Частина 59: Я все поясню

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Ау! Може вже відпустиш мене!? Мені взагалі-то боляче!

Рей вивів Анджеліку з шатру і смикнув за руку, запитавши:

– Що це було? Для чого був цей поцілунок?

– Оу-у, – з усмішкою простягла блондинка, і доторкнулася долонею до його щоки. – Знаєш, коли ти такий сердитий це мене дуже заводить.

Рей скривився і відштовхнув її руку, процідивши крізь зуби:

– Не торкайся до мене. Ти зі своєю непокорою уже дієш мені на нерви. Не забувай, що ти простий пішак у цій дурній грі. Навіть не мрій стати для мене кимось близьким. – він замовк, почувши, що йому дзвонять. Не зводячи погляду з дівчини, він вийняв з кишені телефон і після недовгої розмови кинув слухавку та повідомив:

– Мені треба з’їздити з дядьком де куди. Не чекай на мене, я буду пізно.

Відвернувши голову, та ображено видавила:

– Добре…

Рей попрямував до трейлера дядька. Проводжаючи того пронизливим поглядом, Анджеліка прошепотіла:

– Ось побачиш Рей, я стану твоєю дівчиною, але спершу… – вона ривком обернулася і попрямувала до їхнього трейлера. – Мені потрібно придушити твоє перше кохання.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Мейлі з силою розтирав очі. Серце стискалося настільки сильно, що становилось важко дихати.
Він не знав. Не знав як далі жити з цим незвичним відчуттям, з цим болем, що з’їдав його живцем.
Він притиснув до грудей коліна і заплющив очі, як раптом у шатер увірвалася Анджеліка. В одній руці та тримала ножиці, а в іншій, зім’яті у кулаку, аркуші паперу та фотографії. Вона зупинилася перед ним і почала рвати всі фото, вигукуючи:

– Щасливий, так? Було приємно коли він торкнувся тебе!? Що ти собі вже науявляв, коли він торкнувся твого обличчя!?

Мейлі остовпіло дивився в підлогу арени, куди посипалися сотні розірваних на шматки дрібних папірців і фото. У грудях знову кольнуло, але цього разу болючіше.
Його потягли за волосся. Перед очима блиснули сріблясті ножиці. На розірвану купу аркушів посипалися русняві локони.
Зіниці Мейлі звузилися коли він у заціпенінні дивився на палаючі люттю карі очі Анджеліки.
Раптом він уловив вигук, що долинав із входу. За мить його кривдницю відштовхнули, вихопивши з рук ножиці.

– Що ти робиш?!! Не чіпай його!

Мейлі підняв повні сліз очі на давню подругу.

– С-Саманта?.. пробач мене… він сам почав ображати мене і штовхати! – з виглядом жертви промовила Анджеліка, і схопила дівчину за руку, притискаючи її до своїх грудей.

– Гидота.

– Що?..

– Прибери від мене свої брудні руки, погань! – вигукнула зі злості Саманта, вихопивши від неї долоню. – З якої радості ти до мене на “ти” звертаєшся? Хіба ми з тобою подруги? М-м? Відповідай мені, паршивко!

– Н-ні… вибачте, міс Крайтон… – блондинка опустила голову і стиснула кулаки.

– Забирайся звідси. – з холодом кинула та. – Поки я не розкрасила тобі обличчя.

– Т-так, пані… – Анджеліка розвернулася і поспіхом вибігла з шатру.

– Саманта… – Мейлі витер долонями сльози і посміхнувся їй, щоправда, ця посмішка виглядала змученою і побитою. – Спасибі тобі…

Та стиснула в руці довгі ножиці і обернулася до нього.

Посмішка Мейлі стерлася з обличчя, коли він глянув у повні холоду, темні очі.
Саманта з байдужим виглядом сказала:

– Припини чіплятися за жалюгідну надію. Ви з Реєм не будете разом. Просто дай йому спокій.

– Що?.. – Мейлі в невірі дивився на неї.

Вона мовчки відвернулась і збиралася йти, як раптом, Мейлі попросив:

– Скажи мені… чому він разом із нею? Рей же не любить її… не любить, правда?

Саманта, проігнорувавши його питання, пішла з шатру. Світло прожекторів за нею в мить погасло.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Волосся Мейлі стало значно коротшим. Ніколь старанно підрівняла їх до вух.
Він збрехав їй і сказав, що сам вирішив відстригти собі волосся, щоб та не вчиняла нових скандалів і не вдиралася з кулаками в трейлер Рея.
Після того випадку він почав помічати постійний хрускіт у руці, тому пішов у медпункт, але там містера Бреккема не виявилося, тому його почав оглядати Томас.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Головний лікар саме прямував з чашкою кави до свого намету, як тут, помітив блиск в траві. Нахилившись, він підняв сріблястий ланцюжок із білою підвіскою і зсунув брови.

– Десь я вже бачив схоже…

– Сер! – гукнув того Томас. – Швидше сюди, у Мейлі знову травма руки!

– Ох, Боже… скільки ж їх у нього ще буде?.. – зітхнув той, і сховавши в кишеню халата браслет, зайшов до намету.

– Не хвилюйтеся, – посміхнувся помічник. – Я наклав йому пов’язку. Нічого серйозного. Просто розтягнув зв’язки.

Чоловік підійшов до проблемного пацієнта і з докором сказав:

– Прошу, припиняй вже це…

– Я вам набрид?

– Справа не в цьому, Мейлі, – невдоволено скривився лікар. – Мені просто боляче постійно бачити тебе із новими травмами…

– Вибачте…

– У цьому немає твоєї провини але… – Фредерік зробив паузу з сумом дивлячись на юнака, але потім, видав все на чистоту:

– З такими успіхами ти можеш і не дожити до вісімнадцяти. Твій діагноз – це не жарти. Ти мусиш берегти себе і припинити брати на себе важку роботу. Ти занадто тендітний, Мейлі. Твій організм не витримує. Якщо й на далі ламатимеш кістки…

– Я все зрозумів. – він підвівся з кушетки і не промовивши більше ні слова, пішов.

Проводжаючи його стурбованим поглядом, Томас прошепотів:

– І за що цій дитині все це… – він підійшов і простяг щось лікареві. – Він зняв його і попросив залишити у себе…

– Люди з його захворюванням змушені страждати більше, ніж звичайні люди, – сказав Фредерік, опустивши погляд на браслет у руці помічника. – Його життя набагато коротше за наше з тобою і з кожним разом загрожує зменшитися.

З наступним днем ​​тягар на серці Фредеріка і Томаса став сильнішим, адже Мейлі знову потрапив до їхнього медпункту, але цього разу з передозировкою. Від хвилювання він випив надто багато заспокійливого.

Фредеріку довелося викликати швидку.

Мейлі вловлював миготіння білосніжного світла зі стелі, і неспокійний погляд містера Бреккема поруч. Він стиснув його долоню, після чого його завезли до операційної.
Все минулося. Передозування не було серйозним, але його залишили у лікарні.
В ночі йому стало важко дихати. Він підвівся і поплентався до невеликого балкончика, щоб розкрити його. Приємний осінній вітерець вдарив в обличчя і пробрався під лікарняну сорочку.

Мейлі заплющив очі. У свідомості випливли слова Рея:

“Я зробив велику помилку в житті.
Зустрічатися з тобою. Ось у чому була моя помилка.”

Руки на поручнях затремтіли.

“Я повинен був сказати… Я зовсім не люблю тебе, Мейлі”.

По щоках скотилися сльози.

“Ти й справді думав, що я по любив тебе по-справжньому?”

Вітер став сильніше розвивати волосся.

“Було цікаво з тобою по гратись”.

Він відчув сильну слабкість і тіло стало йому непідвладне.

“У мене ніколи не було до тебе якихось романтичних почуттів!”

В очах попливло.

“З таким діагнозом ти можеш не дожити до вісімнадцяти…”

Приємна легкість… Ніби летиш крізь небеса, як птах…

– Мейлі!!

Він розплющив очі.

Містер Бреккем у невимовному переляку зловив його, перш ніж той перекинувся через обгородку. Він притис хлопчика до грудей. Мейлі виразно чув, як стукає в того серце. Сльози знову полилися з очей, коли він з благанням, ледь чутно, прошепотів:

– Дайте мені… померти.

Сильніше притиснувши його до грудей, головний лікар сказав:

– Мейлі… не треба. Ти дуже дорогий нам… Ми не переживемо твою втрату.

– Містере Бреккем… Врятуйте мене від цього болю. Прошу вас…

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Саманта прямувала до батька. Вона більше не збиралася терпіти всю цю виставу, що так ранила Мейлі. Її колись, найвірнішого друга.

– Може, ти мене і зненавидиш, Мейлі… А може, подякуєш за це.

Почувши стукіт у двері, чоловік підвівся з-за столу і гукнув:

– Заходьте.

– Батьку. – вона зробила кілька кроків до того.

– Доню. – містер Крайтон міцно обійняв її. – Що таке мила?

– Звільніть Анджеліку.

– Хах, що? Чому я маю її звільняти? Вона завжди мені подобалася як вершниця і з роллю партнерки Рея добре справляється. Я навіть сказав би, що, як дівчина, вона йому дуже підходить.

– У мене є краща кандидатка на місце його партнерки та обраниці.

– Оу-у і чим тобі не догодила Анджеліка?

– Вона дозволяє собі зайвого в спілкуванні зі мною і часто виводить мене з себе.

– Хм, у такому разі, кого ж ти хочеш поставити на її місце?

– Себе.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

За два дні Мейлі виписали з лікарні. Ніколь розплакалася коли той повернувся і кілька ночей не спала, перевіряючи стан Мейлі ночами. Вона заборонила йому ходити в цирковий шатер і допомагати іншим з дорученнями, але Мейлі знову знехтував її наріканнями і таки, пішов.

Був кінець тренувань, але одна пара все ще не пішла.
Мейлі здивувався, коли помітив, що це були Рей із Самантою. Ті говорили про щось, посміхаючись один одному.
Мейлі зітхнув, і набравшись сміливості, наблизився до арени.
Несподівано кузени обнялися і наступне що побачив Мейлі, потрясло його до глибини душі, змусивши намертво застигнути на місці.
Саманта ласкаво провела долонею по обличчю Рея і поцілувала в губи.

Зіниці Мейлі звузилися, а серце впало. У потрясінні він розімкнув губи, і тихим голосом промовив:

– Що ви двоє… робите?

Почувши знайомий голос, Рей повернув голову і розгублено мовив:

– Мейлі?.. Стривай! Я… я все поясню!

Но той різко відвернувся, швидким кроком прямуючи до виходу, но його схопили за зап’ястя і смикнули на себе. За секунду він підняв руку і з усією злістю, що накопичилася, зарядив хлопцю по обличчю. Рей застиг у шоці… Торкнувшись кінчиками пальців палаючої щоки, він з переляком підняв на іншого округлені очі. Червона пляма від ляпаса виразно виділялася на блідому обличчі.

– Мейлі! Та як ти посмів!? – Саманта рванула до них, але, як тільки вона наблизилася, Рей перегородив витягнутою рукою їй дорогу.

– Все нормально, – він обернувся до неї. – Залиш нас.

Саманта вчепилася йому в руку, всім своїм виглядом показуючи, що не збирається йти.
Парубок розгнівався і зірвався на крик:

– Ти погано чуєш? Негайно покинь намет!!

Мейлі витріщився на Саманту сердитим поглядом і навіть зробив крок уперед, всім своїм видом виявляючи ворожість до неї. Побачивши наскільки розлютився кузен, Саманта, стиснувши губи, таки послухалася. Кидаючи через плече злі погляди, вона пішла з шатра.

Мейлі почав виривати свою руку від хватки парубка, але той тримав її надто міцно.

– Дозволь мені все пояснити, – попросив Рей. – Я не винен у тому, що Саманта поцілувала мене.

– Брехун! – у гніві скрикнув Мейлі і зумівши звільнити руку, відштовхнув його і побіг до виходу, але Рей наздогнав його і перехопив ззаду, зі спини, не даючи піти.

– Мейлі! Дай об’яснити!

“Як же боляче…”

– Я не хочу слухати твою брехню!

– Я не брешу! У мене нічого немає із Самантою!

– Відпусти мене! Мені огидно від тебе! – вирвавшись, він відбіг від нього до центру арени і схопив з маленького столика перше, що потрапило до рук.

Рей заціпенів.

– Мейлі опусти кинджал… Давай спокійно поговоримо!

“Боляче…”

– Ні! Забирайся! – він направив кинджал у його бік. – Я й не думав… що ти можеш бути настільки огидним.

Рей застиг на місці, сердито витріщаючись на нього.

– І як давно ви з нею разом? – кисло посміхнувся Мейлі. – Невже… зустрічаючись зі мною, ти любив Саманту? Чи ти волієш одразу з двома?

– Мейлі, не верзи нісенітниці! Я зовсім не..!

– Замовкни! Я не хочу слухати твоїх жалюгідних виправдань! – обірвав він того. Руки з силою стиснули кинджал, ні на мить не опускаючи спрямоване лезо.

“Навіщо? Навіщо? Навіщо?!..”

Рей почав злитися. Він зробив до нього два кроки, маючи намір вихопити з рук кинджал, але інший почав відступати.

– Ні! Не підходь до мене!!! Стій де стоїш!

– Мейлі… невже, ти й справді хочеш мене поранити?

Той до хрускоту в кісточках стискав кинджал, уважно спостерігаючи за кожним його рухом.
Зчепивши зуби, Рей зробив ще кілька кроків.

– Припини! – випалив Мейлі і усвідомивши, що той збирається зробити, направив лезо до свого горла.

Попередження спрацювало миттєво. Рей остовпів, побачивши, як по лезу кинджала полилася багряна кров. Він у тривозі ступив до нього, але той почав кричати:

– Ще крок і ти про це пошкодуєш!!!

– Ти збожеволів?.. Мейлі… Опусти кинджал на столик і вислухай мене! Я правда не причетний до…

– Ти мене кохаєш?

Рей замовк, не відриваючи важкого погляду від хлопчика, що плакав.

– Чому… ти залишив мене? – схлипуючи, спитав Мейлі. – Заради Анджеліки? Чи ти нею прикривав свою любов до Саманти?

– Мейлі, опусти кинджал.

– Ти казав, що я твоє щастя…

– Мейлі, віддай мені кинджал. – він простяг руку.

– Ти хочеш, щоб я пішов з твого життя? – Мейлі опустив лезо трохи нижче.

– Мейлі, не роби дурниць, – Рей у паніці зробив невеликий крок до нього. – Давай ти віддаси мені кинджал і ми…

– Чому ти відходиш від відповіді!? – скрикнув він. – Відповідай мені!

– Мейлі, я не хочу, щоб ти йшов. Але не можу бути з тобою. Моєю партнеркою вже стала Саманта…

– Значить… вона тепер твоя дівчина?

– Так, але я…

– Ненавиджу…

Рей у потрясенні подивився на нього.

– Я ненавиджу тебе! – Мейлі спрямував закривавлене лезо до грудей і з болем у погляді подивився на того. – Цього разу, я… і справді йду від тебе.

– Стій!! Ні! – він витяг руку і рвонув з місця, але не встиг.

На арену полилася свіжа кров. Мейлі нічого не відчув, лише холод леза в руках. Рей схопив його за руку, з якої відразу впав забруднений кров’ю кинджал.

Він почав щось кричати йому, але для Мейлі з його губ не пролунало жодного звуку. У роті відчувся присмак крові, яка потекла по підборідді. Рей опустився з ним на підлогу. Розірвавши зубами шматок тканини з рукава свого светра, він затис його рану на грудях, зупиняючи кровотечу.

Мейлі завмер затуманеним поглядом на його обличчі, по якому стікали сльози. Він відкрив рота і прошепотів:

– Рей… чому ти… плачеш?..

– Мейлі! – Ніколь перелякано вбігла всередину, прямо до арени.

Рей заціпеніло глянув на дівчину, що ридала, міцно притиснувши пораненого до себе.

– Ти… Що ти накоїв!? – у гніві вигукнула вона і поспіхом витягла свій телефон, з тремтінням у пальцях набираючи номер швидкої допомоги.

Рей, перебуваючи в шоці, опустив очі на свої закривавлені долоні і невиразно пробурмотів:

– Я не… не хотів цього…

За п’ятнадцять хвилин приїхала швидка канадська допомога. Усі жителі цирку з переполоху зібралися купою перед головним шатром. Саманта проштовхувалася через натовп. Побачивши парубка з хлопчиною на руках і Ніколь, що вибігли, вона відразу ж остовпіла.

Лікарі вибігли з карети швидкої і негайно забрали з рук Рея пораненого. Ніколь почала рватися в швидку, але її не впускали. Рей схопив її ззаду, зупиняючи пориви невгамовної дівчини, за що охопив від неї кілька ляпасів.
Поки Саманта розгублено спостерігала за всією цією картиною, поряд з нею пробіг містер Бреккем, вигукуючи лікарям:

– Я головний лікар цирку! Дозвольте поїхати з вами!

– Сідайте, сер.

Фредерік квапливо заліз у швидку, як тут до нього підбіг забруднений у крові хлопець, і з благанням у погляді звернувся:

– Дозвольте… мені теж поїхати.

Чоловік, розгнівавшись, випалив:

– У тебе ще хватає нахабства таке просити!? Залишайся в цирку!

– Ні! Дозвольте я-..!

Дверцята перед ним з гуркотом зачинилися. Швидка ринулася з місця, увімкнувши мигалки.
Рей побіг за нею, але його зупинила за руку Саманта:

– Рей, стій! Куди ти, чорт забирай, зібрався!?

– Відпусти мене!

– Поясни, що трапилося! Це ти його поранив?

– Ні! Він сам схопився за кинджал!

Саманта, роздумуючи над чимось, випустила:

– Тебе можуть запідозрити у нападі або вбивстві!

Рей скривився, затім вихопив свою руку і крикнув:

– Невже це все про що ти зараз хвилюєшся?!!

Саманта замовкла, з переляком дивлячись як той йде геть.

– Стій! Куди це ти? – вона почала наздоганяти та зупиняти його.

– Забери від мене свої руки! Я поїду за ними! – відштовхуючи її, випалив Рей.

– Не їдь нікуди! – заблагала Саманта, міцно вхопивши кузена обома руками за зап’ястя. – Почекай, поки приїде мій батько! Тоді ми в усьому розберемося, щоб тебе ні в чому не звинуватили!

– Закрий рота! – він відштовхнув її так, що та мало не впала. – Мені не потрібна допомога твого батька, а твоя тим паче! Чорт… не треба було мені йти у вас на поводу! Якщо з ним щось трапиться, це буде і на твоїй совісті теж! – після цих слів, Рей поспішив до “BMW”.

Саманта, проводжаючи його злісним поглядом, вкусила себе за губу, а тоді, дістала смартфон, і почала шукати чийсь номер.

Побачивши юного пана, водій ошелешено промовив:

– Пане… чому у вас кров на…

– Заводь машину, Карле. – кинув вказівку Рей, сідаючи на задні сидіння.

– Як скажете… – водій уже прийнявся сідати за кермо, як тут, йому зателефонували. – Алло?.. Так. Добре. Я зрозумів.

– Чому ти не сідаєш!? – розлючено випалив Рей. – Швидка зараз зверне і ми її не наздоженемо!

– Пане, обставини змінилися, – твердим голосом повідомив Карл. – Мене попросили провести вас до себе.

– Хах… Саманта … – він криво усміхнувся.

Карл зачинив за собою дверцята і обійшов машину, щоб відчинити двері іншому, але Рей натиснув на кнопку блокування.

– Пане… відкрийте. Давайте ви по хорошому вийдете з авто, щоб не створювати мені зайвих проблем. – потягнувши за ручку, стримано попросив водій, але інший не став слухати і вже пересів на переднє сидіння, до керма.

– Якщо ти думаєш, що зупиниш мене, Саманто, то ти погано мене знаєш… – промовив Рей. Не довго думаючи, він пристебнувся і завів двигун.  Карл з переляку почав тарабанити кулаками по склу і смикати за ручку.

Ігноруючи того, Рей прошипів:

– Продажне сміття… Гаразд, я й без тебе впораюся. Перемкнувши коробку передач, і вивернувши кермо, він з силою натиснув на педаль газу. Загарчав мотор. Автомобіль помчав уперед, мало не зачепивши кілька людей, що проходили повз. “BMW”, – наче скажений звір, з великою швидкістю вискочило на автостраду. Змінюючи смугу руху, він петляв зигзагами крізь зустрічні машини, змушуючи водіїв нервуватися та різко гальмувати. Не прибираючи ноги з газу, Рей став наздоганяти швидку допомогу під численні злі сигнали машин.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Швидше сюди! Не відкладний пацієнт! – вигукнув один із лікарів, штовхаючи разом з іншими каталку. – Підготуйте операційну!

– Боже мій, як таке тільки могло статися… – на бігу прошепотів сам собі Фредерік, тримаючись за край каталки, перш ніж її завезли всередину операційної. Далі медсестра його вже не впустила.

– Будь ласка, залишайтеся тут до закінчення операції, сер.

– Добре… Але, не вводьте його в наркоз. Місцева анастезія може нашкодити його здоров’ю, оскільки він… не схильних до відчуття болю.

– Ми у всьому розберемося. Не хвилюйтеся. – вона заспокоїла того, після чого одягла медичну маску та пару рукавичок, подавшись до операційної.

Чоловік опустився на крісло поруч, розмірковуючи про своє, як тут, лікарня зірвалася криками переляканих лікарів.

– Пане, хто ви такий!? Вам не можна туди!

– Відпустіть мене! Мені терміново треба пройти! – на ходу відпихаючи руки медсестри, вигукував Рей.

Фредерік, подивившись у його бік, важко зітхнув, і підвівся з місця, попросивши:

– Пропустіть, будь ласка. Він зі мною.

Медсестра, невдоволено поглядаючи на чоловіка, залишила іншого в спокої.

Побачивши, що Рей мчить до операційних дверей, Фредерік поспішив схопити того за лікоть.

– Стій! Куди ти, дрібний поганець зібрався!?

– Мейлі… як він!? – вириваючись, вигукнув Рей

Чоловік з силою посадив його на крісло, відповівши:

– Поки не закінчиться операція нічого сказати не можу.

Рей зігнувся навпіл, і запустивши пальці у волосся, почав їх тривожно смикати.

Дивлячись на нього, цирковий лікар саркастично промовив:

– Вітаю. Ти станеш причиною смерті цього бідолахи.

Рей до скрипоти зціпив зуби і підірвався з місця. У гніві уп’явшись очима в очі чоловіка перед собою, він відповів:

– З Мейлі все буде добре. Його прооперують і він повернеться до цирку! Він… повернеться до мене…

Схрестивши руки, лікар посміхнувся і запитав:

– Навіщо ти його тримаєш в цирку? Якщо ви більше з ним не партнери, то дозволь йому піти і не спричиняй більше незручностей.

– Я… не хочу його відпускати… він важливий для мене. Дуже.

– Якщо він лишиться з тобою, у нього будуть одні проблеми! Відправ його назад в Оксфорд і не муч бідолаху, інакше він колись помре з твоєї ж провини!

– Замовкніть! – розлючено вигукнув парубок і схопився за комір його халата. – З Мейлі все буде в-..!

Дверцята операційної з гуркотом розпахнулися. Декілька лікарів поспіхом вибігли звідти.
Рей у невірі повернув голову на ріжучий слух, піщащий звук.

– Зупинка серця! Готуйте адреналін!

 Через натовп людей у масках, що схилився над великою кушеткою, він побачив тонку руку, що нерухомо звисала з краю.

Зіниці парубка від потрясіння звузилися.

– Ні… – Рей відпустив халат чоловіка і зробив крок уперед. – Мейлі!

– Стій!! – Фредерік витяг руку, намагаючись зловити Рея, що побіг до дверей, але схопив лише повітря.

– Стійте! Вам сюди не можна! – лікарі стали відштовхувати від дверей хлопця, але той чинив опір, намагаючись вдертися в операційну.

– Мейлі! Мейлі, ні! Прошу тебе!!! Молю, не залишай мене!!! – Рей зірвався на крик, відчайдушно відштовхуючи від себе руки хірурга.

– Швидше! Відведіть його в палату та в коліть заспокійливе! – підбігши до тих, попросив містер Бреккем і обхопивши руками Рея, відтяг його подалі від операційних дверей.
Декілька лікарів вийшли допомогти чоловікові відвести того до палати.

Двері зачинили і Рей, не перестаючи вириватися з рук інших, вигукував раз за разом:

– Мейлі! Відпустіть мене!! Мейлі!! Ні, ні, ні!!! Пустіть мене до нього, пустіть!