Частина 1.

                Це був важкий для тебе день. З самого ранку все йшло на шкереберть! То будильник не задзвенів, через що ти прокинулася запізно, не встигла поїсти тому їхала голодна так щей улюблену тарілку розбила, переплутала теплі панчохи з міцними(та не менш теплими) колготами, які хотіла вдягти! Так ті панчохи щей різні виявилися…. А це пів біди. Автобус що їхав до потрібного університету запзнювався, хоча ти на 110% була впевнена, що прийшла вчасно, буквально декілька хвилин, але приїхав лише через 15. На першу пару запізнилася, в калюжу вступила та промочила ноги, а запасних шкарпеток з собою не було, як і в шафці в універі. Через що пані дуже змерзла в ноги, і в кращому випадку завтра може початися лишень нежить, у гіршому….прийдеться сидіти вдома цілий тиждень, якщо не два.

Але ти змогла. Досиділа таки тих п’ять пар, та стомлена і розлючина пішла на автобусну зупинку. Ти вже думала що все, невдачі на сьогодні закінчилися, але ні! Якийсь дурний водій зненацька, та на величезній швидкості проїхав повз зупинки на якій ти стояла, та так швидко проїхався по калюжам, що обілляв тебе брудною водою!

Але ось, ти нарешті вдома, в теплих шкарпетках, штанях та в’язаній кофтині, що подарувала тобі подруга декілька місяців назад. В твоїх руках була велика чашка з гарячим ароматним чаєм, а неподалік на маленьклму столику вазочка з печивом. Як не подивись, а вечір здається прекрасним. Ти, вся в теплі та обігріта, п’єш чай зі смаколиками, дивишся новий серіал на своєму ноутбуці як тут….вимикають світло. Усього декілька хвилин ти сидиш закам’янілою, поки в голові не проноситься спогад про оголошення на дверях під’їзду вашого будинку де чорним по білому було написано: «У П’ЯТНИЮ ВВЕЧЕРІ БУДЕ ПЛАНОВЕ ВІДКЛЮЧЕННЯ СВІТЛА! ПРОСИМО НЕ ПАНІКУВАТИ, ПРОВОДЯТЬСЯ ТЕХНІЧНІ РОБОТИ! ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!». І там абсолютно точно не було написано про те, коли ці технічні роботи завершяться.

І…сьогодні ж п’ятниця, так? А це означає, що сьогодні до тебе має прийти твоя подруга. І, якщо твій годинник тебе не обманює, то це має статися з хвилини на…

– (….)! Чому ти мене не попередила, що в тебе не буде світла? – голос подруги хоч і було очікувано почути, але не настільки, тому ти підстрибнула на своєму дивані, а чай розіллявся, обпікаючи пальці та зону декольте. Ти невдоволено зашипіла.

– Вибач Ейпріл! Я сама щойно про це згадала! – говорила ти, поспіхом знімаючи з себе улюблену кофтину, та залишаючись в спортивному топі. Не гола ж.

– Он воно що. Дам сто баксів, що і про наші посиденьки ти також забула! – імітованим ображеним голосом промовила мулатка, заходячи у кімнату з увімкненим ліхтариком на телефоні. – Чи ти чекала ще когось? – вона порухала бровами, дивлячись на ваш прикид.

– Я просто розілляла чай.

– Так-так, звісно. – вони похитала головую – то чим будемо займатися?

– Можу запропонувати лише не сильно корисні смаколики з найближчого магазину, та скачаний на мій ноутбук серіал. Є ще павербанк. – назвала ти подрузі список, заходячи у кімнату щоб перевдягтися, також підсвічуючи собі шлях ліхтариком.

– Я не проти! Можемо ще замовити піцу або суші!

– Давай суші! Піца була минулого разу. – одразу відгукнулась ти, надягаючи в’язану туніку.

– Окей!

Коли ти вже перевдяглася, а після дістала з пакету всі запропоновані їстівні штуки, які закинула у кімнату а не як усі нормальні люди розкладають на кухні, Ейпріл вдоволено посміхалася, легко пританцьовуючи. Це могло означати лише одне: суші були замовлені і скоро прибудуть.

Вечір за розмовами з подругою пройшов максимально легко, смачно та темно. Ви вже готувалися до сну, так як було досить пізно, а за цілий день ви обидві були втомлені. Диван для мулатки вже був готовий, постелена чиста постіль з зеленими кониками та м’якої подушки з тонкою ковдрою.

Неочікувано почався землетрус, всі вазони попадали зі своїх місць, загуркотіли тарілки та стакани в раковині а серце відбивало чечітку в грудях.

– Ейпріл?! – схвильовано крикнула ти, на дрижачих ногах забігаючи у вітальню, збираючи своїм тілом нові синці.

– Я тут (…..)! Головне не панікувати, головне не… АААААА, ДОННІ ШВИДШЕ! – як тільки ви зайшли то побачили як подруга, схвильована та нажахана, кричала якомусь «Донні» поквапитись. Можливо, це був той загадковий друг про якого вона тобі не хоче розповідати.

– Прошу тебе Ейпріл, дай нам усього лише декілька хвиати писати – панічно кричав голос по ту сторону дзвінка.

Після цього роздратованого крику настала хвилююча тиша, Ваше серце ухало в грудях, а кров, немов голосний дзвін, відбивала у скронях. Хвилин десять Ви та Ейпріл сиділи тихо, їли в напрузі роли та слухали шебуршіння, якийсь стукіт, лязгіт та якісь незрозумілі прокляття, які ніби проциділи через зуби.

І ось, усе стихло. А ще через хвилинку і світло увімкнули.

– То…ти розповіси мені, нарешті, що це за друг та чому він причетний до цього землетрусу?! – зірвавшись на істеричний крик на останніх словах, Ти різко підскочила та широкими, нервовими кроками пішла до вікна, щоб відкрити вікно та подихати свіжим вечірнім повітрям.

– Ні-ні-ні! (…) почекай! – мулатка бува зірвалася за тобою, але не встигла і за плече тебе торкнути, як ти голосно закрила та відскочила назад. Заплуталась у своїх ногах, та ногах подруги, та перечепившись за неї ж, ви обидві впали назад . Але твоя персона на цьому не зупинилася, і ти, злізши з дівчини, поповзла спиною до стіни. А тим часом, щось темне, велике та живе, з дивною округлою та горбатою спиною залізло до твого вікна, виходячи на світло жовтуватої лампи.

– …. – Хай при світлі вони і виглядають менш страшними, але все одно досить…неординарно. Чомусь, уява малювала його(це ж хлопець?) ну дуже страшним чудовиськом, який може з’їсти тебе.

– …Я гадав, ти вже все розповіла їй, Ейпріл. – промовив(тепер ти впевнена) хлопець-підліток, і його шикарна темна брова сіпнулась у верх, роблячи обличчя незвичайного гостя незадоволеним. І було відчуття, ніби в нього на лобі зараз вискочать червоні яскраві літери: «А я тобі казав.»

– Хе-хе…щоооож. Гадаю…е, що вже настав час вас познайомити…кхм. – вона на мить кашлянула, прочистивши горло від схвильованого першіння. – (…), знайомся, це Донателло, той самий друг про якого я…з яким я відтягувала твоє знайомство.

– І тепер я розумію чому… Не хотіла образити. – швидко доповнила ти, повільно підіймаючись на слабкі ноги. – Приємно познайомитись, Донателло.

– Можна просто Донні. – він склав руки на грудях(чи що це?) та хитнув головою, ніби давая тобі дозвіл. Краєм ока ти помітила фіолетові пікселіні відмітини на його плечах.

– Так, звісно.

– ….

– ….

– …..

– То…як ти причетний до землетрусу? – все ж заспокоївшись, ти повільно підійшла та стала поряд з нервуючою подругою, що мняла рукава свого жовтого жакету.

– Ох…кхм. — він ніяковіло відвів погляд в сторону, а чорняві брови піднялись вверх та перестали утворювати між собою складочку невдоволення. – Це досить довга історія.

– Я нікуди не поспішаю, і радо послухаю. – рукою ти вказала на свій диван, запрошуючи нового знайомого сісти.

– А-ха-ха, чудове знайомство…

***********************************************************************************************

Наспраді, після того як опівночі зелений хлопець пішов, а ви в тиші лягли спати, жодна не зімкнула око. Ейпріл бо нервувалася та хвилювалася, як ти сприймеш новину що Донні має ще трьох братів, батька-пацюка та щей мають чарівну зброю? І купу ворогів. По всьому Нью-Йорку. Ох…схоже, вона сьогодні не засне.

А ти все ще була в шоці, і навіть не здогадувалась, що на тебе чекає ще одна величезна зустріч.

*********************************************************************************************

Декілька днів потому.

– Тож. У тебе є велика сім’я з якою ви двоє хочете мене познайомити. Так? – нерішуче спитала ти.

– Так. – просто відповів черепашка(як він потім пояснив) і мовчки продовжив йти вперед максимально повільним для нього кроком.

– І саме тому ми спустилися у каналізацію.

– Так. – посміхаючись, відповіла на цей раз подруга, втішаюче стискаючи твою руку. – Вони хороші, не хвилюйся.

– Та я не хвилююся…

– Так, звсно.

Невдовзі ваша трійця пришла до міся признаення, і ти захопливо ахнула від подиву, притиснувши до щік долоні. Їхнє лігво, дім, виглядало дуже цікао та просто неймовірно. З відкритим ротом ти прямувала за черепахою у фіолетовій бандані, постійно крутячи головою вправо та вліво, намагаючись охопити своїм поглядом усе.

– Ось ми і тут. – промовив винахідник, щось натискаючи на свому браслеті.

– Хей-хей-хей! – хтось налетів на тебе та Ейпріл та мічно стиснув, притискаючи до себе. Ти помітила світлий зеленуватий відтінок шкіри з яскравими, майже лимонного кольору, полосками та голубі елементи в рукавицях. – Дуже радий бачити тебе подруго, як ти? – він весело щурив чорняві очі, і перевів погляд на тебе, що була сконфужена таким різким(хай і теплим) прийомом. – Ох, а хто ця прекрасна леді? – його посмішка стала ширшою, і він обережно ідпустив ваші з мулаткою плечі. Хлопець у голубій повязці відійшов до Дона, трохи ніяковіло потираючи рукою потилицю.

– Це (….), і в нас знайомство. То ж, Лео, веди себе нормально. – промовив твій перший знайомий мутант, та звично склав руки на фігурному пластоні. За останні декілька днів що ти його бачила, він досить часто так робив.

– Пф. Хоч колись я вів себе не нормально, га, брате? – названий Лео фиркнув, відмахнувшись, та знову перевів на тебе погляд. – Мене звати Леонардо, але для тебе красуне просто Лео. – підморгув та вклонився в жартівливому реверансі, весь цей час дивлячись обі прямо у вічі.

– Мені теж приємно познайомитись, Лео. – твої губи ростягнулись у ніяковілій усмішці, а рука легенько взмахнула у привітному жесті, трохи рухнувши пальцями.

– От і познайомились.

Від Автора: Ну, що ж. Частина перша, сподіваюсь мене не зацькують та знайдуться поціновувачі rottmnt і в українському ком’юніті.

Дякую за прочитання!