Частина 17: Дорослі речі

– А це для чого? – поцікавився у хлопця Мейлі.

Той із хитрою посмішкою запитав у відповідь:

– А ти як думаєш?

– Нуу… – обмацуючи вміст, тихо простяг молодший. – Мабуть, теж таблетки від горла?

– Пх-х, не вгадав. – Рей підпер підборіддя рукою, невідривно спостерігаючи за ним.

– Тоді… Це чай від застуди? Або, може, жувальна гумка…

– Так, дещо ти вгадав – це гумка.

– О! Її можна їсти?

– Не-а.

– А що з нею тоді робити?.. – він незрозуміло дивився на упаковку у руці.

– Підсунься ближче, – з усмішкою поманив його пальцем хлопець. – Зараз розповім.

Мейлі зацікавлено посунувся до того. Рей узяв його за руку з упаковкою і нахилившись до самого вуха, почав пошепки щось пояснювати.

Чим більше він слухав, тим сильніше його щоки червоніли. Нарешті, не витримавши, Мейлі штовхнув того, вигукнувши:

– Ви!.. Ви ж брешете! Це… хіба це правда!?

– Пха-хах, я не брешу, – Рей почав сміятися в долоню. – Хочеш, відкрию? Перевіриш на собі.

– Нічого не треба відкривати! – зніяковіло випалив Мейлі. – Вірю! Я вірю вам!

– Тобі мама не казала, для чого призначені презервативи? – із глузуванням спитав парубок.

– Я… я знав про них! – стискаючи кулачки, вигукнув він.

– Он як? Значить, і що таке секс ти теж знаєш, га? – з насмішкою почав розпитувати того, Рей.

Мейлі, згораючи від сорому, прикрив обличчя своїми руснявими локонами і викрикнув:

– Знаю я!

– Тоді розкажи мені, що означає секс?

– Я… я не знаю, як це пояснити!

– Не знаєш як це пояснити? Аха-ха-х! Гаразд, якщо не знаєш як пояснити, то… покажи.

– Що?.. – Мейлі відкрив долоню якою прикривав обличчя і розгублено по глянув на нього, питаючи:

– Як… мені це показати?

– Як хочеш, – посміхнувшись, розвів руками Рей. – У будь-який зручний для тебе спосіб.

Сильно соромлячись, Мейлі розкрив долоні і почав повільно і незрозуміло пояснювати щось жестами рук.

Дивлячись на всю цю клоунаду, Рей голосно засміявся:

– Що це ти показуєш? Аха-хах! Сміх та й годі! Я ще ніколи так не сміявся! Пх-ха-ха-хах! Ну ти прямісінько, майстер!

Остаточно зніяковівши, Мейлі став штовхати того в плече і з обідою вигукувати:

– Не вмію я показувати такі речі руками!

– Тоді дозволь я допоможу тобі показати це по іншому. – Рей з лукавою посмішкою вхопив його за обидві руки і опустившись спиною на ліжко, ліг, потягнувши партнера на себе.

Мейлі, затамувавши подих, спантеличено дивився на хлопця під собою.

– Можеш показати “це” на мені. Я не проти.

– Що!? – Мейлі спробував відсторонитися, спершись на руки.

Серце як навіжене закалатало у грудях, а обличчя все розчервонілося. Він витріщився на губи Рея. Його думки в цю мить гуділи протиріччями:

“У тебе з’явився шанс! Зроби це! Поцілуй його! Ні! Не треба! Раптом, він не правильно тебе зрозуміє і відштовхне? Тоді дружбі кінець!”

Поки він внутрішньо боровся зі своїми бажаннями, молодик під ним раптом, вимовив:

– Правильніше було б вчити “цьому” якесь дівчисько, а не тебе. Хммм, але мені дуже цікаво, як ти доведеш, що знаєш значення цього слова.

Його слова пролунали для Мейлі наче грім серед чистого неба.

“Так… йому краще було б вчити цьому дівчину… Він правий, не я зараз повинен бути з ним, до чого тоді це все? Він просто хоче посміятися з мене, адже так?” – роздумуючи над цим, він відвів від нього погляд і з гіркотою в голосі сказав:

– Я збрехав, не знаю я значення цього слова… Мені нема чого вам продемонструвати, вибачте.

Він не дівчина. Хто знає, якби він народився жіночої статі, можливо тоді він мав би набагато більше шансів за воювати його серце, як Беатріс… Мейлі й самому хотілося б зрозуміти себе. Чому він несподівано полюбив хлопця? Думки про це часто кружляли у нього в голові не даючи спати по ночам, але він відганяв їх, адже мама вчила: не важливо, багата людина чи бідна, здорова вона чи каліка, важливо лише те, – що ви відчуваєте один до одного. Не зрозуміло чому, але серце кликало його до цього хлопця ще з першої зустрічі. І раз він закохався в нього з першого погляду то і любов його помре лише з останнім поглядом та вдохом.

Рей трохи здивовано підняв брову.

– Не знаєш? Хах, я так і думав, вирішив пограти у дорослого, га? – він відсторонився і сів на ліжку.

Мейлі мовчки відсів у бік і став складати тюбики та коробочки назад в аптечку, зі словами:

– Я віднесу її завтра містеру Бреккему і попрошу іншу.

Хлопець з байдужістю відмахнувся рукою і, підвівшись, підійшов до кухонної поверхні, до різати овочі на вечерю.

Дивлячись йому в спину, Мейлі крутив на язику питання про те, чи не потрібна йому допомога, але через образу слова не лізли з горла, а стислі губи не хотіли розкриватися. Він опустив обличчя у свої долоні і пальцями почав куйовдити своє волосся на маківці, подумки запитуючи себе:

“Чому серцю зараз так неспокійно?..”

Усю ніч він не зміг заплющити очей, повертаючись і кусаючи губи, та постійно роздумував то над пророцтвом від Домініка, то над словами, сказаними Реєм, прокручуючи у своїй голові сотні питань, які не давали йому спокою ні на секунди:

“Чи означає це, що йому зі мною не комфортно? Можливо, він думає про нову дівчину? Як і говорив Домінік, ще й не підозрює про те, що я до нього відчуваю… Що мені робити… Чи варто зізнатися зараз? Чи тільки все цим зіпсую? Я не хочу втратити його довіру до себе”.

Під ранок Мейлі, все ж таки, зміг якось заснути. Але о сьомій ранку його почали тормошити за плече. Розплющивши очі, Мейлі подивився на парубка перед собою. Той з усмішкою промовив:

– Прокидайся, спляча красуня. Пора йти снідати.

– Самі йдіть. – він укутався з головою в ковдру, як черв’ячок, і відвернувся від того.

– Я не хочу туди один іти, – невдоволено пронив Рей, штовхнувши його в спину. – Вставай, пішли зі мною.

Мейлі, ігноруючи його, насуплено сховав обличчя в ковдру.

– Ага, значить, так? – Рей, як великий не любитель чекати, почав піднімати неслухняного малого самостійно. – він ухопився його за талію і піднявши молодшого разом із ковдрою, закинув собі на плече головою вниз, – як мішок із картоплею.

Мейлі явно не очікував, що його силою змусять підвестися з ліжка. Від подібного він тут же прокинувся і у гніві став крутити головою і махати ногами:

– Пустіть! Пустіть мене назад, зараз же! – йому вдалося звільнити з ковдри руку якою він почав розмахувати, а також пхатися і крутитися, намагаючись вислизнути з міцної хватки Рея.

– Зараз відпущу, але вже в купу снігу, – Рей, як ні в чому не бувало, поніс його до виходу, тримаючи руками за укутані босі ноги. – Від нього ти швидко прокинешся.

– Я вже прокинувся! Чуєте? Не треба, будь ласка! НЕ КИДАЙТЕ! – вигукував Мейлі, з переляком чіпляючись пальцями за низ його толстовки.

Смикнувши на себе ручку дверей, Рей зробив крок за межі трейлера, на сходинки. Морозне повітря відразу пробрало шкіру обох до дрібного тремтіння. Парубок підняв та скинув того з плеча, опускаючи на ноги, але інший вчепився за нього руками і ногами, – як переляканий кіт за дерево.

– Опусти руки.

– Не відпущу!

Рей спробував його відчепити від себе, але той тільки більше притиснувся до нього, обвиваючи навколо його шиї руки і примовляючи:

– Не пущу! Не пущу! Нізащо не пущу!

– Досить! Ти мене зараз задушиш! – Рей, тримаючи його за лікті, спробував розтиснути зімкнуті на своїй шиї руки. Здавалося ще трохи, і той стисне йому горло, як великий удав.

– Якщо ви мене зараз кинете, я більше ніколи з вами не за говорю! – притискаючись до нього, пригрозив Мейлі.

– Пх-х, – видихнув Рей, закотивши очі, – Гаразд. – він розвернувся і поніс малого, що повис на ньому, назад у середину трейлера. – Рей опустив його на ліжко, але Мейлі вскочив з нього на ноги і відкинувши вже холодну ковдру в бік, похмуро витріщився на хлопця, свердлячи того сердитим поглядом.

Той з усмішкою дивився йому у вічі:

– Ти образився? Я ж пожартував про те, що викину тебе в купу снігу, я лише хотів…

– Ви хочете завести собі дівчину? – перебив його несподіваним питанням Мейлі.

Рей здивовано закліпав очима:

– Що? дівчину?

– Так чи ні? – стиснувши кулаки, вперто видав той.

Замість відповіді Рей, схиливши голову на бік, коротко запитав:

– А ти?

– Я не хочу.

– Чому?

– Тому що…

– Чому – “тому що?”

– Просто не хочу.

– Скажи чому.

– Не хочу.

– Та скажи вже причину!!

– Бо вони мені не подобаються! – роздратовано випалив Мейлі. Але негайно прикрив рота рукою і ображено відвернувся від того.

“Потрібно було тримати язик за зубами! Навіщо я йому це ляпнув!?” – тривожні думки знову заповнили його голову.

Рей незрозуміло дивився тому в спину.

– Тобто? Тобі не подобаються наші дівчата чи що?

Мейлі, кусаючи свою нижню губу, вирішив підтвердити його слова:

– У вашому цирку красиві дівчата, але мені не подобається ніхто з них.

– Як і мені. – усміхнувшись куточками губ, відповів інший.

Обернувшись до нього, Мейлі перепитав:

– І вам також?..

– Ага , – Рей попрямував за його курточкою до шафи. – Вони всі мене дратують, кожна по різному.

Мейлі, спостерігаючи за ним, полегшено видихнув.

“Отже, у нього поки що нікого немає на прикметі”- поки він думав над цим, Рей вже приніс йому куртку. Швидко взувшись і накинувши на себе теплий в’язаний светр, знову усміхнений Мейлі на знак примирення взяв із рук Рея свою куртку. Разом вони по прямували до їдальні.

Дорогою їм на зустріч підбігли якісь молоді дівчата… Точніше було б сказати, не до них обох, а саме до Рея. Артистки привіталися з тим і, ніби-то і не помічаючи присутності Мейлі, стали відкрито вести з ним бесіду про все і поспіль. Одна з них говорила з парубком про погоду, і турбувалася, чи не холодно йому, на що той заспокоював її, що йому нормально, хоч Мейлі й підозрював, що Рею і справді холодно. Той не міг не спитати у спутниці те саме, на знак взаємності та ввічливості. Інші ж артистки, підловивши розмову, почали впрошувати Рея зайти до них на чай, на що той стримано відмовився.
Вони ще довго балакали, і з їхнього обличчя ні на мить не зникали посмішки.
Одна з дівчат навіть примудрилася простягнути руки мало не в обличчя парубкові, показуючи свій новий манікюр.
На при великий подив, Рей не став їй звітувати або ж злитися з цього приводу, а з цікавістю взяв її долоні у свої та з усмішкою розглядаючи чорно-фіолетові нігтики, ділився думкою про манікюр. В основному, йому все подобалося, особливо їхня довжина, хоч він і пожартував, що з такими жонглювати буде не так то просто. Поки ті сміялися, Мейлі подумки засумнівався у недавніх словах напарника…

“Говорив же, що вони його бісять, то чому зараз поводиться, як їхній найкращий друг?” – хмурився він.

Коли розмови стали походити на обійми і невинні, здавалося б, доторки щік юного Крайтона, Мейлі, не втримавшись, натягнув посмішку і вліз між дівчатами та Реєм, вигукнувши:

– Привіт! Ми з вами ще не знайомі. Я – Мейлі. Пам’ятаєте мене?

Дівчата по дивилися на нього і тоді один на одного.

– А! Ага! – випалила дівчина з манікюром. – Я була на першому знайомстві з новим учасником, але так і не змогла підійти до тебе… Стільки циркових хотіли по говорити з тобою! На той момент було таке відчуття, що до нас приїхала справжня супер зірка!

Її подруги засміялися з цього:

– Ну а як інакше, він ж перший партнер нашого пана! Не дивно, що багато кому стало цікаво побачити Мейлі!

– Ви хоч би побачили його! А я зі своїм зростом навіть цього не змогла зробити! Аха-х! Я й до сих пір думала, що він дівчинка! – удосталь посміявлись, вона, нарешті, представилася, простягаючи руку:

– Мене Люсі звуть.

Мейлі хотів узяти її, як від наступних її слів, від смикнув долоню:

– Я одна з подружок Рея.

Мейлі глянув на хлопця, але той лише підтвердив її слова кивком.

“І чому мені вірити… Адже ти казав, що тобі ніхто не подобається, а тепер мило спілкуєшся з ними. Зі мною ти ніколи так себе не поводиш”.

Одна дівчина зі всіх інших чомусь не спускала з молодшого уважних очей, доки не спитала:

– Рей, а чому він скрізь за вами ходить?

Мейлі вловив на собі його насмішливі очі. Губи парубка розпливлися у вигині саркастичної посмішки, коли він промовив дівчатам:

– Хто знає? Може, він узяв цю привичку від вуличних собак, що бігають за ким попало?

Артистки зареготали в долоні, киваючи один до одної й потішаючись.

Мейлі ж опустив очі, щоб не обпалювати ними від образи іншого, і відвернувся, йдучи.

– О, тільки подивіться, ви його образили. Покличте, щоб він повернувся, вас він слухається!

Рей хмикнув і попрямував за партнером.

– Мейлі, стривай, я не хотів образити. Ми лише жартуємо. Пішли. Треба сходити по сніданок.

Юнак мовчазним поглядом глянув на простягнуту Реєм руку, а тоді, в очі. Очі, що все ще сміялися з нього. Зухвалі. Недбалі. Холодні. Але такі прекрасні.

“Цікаво, скільки ще я буду чіплятися за тебе? Чи не набридне мені бути лише твоєю непомітною тінню? І все ж… За ким ще мені йти якщо не за тобою? Як би… Мені сказали відмовитися від усього і всіх в замін на тебе я би так і зробив?.. – він усміхнувся кутиком губ. – “А ти? Ти б не проміняв на мене і пенні, чи не так”? І нехай”. – він вклав свою долоню в його. – “Поки ти простягаєш мені руку я хапатимуся за неї”. – він не дивився на інших, але чув як ті тихо посміювалися з того, як Рей тягне його за собою. Мейлі впевнено йшов за хлопцем, з байдужістю до всього іншого: – “Все це триватиме доти, доки ти знову не простягнеш до мене руку, але тоді я вже не захочу на тебе навіть дивитися”.

Врешті вони пішли. Мейлі мучили власні думки, і зрештою, він не стримався, і кинув:

– Ви мені збрехали.

– З чого такі висновки?

– Ви казали, що вам не подобаються дівчата.

– Ах-х, я ж не буквально це мав на увазі.

– Тоді хто вони для вас?

– Подруги. З ними буває цікаво попліткувати.

– Дивно… Ви дружите з дівчатами, але я жодного разу не бачив вас із якимось хлопцем.

Рей мовчав якийсь час, дивлячись собі під ноги, доки не зізнався:

– Мені зручніше спілкуватися з дівчатами, аніж зі своїми однолітками.

“Так йому… не приємно перебувати з хлопцями?.. Але чому? Вся справа в них чи у ньому?” – Мейлі підняв очі, і, не стежачи за дорогою просто дивився на нього. Він відчував, що той, чомусь, не любить себе і цурається інших. Йому дуже хотілося б сказати, наскільки він цінний для нього…

“Ти прекрасний як найдосконаліша картина в музеї, але не доступний для мене. Навколо тебе завжди повно народу, що так само милувалися б тобою вдень і вночі, і я знаю, що у них більше можливості отримати тебе в свої руки, але ніхто окрім мене не бачить у тобі справжньої краси. Мені залишається тільки здалеку милуватися тобою, переповнюючись бажанням і заздрістю. Як же мені за получити тебе? Напевно, для початку потрібно накопичити грошей… Або спробувати дотягнутися до тебе і вкрасти від очей інших?”

Коли вони зайшли в намет їдальні то Мейлі відразу помітив у середині сидячу за вільним столиком – Ніколь. А тоді і Саманту, що стояла у черзі. Він помахав рукою першій дівчині і підбіг привітати другу:

– Доброго ранку, міс Крайтон!

– Просто Саманта… – усміхнулася йому та. – Добрий. Як твої опіки?

– Звідки ви про них дізналися?

– Мені давно доповів один не приємний тип про твій нещасний випадок з чаєм.

– Кого це ти гидким назвала, чорномаза мавпа? – до них приєднався Рей, що невдоволено скривився.

– Тебе, домашня ти пліснява, – з презирством посміхнулася йому Саманта і зробила крок в черзі. – Чому не прийшов на тренування?

– Вот причепа…Ти бачила погоду!? – сердито спитав її хлопець. – Яке, до біса, тренування?

– Учора сніг розчистили і купа бажаючих прийшли репетирувати, навіть без своїх партнерів. – стоячи до них спиною промовила дівчина.

– Хмф, мене це не стосується. – байдуже пирхнув Рей.

– Усіх це стосується. Ти був здоровим і неушкодженим, але не прийшов на репетицію, на жаль це зарахується як прогул, – схрестивши руки, попередила вона. – Про це дізнається і тато.

– Мене не кликали…

– Я тобі написала та надіслала повідомлення, але ти його не прочитав.

– Мені ніколи було.

– Тобі завжди ніколи.

– Доброго ранку! – жінка у великому віконці привітно посміхнулася і піднесла тацю зі сніданком Саманті.

– Дякую, – кивнувши їй, дівчина пішла шукати столик.

– Мейлі, радість наша! – посміхнулася йому Вероніка. – Як здоров’я?

– Доброго ранку! Вже нічого не болить, все чудово.

– Я дуже рада це чути. Тримай, – вона простягла йому порцію. – Сьогодні в меню: млинці з кленовим сиропом та чаєм. Пальчики оближеш! Їж на здоров’я.

– Велике спасибі! – взявши свій піднос, він, наостанок, обдарував її вдячною посмішкою і пішов до зали.

Місіс Озборн з усмішкою провела його поглядом і почала накладати наступну порцію.

– Хто наступний у нас? – побачивши як завжди похмурого хлопця, її ласкава посмішка зійшла з обличчя. З невдоволенням поглядаючи на нього, вона передала його тацю зі сніданком. – Смачного.

Рей не відповів. Взявши в руки сніданок він попрямував до інших.

Дивлячись тому в спину, місіс Озборн тихо зітхнула:

– Господи… і коли він навчитися говорити “дякую” чи “вибачте?..”

Мейлі підійшов до столика Ніколь, але, як виявилося, крім неї за ним сиділа ще й Саманта. Ніколь, звісно ж, як і минулого разу, не стала терпіти подібне нахабство з боку дівчини і вчинила новий скандал:

– Я не хочу перебувати за одним столом з тобою, зрозуміла? Тому прошу по-доброму, відсядь.

– Мені начхати чого ти там хочеш. Я сидітиму тут, адже більше вільного місця немає.

– Так забирайся до себе! І до своїх мерзенних повзучих гадів!

– Як ти назвала моїх змій!? – Саманта вскочила зі стільчика, слідом за нею піднялася і Ніколь. Вони почали пропалювати один одного поглядами до тих пір, поки Мейлі не підійшов до них. Поклавши свій піднос, він спитав:

– Що трапилося? Чому ви знову сваритеся?

– Вона трапилася. – дивлячись на чорняву сердитим поглядом, відповіла Ніколь. – Мейлі, скажи, нехай вимітається звідси! Я перша сюди прийшла і зайняла місце для тебе.

– Це місце раніше було моїм, перш ніж ти сюди не вмостилася! – з наростаючим гнівом у голосі прокричала Саманта.

– Ха! Ну так, звичайно, зараз ти почнеш говорити щось на кшталт: все належить мені і ти не маєш права мене виганяти і бе-бе-бе, –  висунувши язика, передражнила її голосок, Ніколь.

– Так і є! Цей столик справді мій!

– Ні, він мій! Був і є, ти вже не вперше підсідаєш за нього! Навіть коли місця навколо повно! – обурювалася Ніколь.

– Це тому що мені тут найкомфортніше їсти!

– Давайте я його на двоє розламаю, тоді кожній дістанеться. – поклавши свій сніданок на їх стіл і опустившись поруч з Мейлі на стільчик, з усмішкою запропонував Рей. – Як вам така пропозиція?

– О клас, тебе тільки не вистачало, повзучий гад, – кинувши на того сердитий погляд і сівши назад на своє місце, промовила Ніколь. – Чого приповз за мій стіл!?

– Пф, твій стіл? – хлопець, видавши смішок, нахилився, розглядаючи щось під його поверхнею, але тут же підняв голову назад. – Не-а, на ньому немає напису: “Блохата шавка”.

– Як ти!..

– Саме так, тут не написано, що це твоє місце, – сівши за стіл, підтвердила Саманта. – А отже, тут може сидіти будь-хто.

– Ніколь… Не гарячкуй, добре? – дружньо посміхнувшись їй, попросив Мейлі, помітивши як та від злості скрипнула зубами. – Думаю, Саманта має рацію, тут може кожен сидіти. Не потрібно привласнювати все тільки собі.

– І ти туди ж! – ображено крикнула вона. – Вони тобі вже голову закрутили своїми забаганками!

– Ніколь, це не так, давай заспокоїмося і…

– Від твого смороду не тільки голова закрутиться, – з усмішкою промовив Рей. Заклавши свою руку іншому за спину, він притулив того боком до себе. – Мейлі, не надумай коли-небудь сідати поряд з цією вискочкою, від неї несе псинами і жалістю.

– Пхп-ха-ха, – пролунав приглушений сміх з лівого боку від них. Саманта, прикривши долонею рота, потішно сміялася в неї, затім, підняла свою праву руку, що була ближче до Рея.

Той самовдоволено дав їй п’ять, тоді вони вже у двох залилися гучним сміхом.

Мейлі насупився і почав відпихати руку хлопця, намагаючись відсторонитися від нього.

Ніколь через їхній регіт сильно розлютилася. Її губи почали помітно тремтіти, а кулаки були стиснуті настільки, що здавалося, її довгі нігті ось-ось проколять шкіру долонь.

– Як же я… Вас ненавиджу!!! – вона з люттю вхопилася за свою чашку і одним ривком виплеснула її вміст в обличчя усміхненого хлопця.

Але замість Рея чай потрапив на Мейлі, який встиг зреагувати та зірватися з місця, заступивши того собою.

Ніколь остовпіла, шоковано дивлячись на юнака перед собою. Та й не тільки вона, –  Саманта теж здивовано розширила очі, дивлячись на облитого. Рей, якого той загородив собою, дивився тому в спину, з заціпенінням і наростаючим гнівом. Вже за мить він вскочив з місця і схопивши його за плечі, розвернув до себе, вигукнувши в обличчя:

– Навіщо ти вліз!? Тебе хтось просив це робити!!?

Протерши тильною стороною долоні своє липке від солодкого чаю обличчя, він крикнув на того у відповідь:

– Мене й не треба просити! Я сам вирішив заступитися!

– Якого дідька ти заступаєшся!!?Вирішив пограти в супергероя переді мною!?- не відступаючи, кричав йому хлопець.

– Я не дозволю нікому вас ображати! – якомога голосніше, щоб перекричати того, випалив Мейлі, вперто дивлячись в його очі.

Той шоковано завмер на місці.

Навколо їхнього столу вже зібрався натовп людей, яким вони щойно завадили спокійно їсти. Всі особи були здивовані, ніби щойно почули освідчення в коханні.

Мейлі, намагаючись не зважати на інших, все ще невідривно дивився в очі Рея перед собою.

– Я… не дозволю комусь погано з вами поводитися, – повторив уже тихіше він. – Але й вам не раджу більше насміхатися над Ніколь!

Розгублена дівчина вловила на собі його погляд і тихо промовила:

– Мейлі…

– Що знову!? – до них вийшла розгнівана місіс Озборн. Спрямувавши на парубка свій палець, вона сердито вигукнула:

– Що ти, поганець, знову накоїв!?

– Він не винен! – поспішив встати перед ним, Мейлі.

– Винен! – крикнула Ніколь. – Він навмисне розлютив мене і знущався з мене! Мейлі, прошу тебе, не заступайся за цього недомірка!

– З мене досить! – гнівно тупнула ногою кухарка. – Я зараз же йду до твого дядечка, містере! Що прощай, що не прощай тебе, ти все одно не міняєшся!

– Це не так!

Усі затихли, дивлячись на сердитого хлопчину, що не відступно захищав Рея.

– Що ти маєш на увазі? – повернувшись до нього, спитала жінка.

– Я маю на увазі, що… Те, що ви сказали про те, що він не змінюється — не правда, – заперечив Мейлі. – Можливо, він ще не виправився, та це не означає, що Рей цього не зробить! Чому ви звалюєте все на нього? Хоч за вашими словами він і мерзотник, але мені, наприклад, так зовсім не здається! Ви просто не намагаєтесь його зрозуміти!

Після цих слів у повітрі маленької їдальні нависла важка тиша. Були чутні лише тихі перешіптування жінок і чоловіків, що здивовано поглядали на нього.

– Пх-х, Мейлі, прошу тебе, це вже виглядає зовсім смішно. – Саманта перервала мовчанку інших і підійшла до нього, схопила, і відвела за руку у бік. – В тебе немає причин його захищати. Нехай вони у двох отримають своє заслужене покарання.

– Якщо так хочете їх покарати, то це має зробити потерпілий! – відчепивши від себе її руку, сердито промовив Мейлі.

Всі, перезираючись, почали кивати і сама Вероніка, здається, була тільки за:

– Що ж, це правильно, хай попросять у тебе вибачення.

– Не треба переді мною вибачатися, – заперечивши, похитав він головою. – Нехай усі троє вибачаться один перед одним за всі образи, що завдали зараз і раніше.

Саманта з іншими приголомшено глянули на нього.

– Що!? Мені немає за що просити у цієї змії вибачення! – першою обурилася Ніколь.

– Мені тим більше! Я їй нічого поганого не зробила! – підключилася Саманта.

– Ти кілька днів тому чуть не вдарила мене! – нагадала їй та.

– Це тому, що ти мене тоді спровокувала!

Поки дівчата сперечалися одна з одною, Рей, зі схрещеними на грудях руками, дивився в підлогу, вже кілька хвилин роздумуючи над чимось. Весь його вигляд показував невдоволення ідеєю Мейлі.

– Я вибачатися ні перед ким не буду. Робіть, що хочете. – з цими словами він попрямував геть, змусивши двох дівчат відволіктися на секунду і гнівно зиркнути йому у слід.

– Стривайте! Вам також потрібно вибачитися! – Мейлі поспішив за ним і, схопивши за руку, зупинив біля самого виходу з намету.

– Ми йдемо додому, – зупинившись, сердито видав йому Рей. – Я не збираюся залишатися і на далі з цими крикливими гієнами!

– Прошу вас… – з благанням вимовив Мейлі, сильніше стиснувши його долоню у своїй. – Якщо ви сьогодні вибачитеся, вам одразу полегшає. Упевнений, багато хто тут цього чекає.

– Досить, Мейлі! – вихопивши свою руку від нього, в гніві випалив хлопець. – Я не збираюся за твоїм бажанням вибачатися тут перед кожним! Може, мені ще на коліна перед ними встати і черевики їм об лизати!!? Впевнений, ти також чекаєш мого каяття за той випадок коли я прогнав тебе! Та можеш і не чекати. Мені немає за що вибачатися.

Йому було важко в один момент позбутися образи, що накопичилася за довгі роки, та злості на інших. Його почуття гордості було надто велике, щоб просто підійти і сказати комусь, хто тебе не поважає, таке, начебто, просте слово: “Пробач”.

Немов прочитавши все це в його очах, Мейлі рішуче обійняв Рея за талію і притулився обличчям до його грудей.

Від подібного Рей спантеличено закам’янів. Опустивши на прилиплого до нього як лазневий лист юнака погляд, він все ще сердито сказав:

– Зараз же відпусти мене.

– Не пущу! Поки не підете і не вибачтеся за свої слова у Ніколь! – міцніше обіймаючи, сказав Мейлі. – Хоча б у Ніколь та Саманти попросіть вибачення! Переді мною не треба… Все нормально.

Рей, сердячись ще більше, став вириватися, але інший лише сильніше обхопив його руками.

– Пусти! Задушиш!

– Задушу, та не відпущу!

Рей важко видихнув, сказавши:

– Який упертий осел…

– За те, милий! – додав Мейлі, все ще не відлипаючи від нього.

Той засміявся й скуйовдив русе волосся.

Мейлі задоволено усміхнувся, притискаючись щокою до його тіла і насолоджуючись його сміхом.

– Що тут відбувається? – пролунали голоси дівчат, які підійшли до них.