Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Драма
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Мейлі вкотре за тиждень прибирав в трейлері. Викидаючи різне сміття з довгого комп’ютерного столу Рея, він зачепився поглядом за приклеєну скотчем до стінки мотузку, на якій висіло кілька малюнків, в основному його і самого Рея. З комішен-портретами у того погано виходило, але троянди Рей малював дуже навіть красиво.
    Окрім малюнків було багато фотографій.
    Він почав розглядати їх по черзі. На першій –– Саманта сфотографувала їх у їдальні. Коли Мейлі мав гіпс, Рей поніс його на руках додому. Хто б міг подумати, що цей момент зловить Саманта і перекине кілька фото Рею…
    На другій фотографії було видно фруктовий торт і Рея, що простягав Мейлі вишеньку.

    “Мій день народження…”

    Далі були теж фото з дня народження, коли Саманта фотографувала їх усіх разом за столом.
    А тут вже день народження Ніколь: вони оточили іменинницю, обнялися і зробили селфі.
    Тут він зосереджено малює по грудний портрет для дівчат.
    Тут вони всі разом на тлі замку Діснейленду, обійнявши Міккі-Мауса.

    “Ах… він навіть встиг мене сфотографувати, коли ми були на вечері в ейфелевій вежі…”

    Тоді він насолоджувався круасанами і зовсім не помітив спрямовану на нього камеру.

    Мейлі посміхнувся. Несподівано, десь завібрував телефон. Він пішов на звук і підняв подушку Рея.

    “Ох, він забув його…”

    На екрані світився вхідний дзвінок від: “Дядечко”.

    “Піднімати чи ні…” – не встиг він вирішити, як телефон уже замовк.

    Мейлі глянув на екран де висвітлився напис: “пропущений”.

    “Він теж поставив фото з Діснейленду на фон. Тільки на ньому ми одні, обіймаючи один одного”.

    Руки самі потяглися розблокувати телефон.

    “Пароль?.. Серйозно?” – Мейлі надувся і спробував розблокувати його вибраними навмання цифрами. Не виходить. Він ввів дату його народження.

    “Що? Теж не підходить?.. Який тоді пароль?”

    Мейлі зітхнув. Остання спроба. Рей, напевно, поставив дату народження одного зі своїх батьків або брата, але для Мейлі їхні дні народження були не відомі. Він замислився, покручуючи в руках чорний смартфон.

    “Дата народження… ”

    Він ввів свою: “13.03”.

    І яке було його здивування… Він вгадав!

    Мейлі від радості мало не підстрибнув. Ось тільки… він лише зараз зрозумів, що радість не доречна. Якби Рей дізнався, що він розблокував його телефон, яка б у нього була реакція? Напевно, той був би злий чи, швидше, здивований? Він опустив очі в екран. Несподівано, коли він його розблокував, йому відкрився зовсім не робочий стіл, а нотатки.

    “Він веде особистий щоденник?..”

    Стрілка блимала на початку порожнього поля, готуючись почати друкувати.

    Мейлі натиснув на стрілку “вийти” і здивовано втупився в екран.

    “Скільки ж тут нотаток… і кожна посортована за датою, крім сьогоднішньої…”

    Інтерес узяв гору і він почав гортати стрічку, доки не помітив знайому дату. Цього дня вони випадково зустрілися у Оксфорді.
    Мейлі почав читати:

    – «16 грудня.

    Мене відвезли до лікарні. Ймовірно, дядечко вирішив, що я хворий раз намагався учора покінчити з життям.
    Однак мені вдалося підкупити психолога тому я просто мовчки сидів у нього в кабінеті, думаючи про те: як шкода, що Саманта знайшла мене тоді в трейлері.
    Я чекав дядька в парку цілу годину. Замерз до самих кісток.
    Тоді я раптом відчув на собі чийсь погляд і повернув голову до хлопчика.
    Він малював щось.
    І перше, що мене здивувало було те: як йому може бути не холодно в одному светрі сидячи на тротуарі?
    Той підвів на мене очі… Дуже світлі очі, але одразу ж відвів їх.
    Він мені когось нагадував. Я вирішив підійти. Мабуть, я налякав його коли вихопив із рук аркуш.
    З’ясувалося, що він малював мене. Я не відразу тоді повірив, що портрет справді намалював він. Малюнок був дуже гарний, хоч і не до кінця намальований.
    Ми перекинулися парою слів.
    Мені стало його шкода.
    Тоді я подумав, що йому не завадить щось гаряче та смачне.
    Я пішов у бік площі, купив першу булочку, що попалася на очі, та повернувся до нього.
    Мабуть, він по вважав, що я більше не повернуся і сильно здивувався частуванню. Але, все ж таки, прийняв.
    Коли я востаннє щось комусь купував?..
    Я помітив, що дядьковий “BMW” вже кілька хвилин стоїть біля дороги, і пішов.
    Я забув запитати, як його звуть…
    Дядечко запропонував взяти його з собою. Чесно кажучи, я і сам зацікавився ним, але виду не подавав.
    Через пятнадцять хвилин дядько й справді привів його. Ось вже не сподівався, що він виявить таку милість і зробить його моїм партнером.
    Інший представився і на хвилину я замислився. Мейлі щось белькотів про те, що хоче мене ще раз намалювати.
    Я почав злитися. Не люблю коли мене про щось просять по сторонні. Було таке враження, що я йому щось винен.
    Ми приїхали. Він, як і багато інших дітей, насамперед, почав милуватися наметом цирку.
    Це така дрібниця, але його очі були наповнені щастям. На мить я навіть задивився на нього.
    Треба ж, у світі ще існують люди які не знають, що таке трейлер…
    Коли ми зайшли до мене додому я знову мимоволі задивився на нього і не відповів на запитання. Після чого почав друкувати ці рядки.
    Саманта у своєму дусі, прийшла все проконтролювати.
    Ми знову почали сваритись. Це вже звична справа. Вона злить мене тим, що постійно корчить із себе мою старшу сестру і командує.
    Я пішов до дядька. Він почав кричати на мене через вчорашній випадок. Я обіцяв йому, що більше не візьму до рук леза. Але, ясна річ, все, що я обіцяю — брехня.
    Саманта кудись потягла Мейлі.
    Я здогадався, що вони у цирку.
    Він тільки з’явився тут і вже став центром всесвіту.
    Мене це зачепило.
    Я вирішив зіпсувати їм веселощі, але мені завадила Ніколь. Ця вискочка…
    Схоже, було мало підкласти їй перстень Саманти, треба було й дядьковий годиник закинути їй у рюкзак.
    Тієї ночі я майже не спав. Від відчуття, що в трейлері окрім мене є ще хтось, було в край незвично.
    Я кілька разів піднімався попити води і мимоволі підходив до його ліжка.
    Мені подобалося прибирати його волосся з очей та щік.
    Він як ангел, що ні звідки з’явився в моєму житті. Впав на голову прямісінько як перший сніг».

    По щоках Мейлі побігли сльози, які він негайно витер, коли почув тихі кроки з двору і швидко заблокував і сховав телефон назад під подушку.

    – Мейлі? Що з тобою?

    Як він любив, коли в голосі Рея з’являлася нотка хвилювання за нього.

    – Нічого.

    – Допоможеш розпакувати продукти? – Рей поставив великий пакет на кухонну поверхню. У цей момент Мейлі кинувся до нього і міцно обійняв.

    – Пх, зіскучився?

    – Угум.

    – Я забув телефон в дома. Мені хтось дзвонив?

    – Ні.

    ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

    На наступний день. Канада.

    – Що? Ти й досі не підписав мій номер?
    Мейлі крутив у руці смартфон, від незручності ховаючи очі.

    – Ще ні…

    – Тоді підписуй швидше, – усміхнувся Рей, відпиваючи трохи чаю. – Тільки так, щоб ніхто не дізнався, що тобі дзвоню я. Коли я був у Бельгії, ти зателефонував коли поряд був дядько та його друг.

    – Він нічого не запідозрив? – схвилювався Мейлі.

    – Ні, навпаки, він подумав, що мені дзвонить чергова дівчина. І вже майже готовий був одружити мене з нею! – жартуючи, він глянув на надуте личко молодшого і пирснув зі сміху, мало не розливши свій чай.

    – Це не смішно! – Мейлі нахилився через стіл і штовхнув його в плече. – Добре, я зараз підпишу тебе.

    Припинивши сміятися, Рей, зі світлою посмішкою, відповів:

    – Тоді я чекаю, сонце.

    “Ухг… краще не звертайся до мене з такою усмішкою на обличчі! Інакше у мене знову підніметься тиск…”

    Через кілька секунд Мейлі показав йому змінений у контактах номер із надписом: “Моє щастя”.

    Рей спантеличено завмер на цьому написі очима і тільки через якийсь час запитав:

    – Чому – “щастя?”

    – А чому ні? – запитав у відповідь Мейлі, ховаючи свій смартфон в кишеню джинсів.

    Рей опустив очі у свій чай, помішуючи його ложечкою. Мейлі відразу ж помітив, що той чимось незадоволений.

    – Тобі не подобається?.. Я можу поміняти, якщо…

    – Справа не в тому, подобається мені чи ні. – тихо зітхнувши, Рей підвівся зі стільця і ​​поставив ще повну чашку чаю біля електричного чайника.

    – Тоді в чому річ?

    – В мені.

    – Що ти маєш…

    – Повертаючись назад, – перебив він того. – Ти не сказав би, що я приношу тобі щастя.

    “Так ось у чому справа”.

    – Може й так… але для мене багато що змінилося з грудня. – Мейлі теж підвівся зі стільця і ​​підійшов до нього, обіймаючи ззаду.

    – Наприклад?

    – Наприклад… ми почали зустрічатися. Ти вкрав мій перший поцілунок і…

    – Але ти зробив це першим. – посміхнувся Рей, повертаючись до нього обличчям.

    – Н-не перебивай мене!.. – опустивши очі, випалив той.

    – Добре. Продовжуй.

    – Ну… і… уф, я не продовжуватиму. Ти мене збив!

    – Пх-х, тоді я скажу, – він зімкнув замочком їхні долоні, невідривно дивлячись на його почервонівше обличчя. – Справжнє щастя стоїть зараз переді мною. І в нього: зелені очі, русяве волосся і найсвітліша і найдобріша усмішка на світі.

    Мейлі зніяковіло закліпав віями, відчуваючи, як дико тріпотить серце у грудях. Він хотів відповісти, як раптом, інший перебив його:

    – Я звинувачував тебе.

    Мейлі здивувався:

    – У чому?..

    – Після смерті батьків, я шукав крайніх і сердився на те, що пішов тоді з дому, – Рей не піднімав очі, кусаючи губи. – Але ще більше я сердився, що ти тоді не прийшов. Я почував себе обдуреним. – після недовгої паузи він додав:

    – Але згодом я зрозумів, що в цьому немає твоєї провини. Навпаки, ти тоді врятував мені життя.

    Мейлі опустив голову і винувато промовив:

    – Вибач…

    – Я ж казав, що ти не винний.

    – Ні. Вибач, що не прийшов тоді.

    – І в цьому теж немає твоєї провини. Так вже склалися обставини.

    – Я кохаю тебе.

    Відповіді не було. Мейлі в недорозумінні підняв голову.

    “Він не почув?..”

    Як тільки Мейлі глянув на нього, йому стало зрозуміло: той все добре почув, але чомусь вважав за краще промовчати.

    – Рей? Ти мене… кохаєш?

    – Я… не зовсім впевнений…

    Від його відповіді у іншого пробіг мороз по серцю.

    “Так я… помилявся” – він стис губи, відчуваючи укол образи. Вирвавшись із його рук, він побіг до дверей, але його гукнули:

    – Стривай! Я можу пояснити! Якщо ти даси мені трохи часу-

    – Не хочу… Я більше… – стримуючи сльози, він обернувся до нього обличчям. – Я більше не хочу чекати на твоє кохання! – не бажаючи більше перебувати з ним, Мейлі вибіг надвір — від чогось у трейлері йому стало нічим дихати.

    ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

    – Господи… – протяжно зітхнула Ніколь, підіймаючись на гірський схил. – І хто придумав йти з ночівлею на два дні в канадські гори!?

    – Мій татко.

    Ніколь повернула голову до дівчини, що спокійно крокувала поруч.

    – Де це твій рюкзак?

    – Я віддала його понести одному з наших хлопців. – Саманта дістала з кишені довгої кофти маленьке дзеркальце і заправила чорне пасмо собі за вушко.

    – Ха? Боїшся понести хоч раз у житті щось важке, принцеса? – невдоволено кинула Ніколь, притримуючи ручки величенького рюкзака на плечах.

    Саманта хмикнула і, сховавши назад своє дзеркальце, сказала:

    – А що тобі заважає також попросити хлопця понести свій рюкзак? Ти ж дівчина. Попроси ласкаво і будь-хто відгукнеться.

    – Та ти що? Прям будь-хто? – Ніколь повернулася до парубка, що, крокуючи за ними, відставав кроків так на вісім.
    Обличчя Рея було темніше грузової хмари, а з чола струмком стікав липкий піт. Він постійно відмахувався від комах, що дзижчали поруч, і спотикався раз через раз.

    Ніколь зробила личко білої овечки і якомога ласкавіше попросила:

    – Рею, можеш понести мій рюкзак?

    – Сама неси.

    – Ось бачиш!? – ривком обернувшись до подруги, випалила та.

    Саманта, зітхнувши, уточнила:

    – Попроси будь-кого, крім нього.

    Поруч із ними, як ні в чому не бувало, йшов Мейлі.

    Дивлячись на його безтурботний вигляд, Ніколь пронила:

    – Заздрю ​​я тобі…

    – Чому? – він поправив лямку рюкзака у себе на плечі, і зупинився на секунду, щоб зірвати маленьку фіолетову квіточку на яку, несподівано, прилетів метелик.

    – Ти ж у нас не відчуваєш жодного болю, – спокійно відповіла та. – І, до всього, ще й не потієш. Кожен би заздрив тобі.

    Мейлі уткнув їй за вушко квіточку і з посмішкою видав винний смішок:

    – А-хах…

    Вони з рештою циркових артистів йшли близько години. Кейсі була для всіх замість групи підтримки, і ляскаючи в долоні до товаришів, підбадьорювала тих йти швидше:

    – Ну ж бо! Чого такі похмурі? Усміхніться! Ми майже на місці! Скоро відпочиватимемо і ставитимемо свої намети! А ще, недалеко від нас буде ну дууже гарна річка! Хто взяв купальники, дівчатка!?

    Саманта глянула зі схилу гори вниз і здивовано простягла:

    – Як високо… цікаво, на якій ми вже висоті?

    До неї підійшла Ніколь, теж вдивляючись униз, затім відповіла:

    – Ми приблизно на висоті твоєї самооцінки.

    Саманта в обуренні покосилася на неї і схопила першу палицю, що трапилася під руку. Ніколь в цю ж мить помчала геть від подруги, заливаючись гучним сміхом.

    Мейлі помітно відстав від інших.

    Зараз була середина липня, і повітря стояло розпечене і сухе — дихати таким було важко.

    Мейлі випив воду, що залишилася і помітивши, що інші вже далеченько, поспішив накинути рюкзак та наздогнати їх, але як тільки він зробив два кроки, в очах стало темніти.
    Позаду нього йшла тільки одна людина. Парубок одразу помітив, що з ним щось не так.

    – Мейлі? Чому ти зупини… – Рей замовк на пів слові. Інший похитнувся і кулею полетів назад, та він встиг того зловити.

    Поглянувши на його зблідле обличчя і розфокусований погляд, Рей сильно занервував і поплескав молодшого по щоках:

    – Мейлі?.. Дивись на мене! Чорт, ти весь гориш… Мейлі, скільки я показую пальців?

    Той, через сильну слабкість і запаморочення, почав хапати ротом повітря. Поглянувши на пальці, що показував йому Рей, він відповів:

    – Чотири?..

    Рей перевів погляд на свої два пальці і ще більше розпереживався. Він поспішно зняв рюкзак і витяг прохолодну пляшку води, та омив йому обличчя. Рей озирнувся, після чого підняв хлопчика на руки і поніс до найближчого тінька, промовляючи:

    – Мейлі, не втрачай свідомості. Все буде добре. – як тільки він залишив його під деревом, одразу ж побіг наздоганяти решту, вигукуючи:

    – Хто-небудь! Поверніться! Мейлі стало погано!

    За пів хвилини місіс Міллер з дівчатами та рештою прибігли куди їм вказав Рей. Кейсі розплющила Мейлі око і приклала пальці на зап’ястя, промацуючи ними прискорений пульс.

    – Здається, він отримав сонячний удар. Такий гарячий… у нього сильно зросла температура тіла.

    – Я зателефоную Фредеріку і запитаю, що Мейлі можна прийняти! Він має знати! – вигукнула Саманта, поспіхом шукаючи номер лікаря в телефоні.

    Тим часом кожен, повернувшись назад, допомагав чим міг: хтось розмахував якимись журналами над бідолахою, інші – прикладали лід йому до голови та долонь. Кожен усіляко намагався зменшити його температуру, але нікому нічого не вдавалося. Найбільше зараз нервували Ніколь з Реєм. Останній не знаходив собі місця і почав розпитувати Саманту про те, що сказав Фредерік.

    – Він сказав, що всі препарати тут безсилі, – нервово до відповіла йому кузина. – Він каже, що подібна реакція якось пов’язана із його захворюванням. Від не довгого проведення на сонці у нього могла піднятися температура до 40 градусів.

    – Що!? Дай сюди! – вихопивши її смартфон, Рей вигукнув:

    – Що означає: “всі препарати безсилі!?” Яким тоді чином йому допомогти!? Що?.. Продовжувати знижувати температуру тіла? І скільки часу потрібно, щоб він прийшов до тями? Аргх… Гаразд.

    Саманта, отримавши свій смартфон назад, з хвилюванням глянула в слід кузенові, що по крокував до зібраного натовпу.

    – Як він? – опустившись на траву біля Кейсі, спитав Рей.

    – Він повністю знепритомнів! – вигукнула поряд з ним Ніколь і почала лити сльози.

    – Мила, не турбуйся так, він обов’язково прокинеться. – місіс Міллер обняла її, заспокоюючи.

    Домінік дивився на парубка, з хвилюванням запитуючи:

    – Що сказав Фредерік?

    Рей прикусив губу, відповівши:

    – Нічого корисного… Нам потрібно будь-яким способом знизити його температуру, не даючи йому яких попало ліків, щоб не ускладнити стан.

    – І… і що ти пропонуєш? – спиталась Ніколь, схопивши його за руки. – Ми вже все перепробували! Але температура й досі висока!

    – Відійдіть, – скомандував Рей, прибираючи від неї руки, і підняв лежачого. – Потрібно зняти з нього одяг та промити тіло вологим рушником. Ніколь, приготуй холодний компрес.

    Та в цю ж мить піднялася на ноги і негайно кинулась до свого рюкзака, шукаючи аптечку.

    Домінік з Кейсі почали знімати з Мейлі футболку. Рей поспішно відкрив пляшку з водою, змочивши довгий рушник, та передав його Кейсі, яка відразу обгорнула ним молодшого.
    Так минуло пів години. Ніколь знову вхопила Рея за руку, з переляку питаючи:

    – Чому… він досі не прийшов до тями?..

    Рей не зводив очей з незворушного обличчя Мейлі, поки не помітив, наскільки в того потріскалися губи. Повернувши до Ніколь голову, він сказав:

    – Треба напоїти його.

    Дівчина миттєво схопила свою пляшку води, відкрила кришку, і опустивши горлишко тому до губ, почала напувати.

    – Що ти робиш!? – Рей вихопив у неї з руки воду, та заразом облив її. – Якщо будеш напувати його так, він може захлинутися!

    Ніколь з розгубленістю вирячилась на нього.

    – Але… я тільки хотіла… – несподівано вона замовкла.

    Рей відпив трохи води, і затиснувши пальцями щоки молодшого, схилив голову, намагаючись акуратно напоїти його з рота в рот.

    Всі довкола стихли. Домінік з Кейсі, спостерігаючи за ним, розгублено переглянулися між собою.
    Рей вирівнявся і з усмішкою зітхнув:

    – Він щойно ковтнув. Все буде добре. – глянувши на застиглу помічницю з фокусником, той попросив:

    – Принесіть води і продовжуйте омивати його обличчя, руки і ноги. – після цих слів він приклав чоло до чола Мейлі, та повідомив:

    – У нього потроху спадає температура.

    Як тільки парочка пішла за вказаним ним дорученням, Рей, набравши в рот воду, що залишилася в пляшці, повторив недавню процедуру.
    Ніколь поруч із ним із занепокоєнням запитала:

    – Що тепер робити?..

    – Чекати.

    Через кілька хвилин Мейлі розплющив очі і сфокусував погляд на помічниці, що одразу радісно вигукнула:

    – Любий мій! Ти прокинувся!

    Рей з Ніколь підхопилися з землі на ноги і з полегшенням видихнули.

    – Боже… Мейлі, як же я злякалася! – Ніколь підбігла і взяла його за долоні, пригортаючи їх до своїх грудей.

    – Як ти себе почуваєш? Є ще запаморочення? – стурбовано запитав його Домінік.

    – Я не знаю. Здається, ні. – з хрипотою відповів той.

    – Секунду, я принесу тобі води. – парубок попрямував повідомити інших, що вже все добре.

    – Господи, якби не Рей, не знаю, що могло статися… – тяжко зітхнула Кейсі, погладжуючи Мейлі по маківці.

    – Рей?..

    – Так, він перший помітив, що тобі погано, – кивнула тому Ніколь. – Ти не пам’ятаєш?

    – Не зовсім…

    “Здається … він підхопив мене, коли в мене потемніло в очах…”

    Рей приніс йому холодну воду. Потім, Мейлі переодягся в запасний одяг.
    Після того, як все нарешті обійшлося, Домінік дбайливо підняв і неквапом поніс Мейлі на плечах. Ніколь йшла поряд з ним, тримаючи весь час молодшого за руку, а ще вона надягла йому один зі своїх білих капелюшків і позичила чорні окуляри від сонця.

    Дихати Мейлі стало набагато легше, але слабкість у тілі все ще була присутня і трохи нудило.
    Через годину вони все таки піднялися на вершину гори і почали влаштовуватися на новій місцевості.
    Багатьом із циркових це не було в новинку, оскільки вони і без походів постійно міняли місце проживання.
    Через кілька хвилин у багатьох вже були встановлені їхні намети і всі речі були розпаковані, тоді як у молодших, таких як Мейлі, Рея та інших, нічого не було готове.

    Саманта хмурилася, не знаючи як зібрати свою палатку. Помітивши, що Ніколь вже закінчила зі своєю, вона гукнула її:

    – Ніколь! Не допоможеш подрузі?

    – Хмф, – голосно пирхнувши, та підійшла і невдоволено зиркнула на неї. – Що таке? Хлопці більше не хочуть тобі допомагати?

    – Усі зайняті багаттям та приготуванням їжі. Допоможи мені, я тебе дуже прошу.

    – Добре. – Ніколь опустилася навпочіпки і почала розглядати деталі до її палатки. – Де ти взяла цей набір?..

    – Там, де й усі, у вантажівці, біля цирку. А що?

    – Тут не вистачає безлічі деталей. Тільки не кажи мені, що ти їх дорогою розгубила!

    – Звідки я знаю!? Я навіть не несла рюкзак!

    – Ох-х! – Ніколь хлопнула себе по чолі і почала ховати її запчастини від палатки назад у рюкзак. – Гаразд, діставай свій спальний мішок і клади його в мій намет. Спатимемо разом.

    – Добре. – Саманта почала спокійно шукати свій мішок.

    Спостерігаючи за нею, Ніколь здивувалася:

    – Я думала, ти станеш бурчати щось на кшталт: “Я не хочу з тобою спати. Я не буду”.

    – Я вже спала з тобою, – просто відповіла та. –  Коли ти була п’яна, у мене не вистачило сил нести тебе до твого трейлера і я привела тебе до себе. Вже забула, як прокинулась у мене в ліжку?

    – Хіба таке забудеш!? – Ніколь по морщила обличчя. – Я мало не вмерла зі страху! Прокинулася, а перед моїми очима по грудях повзла одна з твоїх змій!

    – Пф, досі у вухах стоїть твій вереск.

    – Думаєш, це смішно!?

    – Годі гарчати! Краще б подякувала мені за те, що не кинула тебе спати десь у кущах і донесла цілою та неушкодженою! Ти б знала, яка ти збоченка, коли п’яна! Ти до мене клеїлася!

    – Що!? Я б не стала до тебе лізти!

    – Ще й як стала!

    – Дівчата, привіт. Про що сперечаєтеся?

    Повернувшись на голос, Ніколь у мить усміхнулася і кинулася обіймати друга:

    – Мейлі! Тобі вже краще!?

    Він обійняв Ніколь у відповідь:

    – Так, значно краще. Саманта, чому ти ще не розставила свою палатку? Тобі допомогти?

    – Ні. Боюся, тут ти мені не поможеш…

    – Чому?

    – Вона десь розгубила запчастини до свого намету! – відповіла замість неї Ніколь. – Тепер доведеться разом тіснитися в одній.

    – Ось воно як… це нічого. Разом куди веселіше, хіба ні? – з безтурботною усмішкою сказав Мейлі.

    – Думаю, ти маєш рацію, – зітхнула Ніколь. – Ти вже їв?

    – Ще ні.

    – Іди поїш, щоб знову не знепритомніти!

    – Добре, добре, тільки не гнівайся. – він поспішив її запевнити, що йому й справді вже краще, після чого попрямував до спільного намету Кейсі та Домініка. Ті пригостили його прохолодним мохіто із термоса та парочкою бутербродів.

    – Вже скоро приготують бобовий суп із печеною картоплею! Тобі повинно сподобатись! – радісно вимовила Кейсі, впихнувши йому в руки тарілку з домашнім пирогом.

    – Зізнаюся, якби не цей негідник, то все могло б обернутися куди гірше, – зітхнув Домінік, попиваючи з пластмасового стаканчика чай. – Не думав, що Рей виявиться таким уважним. Тобі ще дуже пощастило, що він з’явився поряд.

    – От, от! – Кейсі взяла Мейлі за руки і лагідно посміхнулася. – Ти вже подякував йому?

    – Я… ще ні… – опустивши голову, зізнався він.

    Дивлячись на його журливий вид, місіс Міллер захвилювалася:

    – Мій любий, у вас з Реєм щось трапилося?

    Мейлі скуто відповів:

    – Так. Він… схоже, не любить мене.

    – Хах, – випустив Домінік, самовдоволено посміхаючись. – А що я тобі говорив із самого початку?

    Кинувши на чоловіка сердитий погляд, Кейсі звернулася до молодшого:

    – Невже він сказав, що не любить тебе?

    – Ну, ні.

    – Значить, це непорозуміння!

    – Але… він сказав, що не впевнений…

    – Любий мій, іди до нього і подякуй. Він справді сильно хвилювався, коли тобі стало погано. Потім я з ним поговорю щодо цього і все з’ясую.

    – Добре, дуже вам дякую.

    ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

    Мейлі трохи повозився, перш ніж гукнути:

    – Рей, можеш вийти на хвилинку?

    Через п’ять секунд з невеликого намету визирнула маківка хлопця. Волосся в того було скуйовджене і спадало довгим чубчиком на очі, мабуть той, коли переодягався, забув його зачесати на бік. Вийнявши з вух навушники, Рей квапливо виліз із намету, і не помітивши, що його нога заплуталася за мотузку, що утримувала намет, спіткнувся, але одразу ж вирівнявся, в переполосі спитавши:

    – Мейлі? Як ти? Не стій на сонці! Заходь у намет. Здається, у мене в термосумці мало ще залишитися морозиво.

    – Ні-ні, не треба! – Мейлі почав розмахувати руками і ніяково посміхатися. – У мене є капелюх. І в очах більше не темніє. Все добре.

    Після того, як парубок полегшено зітхнув, Мейлі сказав:

    – Я прийшов подякувати тобі за те, що ти опинився в потрібний час і надав мені допомогу.

    Рей виглядав розгубленим, але м’яко всміхнувся тому, відповівши:

    – Я просто зробив те, що зробив би кожен на моєму місці.

    Нависла тиша.

    Мейлі тупцював на місці, поки не випустив:

    – Що ж… Дякую тобі. Я, мабуть, уже піду. – він відвернувся, але його схопили за руку.

    – Давай поговоримо… – після невеликої паузи, Рей додав:

    – На одинці. Подалі від інших.

    Мейлі напружився і витягнувши з його руки свою долоню, кинув:

    – Ні. – після цього він по прямував у невеликий лісок, що оточував їхню територію відпочинку.

    – Давай краще ми з тобою поговоримо на одинці, любий.

    Обернувшись, Рей помітив, що підійшла його помічниця:

    – Кейсі…

     

     

    0 Коментарів