Частина 31: З тобою бути боляче

– А хто тоді? – Мейлі попрямував відчиняти двері.

– Без поняття, але Кейсі ніколи не стукає. – знизав плечима чоловік.

Відчинивши двері, Мейлі побачив усміхненого рудоволосого юнака з валентинкою та шоколадкою в руках, яку він тут же простягнув йому зі словами:

– З Днем Святого Валентина!

Мейлі здивовано застиг на місці:

– Джастін? Що це?..

– Я намалював тобі валентинку! Ти приймеш її?

– Ах, звісно! Дякую тобі… – з рум’янцем на щоках, він прийняв подаровану валентинку з шоколадом і запросив його на чай.

– Доброго дня, містере Міллер! Як поживаєте? – махнув той рукою чоловікові.

– О, які гості, – відклавши газету, посміхнувся гостю фокусник. – Можна просто Домінік. Скільки тобі це ще пояснювати, Джастіне?

– Ахах, але ви ж значно старші за мене. Це ж не ввічливо. – він сів навпроти чоловіка.

– Мені всього тридцять чотири, – ображено мовив Домінік. – Не роби з мене діда. Як поживають твої батьки із сестрою?

– В них все добре! Ось тільки сварять мене… щоб більше не ламав собі нічого, аха-хах!

– Ех, тобі варто зав’язувати зі своїми трюками, якщо здоров’я ще цінуєш.

– Не-а! Якщо я перестану стрибати з висоти або робити сальто, то я відмовлюся від свого звання акробата! А я так не хочу!

– Ех ти. Якби мені було сімнадцять, я теж стрибав би скрізь і літав під куполом як мавпочка.

Вони весело сміялися, поки Мейлі не підніс їм дві чашки чаю.

– Велике спасибі! – вдячно посміхнувся Джастін, розглядаючи підсівшого. – А чому собі не зробив чайку?

– Якось не хочеться. – підперши рукою щоку, відповів Мейлі.

– На тренуванні ти виглядав якимсь злим, – підмітив Гібсон. – Мабуть, ви з паном Реєм погано ладнаєте. Ви ж не посварилися?

– Ну як би… – Мейлі повернув голову до віконця, розглядаючи намет цирку. – Ми поки що у сварці.

– Хах, мене більше дивувало те, що ти з ним хоч якось раніше ладнав, – сказав Домінік, попиваючи свій чай. – Тут кожен по-своєму його недолюблює. Якби цей хлопець не збудував навколо себе кам’яну стіну, усі б інакше до нього ставилися. Але через те, що цей грубіян племінник містера Джеймса, всі бояться його якось образити чи провчити. Ось він і уявив себе тут головним, користуючись цим впливом і роблячи, що йому заманеться. При цьому йому майже все сходить з рук і прощається директором.

– А я, навпаки, чув, що містер Крайтон мало що йому дозволяє. Кажуть, що навіть бачили, як той бив його і не раз, – сказав Джастін і взяв у руки свій чай. – Та й усі знають, що містер Крайтон любить більше Саманту і точно віддасть посаду директора їй. – він зробив паузу, щоб попити чай, а потім згадав:

– О! До речі, ви знали, що у нього тепер з’явилася нова дівчина? Вони так гарно виглядають один з одним, ви б бачили…

– Будь ласка… давайте поговоримо про щось інше, гаразд? – Мейлі підвівся з-за столу і попрямував до кухонного куточка.

– Що це з ним? – пошепки запитав чоловіка Джастін.

– Ох, і не питай. – з роздратуванням пробормотав той.

– Ти образився? Пробач мені… – Джастін обернувся до того, з сумом спостерігаючи як він накладає печиво в тарілку.

– Ні, я не ображаюся. Все добре, – без сліду посмішки відповів йому юнак, повертаючись до них з печивом. – Давайте краще поговоримо про те, чи правда, що наш цирк мандруватиме різними країнами?

– А ти як думаєш? – посміхнувся Домінік.

– Це правда! Ти зможеш побачити стільки міст, Мейлі! Навіть сам Нью-Йорк та Італію! – з мерехтливим поглядом випалив Гібсон.

– А в Парижі ми теж побуваємо? – схвильовано запитав Мейлі.

– І в Парижі теж побуваємо. – підтвердив чоловік.

– Якщо захочеш, можемо й у космос полетіти! Тільки ти і я, на трапеціях вжуух! – не відриваючи від того очей, з променистою усмішкою промовив Джастін.

– Ахах! Ото фантазер! – засміявся Домінік, і скуйовдив тому кудряву маківку. – Пий чай і менше вигадуй собі!

– Ум-м! Мейлі, печиво дуже смачне! Хто готував? – запихнувши ще одну шоколадну печенюшку в рот, спитав він.

– Я з місіс Кейсі! – Мейлі гордо підняв голову і посміхнувся.

– Вау! Та ти талант! – жуючи за обидві щоки, Гібсон підняв великий палець вгору.

– Пх, ось тільки, більше роботи зробила Кейсі, а ти, як завжди, наробив діл… – з глузуванням нагадав тому чоловік.

Мейлі почервонів і сердито дивлячись на того, випалив:

– Не треба йому про це розповідати! Особливо про те, як я підсковзнувся!

– А, до речі, він упустив яйця і сам же підсковзнувся на них, уявляєш? – штовхаючи хлопчину ліктем у плече, з глузуванням розповів Домінік.

– Що? Аха-ха-хах! Ось це ти щасливчик по життю, Мейлі! – не втримавшись, почав сміятися Джастін, а за ним і чоловік.

Мейлі лише дужче надувся, але потім і сам почав тихо посміюватися.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Що?

– Ну сходи, прошу тебе, – благаюче простогнала жінка. – Туди і назад. Лише занеси печиво та й усе.

– Я не хочу. Він по-любому зараз не в себе, а на побаченні з Ванессою… – з кислим обличчям промовив Мейлі.

– Тим більше! Якщо Рея не буде вдома, то просто повертайся назад.

– Що ж… добре.

Йому не хотілося туди йти, але його звичка не говорити “ні” жінкам або дівчатам, які просять щось у нього, постійно перегравала його власні бажання.

Підходячи до бежевого трейлера, Мейлі вже кілька разів сильно пожалкував про своє рішення. Тому він вирішив схитрувати і просто прив’язав пакетик до ручки дверей. Але його несподіваний інтерес все таки взяв гору і він приклав вухо до дверей.

“Схоже, мені пощастило. Його немає вдома” – Мейлі вже хотів прибрати голову, як двері відчинилися, і він полетів уперед, падаючи на дерев’яний світлий паркет.

Парубок відступив назад і безпристрасно промовив:

– Підслуховуєш так само, як і того дня, коли Ванесса запропонувала мені зустрічатися.

– То ви… знали, що я тоді підслуховував? – спитав він, дивлячись в підлогу, на зім’ятий пакетик з печивом.

– Я помітив тебе, коли ти вмовляв Ніколь бути тихіше, при цьому сам же палився.

– Ви тоді погодилися зустрічатися з нею?

– Пхх, ні. Я хотів відмовити, але вона попросила не поспішати з відповіддю та пішла.

– Чому ви зараз не в ресторані її батька?

– Сказав, що в мене болить живіт. Я хотів прийти до вас у гості, але гості прийшли самі…

– Чому ви їй збрехали?

– Про що ти? Я ж уже сказав прич-…

– Чому ви зробили мене причиною вашого зірваного побачення!? – Мейлі з силою вкусив нижню губу, щоб не заплакати. – Ви ж у неї закохані! І вона до вас не байдужа! Чому тоді ви збрехали?

Рей замовк. Але одразу по тому, опустився навпочіпки перед юнаком, що сперся на руки, і запитав:

– Я не зрозумію, ти зараз шкодуєш її чи себе?

– Я… мені боляче… боляче бачити вас із нею! Розумієте? – витираючи рукавом сльози, що підступили до очей, промовив Мейлі.

Рей підняв його голову за підборіддя і допитливо зазирнув у вічі, запитавши:

– Боляче?

– Так…

– Хіба тобі не приємно має бути від цього почуття? Ну я навіть не знаю.

Мейлі відразу ж насупився, відпихнув його руку і підвівся на ноги, маючи намір йти геть, але передумав, як тільки почув пропозицію Рея:

– Якщо ти повернешся до мене, то я порву з Ванесою.

Мейлі спантеличено застиг на місці, дивлячись на сонце, що ховалось за горизонт через відчинені дверцята трейлера.

– Тобі ж не подобається коли вона до мене липне? Чи тобі все одно, якщо ми, припустимо, сходимо з нею завтра на побачення? Поцілуємося, можливо, навіть переспимо. – хлопець пропалював його спину наполегливим поглядом, ніби цим хотів взяти над ним контроль, як умілий ляльковод  над своєю маріонеткою, потягуючи за невидимі ниточки.

Мейлі відчував, що ще трохи й нігті влізуть у шкіру стиснутих кулаків. У голові лунало лише одне:

“Не ведися на це. Він обдурить”.

Але серце… хотіло залишитись тут. Він розвернувся до Рея і на долю секунди йому здалося, що двері за ним різко зачиняються.

Знову в ті ж сітки…

“Ну і нехай”- подумав він. – “Я теж вмію маніпулювати”.

– Добре, я залишусь. Але з умовою, що я більше не побачу її біля вас. Ніколи.

“Йому знову вдалося змінити мої плани…”

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Це правда?

– Так, правда. Я з нею не збирався зустрічатися. Це вона до мене першою прив’язалася, ти ж знаєш, – Рей подав на столик дві чашки чаю з молоком і сів навпроти ного. – Ти вже пробач, що наговорив тобі всякого. Тоді я й справді був сам не свій. Я хотів змусити тебе принижуватись перед іншими… партнери так не поступають, я це зрозумів і дуже… Агов, чому ти плачеш?

Після його слів, Мейлі скочив зі свого місця і накинувся на нього, міцно обіймаючи і заливаючись сльозами.

– Я сумував за вами! А ви… ви навіть не прийшли до мене! Чому?

– Пробач і за це… довелося поїхати де куди з дядьком, – він обійняв його і погладив по спині. – Я хотів прийти, але подумай сам, якби я з’явився, старий зі своїм стажером мене відразу загризли б.

Мейлі через сльози видав смішок і відійшов від нього з тривожним поглядом промовляючи:

– Можна задати питання?

– Говори.

– Чому ви хочете, щоб я залишився?

Рей на хвилину замовк, затім, зізнався:

– Мені страшенно нудно перебувати тут без тебе…

Мейлі розумів, що ці слова нічого особливого не означають. Це не зізнання, яке він так сильно хоче почути. Але й цього йому вистачило, щоб відчути себе трошечки щасливішим.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Після того, як Мейлі знову повернувся до Рея, минув тиждень. Місіс Міллер була рада новині, що вони знову житимуть у двох і кілька разів приходила до них у гості перевірити, чи все добре. Домінік, однак, сильно гнівався і багато разів пробував відмовити його повертатися, але Мейлі обіцяв, що все буде добре, ось тільки… сам він у цьому не був певен. З кожним днем ​​у його голові прокручувалися слова Рея про те, що йому не потрібне кохання. Парубок дотримався своєї обіцянки і відмовив Ванессі. Але Мейлі від цього, чомусь, легше не стало, навпаки, бачачи її понурою він відчував уколи провини.

Одного ясного дня стояв сильний мороз. Вони саме поверталися з їдальні. Мейлі, розтираючи руки, повернув голову до невеликої галявини. Його очі заблищали від побаченого.

– Перші квіти! – радісно вигукнув він і підбіг до чарівних білих пролісків, що росли серед ще не встиглих розтанути сніжних кучугур.

Рей зупинився, спостерігаючи за ним.

– Навіщо вони тобі?

Мейлі лише посміхнувся, але не відповів. Він зібрав маленький букетик з усіх, що тільки зміг знайти, підсніжників, і зі світлою посмішкою підійшов і простяг знахідку парубку.

– Це вам.

Рей байдуже схилив голову на бік, відповівши:

– Мені вони не потрібні.

Мейлі надув щоки і взяв його руку, маючи намір вкласти в неї квіти, але раптово побачив, як у їхній бік мчить дерев’яний візок з оглоблями. Віз із двома витончено білими як сніг кіньми в упряжках зупинився навпроти них. У возі сиділо близько п’яти дівиць, укутаних оксамитовими пледами. Ті, весело махаючи їм руками, підкликали:

– Пане Рей! Давайте до нас! Ванесса прокатає з вітерцем!

“Ванесса?..” – як тільки Мейлі почув це ім’я, спереду, з-під товстого пледу, з’явилася чорненька маківка дівчини.

– Чудовий день чи не так, Рей? – сказала вона, посміхаючись здивованому хлопцеві.

“Що це все означає?..” – подумки хмурився Мейлі. – “Від коли це вона до нього так просто звертається?”

– О, ще й який, – голосно і ясно відповів парубок, посміхнувшись їй. – Ох і що ж буде, якщо мій дядечко дізнається, що ви запрягли його циркових коней?

“Він порушив обіцянку дану мені, не розмовляти більше з нею…”

Ванесса дзвінко засміялася:

– Ха-ха! Але ж ви не скажете йому, правда?

– Я подумаю. – зі стриманою усмішкою відповів Рей. Тоді його знову гукнули дівчата:

– Сідайте до нас! Ну ж бо! Хутчіж!

Рей повернувся до застиглого на місці юнака, і запитав:

– Покатаємось?

Ванесса, здається, тільки зараз його помітила і, посміхнувшись, махнула рукою:

– Нумо, сідай, Мелвін!

“Вона так і не запам’ятала моє ім’я…”

Дівчата стали ще більше наполягати і мало не тягнути їх за руки до себе, тому їм нічого більше не залишалося як слухняно залізти в візок.

Натягнувши поводи, Ванесса крикнула коням:

– Но!

Віз знову з блискавичною швидкістю помчав наводити кола по окрузі цирку.

– Пане! А ви любите коней? – несподівано запитала одна із циркових дівчат-наїзниць.

– Не зрозуміло чому, але вони мене не люблять. – зітхнув той.

– Ох-х, як же так! – розчаровано простягла світловолоса, вкриваючи йому плечі пледом. – Ну, нічого, головне, що ми вас любимо.

Мейлі раптово згадав як кривила обличчя Ніколь, розповідаючи про фанаток Рея. Тепер він розумів, чому вона казала, що її від них верне.

– Аха-ха! Анджеліко, у тебе ж, здається, є хлопець, перестань спокушати нашого пана! – засміялася одна з артисток.

– Що за нісенітницю ти несеш? Не розумію про що ти, – блондинка припала до Рея, невинно посміхаючись тому. – Не слухайте їх, вони такі вигадниці. Ха-ха!

Мейлі укутався товстим пледом і накинув на голову капюшон, намагаючись хоч якось захиститись від сильного вітру. Віз страшенно трясло. Кілька разів він підстрибнув так високо, що здавалося, ось-ось випаде з нього. Він міцно вхопився за дерев’яний кузов воза і крадькома підняв очі на групу дівчат, які весело щебетали щось хлопцеві, зовсім не помічаючи тряски воза. Мейлі страшенно дратувало, що ті розсілися навколо нього, оточивши, – ніби бджоли єдину на лузі квітку.

– Пане, як ви могли кинути Ванессу? – несподівано поцікавилася надувши губи одна з дівчат. – Бідолашна, місця собі не находила після вашого розставання.

Мейлі краєм ока помітив, що керуюча возом на переді, сильно напруживалась.

Рей із простодушною посмішкою відповів:

– Ми з нею від початку мали різні погляди на життя. Я просто не хотів обтяжувати її не взаємними стосунками. – після цих слів він глянув на Мейлі.

– Якщо ви тепер вільні… – промовила Анджеліка, взявши його під руку. – Може, знайдете собі нову дівчину?

Мейлі помітив, що не тільки він почав хмуритися від цих слів. Ванесса кинула колючий погляд через плече на своїх напарниць, сердито стискаючи в руках шкіряні поводи.

Рей, видавши смішок, відповів:

– Пф, дякую, але поки що я цього не потребую.

– Ох, але якщо ви передумаєте… я завжди до ваших послуг. – з кокетливою усмішкою підморгнула світловолоса Анджеліка і міцніше пригорнулася грудьми до його руки.

Мейлі прикрив очі, глибоко вдихаючи і видихаючи морозне повітря, подумки заспокоюючи себе:

“Спокійно… не варто зриватися на когось як минулого разу”.

– А ти точно хлопчик?

Несподіване питання застало його зненацька. Він спантеличено поглянув на дівчину, що обіймала Рея під руку і видав:

– Га?..

– Ти занадто миленький для хлопця. – сказала вона.

– Пх-х, він правда хлопчисько, – Рей засміявся в долоню. – Я одного разу в цьому переконався.

Мейлі почервонів, відчуваючи себе приниженим.

– Хм, не повірю, доки не перевірю. – з цими словами білявка потягнула до нього руку.

Мейлі розширивши очі. Раптом його з головою охопило якесь неприємне відчуття. Він відпихнув її від себе, випаливши:

– Прибери свої руки!!

Усі у візку завмерли, дивлячись на нього.

Мейлі опустив голову. Його руки стали помітно тремтіти, а груди неспокійно здійматися.

– Хмф, недотрога. – пирхнула Анджеліка, прибравши руку. Поруч з нею хіхікнули подруги, але, варто було Рею невдоволено покоситись на тих, як вони в ту ж мить замовкли. Хлопець, прибравши від себе руки дівчат, переступив і сів поруч з Мейлі. Як тільки він взяв його руки в свої, тремтіння у того пройшло.

– Все в порядку? Може, повернемось додому?

Він пригнічено кивнув, стискаючи його долоні у своїх.

Похмуро косячись на них, Анджеліка вигукнула:

– Гей, я чекаю на вибачення! Ти боляче вдарив мене по руці!

“Але ж я не бив по руці…” – глянувши на неї, подумав Мейлі.

– Про які вибачення йдеться? – раптом холодним тоном звернувся до тієї Рей. – Ти потягла до нього свої рученята, навіть не спитавши дозволу. Не думаєш, що просити пробачення маєш тут ти?

Анджеліка ображено надула губки. Інші почали підштовхувати її в плече, наполягаючи, щоб вона вибачилася. Дівчина так і вчинила. Скрививши губу, вона повернулася до хлопчини, і через силу промовила:

– Вибач.

Мейлі байдуже кинув:

– Нічого страшного.

“Сподіваюся, надалі ти триматимеш руки при собі.”

Рею зателефонували. Після короткої розмови він звернувся до дівчини, що сиділа на козлах:

– Ванесса, будь добра, зупини тут.

– Ох-х… ви покидаєте нас? – вкотре надувши губки, пронила Анжеліка, обхопивши його руку.

– Потрібно допомогти Саманті в її наметі. – пояснив Рей, і звільнившись від рук дівчини, зіскочив з воза, звернувшись до керуючої кіньми:

– Поспіши і підвези Мейлі до трейлеру, а вже після відведи коней у їхні фургони, поки дядько Джеймс не побачив.

– Обов’язково, Рей. – усміхнулася йому Ванесса. – До зустрічі.

– Непогано покаталися. – кинув їй Рей і відвернувся, але, варто йому було зробити кілька кроків, як за ним зіскочили дівчата, вигукуючи:

– Ох, ми проводимо вас! Заодно і привітаємось з Самантою!

– Цікаво, вона не буде проти запросити нас на чай? Я так замерзла…

– Агов! Зачекайте на мене, дівчата!

Мейлі, насуплено втупившись їм у спини, сказав:

– Я, мабуть, теж тут зійду…

Але не встиг він і рукою поворухнути, як пролунав гучний лязкіт поводків, і віз різко покотився по дорозі в протилежний від цирку бік. Мейлі затисло спиною в стінку воза так, що він не міг поворухнутися. З переляку він поглянув на Ванессу яка щоразу кричала коням:

– Но, но! Пішли, пішли!

Він проковтнув клубок у горлі, намагаючись заспокоїти серце, що без перерви шалено билося у грудях, охоплене адреналіном і страхом. Із зусиллям він відкрив рота і з тремтячим голосом звернувся:

– Ванесса… чому ти…

– Значить, ти закохався у нього?

Мейлі злякано подивився їй у спину. Його язик почав заплітатися у вузлик:

– Що?.. ні… це не… я зовсім не…

Неочікувано вона натягла поводи і зупинила коней біля лісу. Мейлі кинув погляд на дорогу і мав намір уже тікати, як тут, дівчина прошепотіла:

– Хах, не бійся. Я нікому не скажу. – після невеликої мовчанки, вона сказала:

– Ще з першої нашої зустрічі, коли ти крикнув мені в спину ті слова, я… зрозуміла, що ти не байдужий до нього.

Мейлі, стиснувши губи, сказав:

– Пробач…

– За що ти вибачаєшся? Це я повела себе по-свинськи, коли почала з ним зустрічатися, розуміючи, що ти любиш його.

Мейлі мовчав, а Ванесса тим часом, продовжила:

– Дивно, та… він дбає про тебе. Ви таємно зустрічаєтесь?

– Ні… – признався Мейлі, склавши руки на колінах. – Соромно визнавати, але… поки я не домігся його взаємності.

– О, так ви ще не разом?

Мейлі невдоволено зиркнув на неї. Дівчина пирснула зі сміху:

– Ахах! Не переживай. Я не з тих, хто тримає образу і відбирає чужих хлопців, просто… він мені і в правду раніше подобався, – вона зітхнула і, відклавши поводи, обернулася до нього. З хвилину шоколадні очі оцінювально розглядали його:

– Ти такий милий, Мейлі. Пишайся цим. І не сумуй, що не вдається розтопити його серце. Нікому з нас це ще не вдалося… – помовчавши, вона додала:

– Крім…Беатріс…

Розтираючи щоки, що почервоніли від морозу, Мейлі задумливо прошепотів:

– І як їй це вдалося?

– Вона була така сама, як ти.

Мейлі спантеличено подивився на неї:

– Що ти маєш на увазі?

З пустотливою усмішкою дівчина впевнено відповіла:

– Вона вперто вірила в те, що він її покохає, так і сталося. Шкода тільки, що вона злякалась погроз та пішла з цирку.

“Ніколь розповідала зовсім інше…”

– Коли ти став на її місце всі дуже здивувалися і заздрили тобі. Дехто, як ти вже помітив, досі не може повірити, що Рей вибрав собі замість партнерки хлопчину. І все ж… ти зміг до нього підступитися, це вже прорив. Ти тільки… не покидай надій і не віддавай його нікому, а то ці хитрі лисиці не пропустять такий ласий шматочок.

“Не покидати надії, значить…”

Мейлі посміхнувся їй, м’яко відповівши:

– Гаразд. Дякую тобі, Ванессо.

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

Мейлі, поки інший ще не прийшов, вирішив прибрати в їхньому трейлері і порадувати хлопця порядком і чистотою. Він витер до блиску обідній столик, а також усі поверхні кухні і зараз прибирав безлад на столі іншого.
Збираючи папірці та розкладаючи по місцях розкидані книжки, він помітив опущену на стіл фоторамку. Вирішивши, що та впала Мейлі підняв її і здивувався.

На фото була усміхнена сім’я із чотирьох людей. Мейлі взяв рамку в руки і став уважно вивчати обличчя людей на, зважаючи на все, вже досить старому фото. Перше, що він помітив — це те, що жінка з довгим вороновим волоссям була дуже красивою, а від її посмішки так і віяло щастям. Хлопчик зі світлими шоколадними очима у неї на ручках широко посміхався, показуючи свої два маленькі зубики.

“Він не схожий на Рея, значить… Це, мабуть, його брат?” – він перевів погляд праворуч, на усміхненого чоловіка в поліцейській формі. Не встиг Мейлі як слід розглянути хлопчика у того в руках, як у трейлер зайшов Рей і, шоковано подивився на тримаючого в руках фоторамку, партнера.

Мейлі не очікував, що той так швидко повернеться після доручення Саманти і вже хотів було запропонувати йому чаю з бутербродом, але його слова так і не злетіли з губ.
Хлопець за два швидкі кроки підійшов до нього і вихопив з рук рамку. З гучним стуком він впечатав фотографію в стіл, після чого схопив його за комір і пхнув до стінки. Мейлі злякано втупився в наповнені злістю очі, коли той процідив:

– Хто дозволяв тобі торкатися моїх речей?

Мейлі проковтнув комок у горлі, і як можна спокійніше, відповів:

– Я просто прибирався і… натрапив на неї.

– І тому вирішив засунути свій ніс куди не просять й подивитися, так?

– Мені просто… стало цікаво. Я не думав, що це може вас образити… цей хлопчик на фото… це ваш брат? Де він зараз?

Рей змінився в обличчі. Він стиснув зуби і прошипів:

– Мейлі… якого біса ти пхаєш ніс в моє особисте життя!? Ти забув де твоє місце!!?

Мейлі замружився, відчуваючи, як руки дрібно затремтіли від його крику.

“Він зараз… знову почне мене душити? Ні, цього більше не повториться!”

– Досить! Пустіть! Я нічого поганого вам не вчинив! – він відштовхнув того і відійшов подалі. Не зрозуміло чому, можливо інстинктивно, Мейлі побіг відчиняти двері.

– А ну стій! Куди ти зібрався!? Я ще з тобою не закінчив! – Рей попрямував до нього.

– Ви нестерпні! Я більше не повернуся! – на емоціях випалив Мейлі і вибіг у глиб нічної вулиці.

– Мейлі! Не смій тікати! Інакше тобі ж гірше буде! – Рей побіг за ним слідом.

“Досить! Досить! Досить! Скільки можна кричати на мене і називати порожнім місцем!? Хіба я цього заслуговую!? Чому, коли я намагаюся зробити як краще, відбувається тільки найгірше!?”- він звернув до наметів і через них намагався відірватися від переслідувача.

– Мейлі! Досить тікати! Не випробовуй мого терпіння! – Рей блукав по окрузі, все більше переповнюючись злістю.

Мейлі вибіг з лабіринту різнокольорових наметів на відкриту місцевість.
Попереду нього був густий ліс.
Він розумів, що якщо зараз поверне назад, то його одразу помітить Рей, а попадатися йому в руки, як тоді, на дорозі, йому зараз не хотілося найбільше.

“Я сильно помилявся, коли сподівався, що він змінив своє ставлення до мене… більше я не збираюся вірити у всі ці ворожіння.”

Помітивши, що хлопець теж вийшов із наметів, Мейлі занервував. А коли той його ще й помітив, то, піддавшись паніці, він забіг у глиб лісу, ховаючись від нього.

– Мейлі, виходь зараз же. Тобі не страшно перебувати тут у ночі? – парубок переступав через зламані гілки і колоди, розглядаючи дерева навколо, що тягнулися до неба. – Мейлі, якщо ти зараз вийдеш, то я не завдам тобі шкоди, але якщо ти не вийдеш до мене…

Юнак заплющив очі і сперся спиною до стовбура дерева. Серце невгамовно калатало. Він притис долоні до рота, намагаючись дихати тихіше за вітер і бути непомітним як травинка на лузі. Час від часу він виглядав з-за товстого дерева і озирався навкруги. Але все, що він бачив — темряву й страхітливі старі дерева покриті мохом.

“Краще повертатися, поки зовсім не стемніло…”

Мейлі вийшов до маленької лісової стежини. Він оглядався на всі боки, але ніяк не міг пригадати, з якої ж сторони прибіг, тому просто пішов прямо. Його слух загострився. Навіть від тихих шерехів і тріску гілки під ногами все його тіло покривалося мурашками.

“Це… дорога? Але де ж цирк?..”

Він помітив перед собою темний асфальт і фургони та автомобілі, що проїжджали повз.

“Схоже, це коротка дорога до міста”- він почув тихі кроки з хрускотом снігу і різко розвернувся.

– І скільки ти ще будеш від мене тікати? – парубок засунув руки в кишені і неквапом ступав до нього. – Пішли додому. Досить нічних прогулянок.

– Я вже казав вам, що не маю наміру повертатися! – він став відступати спиною назад.

– Мейлі, я востаннє пов…

– Ні! Забирайтеся зараз же!

– У нас був договір… я зробив, як ти хотів. Що тобі ще не подобається!?

– Ваша поведінка! Наскільки ви ще впадете в моїх очах!? Чому ви стали так зі мною поводитися? Я вам просто якась річ!? Може, мені варто… піти назад, звідки я прийшов?

– Мейлі, ти важливий для мене як партнер! Ти не можеш ось так взяти і піти коли тобі заманеться!

– Я хочу бути важливим для вас не просто як партнер!

Недовгу тишу перервав байдужий смішок хлопця:

– Пха. Я був би не проти, якби ти ненавидів мене, як і інші. Тому що твоя любов мені за дарма не потрібна.

– Ось як… не потрібна, значить. З цього і потрібно було починати. – юнак зробив кілька кроків від нього. Він більше не збирався підживлювати себе якоюсь надією. – Якщо так, у мене більше не має причин бути з вами. Я йду з цирку!

– Що ти… Ну і куди ти підеш? Голодувати ночуючи на лавці? Про що ти взагалі думаєш! Тобі ж нема куди піти!

– Є! Я піду ночувати до храму!

– Ти з глузду з’їхав!? Ха… Хочеш йти – йди, але пам’ятай: шляху назад уже не буде. Ти більше не повернешся ні до мене, ні до інших.

Мейлі вкусив себе за губу, адже в голові винирнули спогади про Саманту, Ніколь, Кейсі з Домініком, Фредеріка з Томасом, та інших артистів…                       Як вони почуватимуться коли він зникне?

“Ні… Я мушу втекти!”

– Шукайте собі іншого партнера! – вигукнув тому Мейлі як раптом Рей кинувся на нього, скомкав у кулаки светр і, смикнувши на себе, просичав:

– Он як ти заспівав? Ну і добре, дивись, потім не повертайся до мене! – він з силою відштовхнув його.

Мейлі закрокував назад, у гніві дивлячись на хлопця. Раптом він помітив, як змінилося в того обличчя: Рей перестав злитися і з переляком дивився кудись йому під ноги. Наступної секунди Рей витягнув руку, щоб схопити його, але Мейлі вперто відштовхнув від себе його долоні і, зробивши ще крок спиною назад, з перемяком зрозумів, що спіткнувся об щось довге і товсте. Його нога не наступила на твердий ґрунт, а зависла в повітрі, і… стала занурюватися вниз, у порожнечу, а слідом за нею і він сам.