молоденька медсестра визирнула з-за дверей палати. – Чому батько дитини ще не зайшов?

– Та тому що немає батька! – крикнув до неї Рей, втрачаючи самоконтроль.

– Як нема? – здивувалася та. – А ви хіба…

– Ні! Вона моя кузина! Чорт забирай!

– А… – медсестричка з лікарем розгублено переглянулись.

– То ви виходить, теж родич? – запитав у молодшого лікар.

– Ахах… ну я… тепер так. – Мейлі ніяково почухав пальцем із золотим колечком щоку.

Їх пропустили до палати. Саманта виглядала дуже блідою і втомленою, але знайшла в собі сили підвестися на ліжку та посміхнутися їм.

– Вибач, що без букетів. – усміхнувся їй Рей, підходячи до ліжка.

– Дрібниці… дякую, що допоміг мені і… вибачте, що зіпсувала день вашого весілля… я…

– Не хотіла. Ми знаємо. – закінчив за неї Рей. Він сів на стільчик поруч із ліжком і взяв у руки її долоню.

– Як ти почуваєшся? – стурбовано спитався Мейлі, притиснувши до грудей кулачки. – Щось болить?

– О, я б тобі сказала, що в мене капець як болить, але боюся, це буде трохи не виховано, тому краще промовчу… – з усмішкою відповіла Саманта і відразу залилася втомленим сміхом.

Мейлі з Реєм мовчки посміхнулися їй. Несподівано в їхню палату зайшла Ніколь, тримаючи в руках огорнуту в блакитну ковдрочку дитину.

– Познайомся з нашим синочком.

По щоці Саманти скотилася сльоза. Вона прийняла від рук дружини сина і обняла до грудей, милуючись його личком.

Рей, дивлячись на світлого малюка, схилив голову на бік і зазначив:

– Він пішов не в тебе.

Саманта глянула на нього і запитала:

– Хочеш по тримати?

Рей розгублено глянув на неї, а потім перевів погляд на Ніколь. Та, посміхнувшись, сказала:

– Та бери вже, я не кусатимуся.

– Давай, сміливіше. – Мейлі потягнув його за руку, змушуючи піднятися.

Рей приречено зітхнув та підвівся зі стільця, тоді ступив до кузини, проте так і не наважувався простягнути руки.

– Я боюсь. Що буде, якщо я не вірно його візьму?

Саманта посміхнулася:

– Вперше ти чогось боїшся. Просто тримай руки на головці та спинці. – з цими словами вона акуратно передала йому до рук синочка.

Рей дбайливо взяв дитину і на хвилину завмер, милуючись сплячою крихіткою в руках. Він щиро посміхнувся і почав повільно похитувати того, не відриваючи очей від племінника.

Саманта довго милувалася ним, і за хвилину задумливо промовила:

– Тобі личить бути з дитиною…

Рей підвів на неї очі, потім перевів погляд на Мейлі, що теж невідривно милувався ним. Рей усміхнувся йому і, опустивши очі на хлопчика, лагідно промовив:

– Ласкаво просимо до родини, Кай.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Два роки по тому. Лондонська лікарня.

– А тут болить?

– Ага… Особливо по середині.

– А тут, коли тисну в боці?

– Тут поколює трошки…

– Зрозуміло. Можете підводитися з кушетки. Вас ще щось турбує крім болю в шлунку?

– Ах, ще болить голова перед сном…

– Як часто?

– Останні три дні. – відповіла бабуся, присівши на кушетці та підняла очі на молодого лікаря, що, знявши свої великі окуляри, сказав:

– Що ж, мем. Схоже у вас запалення шлунково-кишкового тракту, викликане переїданням перед сном. Якийсь час утримаєтеся від жирної, солоної або гострої їжі і по їжте на ніч чогось легенького на шлунок, наприклад: каші, йогурт, сир, овочевий бульйон, варені яйця.

– Добре лікарю.

Він записав необхідні таблетки до шлунка і передав листочок пацієнтці:

– По одній перед сном, не більше, щоб не зашкодило серцю. Приймати протягом двох тижнів, якщо ж стане легше раніше, то приходьте у наступний вівторок. Я на вас чекатиму.

– Дякую вам. До побачення.

– Бережіть себе. До побачення.

Як тільки старенька вийшла з кабінету, в нього зазирнула молода жіночка з дитиною за руку і запитала:

– Вибачте. Ви часом не знаєте, де стоматолог? Його кабінет зачинений.

– Знаю. Ходімо. Я вас проведу. – піднявшись з місця, Мейлі провів їх на перший поверх, до стійки реєстрації пацієнтів, і покликав:

– Ніколас! До тебе пацієнт. Відкрий, будь добрий, кабінет.

– А? – жуючи хот-дог, видав чоловік. – Але ж у мене перерва! Зачекайте буквально 10 хвилин!

– Але мій син не може чекати! – вигукнула до того жінка. – У нього сильно болить зуб!

– Дуже сильно? – Мейлі опустився навпочіпки перед хлопчиком.

Той кивнув йому головою і на очі дитини набігли сльози. Мейлі погладив його по спині і попросив відкрити рота, щоб перевірити зуби.

– Хм, судячи з усього, доведеться його вирвати. Схоже карієс тебе з’їв, малечо. – помітивши, що малюк злякано округлив очі, Мейлі квапливо замахав руками, заспокоюючи його:

– Не бійся, не бійся! Це не боляче! Ти нічого не відчуєш! Принаймні, я так припускаю за своїм досвідом…

Хлопчик розплакався на всю лікарню. Мейлі поспішив відчитати колегу:

– Ніколас! Хіба не бачиш, що дитині боляче! Він не може терпіти! Тому швидко залиши свій мерзенний фаст-фуд поки тобі живіт не скрутило, і йди, працюй!

– Угх… Весь апетит зіпсував… Вже йду! – пробуркотів під ніс стоматолог, тоді, відклав їжу і, вийнявши з кишені медичного халата ключі, підійшов і провів пацієнтів до себе.

Мейлі залишився невдоволено дивитися тому услід, поки його не гукнула одна із завідувачів реєстрації:

– Лікарю Крайтоне! У вас уже кінець робочого дня, правильно? Чи не хочете випити з нами чаю?

– Так. З радістю прийму вашу пропозицію. – з добродушною усмішкою відповів він, попрямувавши до стійки.

Дві жінки заварили фруктового чаю з тістечками і почали розмовляти між собою, поки одна з них не зітхнула:

– Ніколас у нас такий безвідповідальний.

– І не кажи, – звернулася до неї інша. – Якби він не був двоюрідним братом керуючого лікарнею, його б давним давно вигнали. Не правду говорю?

– Думаю, ви маєте рацію. – погодився з нею Мейлі. – Я на місці Томаса звільнив би його, незважаючи на те, що вони родичі.

Старша співробітниця похвалила:

– Ви у нас від недавно на стажуванні, але вже стали найулюбленішим лікарем серед наших пацієнтів. Коли не подивлюся, ви постійно навідуєте в палатах хворих і берете до уваги кожну їхню скаргу чи прохання.

– А скільки з дитячого відділу дітлахів бігають по всіх корпусах питаючи, де доктор Крайтон! – відгукнулася поряд з іншою молодша співробітниця реєстраційної. – Та вони за вами натовпом бігають, як ті кошенята за матусею! І я ніяк не зрозумію, чому саме ви стали їхнім улюбленцем?

– Ох… Дякую за похвалу. – з не зручністю відводячи очі, Мейлі розплів свій маленький хвостик, розпустивши волосся, що відросло по шию, і пояснив:

– Вони просять у мене м’ятних льодяників чи аскорбінок, а ще хочуть послухати як я їм читаю енциклопедію про будову тіла людини.

– Ви така добра душа, Мейлі! Пощастило ж вашій дружині! – з останніми словами чергова медсестра кивнула на його ліву руку, на пальці якої поблискувала розкішна золота обручка.

– Ти маєш рацію, Тереза! – усміхнулася їй молоденька співробітниця. – Як же я їй заздрю! Якби ви не були одружені, я відразу вийшла б за вас!

– Ах, Мері, май совість! – нарікнула їй старша. – Не кричи ти на всю округу! Ще інші почують і подумають, що ти крадеш чужих чоловіків!

– Нехай чують! Я, може, теж хочу чоловіка мати! Та й ще б порядного, ввічливого, з гарною посадою, гарними рисами обличчям та чарівною усмішкою!

– Як він?.. – її подруга кивнула за спину Мейлі і коли Мері замовкла і обидві по розкривали роти дивлячись кудись позаду за нього, він і сам обернувся і в мить густо почервонів як і співробітниці.

Всередину зайшов молодий чорнявий чоловік у поліцейській формі з надзвичайно великим букетом червоних, як кров, троянд. Закинувши їх собі на плече, той з посмішкою прямував прямо до столу пропуску, здавалося, і зовсім не помічаючи на собі зосереджених поглядів оточуючих.

– Хто він такий?.. – зашепотіла до підопічної Мері, не відриваючи від гостя очей.

– Звідки мені знати!? Я його раніше й близько не бачила у лікарні! – кинула їй Тереза.

– Може, він прийшов до одного з пацієнтів?

– Не може такого бути. У нас зараз не хворіють молоді дівчата лише літні люди!

– Ах, Терезо! Може він той самий? – почала трясти її за руку Мері. – Може, він прийшов за мною? Бачить Бог, я крикну “Так!” Не роздумуючи! Боже мій, Терезо, тримай мене! У мене вже земля вислизає з-під ніг! Я просто шаленію від чоловіків у уніформі!

– Ай! Дурепо! Не вставай мені на взуття! І годі прикидатися, що помираєш! – загарчала до неї напарниця.

Нарешті, до них підійшов високий стрункий брюнет збентеживши дам своїм терпким одеколоном і, простягнувши пишний букет до застиглого лікаря перед собою, сказав:

– Привіт сонечко. У тебе ще багато пацієнтів залишилося? Я хотів би тебе забрати раніше.

У незручності кидаючи погляди на сторонніх людей і спантеличених співробітниць позаду себе, Мейлі прийняв троянди і, уткнувшись у них носом, прошепотів:

– На сьогодні в мене все, але… Тобі не варто було заїжджати за мною до лікарні… Я на автобусі доїхав би.

Рей, сховавши руки в кишені, невдоволено промовив:

– Що тут такого? Твій чоловік захотів забрати тебе по дорозі, бо сильно скучив. Проте, якщо ти проти, то мені по їхати?

– Н-ні! – миттю випалив він, і зніяковіло взявши його під руку, відповів:

– Я зовсім не проти. Їдьмо додому. – пригадавши щось, він повернув голову до приголомшених жінок і, посміхнувшись їм, попрощався:

– До завтра! Дякую за чай. Як небудь віддячу вам потім!

– Н-не варто! До завтра! – вигукнула тому в слід, Мері.

– Обов’язково запроси нас якось на каву! – кинула йому Тереза. – Приємного вечора!

▪️▫️▪️▫️▪️

Кілька днів по тому. Спальний район Лондона.

– Кай! Не тягни сестричку за косички! Хлопчики не повинні так поводитися з дівчатами! – повчала сина Ніколь, прибираючи його рученята.

Саманта спокійно попивала в кухні чашку кави милуючись фотографією у рамці на стіні, на якій вона разом з новонародженим сином і Ніколь стояли в обнімку з молодятами. Це був другий день весілля Мейлі та Рея, який відбувся краще першого…

У двері їхнього невеликого, але затишного будиночка постукали. Саманта відклала чашечку і попрямувала відкривати.

– Мейлі?.. Ти постригся?

Хлопець весело посміхнувся їй, торкнувшись кінчиками пальців хвилястого, під стриженого по вуха, на каре, волосся, і відповів:

– Привіт. Так. Захотілося змін у образі. Чи можна вже забрати Ізабель?

– Тобі пасує. Так. Звичайно. – Саманта відступила назад, пропускаючи його всередину.

– Заюш, вони знову не поділили іграш… О, привіт гномику! – Ніколь кинулася обійматися з тим.

– Привіт! – Мейлі міцно обійняв її у відповідь. – Як справи у ветклініці?

– Багато роботи, але я впораюся, – відповіла Ніколь і миттєво засипала друга чисельними запитаннями:

– А як у тебе справи в лікарні? Томас не завантажує роботою? Знаєш, я така рада, що ми з тобою пішли майже на одну й ту саму професію! Аха-х, правда… Ти лікуєш людей, а я…

– Мама!

– Ох… – Мейлі опустив очі до своїх ніг. До нього підійшов світлий хлопчик і простягнув до нього ручки. Юнак посміхнувся і узяв його на ручки. – Хто це вже вміє так гарно ходити? Це наш Кай уміє, га? Який ти у мами молодець. – він ущипнув його за носик, від чого хлопчик посміхнувся.

За кілька секунд у кухню увійшла Саманта з чорнявою крихіткою на руках.

Мейлі широко посміхнувся і підійшовши до Саманти, погладив по щічці дитинку в рожевому костюмі з смішними заячими вушками.

– Ізабель… Підеш зі мною?

Дівчинка, вийнявши пальчик з рота, потяглася до нього. Вони з Самантою помінялися дітьми. Ніколь підійшла до нього і поцілувала малечу в крихітну ручку:

– Ми сумуватимемо, Белла. Передай Рею щоб добре доглядав за нею, інакше я йому башку відгризу.

– Ахах, добре. Передам. – Мейлі обернувся до Саманти. Вона м’яко кивнула йому і він, вдячно посміхнувшись, промовив:

– Дякую, що ти у нас є.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Три дні по тому.

Рей розплющив очі та перше, що побачив – було усміхнене обличчя його коханого.

– О, ти прокинувся! – Мейлі прикрив долонею з пензликом усмішку.

– Та! – дівчинка біля того стала розмахувати двома пензликами для малювання.

Рей підвівся на ліктях і спантеличено по дивився на свій розмальований живіт.

Мейлі нахилився до того і з променистою усмішкою сказав:

– Тепер ти теж витвір мистецтва!

– Ви… навіщо мене розмалювали? – спостерігаючи як Ізабель проводить пензликом по своїх долоньках спитав Рей.

– Ну… – Мейлі ніяково усміхнувся і вчасно забрав з рук дочки пензлики, адже та вже хотіла брати їх до рота. – Я відійшов буквально на хвилинку, а вона знайшла моє художнє приладдя і… залізла до тебе на ліжко. – Мейлі невинно приклав до щоки долоню, додавши:

– Ось я й подумав досконалити її роботу.

Рей криво посміхнувся.

– Важко жити у сім’ї художників…

Мейлі весело засміявся:

– Ха-ха-ха! Наступного разу не спи без футболки.

– Тат!

Мейлі повернув голову до дочки, що тягла різнокольорові пальчики до нього. Посміхнувшись, він нахилився до неї. Цієї ж миті дівчинка почала розмазувати йому ніс і щічки червоною фарбою.

– Пха-ха-ха! – Рей потішно розсміявся спостерігаючи за мистецтвом дочки.
Мейлі повернув до нього голову і посміхнувся.

– Схожий на клоуна?

– Ще й як.

– О, ти зможеш сьогодні почитати Ізабеллі казку? – запитав Мейлі. – Після неї вона швидко засинає.

– Пх, просто зізнайся, що і тобі подобається, коли я читаю.

– Може і так…

– Добре, – посміхнувся Рей. – Тоді я прочитаю дві казки, другу спеціально для мого сонечка.

Ізабелла вилізла Мейлі на ручки, щоб закінчити своє мистецтво. Той з радісною усмішкою спостерігав як вона тикає пальцем йому в щоки. Але раптом його посмішка стерлася з лиця, коли він задумливо промовив:

– Вона дуже схожа на Саманту…

Рей із невдоволенням заперечив:

– Вона схожа на мене. А ось навички у неї явно твої.

Мейлі взяв у руки пензлик і, схилившись над своїм чоловіком, почав малювати праворуч на його грудях – каліграфічну літеру “М” і за округлені лінії.

– Що ти робиш? – здивувався Рей.

– Підписуюсь.

– Для чого?

– Щоб всі знали, що ти – тільки мій.

Рей з хитрістю у погляді присів і, прибравши пасмо його волосся за плечі, відповів:

– У такому разі я теж маю залишити мітку на твоєму тілі. – він поцілував того в шию, але тут же відсторонився і зашипів від болю:

– Ай-яй! Ізабель! Не тягни!

Малеча на ручках у Мейлі посміхнулася, смикаючи татка за волосся.

– І в кого вона така? – пробурчав Рей, прибираючи її ручки.

Мейлі не стримавшись, засміявся:

– Пха-ха-ха! В мене, звичайно!

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ну-у, Мейлі~… – простягнув хлопець, спостерігаючи, як той збирає речі у великий рюкзак.

– Рей, я казав тобі, що мені потрібно поїхати в Кеннінгтон, допомогти Кейсі і Домініку зі справами на фермі. – він почав бігати туди-сюди, шукаючи подарованого ними, солом’яного капелюха. – У Кейсі захворів тато, а роботи по господарству надто багато!

– Давай поїмо разом… Не залишай мене.

– Не-а, Домінік був дуже незадоволений минулого разу твоєю роботою.

Рей насупився:

– Я погодував курей, але вони самі якось втекли!

– Ти порвав мішок, розсипав надто багато зерна і забув зачинити за собою хвіртку…

– Я не винен, що вона не зачинялася! Ти б знав, як боляче клюються кури! Вони мене мало не з’їли!

– Пха! – Мейлі посміхнувся в долоню і підійшов до коханого, взявши його за руку. Їхні пальці з обручками переплелися, зімкнувшись у замочок. Мейлі з усією любов’ю поцілував того в щоку.

– Доглядай за нею гарненько. Не забувай годувати тричі на день. Я дзвонитиму тобі, моє щастя.

Рей невдоволено насупився, з благанням дивлячись на нього. Юнак підняв з килимка з іграшками дитину, що одразу потяглася до нього руками, радісно посміхаючись.

– Я приїду за два дні, як тільки дідусеві Гаррі стане краще, – Мейлі поцілував у щічку дочку і передав її чоловікові. – Не нудьгуйте без мене. Я скоро повернусь.

Рей розгублено перевів погляд від нього на дівчинку у своїх руках і знову на нього. Мейлі зі світлою усмішкою помахав їм рукою, після чого пішов.
Дівчинка, дивлячись на зачинені двері, скривила личко і почала плакати:

– Угх… хник… Уа-а-а!! Тат!

Рей запустив руку у своє волосся і роздратовано розтріпав їх.

– Боже… і навіщо я тільки на все це підписався?.. Тихіше, тихіше, не плач. – заколисуючи дочку, промовив він, але та продовжувала хникати і весь час тягла ручки у бік дверей.

– Досить, Ізабель. Тато незабаром приїде.

– Та… то?

– Так, так, – Рей підійшов до вікна і, відсунувши шторку, вказав пальцем у нього. – Бачиш? Ось тато, скажи татусеві: “Поки, поки”.

Побачивши хлопчину в світлому капелюшку, що прямував по стежині, щоки маленької ображено надулися і за секунду вона знову голосно розплакалася:

– Ува-а-а-а-а!! Кхн-а-а-а!!

– Тихо-тихо… Не кричи. – Рей, помітивши, що вона вчепилася йому в кофту з усмішкою нахилився в спині і відпустив руки нижче – тримаючи у повітрі під її спинкою. Дівчинка злякалася, відчуваючи, що її більше не тримають. Вона вчепилася кулачками йому в кофту ще сильніше, але все ж таки не втрималася і полетіла вниз… У ручки тата. Рей усміхнувся їй, побачивши, як здивувалося обличчя дочки. Мабуть, та думала, що впаде на підлогу.

– Що? Думала, відпущу? – хмикнув Рей. – Хоч ти і вреднота, але я завжди тебе захищатиму від небезпеки.

Схоже Ізабель не повірила йому, адже знову почала свою гучну пісню під назвою плач.

Рей тяжко зітхнув, і, обнявши дочку, вирівнявся, з обуренням промовивши:

– В мене таке відчуття… ніби Саманта спеціально подарувала мені цей головний біль… – погладжуючи малу по спинці, він попрямував розігрівати для неї молочко.

Раптом дівчинка на руках потягла його за волосся. Обличчя Рея потемніло. Він почав прибирати її ручки:

– Ай-яй, не можна смикати за волосся, Ізабель!

– Нє! Нє!

– Так, не можна! – Рей витягнув з мікрохвильової печі пляшечку і капнув крапельку на долоню, перевіряючи, чи не гаряче. Раптом його волосся знову з силою смикнули. Він скривився:

– Ау! Припини вже Ізабель! Мені ж боляче, хіба ти не розумієш!?

– Уа-а-а-а-а!!

– Угх. Боже, дай мені терпіння, – він всунув їй у ручки пляшечку. – Діти – це щастя, говорила вона… а сама то, впевнений, недосипає ночами через Кая.

Рей глянув на притихлу доньку. Дівчинка заспокоїлася і посмоктуючи пляшечку, стала терти очі і через хвилину вже спокійно спала.

– Хм, а я вже думав, що доведеться читати казочку. – відклавши пляшечку, Рей прибрав прилиплі від сліз, чорні пасма волосся дочки і похитуючи її на руках, м’яко посміхнувся.

– Спи солодко, моя принцеса.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️