Частина 4.Просто зачекай і я зникну

Шизуко ішла вулицями. Прямувала до агенства. Вона ще й досі не вірила, що ще п’ять хвилин тому була з Сатору.

Шизуко знала, що їй залишилося менше ніж 3 дні. Але вона не боялася.

А коли Сатору знає про те, що я скоро помру, і хоче цьому завадити?.. Сенс життя… Він? Можливо. Але ж Йошинорі… Я його не можу забути. І Сатору його не замінить. Це точно. Хоч він мені і подобається… Мабуть.

День пройшов швидко. З самого ранку їй дали 18 завдань , а після цього попросили взяти участь у дослідженні якогось прокляття.

Але навіть зараз я хочу побачити Сатору…

Шизуко прямувала до будинку , в якому жив Годжо. Щоб забрати речі. Не тому , що хотіла його ще раз побачити.

За мить вона вже стояла біля дверей. Подзвонила. Відкрив двері звичайно Сатору. Шизуко забрала свої речі, і вже збиралася іти, як Годжо сказав:

-Може даси свій номер телефону? Ми ж тепер колеги…

Вони обмінялися номерами телефонів. Відтоді спокою для Шизуко не було. І вдень і в ночі Сатору щось писав їй, намагався знайти якусь тему для розмови.

От настав третій день. Шизуко зітхнула. Так хотілося піти на побачення з Годжо, але вона не хотіла, щоб її смерть принесла йому ще більше горя. Сьогодні він не заспамлював телефон Шизуко непотрібними повідомленнями.

День закінчився. Шизуко зітхнула.

Це і є мій кінець...

І раптом почула дзвінок у двері. Це був Сатору, вона вже знала. Коли Шизуко відкрила двері , перед нею стояв Сатору, весь пригнічений, із букетом білих троянд.

-Сатору…-сказала Шизуко.

Він все ще пригнічено стояв з опущеною головою.

-Знаєш,-почав він-я не хочу щоб ти помирала. Просто не хочу. На це немає причин.

Його голос був тихим, навіть спокійним. Раптом на підлогу впала сльоза.

-Будь ласка, залишся..Я не хочу втрачати ще одну близьку людину.

Шизуко впустила його до середини. Обійняла.

-Не знаю, чи це вже доречно говорити але… Я тебе кохаю.-додав він.

Шизуко знала про це. От годинник показав рівно 00:00. В горлі пересохло. Шизуко не могла нічого сказати, вона просто промовила:

-Дякую за все!

Її голос був веселим , але в ньому відчувалася гіркота. По щоках покотилися сльози , і вона впала. Її очі більше не світилися вогниками радості, а губи не ворушилися. Годжо впав на коліна біля неї.