Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Жанр: Драма
    Попередження щодо вмісту: Джен

    – Мейлі!!

    Той підсвідомо простяг руку до Рея, але інший встиг лише легенько схопити за пальці, які майже одразу ж вислизнули з долоні. Мейлі впав у досить глибоку яму в якій були вологі від снігу листя з гілками, і кілька каменів. Тіло, впавши на м’яку купу листя, не постраждало, а от кістка на нозі, зустрівшись із купою каміння, неприємно хруснула. Мейлі жахнувся від цього звуку, і різко сів, обмацуючи ліву ногу від коліна до п’яти, при цьому легко стискаючи її пальцями, щоб перевірити, чи є забиття або вивих. Але він не був лікарем, тож нічого особливого не помітив.

    Стурбований Рей опустився навколішки біля краю урвища і потягнувся до нього, вигукнувши:

    – Хапайся за руку! Я допоможу вибратись!

    Мейлі закрив руками заплакане обличчя і хитнув головою. Але Рей, не помітивши його протесту, продовжив тягнути до нього руку і розмахувати нею, щоб інший врешті-решт, схопився.

    – Піднімайся! Ну ж бо! Візьми мене за руку! Я відведу тебе додому.

    – Залиште мене у спокої! Забирайтеся! Я дістануся назад без вас! – закриваючи обличчя, вигукував той.

    – Мейлі, заспокойся, і просто візьми мене за руку, – наполягав Рей, намагаючись бути спокійним. – Сам ти не виберешся, як ти цього не розумієш?

    – Я ж сказав, ні! – вхопивши поряд із собою гілочку, він замахнувся і кинув її на нього.

    Рей, злякавшись, що та прилетить йому в очі, заплющив їх, але гілка лише зачепилась йому за волосся і заплуталася в ньому.

    – Так, значить?.. Добре. Тоді сам добирайся до цирку! Сподіваюся, до завтрашнього дня ти приповзеш. – парубок підвівся, обвів його байдужим поглядом і розвернувся, йдучи геть, проте на половині шляху він зупинився, про щось роздумуючи. Найімовірніше, його турбувало те, що інший розповість про сварку комусь у цирку, а може, навіть прикрасить історію, і скаже, що це він штовхнув його у яму. Рей швидко повернувся на п’ятах і, розплутуючи з волосся кинуту ним гілочку, пригрозив:

    – Ніхто не повинен знати про цей інцидент, Мейлі. Якщо ти хоч комусь розповіси або надумаєш знову зникнути на місяць, то будь певен, що я це просто так уже не залишу. – після своїх слів він злився з мороком лісу, залишивши того в сльозах валятись у холодній ямі.

    Мейлі прибрав з обличчя липку і вологу від сліз руку та глянув на повний місяць високо в небі, що ховався за голими гілками чорнющих дерев. Мейлі відчував його – смак розбитих надій, і мрії, що перетворилися на попіл. Він не шкодував, що знову повернеться до цирку. Ні. Він шкодував, що дозволив собі знову повірити йому.

    “Не варто було мені заходити у твій вир, не подумавши про наслідки… тепер… як же я з нього виберусь?..” – він помітив недалеко від себе ту злощасну товсту гілку, за яку він спіткнувся. Виявилося, що вона разом з ним упала в яму… Потягнувшись, він узяв її в руку і, спершись на неї, підвівся, струшуючи з себе вологу землю та пісок. Він ступив спочатку правою ногою, а потім і лівою, і не відчув ніякого дискомфорту чи болю. Але це й не дивно… Раптом він помітив, що його ліва кісточка здається нерівною і при ходьбі п’ятка відходить у бік.

    “Бодай тебе… Я й справді… зламав її”.

    Мейлі розмазав долонею засохлі на щоках сльози, і намагаючись стримати злість, кілька разів вдихнув і видихнув. Лісове повітря допомагало заспокоїтися і ясно все обміркувати.

    “Я не тікав далеко… цирк має бути десь попереду…” – він почав розмірковувати, як вибратися з цієї пастки. На марні спроби в нього минула година, не менше. Довелося знайти в ямі низький кут і закинути нагору довгу гілку, потім уже видертися самому. Благо, він не відчував болю, але був упевнений, що будь хто інший на його місці зараз би здався і корчився в цій ямі до самого ранку через нестерпний біль у нозі.

    Мейлі кинув спустошений погляд на дорогу позаду себе і в розпачі подумав:

    “Через ногу я навряд чи зможу дістатися головного парку Оксфорда… Та й я не знаю в якому напрямку йти. Може, спробувати зупинити машину? Як би й самому під неї не потрапити. На цій місцевості знаходиться крутий схил, ніхто не загальмує… Агх, до біса все! Я втечу як тільки мені стане краще”.

    Міцно стиснувши в лівій руці гілку, при цьому використовуючи її як опору, він, довірившись своїм інстинктам, повільно попрямував у непроглядну гущу лісу. Вже сильно стемніло. Можливо зараз було приблизно десята година ночі. Мейлі ще жодного разу не доводилося ходити одному в такий час, ще й лісом. Але він часто блукав уночі по незнайомих районах Оксфорда, тому темряви не боявся і, занурившись у свої думки, вже не помічав шурхіт чи дивних нічних звуків лісу.

    Він зупинився, коли впізнав одне з товстих високих дерев.

    “Начебто, я ховався за ним… але зараз занадто темно, не можу розглянути околицю…”

    Зітхнувши, він опустив очі, щоб випадково не впасти знову і не зламати собі другу ногу на пару, потім попрямував далі. Від бігу, нервів, і голоду, сили зменшилися.

    Він намагався якомога акуратніше підволочувати за собою ногу і не вставати на неї, але спотикався і наштовхувався нею на шипи якогось куща чи на камінь. До того ж, він пізно помітив, що втратив десь тапочок, і тепер йшов босоніж.

    Нарешті йому це вдалося. Мейлі помітив блискучі вогники циркового шатра і вибрався з лісу на відкриту та знайому йому місцевість. Йому захотілося прямо зараз повалитися на м’яку траву і йому було все одно, що земля ще занадто холодна, щоб на ній лежати. Але він утримався, розуміючи, що ще зарано радіти. Зібравши сили, він спустився до наметів і, підходячи до одного з них, викинув свою помічницю-гілку. Подумки попрощавшись з нею, він зробив крок і зайшов усередину сірого намету з червоним хрестом на завісі.

    – Хто це у нас в такий час вештається… Мейлі!? Чому ти… – Томас першим зустрів його і підхопив за спину. – Сер! Швидше сюди!!

    – Господи! Що трапилося? – із найдальшої завіси вийшов сонний чоловік, уже без свого звичного білого халата. Він надів круглі окуляри і кілька разів поморгав, перш ніж підбігти до них.

    – Сер! Мейлі ледь тримається на ногах! Боже мій… де ти був? Чому ти весь у болоті?.. Мейлі? Ау, Мейлі? Не заплющуй очей! Чуєш мене? – Томас махав перед ним рукою, потім, стривожено поплескав по щоках.

    Мейлі вже не розбирав його слів. Перед його очима вся палата розпливалася – як фарби на картині, від пролитої на неї води.

    – Я… втомився… хочу спати… – він заплющив очі і останнє, що відчув, було те, як його відпускає Томас і піднімають чиїсь великі руки. На мить він відчув приємну легкість, ніби душа відокремлюється від тіла…

    ▫️▪️▫️▪️▫️▪️▫️▪️

    Коли Мейлі прийшов до тями та розплющив очі, перше, що він відчув — це скутість у лівій нозі. Йому не треба було підніматися, щоб перевірити, він і так розумів через що це. Мертва тиша. Відсутність вікон заважало зрозуміти день зараз чи ще ніч.

    – О, ти прокинувся. Щось турбує? – з-за завіси з’явився чоловік.

    – Все гаразд… здається. – Мейлі повернув до нього голову і натягнув на себе коцик.

    – Я радий. А тепер, дозволь тебе розпитати, – він підійшов до його ліжка і уважно глянув у вічі. – Де ти був учора вночі? І яким чином ти так серйозно пошкодив свою ногу?

    “Ніхто не повинен дізнатися про цей інцидент, Мейлі” – пролунав голос у його голові. Він опустив очі і з хрипотою відповів:

    – Ніде. Я був у себе в трейлері. Мені захотілося подихати свіжим повітрям уночі і я… відчинив двері, але спіткнувся об поріг і впав зі сходів.

    Мейлі помітив усмішку на обличчі лікаря.

    – Звучить не правдоподібно, якщо чесно, – він нахилився і погладив того по маківці. – Мейлі, скажи, раз ти впав зі сходів, то чому ж Рей не прокинувся і не допоміг тобі прийти до мене? – побачивши, що той вагається з відповіддю, лікар продовжив:

    – До того ж, мій намет не настільки далеко від вас, але жодного галасу до цього я з двору і близько не чув. Ще, ти прийшов весь у бруді та листі. Добре, що ми з Томасом тебе вмили і знайшли тобі змінний одяг. Ти пам’ятаєш, як знепритомнів у мене на руках? Мабуть, це сталося через перевтому. Чи не поясниш, чому так?

    Мейлі зім’яв у руках ковдру. Він був поганим брехуном і дехто добре це розумів, але все одно сказав йому не говорити правди.

    – Мейлі, спитаю ще раз. Як ти пошкодив ногу? – наполягав лікар.

    – Я впав зі сходів…

    Містер Бреккем голосно видихнув і відвів погляд у бік, з ноткою роздратування відповівши:

    – Добре. Будь так. Але я все одно не можу в це повірити.

    – Коли… знімуть гіпс?

    – Ще рано про це думати. Його тобі тільки вчора вночі наклали. Але, думаю, у квітні знімемо.

    “У квітні?..”

    – А як же… виступ? – Мейлі з хвилюванням підвівся на ліжку. Але лікар відразу ж вклав його назад:

    – Тс-с, лежи і не піднімай ногу. Не хвилюйся. Виступи в Оксфорді проведуть лише десятого квітня. На той час, я сподіваюся, ти вже встигнеш одужати, інакше ваш номер не відбудеться.

    – Добрий день!

    Все тіло Мейлі здригнулося від цього голосу.

    “Чому він тут?”

    – О, хто тут у нас? – з сарказмом промовив Фредерік, відсуваючи занавіску. – Яким вітром?

    – Та ось… прийшов дізнатися про стан вашого пацієнта, – простодушно знизав плечима Рей, опускаючи пильний погляд на юнака. – Учора такий інцидент не приємний стався… Сподіваюся, у нього нічого серйозного?

    Мейлі скривив обличчя, дивлячись на свої стислі кулаки.

    – До речі про це, – Фредерік підійшов ближче до гостя. – Чому ти не допоміг Мейлі вчора прийти до мене?

    – Я хотів його привести. Але він відштовхнув мене і сказав, що сам дістанеться. – дивлячись у вічі, відповів Рей. І частина правди була у його словах.

    – Тобто?.. Мейлі, чому ти відмовився від його допомоги? – обернувшись до свого пацієнта, спитав лікар.

    – Ну, розумієте… ми вчора з ним сильно посварилися, ось він і відмовився від моєї допомоги і пішов сам. – з безтурботною усмішкою знизав плечима хлопець.

    – Мейлі, це правда?

    – Так… перед цим ми посварилися. Мені не спалося в ночі, тому я і вирішив вийти на подвір’я, але впав зі сходів і коли… Рей спробував мені допомогти підвестися, я відштовхнув його. – як під диктовку промовив Мейлі, краєм ока помітивши задоволену усмішку на обличчі Рея.

    Містер Бреккем спохмурнів:

    – Тоді звідки бруд на руках та одязі?

    – Він лягав перепочити на землю перш ніж дістатися до вас. Самі розумієте, зі зламаною ногою не так просто зайти. – схрестивши руки відповів парубок.

    – Який же з тебе хороший партнер… – обернувшись до хлопця з сарказмом промовив лікар. – Дозволив йому, шкутильгаючи на ногу, йти до медпункту самому. Але раніше при опіках ти приводив його, хоч він міг прийти на ногах і сам.

    Рей мовчки свердлив чоловіка сердитим поглядом і після хвилинної тиші, відповів:

    – Я не пропоную допомогу двічі. Він не схотів йти зі мною, я й не змушував.

    – Що, правда? Мені здавалося, що наш молодий пан уміє наполягати на своєму. – посміхнувся головний лікар.

    – Досить нарікань, – незворушно обірвав того Рей, і посміхнувся. – Ви то в нас теж не без гріха, чи не так?

    Фредерік сердито подивився на того. Було видно, що він зачепив його за живе.

    Рей з усмішкою відвернувся, прямуючи до хлопчини.

    – Навіщо ви прийшли? – з побоюванням спитав Мейлі.

    – Схоже, ти забув. Я ж просив тебе не затримуватись на довго, – він простяг йому куртку. – Пора додому.

    – Постривай, – до них подався чоловік. – Ти хочеш його забрати?

    – Звісно. Йому потрібно готуватися до виступів. – він скинув з Мейлі коцика і потягнув за руку.

    – Що ти несеш!? Йому не можна тренуватися із гіпсом на нозі! – розлютився Фредерік.

    – А хто сказав, що він тренуватиметься на колесі? – глянувши на того, спитав Рей. – Ми готуватимемося вдома, а не у шатрі. – він почав пояснювати:

    – Саманта попросила зайнятися його підготовкою, адже до цього він мало тренувався. Вона турбується, що він буде не підготовленим та не впорається під час циркового номеру. Дядечко теж в курсі його травми. Я сам розповів йому і він дозволив готуватися у себе.

    – Що?.. але ж до виступу ще цілий місяць! До того ж, якщо він піде, то нашкодить собі ще якимось чином! – не вгавав Фредерік. – Він не вперше отримує пошкодження перебуваючи з тобою!

    – Не вперше, але в останнє, – непохитно дивлячись тому у очі, заявив парубок. – Не хвилюйтеся, я простежу, щоб з ним більше нічого не трапилося.

    – Саме через це я й переживаю! – схопивши його за лікоть, крикнув чоловік. – З чого мені тобі довіряти? Ти ж не можеш доглядіти за ним! З твоєї провини він і калічиться!

    – Досить провокувати мене! – Рей з силою струсив з себе його руку. – Я отримав дозвіл його забрати. Якщо не вірите, сходіть самі до дядька.

    Містер Бреккем задумливо дивився на нього, затім, заявив:

    – Це брехня. Він не падав зі сходів. Ти ж сказав неправду, бо він тебе залякав, адже так, Мейлі!?

    – Хах, у вас є якісь докази цьому? – ядовито всміхнувся йому Рей. – Якщо так, то вам варто доповісти про мене дядькові, ну а ми йдемо.

    Мейлі прикусив губу, намагаючись не показувати на обличчі то розчарування і образу, що з’їдали його в цю мить. Рей накинув на нього курточку і допоміг взути тапок на здорову ногу, а потім, закинув руку собі за плече, допомагаючи підвестися з ліжка.

    – Стривай-но. Мейлі, ти точно не проти повернутися до себе? – зупиняючи хлопця, запитав Фредерік.

    – Все нормально… раз так вийшло, то я постараюся надолужити втрачене вдома. – по ньому було видно його обурення, але Мейлі постарався обдарувати чоловіка заспокійливою усмішкою, ніби все й справді нормально.

    Але містер Бреккем не заспокоювався.

    – Мейлі, я відвідуватиму тебе як тільки у мене буде час, гаразд? За тобою потрібно слідкувати, адже від будь-якої випадковості ти можеш серйозно покалічитися, особливо, якщо залишишся хоч на якийсь час без нагляду вдома.

    – Все буде добре. Але якщо ви так переживаєте, то приходьте до нас на чай у будь-який час. – усміхнувся тому Рей.

    – Я в тебе дозволу не питав, – лікар перевів на того невдоволений погляд. – Це мій обов’язок перевіряти стан своїх пацієнтів.

    Хлопець фиркнув, після чого містер Бреккем гукнув свого помічника:

    – Томасе! Принеси підлокітні милиці!

    Через кілька хвилин з’явився асистент Гранд з двома довгими палицями, які нагадали Мейлі про його гілку, завдяки якій він зміг, спираючись, з меншим зусиллям дійти до цирку.

    Містер Бреккем підправив їх, зменшуючи залізну ніжку і підійшов, приладнавши руки юнака до пластикових підлокітників.

    – Так тобі буде простіше пересуватися. Але якби ти залишився тут, то й ногу напружувати не довелося б.

    – Йому буде краще прогулюватися, а не сидіти прикутим до лікарняного ліжка. Якщо що, ви все одно провідуватимете його. Прощавайте. – Рей кивнув Мейлі головою і вони мовчки попрямували до виходу.

    ▪️▫️▪️▫️▪️▫️

    – Не дивися на мене так.

    Мейлі мовчки опустив очі.

    – Якщо ти чекаєш на вибачення, то їх не буде. Мені немає за що вибачатися. – Рей узяв з-під столика табурет і підсунув його до Мейлі, що сидів на розкладному ліжку. Сівши навпроти, він з пів хвилини дивився на його похмурий вид, затім, сказав:

    – Ти був правий.

    – Про що ви?..

    – Краще їх не відрізати, – Рей м’яко торкнувся його кінчиків волосся. – Вони красиві.

    Мейлі ніяк на це не відреагував, продовжуючи дивитися на свої руки. Але після ще однієї хвилини спостереження хлопця, він, таки, запитав:

    – Навіщо ви мене привели? Дозвольте мені повернутися до медпункту і не турбувати вас.

    – Я не хочу, щоб ти йшов.

    Мейлі розлютила ця відповідь. Стиснувши кулаки, він розгнівано випалив:

    – Навіщо я вам здався!? Ви самі казали, що від мене ніякої користі! Що я суцільне нещастя! Тепер наш номер може обернутися провалом! Подивіться на мою ногу! Як я, на вашу думку, повинен репетирувати!? Ви ж збрехали, так!? Ви забрали мене щоб гратися мною? Знущатися і експериментувати, так!?

    – Мейлі, заспокойся.

    – Я не заспокоюся!

    Він був ситий по горло його брехливими вибаченнями та обіцянками.

    – “Я не завдаю тобі більше шкоди”, хіба не це ви мені говорили після того, як мало не задушили мене!?

    – Мейлі, цього разу я справді нічого більше не зроблю.

    – Ви змусили мене лишитися…

    – Ти справді хотів втекти і всіх залишити?

    Мейлі замовк, після чого відвернув від нього голову, всім своїм видом показуючи, що не хоче більше розмовляти.

    Рей посміхнувся і довго вивчав його вираз обличчя, потім, припустив:

    – Щось мені підказує, що ти все одно повернувся б до мене, навіть якби втік, адже ти любиш мене.

    – Не будьте таким самовпевненим. – холодно відрізав Мейлі.

    Хлопець підвівся зі стільчика і, накривши йому ноги ковдрою, пішов до кухонного куточка.

    – Ти не хочеш цього визнавати, але ти давно вже прив’язаний до мене, як і я до тебе. Інакше б не повертався весь цей час. – Рей розвернувся до нього. – Скажеш, що я не правий?

    Мейлі мовчав, бо сперечатися було б безглуздо.

    – Нестерпний…

    Рей хмикнув:

    – Тоді чому терпиш?

    Мейлі стиснув губи.

    Рей припустив:

    – Бо кохаєш, так?

    – А ви? Чому ви мене терпите та не відпускаєте?

    Інший промовчав.

    – Невже тільки через те, що боїтеся втратити партнера?

    – Не тільки.

    Мейлі страшенно хотілося запитати через що іще, але він промовчав, бо знав – той не скаже. Рей мав намір перервати нависле мовчання, але Мейлі промовив першим:

    – Колись вас почне гризти совість…

    Рей лише посміхнувся на це і, повернувшись до плити, спитав:

    – Що тобі приготувати?

    – Я не буду їсти…

    – Тобі треба набратися сил за цей місяць.

    – А якщо… я не зможу виступати? – раптом спитав Мейлі, стискаючи пальцями светр. – Якщо кістка не зростеться до квітня, ви… Тоді ви знайдете мені заміну, правда?

    Парубок обернувся, всім видом показуючи своє невдоволення:

    – Ти видужаєш і виступиш так, як треба.

    – Знайдіть мені заміну.

    – Чому це?

    – Я не хочу виступати.

    Рей хмикнув. Він налив склянку яблучного соку і натягнув посмішку, підходячи до нього, але вона не змогла приховати його роздратування і злість.

    Мейлі стиснув губи, кожним сантиметром свого тіла відчуваючи тривогу.

    – Візьми, – він простяг йому сік. – Можливо, він підніме тобі настрій.

    Мейлі змахнув рукою. Пролунав гуркіт впавшої склянки, за якою нависла мертва тиша.

    Рей був готовий вибухнути криком, але насилу придушив у собі це бажання, прикусивши губу. Після недовгої паузи, він повернув до того голову і з пронизливим душу поглядом, промовив:

    – Послухай… першого ж дня ти підписався на все це, а зараз, навіть не виступивши нормально, хочеш повернутися? Тут тобі якийсь притулок милосердя чи як? Ми допомогли тобі, забрали з вулиці, нагодували, забезпечили дах над головою, за що? За просте “дякую і до побачення?” Не думаєш, що в тебе немає вибору, крім як залишитися тут? Як ніяк безкоштовний сир тільки в мишоловці. Я чув, що у тебе борг перед Самантою. Впевнений, вона розсердиться коли дізнається, що ти втік, підібгавши хвоста.

    – Я не хочу виступати з вами! – уперто вигукнув Мейлі, зі злістю дивлячись на того.

    – Ти прийшов на вільне місце. Так що не скаржся, – вдивляючись у його гнівне обличчя, сказав Рей. – Це краще, ніж дресирувати диких тварин чи ходити по канату.

    – Я впевнений, що комусь потрібен партнер! Не важливо кому, не важливо з чим. Я хочу змінити партнера! – йому перехопило подих, коли хлопець кинувся до нього і вхопившись, скрутив светр у шиї.

    – Вже пізно, – прошипів він крізь зуби. – Ти – мій партнер, і на цьому все.

    – Не ваш!! – викрикнув тому в лице молодший. – Я не ваша річ і нікому не належу! І до виступу можу замінити вас на іншого партнера!

    – Замовкни! Ти залишишся зі мною!

    Відчуваючи як той затискає його до стінки, Мейлі вхопив Рея у відповідь за комір, і почав зривати на нього гнів:

    – Відведіть мене назад! Я не хочу залишатися з вами ні секунди! Мені не потрібен такий партнер як ви!

    – Мейлі!

    – Хочете вдарити? По очах бачу, що хочете! Не стримуйтеся! Бийте! – він на тягнув його на себе. – Бийте! Ви ж цього так хотіли!

    Несподівано інший відпустив його, з тяжкістю у очах запитавши:

    – Заспокоївся?

    Мейлі стиснув зуби:

    – Ні… І не заспокоюся, доки ви не зникнете з очей.

    – А по моєму тобі стало легше після криків. Якщо захочеш ще по кричати, то прошу.

    – Єдине, що я хочу – це піти.

    – Ну а я цього не бажаю.

    Мейлі усвідомив, що без чужої допомоги йому не вдасться піти від нього… Він у клітці, – як ті білі голуби у трейлері місіс Кейсі. І відкрити її самому не вийде.

    “Потрібно знайти того, хто зможе мені допомогти”.

    Рей вирішив, що той змирився, тому пішов до плити готувати обід. Тим часом Мейлі потягся до милиць і підвівся. Після чого підійшов до дверцят, але хлопець у цю ж мить повернув до нього голову:

    – Ти куди?

    – Я хочу провідати Кейсі з Домініком… – він прочинив двері. – Вони, напевно, хвилюються, чому ми не тренувалися з рештою…

    – Якби хвилювалися, прийшли б уже давно, – Рей, зробивши два кроки, зачинив перед ним двері. – Не забувай просити дозволу, перш ніж кудись виходити. Я ж тепер відповідальний за тебе.

    Мейлі скривив обличчя.

    “Він тепер контролюватиме кожен мій крок?”

    – Сядь на місце. Не напружуй ногу, – Рей, притримуючи його за руку, повів назад до ліжка. – Тобі варто відпочити, поки я готуватиму обід. Я зараз принесу тобі подушку під ногу, щоб було зручніше лежати.

    Мейлі з байдужістю опустився на ліжко і відвернув голову до вікна, поки інший не повернувся до нього з маленькою подушкою, яку одразу ж акуратно підклав під гіпс.

    – Я впевнений, що вам набридне няньчитися зі мною цілий місяць. Чому б вам не повернути мене прямо зараз до медпункту і не витрачати свій дорогоцінний час?

    – Мені не важко. До того ж, це я винен у твоїй травмі, мені й доглядати тебе. Ти вже встиг відлежатись там із зламаною рукою.

    Мейлі сильно злила ця безвихідь. Те, що він не може його переконати. Йому було не збагнути, чому хлопець не захотів просто залишити його. Але ще більше він сердився на себе. Йому не варто було піддаватися на його брехливі провокації тоді. Якби не ця помилка, він повернувся б до Кейсі та Домініка і нічого цього не сталося б.

    Вони повечеряли. Апетиту у Мейлі не було, тому він більше колупався в їжі, ніж їв її. Вночі не спалося. Він не знаходив зручного місця, із-за ноги йому доводилося спати в одній позі, – лежачи на спині. Він дивився в стелю трейлера, розмірковуючи про те, як перейти до іншого партнера.
    Раніше він робив усе, щоб на його місце не поставили когось іншого, але тепер йому було байдуже. Мейлі звинувачував себе. Багато за що звинувачував лише себе, адже, якби не було цього зізнання, все не покотилося б у чортову прірву.

    Він вирішив, що в них все зміниться – це було його найдурнішою надією з усіх. Він змінить партнера. А якщо ні, то попросить у Саманти дозволу піти і поверне все, що та подарувала йому. Більше жодного партнерства. Жодних сліпих надій і марного підліткового кохання. Він зніме ці рожеві окуляри і житиме для себе, а не для когось. І дозволить тому жити так, як йому заманеться. Все одно. Йому буде все одно кого Рей візьме у партнери і хто житиме з ним під цим дахом після нього.

    Із цими рішеннями він заснув. Минуло два тижні. Все безрезультатно. Він пробував піти, коли Рея не було вдома, або поки він спить, тихо вибратися і піти до Кейсі. Але, на півдорозі його зупиняв хтось із артистів і розпитував куди він так пізно йде, або Рей в останню хвилину повертав його назад. Своїми постійними втечами він дуже злив того. Але й сам сердився не менше, адже через це хлопець тепер не зводив з нього очей ні на мить. Навіть мама в дитинстві, коли її не було вдома, дозволяла йому гуляти самому. З умовою, що не далеко від будинку, звичайно. Але Рей… він не дозволяв банального! Вийти подихати свіжим повітрям! Говорячи дихати йому з вікна! Це вже нахабство… Мейлі хмурився і пихтів, як паровоз. Він почував себе незаконно ув’язненим за ґрати. Але він вигадав один план. Вже за чотири дні його день народження. Цього дня Рей вже не зможе відмовити йому в відвідуванні місіс Кейсі чи Ніколь з Самантою.

     

     

    1 Коментар

    1. Feb 19, '24 at 16:46

      Аaaaaaaaaaaaaaa (я сподіваюся що це достатньо обґрунтовано)