Утвір 7

Опис: Копія оригіналу утвору також присутня на сайтах:

https://www.wattpad.com/1449811021-mundes-world-plexus-of-souls-%D1%83%D1%82%D0%B2%D1%96%D1%80-7

https://archiveofourown.org/works/55891582/chapters/143029477
(Посилання на сьомий утвір)

 

В невелику кімнату зайшла дівчина. Вона була молодою, сильною, середнього зросту. Її волосся було русявим та заплетеним у косу. Очі дівчини були блакитними, довкола них були темні впадини. Скоріше за все ці впадини з’явилися через недосип. Молода пані одягалася у легку, металеву броню, проте її руки залишалися відкритими.

– Райдене! Ріане! Я домовилася з Редом, – вигукнула Емілі.

В кімнаті було порожньо. На невеликому столику лежала записка. “Ми підемо у *Заходь тверезим*, будемо пізно, відпочивай красуне!” – було сказано в записці. Емілі міцно стиснула записку і хутко пішла геть з кімнати.

В цей час, в одному з пивних барів сидів Ред. Це місце було досить тихим і спокійним в такий час. Десь з вулиці доносилися звуки музики. Це, мабуть була гра якоїсь приїжджої групи. Реду не дуже хотілося в барі слухати музику, через що йому кортіло скоріше пересісти якомога далі. Раптово, чоловік почув голос. Жіночий голос співачки групи, який був дуже милим та приємним для вуха.

”
Той, хто боявся.
Той, хто вижив.
Той, хто один зостався.
Ти є тим, хто пережив!

Тієї ночі, ми разом були щасливі,
Тієї миті, для наших мрій був час.
Ти є горем, слова твої брехливі!
Ти є тим, хто знищив Нас…

Ти є той, хто зрадив, облишив мрії захищать,
Той, хто залишив Нас самих… Вмирать….
”

– Це було не так… – про себе відповів Ред.

Його лице стало блідим, у нього геть зник будь-який настрій. Тільки-но він взявся за голову, як почув поруч ще один жіночий голос.

– Не до вподоби пісенька? – мовила незнайомка.

– Що?

Чоловік підняв очі і побачив дуже вродливу, блідошкіру жінку. В неї було темне, посивіле волосся. Волосся було дуже довгим і гарно заплетеним. Жінка мала сірі очі, невеликий носик та вуха. Вона була досить високого зросту, але значно нижчою за Реда або Еліс. Незнайомка була одягнута у синю, довгу, привабливу сукню. На її шиї висів дивний, вишуканий, смарагдовий кулон у вигляді тріснутого меча.

– Я так розумію, ви не очікували спілкуватися з кимось тут?

– Я? Та зовсім ні. Так, кхем, що ви до мене пристали? Я незаміжній, але і на багатого не схожий. І взагалі, це пивна смачновипийка, а не ресторан, щоб вдягати такі наряди.

– Ти кумедний, я хотіла поговорити, що до роботи найманця.

– Ще раз повторю, я не багато заробляю.

– Мене цікавить працювати разом, а не твої гроші, – незадоволено відповіла жінка.

Ред ретельно оглянув її очима і з серйозною пикою запитав:

– У якості кого?

– Найманця.

– І як я відразу не здогадався? На цій роботі треба буде багато ходити і лазити в багнюці.

– Це таке застереження?

– Ваша, неймовірна, сукня такого не витримає. Ти точно хочеш працювати зі мною?

– Так, – незадоволено видихаючи відповіла незнайомка.

– Там ще вбивства і атаки будуть.

– Ти не хочеш працювати разом?

– Ем… Хочу, але ти більше схожа на по… мічницю, ніж на воїна.

– Хочеш це перевірити?

– Та ні, ми ж не в борделі. Проте в команді окрім мене є ще три учасники. Тобі таке підходить?

– Так.

– Гаразд, пані…

– Л…

– Літа, – перебивши жінку викрикнув Ред, – Літо, я чекатиму тебе завтра о десятій у Сенші. Бери щось брудне, адже завтра рушаємо на завдання.

– Ранку чи вечора?

– О десятій ранку люба.

– Добре, – відповіла Літа і пішла геть з будівлі.

– Ох і пощастило мені ж так швидко зібрати цілу команду. Ото і пішов нахуй той Серафім. Замість нього тепер сексуальна жінка, – тихо промовляв найманець випиваючи пиво.

На вулиці стемніло. Сп’янілий чоловік почув крик неподалік від себе.

– Так як ви смієте сосатися в такому святому місці?!

Поряд, одне з одним, сиділи два чоловіки.

– Відстань від нас, ми просто відпочиваємо.

– Відпочинок? Це гріх! Ти грішиш перед іншими шановними людьми.

– Та відчепися вже ти! А не то… – промовив один з чоловіків і встав з місця.

– Ей Ріан, да забий ти на нього. Сядь, будемо далі тихо відпочивати.

Ріан – кароокий блондин з коротким волоссям, середнього росту. Він досить молодий, його тіло виглядає трохи мускулистим. Юнак одягається в звичайну сорочку та укорочені штани. На ногах у хлопця знаходилися високі чоботи. П’янчуга, який приставав до чоловіків був лисим, з витріщеними, карими очима. Він був товстим і одягав шкіряну жилетку, короткі штани та дешеві черевики.

– А ти типу його домосидка, що не даєш розібратися самому?

– Я тобі зараз пику начищу, якщо будеш приставати до Райдена.

Райден мав довге, чорне волосся, один локон з яких був білим. Його очі були яскраво зеленими, немов пір’я у папуги. На ньому була одягнути одна з демонічних речей. Щось схоже на теплу кофту з капюшоном чорного кольору. Разом з іншим одягом, чоловік одягав темні черевики та штани, також чорного кольору. Райден був невисокого зросту з короткою щетиною. Ріан в порівнянні з своїм другом був дуже привабливим.

– Що тут у вас за кіпіш біля моїх вух? – запитав розлючений Ред.

– А ти дід звідки виліз?

– Який я тобі дід? Мені тридцять всього, жиробасік.

– А, так ти не дуже той молодший від мене. Допоможи побити цих двох мужелюбців.

– Чого це я маю тобі допомагати? Ти геть до Бога напився чи тільки на шляху до цього?

– Не поняв твого жарту, ти що, також в жопу даєш?

– Мужик, послухай, у нас, у нашому Гротнирі, дуже багато різнолюбних борделів.

– І що?

– Мать родила тебе нащо?

– Що?

– За щоку я сую тобі дещо!

– Га?

– Сука, їбав я пирога.

– Ах ти придурок, вирішив зі мною бавитися? Отримуй по пиці! – вигукнув чоловік і замахнувся.

Ред моментально хлопнув руками по вухах мужика, а потім перекинув того через себе. П’янчуга відразу відключився.

– Вуау! Во-во-воу! Да ти крутий! – вигукнув Райден.

– Фух, хоч не побилися ми з ним. Я точно його так не зміг би перекинути, – додав Ріан.

– Реде, що сталося там у вас? – запитав власник бару.

– Ненависник мужелюбства об’явився. Хотів провести тут інквізицію двох молодих хлопців.

– Тьфу блін, зараз попрошу хай його заберуть… А він здоровий… Прийдеться шукати як мінімум ще чотири руки.

– Я тобі щось винен за це?

– Та нє, навпаки, зберіг тишу та клієнтів. Дякую.

– Стривай, він сказав Ред? – здивовано запитав Райден, дивлячись на свого друга.

– Ну-у-у, так, сказав… А-а-а! Ред! Точно!

– Пане Ред, а це не ви часом сьогодні мали нагоду спілкуватися з нашою подругою?

– Та яка на повію схожа? Чи вас тут троє мужики? Ви кого серед своїх за подругу рахуєте?

– Е-е, мабуть, не те й не те. Він має на увазі дівчину, Емілі.

– Ага, так це ви ті двоє, що мають буди у моїй команді?

– Так, це ми! Мене звати Райден, а це – Ріан, – сказав хлопець показуючи на свого товариша.

– Бачу, що цей хлопчина досить міцний, але що вмієш ти?

– Зараз покажу!

Хлопець дістав пензля у вигляді авторучки з загостреним кінчиком та закотив рукав на лівій руці. Він високо підняв руку з пензелем. Ріан різко вхопив того. Пиво що стояло на столі ледь не прокинулося.

– Рай, не треба, краще на вулиці або покажеш завтра.

На лівій руці хлопчини було незліченно багато малих шрамів у вигляді цяток і ліній.

– Що з твоєю рукою чоловіче?

– Це одне з наслідків моєї здібності і важкого дитинства.

– Здібності? Тоді демонструвати необов’язково. Я побачив достатньо. Радий з вами познайомитися, завтра ви познайомитеся ще з одним учасником нашої команди.

– Ще з одним? І хто ж він? – спитав Ріан.

– Це не зовсім він, це вона… Жі-інка, – промовив найманець піднявши брови.

– Жінка? А вона красуня?

– Взагалі, так. Але зараз не до цього. Я чекаю завтра вас о десятій. Вже досить пізно, тому я піду вже додому.

-До завтра, – промовив гарно одягнений хлопчина і простягнув руку.

Ред потягнувся до руки і різко підняв долоню вгору. Він вхопив руку Райдена, який хотів надурити чоловіка прибравши свою руку.

– Як ти дізнався? – здивовано запитав хлопець.

– Потім розповім секрет фокусу. Але знай, мене ти таким точно не надуриш.

– Бувайте пане, був радий вас тут зустріти, – сказав Ріан.

Наступив ранок. Компанія з чотирьох найманців сіла за стіл. Обмінявшись короткими фразами, вони тихо очікували п’ятого члена команди. До столу підійшла жінка. Вона була окутана білою тканиною з синіми, блідими квітами. На ній була одягнута велика, товста накидка, яка повністю зачиняла лице та тіло жінки.

– Добрий ранок, вже обрали завдання? – впевнено, з серйозною пикою, запитала вона.

– О, Літо. Це ти. Познайомтеся, п’ятий член нашої групи. Неймовірна красуня – Літа.

– Дякую, дуже рада знайомству.

– Моє ім’я Емілі. Поруч зі мною Ріан та Райден. Якщо ти не проти, то я хотіла б вже вирушати, тільки-но ми оберемо завдання.

– Хто лідер групи? Ред?

– Так, це я – лідер групи.

– Яке наше формування? Хто якими навичками володіє?

– Кхм. Більш детально питай у товаришів, але коротко, то магнетизм, чаклун і чаклун. Першою буде Емілі. Я другий. Хлопці позаду. А якщо до тебе, яка твоя здібність? – з незадоволеною пикою запитав лідер.

– Моя здібність полягає у створені зброї. Завдяки магії я можу захищати своє тіло і робити сильні удари. Зокрема, я маю слабкість. Сонце погано впливає на мою шкіру і робить мене слабкою. Також я не можу створити щось без шаблону, копії необхідної речі. Немов у цю річ записана моя зброя. Цей шаблон я постійно ношу з собою.

– Вражає, це більше ніж я чув від тебе слів за увесь час… Тоді будеш позаду, прикриватимеш хлопців.

Говорячи це, Ред почав трохи пітніти, його очі почали швидко оглядати дивну дівчину. В його пам’яті відбився кулон. Прямо перед своїми очима він бачив тріснутий меч. Але не міг згадати що він означає.

– Я оберу завдання. Ред, допоможеш? – спитала Емілі.

– Так, звісно. Хлопці, поки не сосіться поки нас не буде.

– Аха, от ти жартівник, – відповів Ріан.

– Я піду з вами, також хочу навчитися обирати завдання, – сказала Літа.

Троє найманців вирушили обирати завдання. Емілі ходила туди-сюди. Вона намагалася знайти якесь унікальне завдання.

– Ось це, укріпниця Малої зірки, – промовила Літа вказуючи пальцем на завдання.

– Де? Покажи!

– Емілі, не кричи, – промовив Ред, – Хм. Вбивство шести ошемитів?  Гадаю ідеальне завдання для початку.

– Так! Це саме те що треба!

Ред підізвав решту товаришів, всі були призначені на виконання завдання і були сформовані в групу. Кожен з учасників групи мусив підтвердити свою особистість та повідомити місце проживання. Це необхідно для захисту учасників групи та для можливості зв’язатися з кожним з членів групи, якщо завдання не було виконано і не було скасовано. Швидко підготувавшись, група сіла в перенеску та рушила у бік укріпниці Малої зірки.

– Емілі, а що такого цікавого у цій укріпниці для тебе? – запитав чоловік.

– А, це… Не те щоб я дуже хотіла розповідати, але поруч з нею має мешкати людина, яку я шукаю.

– Так-так, Емілі нам розповідала про це, – додав Ріан.

– Ага, там живе злий, несамовитий вбивця жінок, який працює на демонів, – промовив Райден.

– Як його звуть? – спитала Літа.

– Може Злеслав? Злий, несамовитий, працює на демонів. Це якийсь герой казки, чи що?

– Ні! Ред, він справжній!

– Одразу кажу, що людей я не кривджу.

– А мужика вчора? – вигукнув Райден.

– Невелике виключення. Я просто був п’яний. Але ж я його не вбив і не покалічив.

– Ти пішов тоді, але щоб знав, його аж четверо виносили, – відповів другий хлопець.

– Кого виносили? – знову запитала Літа.

– Ех, тобі аби конкретно все казати?

– Ріан, може їй цікава історія? Може розкажемо, як ми пацюків смажили і продавали їх м’ясо замість курячого?

Ріан поглянув на свого друга і з серйозним виразом обличчя відповів:

– Ні, не розкажемо.

– Чому? – знову запитала жінка.

– Ви тоді галасуйте, ми як зупинимося, то розбудіть мене, – сказав лідер і улігся спати в куточку.

– Пане Ред, вам не вистачає вчорашньої, пивної енергії?

– Що це за енергія?

– Літа, це вони жартують, не бери до уваги, – сказала дівчина.

– Може по секрету скажеш мені кого ти шукаєш? Я бувала у багатьох містах і зможу допомогти у пошуках.

Емілі нахилилася до вуха жінки і тихо промовила: “Я шукаю Редвіла Цнайта”.

Шлях був довгим, проте вже настав час зупинятися. Перенеска зупинилася, з вулиці було чутно крик переносчика.

– Любі друзі! Ми вимушені зупинитися у Льодовейні! Коню стало погано, йому треба відпочити!

– Може нам тоді краще обрати іншу перенеску? – запитала Емілі.

– Цю нам виділили безкоштовно для завдання, нащо витрачати зайві гроші? – відповідав Ред протираючи свої очі після сну.

– Ага-ага, нам ще треба купувати їжу, прати одяг і багато паперу для малюнків!

– І гроші для подарунків.

– Так Ріан і гроші для подарунків!

– Літо, а що ти на це скажеш?

– Не переймайся, я дам знати своїм знайомим, що ми шукаємо вбивцю.

– Дякую тобі.

– Ану хлопці, давайте знайдемо місце для привалу. В мене є заготовлений шашлик в листі “марвунії”.

– Вау Ред, а ти добре підготувався!

– Авжеж, у мене вдома є здоровенний охолоджувач з м’ясом.

– Дівчата-а, а ви нам компанію не складете? – притулившись до Літи, запитав Ріан.

– Ми залюбки, тільки дай нам вийти з перенески, – відповіла Емілі.

Група найманців відійшла недалеко від поселення. На вулиці ще припікало сонце. Ред, Ріан і Райден швидко назбирали все необхідне для багаття і почали смажити м’ясо на гілках “ларвена”. Гілки тонкого дерева, яке нагадує кущ, його гілки дуже міцні і майже не піддаються горінню та обмороженню. Ці гілки також мають трохи блакитнувате забарвлення. Поки м’ясо смажилося, Ред задавав групі різні питання, що до їх домівок, друзів, родичів та хоббі.

– Літо, а звідки ти? Такий вишуканий одяг навряд буде у когось з дальніх регіонів.

– Я зі сходу, у мого батька є маєток, проте зараз він поїхав з королівства у Кіночі. Тому я поки що живу одна і вирішила податися в найманці.

– Вау, багата, бойова жінка, мені такі подобаються, – промовив Ріан.

– Так, дівчинка багатійка вирішила стати героєм. Раніше ти брала участь у боях?

– Звісно, я тренувалася.

– Дай вгадаю, з особистим тренером?

– Так, все вірно.

– А як же ти тренувалася з такою хворобою?

– Раніше в мене не було таких великих проблем зі шкірою як зараз.

– Тоді чому б ти не записалася до лікувальника?

– Ця хвороба не виліковна, через що я мушу постійно ховатися від сонця, – сказала Літа.

“Вона бреше”, подумав Ред та підійшов ближче до Літи.

– Дуже шкода, зможеш продемонструвати?

– Ні, я не буду цього робити.

Тільки-но жінка закінчила говорити, як лідер групи витягнув сюрикен і порізав руку дивної особи. Чоловік накинувся на жінку та стягнув з неї накидку.

– Чому ви б’єтеся?! – в паніці закричав Райден.

– Ей! Вона тобі нічого не зробила! – викрикнув Ріан.

– Ред, зупинися негайно! – озлоблено промовила Емілі.

Червона кров жінки зосталася на лезі сюрикену. Сонце ніяк не впливало, ані на поріз, ані на кров на сюрикені. Шкіра Літи почала червоніти та вкриватися прищами. “Дев’ять”, – рахував Ред у своїй голові.

Кілька секунд до цього.

– … від сонця, – сказала Літа.

– Зрозуміло, мені здавалося, що це щось не дуже серйозне.

– Чоловічку, охолонь трохи, бо біля багаття ти весь спітнів.

– Так, дякую альфа самець. Приглядаєш як за дівчатами, так і за людьми.

– Ред з тобою точно все добре? Після відповіді Літи ти аж зблід, – запитувала молода дівчина.

– Так… Звісно, просто… Я бачив видіння. Я побачив видіння, як Ріан знімає труси і там такий малий піструн, що я таких просто ще не бачив.

Емілі та Райден почали сміятися.

– Маракат твоє видіння. Давай я тобі докажу, що воно брехливе, – сказав Ріан і почав знімати штани.

– Воу-воу, стривай найманцю, не оголюй тут свій клинок, – промовив друг хлопця тримаючи того за штани.

– Це точно, краще поясни, що таке маракат? – запитала молода дівчина.

– Ти ж хіба не знаєш? Матуся казок не читала? Маракат – означає щось гівняне. Якщо бути точним…

– Говнопиріг. Страва яку подали царю Ревтрауну.

– Я бачу, що Ред в темі.

– Колись моя знайома читала цю казку. Казка Вільяма Драума. Хотіла прочитати колись своїй донці, але вирішила віддати казку мені.

– Чому ця жінка віддала тобі казку?

– Літо, це трохи особисте питання. Можливо, тому що я такий самий маракат про який йдеться в казці.

– Як на мене, то ти здаєшся досить мудрим і кумедним.

– Що ж, тоді Емілі перша отримає порцію шашлику. Налітайте, він готовий!

Минула година, група найманців відправилися назад до переносчика. Переносчик одиноко сидів біля свого коня і солодко спав. Це був невисокий, повний чоловік з великими щоками, блакитними очима та довгим волоссям, яке намагався ховати під невеликим, шкіряним капелюхом.

– АКХУМ! – гучно кашлянув Ріан.

– Е? Тривога? Атакують?! – зненацька прокинувся чоловік.

– Да, проводимо жорстку, шумову атаку. Що з конем? Ти його вилікував чи вирішив добити, щоб не мучився?

– Не кажіть так, Теренс дуже гарний кінь… І так, йому вже значно краще.

– Ми ж встигнемо за сьогодні доїхати?! – гучно запитала Емілі.

– Пані, при всій повазі, але ми досягнемо необхідної точки лише під ранок.

– Чому так довго?!

– Емілі, будь тихіше, укріплення Малої зірки, мабуть, знаходиться десь дуже далеко. Це і все! – відповів Райден.

– Але ж, хіба ми не можемо дістатися до нього скоріше?

– Ні. І не поводься перед іншими людьми як розпещена дитина. Ми найманці, нам треба показати себе надійними захисниками, а не крикливими дітьми.

– Хто ти взагалі такий, щоб вчити мене?

– Лідер групи в якій ти учасник. Я хоч і дуже молодий, але твої крики доводять мене до посивіння.

– Емілі, чому ти кричиш?

– Хехе, навіть Літі цікаво. Красуне, краще зайняти свій рот чимось кориснішим. Я ж правий Рай?

– Авжеж, сподіваюся це не був натяк на твій малий піструн? – широко посміхаючись відповідав хлопець.

– Добре, вибачте. Але, будь ласка, давайте спробуємо дістатися туди якомога швидше, – сумно промовила найманець.

Найманці сіли в перенеску і хутко поїхати дорогою до своєї цілі. На вулиці темнішало. Всі в середині перенески заснули. Минуло трохи менш ніж десять годин.

– Прокидайтеся, далі я не поїду! – вигукнув чоловік ззовні.

Ред вийшов першим, він побачив довкола себе густий ліс і тонку, ледь придатну для проїзду дорогу.

– Де це ми?

– Біля укріпниці.

– Але не в ній, знову щось з конем?

– Ні пане, поряд бродять великі демони, а попереду впали дерева.

Лідер групи оглянув здалеку, що знаходиться попереду, на дорозі.

– Мандарин мені в ротяку. Патлатий, кажеш бачив демонів? Що за демони? Як виглядають?

– Великі, з палицями. Вони десь далеченько он там блукали, – казав чоловік вказуючи ліворуч.

Найманець заглянув назад у перенеску і промовив:

– Емілі, ми приїхали. Ти ж гарно лазиш по кущах?

– Не дуже, а що я маю робити?

– Вилазь, йди першою. Я позаду. Ось ці два собутильничка за мною і панна Літа будеш хвостом. Йди за хлопцями, махай, не підіймайся.

– Це і весь наш план? – запитала дівчина.

– Я невпевнений, що саме і скільки тих саме обвалило дерева. Тому поки обмежимося тим, що маємо.

Група повільно почала рухатися шляхом, який вказав переносчик. З усіх боків чулися різноманітні звуки, проте ніхто не атакував найманців.

– Ред, а в лісі завжди такий галас? – запитав Райден.

– Не знаю, поки ти мовчав, наче було досить тихо.

– Стійте. – промовила Літа.

Жінка вказувала в бік, де виднілася невелика галявина. На цій галявині відпочивало кілька демонів.

– Хм, тільки не йдіть туди, це дуже очевидна пастка.

– Чому? – спокійно запитала красуня у накидці.

– Хто з вас і що знає про демонів?

– Вони кровожерливі! Вони їдять людей, – сказала Емілі.

– Біс би його тримав, мабуть, вони дуже сильні, – додав Ріан.

– Використовують тіло не як фарбу, а як зброю.

– А ще кожен з них має татуювання свого володаря.

– Літо, слушна думка, але ви забули головну їх слабкість. Вони горять на сонці! Чого вони відпочивають на галявині під сонцем? Вони або ідіоти, або тримають нас за ідіотів.

– І який же тоді план? Я поблизу демонів не бачу, – сказав молодий хлопець оглядаючись довкола.

– А давайте я пущу на них вовків?

– Малий, то така здібність, чи ти нас трохи переоцінюєш?

– Давай нарешті покажу!

Райден дістав пензель з загостреним наконечником і швидко увіткнув його у свою руку. З руки полилася кров, яка дивним чином тягнулася до пензля. Чоловік почав малювати на повітрі, окремі шматки крові з пензля залишалися у повітрі. Аж раптом, кров почорніла і почала набувати форми звіра. Кров на руці хлопчини затверділа, а він сам втомлено сів на землю. З його малюнку утворилися пара вовків, вони були мокрими, їх тіла немов були створені з води. Через кілька секунд двоє вовків почали висихати і набували твердо подібної форми.

– Райден, це так круто! – вигукнула Емілі.

– А це дійсно вражає. Але хіба обов’язково було робити цей акт самопротикання? – здивовано питав Ред.

– Так, обов’язково.

Вовки ходили поруч і робили щось схоже на виття, проте воно було геть безшумним. Тому, що ці намальовані звірі не мали легень і не могли використовувати повітря, щоб створювати хоч якийсь звук.

– Добре, а як ти ними керуєш? Чи аби похвастатися їх намалював?

– Точно, блять, в атаку!

Вовки хутко побігли в бік галявини. Раптом біля найманців прилетіло щось гостре і увіткнулося у землю. Позаду групи найманців почали йти демони. Неподалік від місця де щось влучило у землю почали вставати ще кілька демонів.

– Не демони, а якісь щури. Самогубця, клич вовків назад. Літо, Ріан, ваші позаду. Емілі, атакуй лівого біля нас, я забираю на себе увагу правого.

– Зрозуміла!

Емілі не носила з собою якоїсь зброї, лише броню, яка не мала латних рукавиць. Молода дівчина тихо промовила одне слово “Маєалантель”. Її руки почали вкриватися сталевими наростами. Вони здавалися дуже гарячими, що аж випромінювали невелике сяйво. Під кінець трансформації, руки Емілі були схожими на дві гігантські сталеві рукавиці. Найманець вхопила невеликий клаптик ґрунту і поклала в сумку позаду себе. Після чого швидко побігла в бік ошемита. Тим часом Ред кинув свій сюрикен прямісінько у демона праворуч. Чудовисько виставило товсту палицю перед собою, яка зупинила сюрикен. Зброя чоловіка почала тремтіти в середині палиці, але більше ніяк не рухалася. Спокійно він почав підходити ближче до свого ворога. Емілі вже була достатньо близько біля демона, щоб той зміг вдарити. Вона присіла і потвора вдарила гілякою по рукавицях дівчини. Цей удар не мав жодного ефекту, як і удар дівчини своєю сталевою рукою по ступні чудовиська. Найманець зробила пару кроків назад: на її руці засяяв один з дивних символів. Ступня демона потягнулася у бік дівчини. Емілі хутко застрибнула на живіт велетня і почала бити його по голові. Демону було дуже боляче, він почав сильно кровоточити. Тим часом Ред вже наблизився до свого демона. Геть не лякаючись чоловіка чедовисько замахнулося, щоб зробити вертикальний удар. Воїн махнув рукою, в той же момент сюрикен прокрутився і влетів прямісінько в око демона. Той не встиг навіть відпустити зброю, як зненацька найманець вдарив металевою кулею по сюрикену, який в мить знищив мізки створіння. Другий ошемит ледве скинув дівчину з себе і вже був готовий вбити її. Різко його голова потягнулася до пояса Емілі. Щоб було зручніше, дівчина розвернулася боком. Тільки-но голова ворога нахилилася на рівень сумки, найманець розтрощила потилицю звіра рукою. Сталеві рукавиці вкрилися чорною кров’ю. З іншого боку стояли Ріан та Літа. Вони разом побігли в бік демонів, одразу після наказу Реда. Хлопець зупинився і провів рукою довкола себе. З усіх боків почали прилітати камінці, які повільно кружляли довкола чаклуна. Немов потік води, камінці хутко, одне за одним полетіли в очі демонів. Ошемитів було всього троє і кожному з них камінець влучив у ціль. Демон який стояв біля жінки, почав швидко махати палицею. Літа легко ухилилася від всіх ударів чудовиська. Вона запхнула руку за спину, під накидку. Вмить її рука піднялася в бік демона, а в ній була коса, лезо якої вже знаходилося біля потилиці ворога. В ту ж мить Літа прикінчила демона. Тільки-но другий ошемит відчинив око, в нього прилетіло лезо коси. Коса була не надто довгою, а лезо було досить тонким, проте неймовірно міцним. Ця зброя мала синювату, металеву основу і срібний колір у леза. Жінка розрубала лезом коси частину голови чудовиська. Від отриманих ран воно впало і померло. Останній з страхіть почав валити дерево на дівчину. Поряд з ним сформувався меч з камінців і сильно вдарив ошемита по руці. Кілька камінців почали залазити в руку демона. В середині руки вони почали хаотично рухатися та розірвали її. Ворог почав гучно волати. Літа встромила лезо коси в піднебіння чудовиська та витягнула косу, розрізавши голову звіра вертикальним ударом. Ріан та Літа повернулися назад і почали підходити ближче до групи.

– Райдене, на галявині чисто?

– Так, демони відразу ж втекли, як побачили моїх вовченят.

Поруч з групою впав гарпун, до якого був прив’язаний чорний трос.

– Що…

– Тихо. Не рухайтеся, – перебивши товариша сказав Ред.

На лиці чоловіка виступив піт. Гарпун повільно почав дриґатися, а потім миттєво щось затягнуло його назад. Неподалік з густих дерев роздався страшенний рев.

– Ред, що це? – спитала налякана Емілі.

Із-за дерев виліз гігантський ошемит, він був повністю червоним, а в руках він тримав гігантську сокиру. Його голова була захищена важким шоломом, а руки були обвиті кольчугою.

– Це жахливо… Всі! Тікайте до перенески, хутко! – викрикнув лідер групи.

Ошемит почав бігти на найманців. В цей момент на нього настрибнули два чорних вовки та повалили демона.

– Райдене, молодець, а тепер швидко назад до дороги.

Чоловік почав бігти в слід за іншими. На мить він оглянув ситуацію позаду і побачив, що Емілі готується до бою. Чудовисько вдарило одного з вовків, перерубавши того. Проте звір і далі тримав демона, хоча і повільно почав розпадатися, як і другий намальований вовк. Ред швидко підбіг до дівчини та почав тягнути крізь гілля в густі кущі. Емілі не надто сильно опиралася, проте вона не хотіла втратили ошемита. Чоловік швидко знайшов невеликий схил під яким вдалося сховатися. Найманець міцно закрив рот дівчини рукою; з його носа почала текти кров. Люди почули ще один гучний рев від звіра, після чого почули кроки, які хутко рухалися кудись в даль, у хащі лісу.

– Що ти робиш? Ми ж втратимо його!

– Дурепо! Ми потрапили у засідку! З цим демоном є ще хтось, хто керує ним.

– Редвіл… – пошепки пробурмотіла дівчина.

– Що?

– Мені хутко потрібно туди!

– Нащо? Ти хочеш померти прямо там?

– Та звідки ти взагалі це знаєш? Можливо це мій шанс стати сильнішою та спіймати тих, хто готував на нас засідку.

– Це так не працює. Якщо нас впіймали, значить точно готувалися. Ми навіть не готові битися з одним гарпуном, до його власника нам далеко.

– Може це через те, що просто ти слабкий? Я не збираюся бути таким сциклом.

– Ні! – викрикнув чоловік.

Реда почали поглинати старі спогади, він вхопився рукою за голову і промовив:

– Колись я вже потрапив в одну з засідок. І вижити мені допомогло лише те, що мені дали шанс утекти. Якими б сильними не були ми тоді, як і ти зараз, не варто забувати, що нам невідомо скільки ворогів і хто на нас напав.

– Проте я знаю хто це був!

– Ні! Ти не знаєш! Невже ти дійсно така впевнена, що це просто якийсь вбивця?

– Я точно знаю, що він десь тут, він працює на демонів і він вбив мою матір. Тому я йду, – Емілі розвернулася і почала уходити.

– Зупинись. Я колись вже втратив одну дорогу мені людину. Я не знаю, як померла твоя матір. Але я точно не хочу, щоб ти загинула як Амелія. Прошу, давай повернемося до перенески.

– Амелія? – здивовано та водночас шоковано запитала найманець.

– Ей! Тут влаштували ціле побоїще! – доносився голос чоловіка з місця в якому нещодавно були найманці.

– Мальк’ярте, мабуть, суватися сюди була погана ідея.

– Та ти поглянь, тут сліди! Одні ведуть прямо, а інші десь, сюди!

– Тихо-тихо, дай я погляну.

Емілі і Ред поглянули на один одну та почали готуватися до бою.

– От, бісові гілки, – промовив чоловік, голова якого висунулася із-за кущів.

Лице чоловіка було простим, трохи зморшкуватим. Він мав не густу щетину, зелені очі і кілька родимок на лобі. Судячи з місця з якого виглянув чоловік, його зріст був не високим, навіть трохи нижче середнього. Від броні чоловіка доносилися звуки брязкання кілець, скоріше за все він був одягнутий у кольчугу.

– Дядько Айзек? – запитала Емілі.

– Панянко, а ви… Ах… Це ж маненька Емілі! Хлопці! Йдіть сюди, ви не повірите кого я знайшов!

– Тебе всі зрілі дядьки знають? Чи лише я з ним?

– А ви ще хто, новий опікун?

– Ні дядьку, це мій лідер.

– Лідер?

– Да, я лідер небесних партизанів, смоктунів сонячних променів і месія блакиті небес.

– А мене звати Айзек, я колишній сквайр, або ж помічник-замісник лицаря “Вогню”.

– Тягни вже свою дупу і нових друзів сюди, – почувся грубий голос.

– Позаду! – викрикнув чоловік.

– Емілі! Лягай!

Ред повалив дівчину на землю. Горизонтальний удар сокирою демона поцілив по руці найманця.

– Дідько-о-о-о!

Лідер найманців кинув на дівчину металеві кулі та за допомогою своєї здібності відсунув її на пару метрів у бік від ворога. Ред елегантно ухилився від другого удару і застрибнув чудовиську за спину. Страхіття хотіло здійснити ще один удар, проте його рука різко нахилилася в бік дівчини.

– Все-таки я встигла.

Демон повільно наблизився до дівчини.

– Що ж ти робиш?!

– Ред, я здолаю його! Але допоможи мені! – вигукнула Емілі, готуючись атакувати.

Чоловік направив свій сюрикен в руку демона. Вібруючи і швидко обертаючись залізяка полетіла у лезо сокири та висмикнула зброю з рук ошемита. Сталеві руки дівчини-найманця почали мерехтіти сірим сяйвом. Вона вдарила по шолому демона і той трохи відхилився назад. Залізна рукавиця почала світитися, а броня довкола обвуглювалася. Голова чудовиська моментально нахилилася до рукавиці і Емілі зробила удар. Шолом сильно погнувся, а ошемит ледь стояв на ногах.

– Як боляче, я, мабуть, помираю. Емілі, ця залупа вже померла?

Руки силачки стали звичайними і сильно почорнішали. Вона дуже швидко дихала і здавалося, що зараз відключиться.

– Ти молодець… Фух, – важко видихнула дівчина і додала, – Маєалантель.

Гучний рев, який перейшов у вереск, вирвався з пащі демона. Він повільно нахилився до дівчини, з шолома полилася густа, чорна кров. Зненацька шию демона обвив товстий трос. Схожий на той, який був у гарпуна, але цей був товстішим, він здавався значно важчим, міцнішим та був сталевого кольору. Трос повільно стискався: ошемит почав захлинатися кров’ю.

– Я знаю цей трос… – сказав Ред.

– Годі цього цирку! Не професіоналізм – призводить до втрат, – промовив чоловік з грубим голосом.

Трос на шиї демона розширився і почав левітувати довкола шиї створіння. Різко, немов його щось відпустило, трос жався. Голова потвори повільно впала на землю. З тіла витікало багато крові, немов демон щойно був нею залитий доверху.

– Мальк’ярте, Айзек, допоможіть найманцям. Геть не планував побачити тебе тут, Редвіле.

Шкода, що я не можу керувати долею. Тоді б я ніколи більше не побачив твою ппику, ммістере Гном, ой, тобто Грон.

Грон носив темні, шкіряні обладунки, які були схожі на обладунки Реда. На його лиці було багато шрамів. Його дуже виділяли очі, райдужка яких нагадувала дорогоцінний камінь срібного кольору. Він мав вродливе лице, яке так і випромінювало його чоловічність. Грон мав коротке, чорне волосся, гарну, доглянуту бороду, а також накачане тіло та високий зріст. Поряд з ним вийшов згорблений Мальк’ярт. Його вимова була не ідеальною, тому що верхня губа сильно перекривала нижню. Він виглядав на шістдесят років, та був одягнутий у накидку, широкі штани, броню з залізними пластинами та шапку. В шапці був виріз для волосся на голові. Довге волосся чоловіка навіть з цією шапкою все одно затуляло його потилицю, вуха і частину очей. На спині дивака була довга, дерев’яна скриня золотистого кольору. У Мальк’ярта була страхітлива посмішка, сірі очі та каштановий колір волосся. З його підборіддя звисала коротка, чорна борідка.

– Радий знайомству друзяки, – сказав дивний чоловік і простягнув руку.

– Моя робоча рука поранена, давай ти спершу допоможеш?

– Айзек, перев’яжи його. Емілі ти не поранена?

– Ні.

– Ви працюєте лише у двох?

– Ні, наша перенеска знаходиться біля дороги.

– Айзек, залишайся з ними, ми заберемо речі, зустрінемося біля дороги. Нам з вами, Емілі, треба дещо обговорити, – спокійно говорив Грон.

– Т-так, добре.

– Гадаю план втечі для мене ще актуальний. Що ти малютка дяді Айзека, як твої руки?

–  Я їх не відчуваю.

– Я тебе розумію, колись і я не відчував рук… Після того я так жоско більше не дрочив.

– Хе-хе, ха-ха-ха-ха-ха, – Емілі почала плакати і сміятися, – Як ти можеш бути зараз таким спокійним?

– Ми живі. Сподіваюся, що всі ми. Для мене це головне, тому я спокійний, – відповів Ред і посміхнувся.