Header Image

    Густав кричав на сина, а Ґеорґіна мовчала – вона вірила, що хлопець став жертвою обставин та прикрого співпадіння обставин. Зрештою він вже і так був сильним чарівником як на свій вік. Пом’якшував її сприйняття і той факт, що Ґізела чекала на другу дитину, котра мала з’явитися на світ з дня на день. Тому вже наступного вечора родина взялася готуватися до Різдва – Ґеорґіна пекла пряники, Бертль приніс ялинку, а Ґеллерт допомагав мовчазному батькові у перенесенні меблів в вітальні.

    -Підеш після свят працювати кореспондентом у «Магічний щосуботник», нічого марно їсти хліб, – нарешті порушив тишу Густав. – З твоїм вмінням патякати і солодко говорити про гіркі речі тебе радо приймуть. Тим більше вони почали співпрацю з цим новим Чарорадіо Німецькомовних країн – їм буде потрібно багато нових співробітників.

    -Батьку, дозвольте мені хоча б трохи відпочити від дурмстренгської муштри, – запротестував син. – Я понад 5 років жив при умовах дуже строгого режиму, ще встигну попрацювати, а поки кілька місяців допомагатиму у домі.

    Густав не встиг нічого відповісти, тому що у двері стукав листоноша з маглівського телеграфу і його дружина побігла відчиняти.

    -Так пізно, невже щось термінове? – стурбовано мовив герр Маєр. Ґеорґіна пробіглася поглядом і голосно зойкнула, а тоді без тями впала на підлогу.

    Густав вхопив бланк і швидко прочитав його, а Ґеллерт через його плече зробив те ж саме:

    «ТРМН

    Вручити Ґ. Маєр

     Ґізела померла крпк сильна крововтрата км дитина народилася мертвою крпк»

    Наступні кілька днів минули як в тумані. В домі Хоффмана снували різні магли, висловлювали співчуття, маленького Дітера відправили до батьків Карла, невтішно плакали батьки померлої, сиротливо тулилася віолончель біля буфету.

    Тільки Ґізела, навічно молода і гарна, посміхалася, лежачи в дорогій труні…

    Як виявилося – Карл був на службі, у його дружини почалися стрімкі передчасні пологи. Телефону у них не було, Дітер був у яслях, сусіди поїхали до родичів, у покоївки був вихідний – так що покликати по допомогу було нікому. Дитина померла ще в утробі, спровокувавши внутрішню кровотечу.

    Ґеллерт нічого не відчував: ні коли йому співчували та тисли руки різні незнайомі магли, ні коли він вперше та востаннє поцілував сестру у бліду щоку, ні коли він кинув холодну грудку землі у зачатки майбутнього могильного насипу, мимохіть згадавши як малим та неслухняним кидав цукерки та папірці у поділ сукні Ґізели.

    Юнак отямився лиш тоді, коли похорон завершився, біля могили, окрім нього,  залишилися вдівець, батьки покійної і Нора – та сама кузина, що ворожила колись Ґеллерту. Карл Хоффман почав запевняти вже колишніх свекра та свекруху у тому, що Дітеру з ним буде краще і що його родина ніколи не віддасть сирітку чарівникам.

    -Це все через тебе, мерзотнику, огидний магле, обмежений ідіоте! Якби не твоя дурість, то Ґізела б заздалегідь зварила Зілля Відновлення Крові і була б жива! Жива!!! А ти…Ти знищив її морально, затоптав в ній едельвейси чар, змусив її коритися тобі у всьому – тобі, нікчемному маглу, котрий не вартий навіть її мізинця! А тепер ти знищив її фізично! Та ще й мій племінник через тебе втратив дар, а інший племінник так і не побачив світ, – Ґеллерт з розмаху вдарив зятя кулаком в ніс, шкодуючи, що паличка вдома.

    -Замовкни, ти душевнохворий і неврівноважений поганцю! – прохрипів Карл, витираючи патьоки крові. – Не треба було зв’язуватися з цими відьомськими покидьками, онука вашого ви більше не побачите!

    -Ґелліке, не треба! – Нора, троюрідна сестра юнака, схопила його за рукав, тому що той вже намірявся завдати зятю сильніших ушкоджень. – Послухай, ти нічим не зарадиш, тільки ще потрапиш у маглівську жандармерію. Краще давай я тебе відведу у кав’ярню, щоб тобі налили чаю з меліси – заспокоїшся трохи, життя ж продовжується.

    -Не треба, Норо, дай мені побути наодинці.

    Ґеллерт повільно побрів кладовищем навмання, відчуваючи як морозний тужливий вітер куйовдить його волосся та піднімає поли чорного пальто. Пожухла від морозу трава хрускотіла під чоботами, ворони каркали десь в височині, а сонце і не думало показатися з-за хмар – завтра Різдво, а здається, що погода не радіє майбутньому святу, а плаче разом з родиною Маєрів- Ґріндельвальдів. Хлопець сперся на якийсь напівзакинутий склеп, порослий зів’ялим плющем і нарешті дав волю сльозам…

    Секунд за 10 він відчув пекучий біль у скронях, але це було щось неправильне – він не був схожим на той біль, що викликає втома, розпач і сльози, а, здавалося, існував сам по собі. Ґеллерт змахнув сльози та притулив долоні до скроней, трохи прикривши повіки, щоб хоч трохи опанувати дивні відчуття. Перед очима поплили темні кола, а за ними – чіткі зображення…

    Потужний вибух…Вода…Тонни морської води…Крики…Гігантський пароплав стрімко йде на дно, забираючи з собою сотні людей…Карл…Ось він –  трохи старший, але його легко впізнати – лежить з заплющеними очима на дні океану…Перед очима мерехтить газета, але він може бачити тільки окремі слова і цифри: «війна…німці…Лузітанія…1915»*.

    Все закінчилося так само несподівано як і почалося. Світ знову став таким чітким та розміреним як і був. Ґеллерт зрозумів, що сталося – у нього є нерозкритий талант – він має здібності віщуна і, судячи зі всього, доволі сильні – бачити яскраві усвідомлені картинки зі звуками здатні далеко не всі.

    В Дурмстрензі не викладали віщування, до таких дисциплін ставилися доволі зневажливо, але у бібліотеці були відповідні книги, котрі у рідкісний вільиий час читали деякі учні та учениці. Хлопець зрозумів, що видіння повністю зняло його відчуття злості та болю, залишивши тільки приємне торжествування – Карл заплатить за все, а у нього самого є прихований потужний талант. Він голосно розсміявся – як божевільний, сам до себе і повернувся до місця останнього прихистку сестри, щоб вичаклувати без палички величезний букет з білих хризантем та лаванди.

    Кілька днів він не зможе чарувати, тому що закляття без палички забирають багато сил, нерідко можна якийсь час провести з низьким тиском або підвищеною температурою. Дарма…Це максимум що він може віддати – чарівний букет для тієї, котра була позбавлена можливості чарувати.

    *Абсолютно реальна подія

     

     

    0 Коментарів