Частина 28: Твій секрет розкрили

– Доброго ранку, мої голубята! Бачу, ви у гарному настрої сьогодні. Помирились?

– Доброго ранку, місіс Кейсі, – він лагідно посміхнувся, підходячи до жінки. – Ну, ми наче…

– Не називайте нас так у присутності інших. – з холодом відрізав Рей, поліруючи свої кинджали.

– Ох, пробач, пробач, – приклавши руку до своєї щоки, винувато посміхнулася та. – Але я хочу знати, чи все у вас добре, щоб потім, якщо що, допомогти вам.

– У нас все чудово, – Рей підняв очі і глянув на Саманту, що пройшла повз них. Вони зустрілися з нею поглядами, від чого обличчя парубка спохмурніло. – Давайте вже починати. Ми й так запізнилися.

– Якщо так, тоді, Мейлі, ставай на стільчик. Я допоможу тобі затягнути ремінці. – покликала того Кейсі.

Мейлі й забув уже як це – коли стаєш відкритою мішенню для когось. Йому затягли руки та ноги, зробивши повністю знерухомленим. Від нервів серце почало битися частіше.
Чому так? Він не раз репетирував, але відчуття ті ж, що вперше.

“Довіряй себе партнеру. Примусь свій страх піти” – так говорила йому завжди усміхнена жінка з коротким каре, що зараз сильно крутнула колесо.

“Раз, два, три” – подумки рахував він зроблені партнером влучання. Колесо зупинилося. Місіс Міллер оголосила другий раунд.

“Раз, два, три, чотири, п’ять, шість… Разом з іншими, на дерев’яній дошці було вже дев’ять кинджалів”.

Знову зупинка.

– Голова не крутиться, милий? Може зробимо перерву? Чи продовжимо?

Мейлі вловив легке дежавю: схожі слова були в перший день їх тренування.

– Ні, все добре. Можете продовжувати.

Третій раунд. Кейсі допомогла зав’язати Рею пов’язку на очі, після чого підійшла і знову крутнула колесо.

“Скільки ж у цьому раунді було попадань?.. знову шість? Чи, може, вісім…”

Тріск і миттєвий приліт сріблястого леза, що потрапило майже в його щоку. Хлопець раз-по-раз кидав по кілька кинджалів поспіль, то вище голови, то нижче, в ногах. Мейлі вже не встигав порахувати.

“Зараз п’ять. Тепер два, за ним третій і наостанок… два кинджали по бокам від талії. Дванадцять. Разом з іншими… Двадцять один кинджалів”.

Поворушитися хоч трохи було страшно. Він не був аж так впевнений, що не пораниться за якийсь кинджал – у їхній бездоганній гостроті він уже переконався. Все, що залишалося – це повністю завмерти. Він волів навіть не дихати, поки його повністю не опустять із цього чортового колеса.

Місіс Міллер нарешті його звільнила.

Рей підійшов виймати свої кинджали і відразу ховав їх у шкіряну сумку. Він глянув у бік, де, переводячи дух, пив воду з пляшки партнер і з усмішкою промовив:

– Ти сьогодні добре попрацював. Підемо відразу обідати, чи спочатку підеш переодягнутися?

Мейлі не чекав такої похвали і трохи спантеличено глянув на того:

– Ах… ну-у, давайте підемо відразу до їдальні. Я зголоднів…

– Добре. Тоді пішли.

Кейсі, стоячи поруч, поправляла свою зачіску, дивлячись у маленьке дзеркальце в руці. Вона кинула лагідний погляд на хлопчаків, що розмовляли між собою, і радісно посміхнулася.

– До побачення! Передавайте привіт Домініку! – помахуючи їй рукою, вигукнув Мейлі.

– До нової зустрічі! – Рей махнув їй через плече і посміхнувся.

– До завтра, любі мої! – вона попрямувала у бік, де за високим столом, запихаючи кролика в капелюха, стояв кучерявий чоловік.

– Ну йо-ма-йо… Сніжок, тобі час на дієту сідати… Ах, точно, ти ж і так крім овочів нічого не їси…

– Він не товстий, а пухнастий! – засміялася Кейсі. – Це твій капелюх став маленьким для нього.

– Ти думаєш, у мене знайдеться капелюх по більше? – з сумом зітхнув фокусник. – Гаразд, що-небудь придумаю. Як там твої дітлахи?

– Милий, вони “наші дітлахи” – ласкаво обійнявши того, посміхнулася Кейсі.

– Ти мені того засранця не приписуй, – невдоволено пробурчав чоловік, погладжуючи її по тендітних плечах. – Забула вже, яких діл той наробив бідному Мейлі?

– Звичайно не забула… і сподіваюся, що такого більше не повториться, – опустивши очі, вона погладила білого кролика і несподівано тихо сказала:

– Знаєш… сьогодні він уперше похвалив когось при мені. Бачити їх обох з усмішками так приємно… давно Рей так не посміхався. Навіть мені жодного разу не вдавалося витягти з нього хоч краплину щирої усмішки, як і Беатріс. Зараз я бачу, що його усмішка справжня і це…

– Та що ж таке!.. мила, допоможи мені, я не можу штучні квіти назад у паличку засунути! – мучившись із товстою “чарівною” паличкою, перебив її Домінік.

– Ти мене взагалі слухав!? – штовхаючи того в плече, обурилася жінка. – Що я щойно говорила!?

– Звісно що ні! Тому що я вже втомився слухати твої постійні виправдання щодо цього негідника.

– Ух! Який ти в мене безсердечний!

▪️▫️▪️▫️▪️▫️

– Як вам обід? – спитав Мейлі після того, як заніс свою тарілку до умивальника.

– Не смачний, – колупаючись виделкою у тарілці, відповів тому хлопець. – Гречка пересолена. А ще риба… я не люблю її.

– Ох, правда? А мені все сподобалося… – він сів навпроти нього за столик. – Чому вам не подобається риба? Вона корисна.

– Ну… В дитинстві, кісточка від неї застрягла мені у горлі. Через це мама так розпереживалася, що аж за плакала. Ну а батько одним ударом по спині спас мене. Від тоді я більше і не їм риби…

– Ох, розумію.

– Гидота. Я наївся. – Рей, піднявшись зі свого місця, попрямував викидати обід у смітник, після чого закинув посуд у умивальник.

– Ах, я зараз помию. – підірвавшись зі стільця, сказав Мейлі.

– Облиш. Я потім помию. Спочатку відпочинемо з тренування. – повалившись на своє ліжко, сказав Рей.

– Добре. – він усміхнувся і глянув на довгий стіл, на якому стояв горщик із невеликим деревцем. – Ох, дивіться! Ваша яблуня! Вона підросла!

Хлопець розплющив одне око і повернув голову до столу, глянувши на саджанець.

– Хм, я цілий тиждень на неї не дивився, але мені здається, що день тому вона була зовсім ще крихітною…

– Чому ви не доглядаєте свого подарунка? – надувся Мейлі.

– Я не просив нічого мені дарувати, тим більше дерева, – відвернувши голову, байдуже відповів той. – Якщо так турбуєшся, тоді сам про неї дбай.

– Ах, так? Добре, я сам її поливатиму, – з хитрою посмішкою погодився він. – І коли виростуть яблука, я сам їх усі з’їм.

Рей підвівся на ліжку, в раз заперечивши:

– Гей, так не піде. Гаразд, твоя взяла. Я теж її поливатиму.

Мейлі, самовдоволено посміхаючись, відповів:

– Тільки не забувайте.

▪️▫️▪️▫️▪️

Після обіду Рей кудись пішов. Мейлі стало нудно. Він задумався дивлячись у вікно як тут, дещо пригадав:

“Точно. Сьогодні я обіцяв Ніколь, що погуляю з її чотирилапими, поки вона прибиратиме у себе. Вже не терпиться!” – Мейлі з піднятим настроєм вибіг з трейлера на ходу застібаючи куртку. Але раптово настрій у нього впав, як тільки він помітив хто йде на зустріч… Це була група дівчат, на чолі яких, посередині, йшов брюнет.

“Так він пішов гуляти з ними… Напевно мене і не помітить” – несподівано в нього з’явилася ідея. Він усміхнувся, йдучи прямо на нього. Рей, розповідаючи про щось дівчатам, не помітив, і натрапив примісінько на нього.

– А?..

– Ох, вибачте, пане Рей! – радісно посміхнувся до нього молодший. – Гарної вам прогулянки! – він попрямував далі стежиною, відчуваючи на собі погляд.

Рей мовчки дивився йому вслід, спостерігаючи, куди він прямує.

– Рею? Ви йдете? – звернулася одна з артисток.

– Ідіть. Я потім прийду. – після своїх слів він попрямував слідом за іншим. Мейлі помітив, як хтось його наздоганяє, і самовдоволено усміхнувся.

– Куди ти йдеш?

– Мені наскучило сидіти вдома, тож я йду до Ніколь.

– Хм, невже тобі більше не цікаво малювати?

– Ну, вас нема, тож ідей для малювання теж. – Мейлі постукав у маленькі двері, після чого почув гучне виття собак. Як тільки дверцятка відчинилися, його збили з ніг, поваливши на купу снігу та почали облизувати три пухнастики.

– О, ти прийшов. Дякую, що виручаєш. – Ніколь відвела очі з Мейлі на хлопця і скривила губу. – А що ти тут забув?

– Мейлі навряд чи впорається один. – усміхнувся їй Рей.

– Тільки не кажи мені, що збираєшся допомогти з собаками, ти ж їх терпіти не можеш!

– Раніше мені подобалося гратись з ними. Ти ж пам’ятаєш, Ніколь.

Та задумливо дивилася на нього з нахмуреним обличчям, поки, все ж, не відповіла:

– Що ж, чудово. Ти на власній шкурі відчуєш як не просто бути дресирувальником. Але затям, якщо хоч одна з собак постраждає, я задушу тебе повідком.

Рей кивнув:

– Дякую.

Ніколь допомогла Мейлі підвестися і вручила йому пару рукавичок.

– Тобі буде холодно без них тримати повідці. Візьми. Можеш не повертати. Це знак вдячності. А, і ласощі для собак теж візьми. Зможеш їх подресорувати.

– Дякую, Ніколь! – Мейлі одягнув рукавички і, сховавши ласощі в кишеню куртки, взяв п’ять повідків, вручивши їх Рею. – Спасибі пане, що погодилися допомогти мені! – він потягнув за собою ще п’ятьох собак, і помахав на прощання Ніколь, забираючи чотирилапих.

– Як ними керувати? Що, коли вони вирвуться і втечуть хто куди? – всю прогулянку стурбовано розпитував його Рей, поки собаки крутилися навколо нього, плутаючись біля ніг.

– Ну, тоді нам доведеться по бігати щоб зловити їх, тому що ми маємо повернути всі десять хвостиків. – посміхнувся Мейлі.

– Обережно! – Рей потягнув його за капюшон, бо прямо перед ними проїхав віз із запряженими кіньми. Собаки почали гарчати і гавкати. Мейлі намагався заспокоїти їх, але ті раптово зірвалися з місця і по бігли за кіньми, потягнувши і його на пару.

– Мейлі!

– Ваа! Стійте-стійте! Аха-х! – чомусь він не був наляканий – навпаки, йому стало неймовірно весело від припливу переляку та адреналіну, – коли сніг бив в обличчя, а собаки бігли як божевільні, не зупиняючись, навіть коли він пригальмовував п’ятами. Мейлі повернув голову і помітив, що інші собаки потягли Рея за собою. Але хлопець мав більше сил, тому йому вдалося їх зупинити і прив’язати навколо дерева неподалік.

Мейлі ж, ніяк не вдавалося зупинити своїх. Через те, що він був низьким і легким, ті легко тягли його мов санчата. Тут він помітив попереду сніговика і натягнув на себе повідки, але спіткнувся і сів на попу, до всього, ще й врізався в сніговика, розваливши того. Щоки відразу ж почало щипати від холоду. Розуміючи, що такими темпами у нього буде купа снігу не тільки в ногах, він намагався знайти вихід. Коли собаки почали бігати навколо шатра, він помітив купу дощечок, і, потягнувшись, схопив одну, одразу ж сівши на неї, та затиснув ногами.

Тепер він почував себе керуючим… Ось тільки він керував не кіньми, а собаками. Ті, продовжували невпинно бігти, цим дивуючи Мейлі своєю енергічністю.
Здалека почувся гучний оклик, у якому він впізнав Рея:

– Мейлі! Відпусти повідці! Інакше вони потягнуть тебе на дорогу!

– Ні! – вигукнув він, навіть не бачачи, де той стоїть. – Не відпущу! Вони ж втечуть!

Попереду йшов натовп артистів, що, побачивши купу собак, які летіли на них, закричали від переляку.

Мейлі замружився, готуючись до зіткнення, як раптом, через вітер і шалений стукіт серця пролунав гучний подовжений свист, від якого собаки несподівано загальмували і Мейлі впав уперед. Йому допоміг піднятися хтось із циркових, і лише тоді він помітив, як на гострили вуха собаки, дивлячись кудись в одну точку. Він подивився туди ж, і помітив Рея, що розмахував собачими ласощами. Мейлі на автоматі перевірив кишені.

“Ах… Вони випали…”

Пролунав оклик:

– Лонг, Джин! До мене! Негайно!

Долматинець і спанієль раптово помчали до того.

– Нора, Біггі, Дон-дон, сюди!

Такса з пуделем і кудлатий бобтейл побігли за іншими.

Мейлі здивовано спостерігав, як Рей зупинив деяких, наказавши тим: “Сидіти!” А тоді схопив за нашийники, і, потягнувши до дерева, прив’язав. Юнакові знадобився деякий час, перш ніж піднятися на втомлені ноги і дійти до Рея. Той, якраз вичитував собак за поведінку, вказуючи на кожного пальцем, щось буркочучи.

– Чому ви не дали їм частування? – поцікавився він, помітивши у нього в руці зім’яту собачу їжу.

– Вони не заслужили. – слідом за його словами собаки почали “просити” лапками.

– Не будьте таким суворим. Насправді вони слухняні, просто сьогодні їм захотілося побігати. – виправдовував бідолашних Мейлі, гладячи під шиєю.

– Пес повинен слухатися господаря.

– Але ж ми з вами не їхні господарі. – Мейлі мовчки спостерігав як інший хмурить брови. – І все таки… Вони вас послухалися і зупинилися. Можливо, це тому, що вони знають вас довше за мене?

– Я й сам здивований, що вони пам’ятають мене. Багато часу пройшло з тих пір, як я дресирував їх з Ніколь.

– Ви дресирували собак з Ніколь!?

– Агх, забудь. Це було давно, коли ми ще були дітьми.

– Як би там не було, – Мейлі з усмішкою відв’язав собак від дерева. – Вони вас, як і раніше, люблять!

Зграя собачок налетіла та збивши Рея з ніг, почали облизувати. Більш спритні відібрали йому з рук їжу.

“І все ж собаки відчувають добру людину”.

– Гей! Нора! Поверни мені корм, зараз же! – Рей спробував зловити подовжену собаку, але та вислизнула між рук як вуж і від бігла. – Норо! Гей! Стрибок! Ти ж пам’ятаєш, як стрибала мені на руку? – парубок сів і витяг від себе руку, під кликаючи малу до трюка. – Раз отримала частування то виконуй вказівку!

Такса, з’ївши все, облизнулася і швидко підбігла, щоб підстрибнути, але… Повисла на руці, як черв’ячок на вудці.
Рей здивовано дивився на неї, коли як Мейлі затискав рота руками, але все ж, вибухнув гучним сміхом:

– Аха-ха-ха! Мабуть, Нора стала надто важкою для цього… Пха-ха! Трюка!

Рей розчаровано дивився на собаку, що лежала собі на руці, зігнувшись навпіл, аж раптом, схопив за шкірку і підняв.

– Це її господиня її розлінила.

Такса несподівано голосно завищала. Мейлі злякався і підбіг, прибираючи бідолашну з рук іншого.

– Що ви робите!? Їй ж боляче!

– Ха? Хіба так не можна? Всі так піднімають собак.

Мейлі погладив і опустив таксу до решти, потім, зробивши крок, схопив Рея за комір, різко потягнувши на себе. Хлопець занив, хапаючи його за руку:

– Ай! Що ти робиш?! Ти задушити мене надумав!?

– Тепер ви відчуваєте, що це зовсім неприємно, коли хапають за шкірку!? – розлючено вигукнув він, відпустивши того. – Ходімо, друзі. – потягнувши за собою всіх чотирилапих, мовив Мейлі, йдучи геть.

– Хах… Ти образився чи що? – Рей підвівся зі снігу, обтрусився та почав наздоганяти його. – Гаразд, пробач.

– Не переді мною вам слід вибачатися.

– Що?.. Ти серйозно? – бачачи його злим і надутим, той, зітхнувши, нахилився щоб підняти одну з собак. – Пробач мені, Норо. І ви, шерстяні шкарпетки, теж вибачте.

Собаки почали гавкати на нього. Рей ж сміявся, але тільки доти, доки Нора не вкусила його за палець і не зіскочила на землю. Інші почали петляти поміж ніг Мейлі з Реєм, а потім, так взагалі, різко від бігли. Таким чином вони заплутали їм ноги в повідках, від чого юнаки попадали. Парубок зашипів від болю і, дивлячись на здивованого партнера, що лежить на ньому, посміхнувся.

– Кажеш, вони мене люблять?

– Я вже не впевнений… – він опустив голову тому на груди, та почув насмішку:

– Тобі це подобається?

– Про що ви?

– Те, що ми лежемо зв’язані…

Мейлі розчервонівся, вигукнувши:

– Хіба комусь сподобається буди зв’язаним!?

– А по моєму ти в захваті. Це відчувається по твоєму серцебиттю.

– Не говоріть дурниць! – він почав крутитися, що не сподобалось іншому:

– Хаа-а… Ти тільки сильніше запутаєшся. Не ворушися.

– Перестаньте видавати такі видихи. Ви мене бентежите..!

– Нгх… я перестану коли ти прибереш ногу з мого паху.

– Я… Я намагаюся!

– Не крутися!

– Приберіть свою руку з моєї задньої частини!

– А хіба тобі не подобається?

– Заберіть!!!

– Я не можу. Вона стягнута повідцем…

– Мгх… – він старався звільнитися, як тут його гукнули:

– Мейлі! Я вже біжу на допомогу! – Ніколь кинулася їх звільняти та відтягувати своїх вихованців. – Ну треба ж, бачу, вам було весело.

– Ще й як. – підводячись на ноги, пробурмотів Рей.

Такса під бігла до Ніколь та почала тертися до ноги хазяйки, завиваючи. Інша підняла її та оглянула.

– Нора… що таке, маленька? Стривайте… У неї ж болить лапка! Як це сталося!?

“Ох, напевно, вона зле приземлилася коли зістрибнула з рук Рея…” – Мейлі мовчки зиркнув на винуватця, що одразу ж кинув:

– Мені пора.

– Ану стій… – зашипіла крізь зуби Ніколь. Відстебнувши від нашийника Нори повідець, вона зробила кілька кроків, і, віддавши таксу в руки молодшому, вигукнула:

– Що ти зробив Норі?! Та я уб’ю тебе!!

Мейлі занепокоєно спостерігав як Рей намагається втекти від Ніколь до свого трейлера, але інша, закинувши на бігу тому на шию ремінь повідця, збила з ніг на сніг.

“Якщо так подумати… То ніяка собака не така страшна, як Ніколь у гніві…” – він зітхнув, та неквапливо підійшов до подруги, що, сівши на хлопця, намагалася тугіше обв’язати повідець йому навколо шиї.

– Ніколь… Послухай. Насправді собаки зірвалися і потягли мене за собою, тому Рею довелося вдатися до сили, щоб зупинити їх…

– Що?.. – відпустивши повідець, здивувалася та. – Це правда?

Мейлі опустив очі на Нору і кивнув.

– Ох, вибач! Не розумію, що на них найшло. Вони завжди були слухняними!

– Не турбуйся. Зі мною все в порядку. Рей допоміг мені вгамувати їх.

Ніколь подивилася на розкинуте тіло під собою, і пирхнувши, підвелася.

– Ну гаразд, прощаю. – вона підійшла до друга, щоб забрати поранену таксу. – Треба йти. Схоже, вони втомилися. До зустрічі.

– До зустрічі! – Мейлі допоміг іншому підвестися. Рей, віддихавшись і скинувши з шиї ремінь, кинув його дівчині вслід, прохрипів:

– Вона гірша за будь-яку собаку…

▫️▪️▫️▪️▫️▪️

О п’ятій годині дня вони влаштували веселе чаювання, щоб зігрітися після не простої прогулянки, під час якого Мейлі, підтримуючи однією рукою блюдечко, а другою чашку, зображував гордовитого джентельмена. Він задирав підборіддя і відстовбурював мізинець, виразно повідомляючи про те, яка сьогодні прекрасна погода і який же ароматний у Рея вийшов чай.

Хлопець перед ним заливався сміхом, дякував за похвалу і манерно попивав свій чай маленькими ковтками. Але місцями Рей сердився, кажучи, що так чай не п’ють, адже відстовбурчували мізинець у старі часи, а зараз це не за етикетом і вважається поганим тоном. Також Рей відчитав його, щоб той, коли п’є чай, дивився в чашку, а не поверх неї. Але Мейлі, вирішивши познущатися з нього, продовжив піднімати пальчик і дивився куди завгодно, але не в чашку, через що інший смішно кривав губу, багатозначно зітхав або ховав обличчя в долоню.

Після затянутого чаювання, Мейлі поніс сервізні чашки до умивальника, але помітив що той як і був переповнений посудом так і залишився. Мейлі зітхнув і, відклавши чашки в бік, підкотив рукави, готуючись братися за справу. Поки він мив тарілки, то помітив, що вода вже заповнила половину умивальника, але не стікала. Він вимкнув воду і, повернувшись до хлопця, що сидів за ноутбуком, повідомив:

– У нас раковина забилась.

– Блін, знову?.. Просто до мий посуд, що залишився. Я потім подивлюсь. – той байдуже махнув йому рукою.

“Як скажете, мій пане” – висунувши язик, подумки передражнив того Мейлі, продовжуючи мити посуд. Він вимив до блиску крихкий чорний чайничок із кришечкою та чотирма блюдечками, після чого перейшов до чашок. В цю хвилину хлопець, нарешті, підвівся зі столу і підійшов перевірити раковину.

– Тобі ще багато?

– Ні, ще кілька чашок лишилося.

Поки вони балакали, Мейлі не помітив дивного звуку під своїми руками і, задивившись на усміхненого Рея, звичайно ж не побачив як вся вода забарвилася червоним. Він бризнув на хлопця водою і лише тоді Рей опустив очі на його руки. Посмішка у того миттєво стерлася з лиця. Мейлі, помітивши його вираз, також глянув на свої порізані руки з яких полилася кров.

– Дідько! Мейлі, як ти їх порізав!? – Рей схопив кухонний рушник і поспіхом обмотав ним його руки.

– Я, я не знаю… – приголомшено промовив Мейлі.

– Хутко в медпункт! – хлопець повів того до ліжка, квапливо шукаючи його черевики. – Боюся, я не майстер у зупиненні настільки сильних кровотеч…

Усю дорогу Рей стискав його руки, намагаючись закрити рану. Але кров продовжувала протікати через білий рушник. Дивлячись на свої руки, Мейлі нервово кусав губу і не помітив, як прокусив її. Вони забігли до сірого намету. Парубок почав бігати очима шукаючи лікаря:

– Старий! Де ти, старий чорт!?

– О Боже! Чого тобі!? – містер Бреккем підняв білу фіранку, за якою лежав руденький хлопчина та підійшов до прибулих. – Що ти знову накоїв!?

– Це не я! Він мив посуд і… я не знаю як, але він порізав собі всі долоні! – не відпускаючи обмотаних рук Мейлі, випалив з переляку хлопець.

Містер Бреккем опустив на молодшого зосереджений погляд і, здивувавшись, сказав:

– Мейлі, що з твоєю губою?.. Ходімо до мого столу. Я огляну порізи.

Рей залишився при вході, задумливо дивлячись на юнака якого повів, дбайливо тримаючи за руки, лікар. Тут він побачив, як до нього наближається схвильований високий асистент.

– Ох, пане… що трапилося з Мейлі?

– Я вже казав твоєму старшому, що й сам не знаю, – невдоволено відповів Рей. – Він мив посуд і порізав собі руки.

– Дивно, – Томас відвернувся, дивлячись у бік чоловіка, який перев’язував руки молодшому. – Всі діти від подібних порізів зараз би гірко плакали, але Мейлі спокійно сидить. Невже він так добре терпить біль?

– Мене це теж хвилює… – зізнався Рей. – Я не вперше помічаю, що він добре переносить біль… – це змусило його всерйоз задуматися:

– Коли він пролив на себе гарячий чай, то навіть не пискнув. І опіки по всіх руках та ногах його не турбували. Пізніше він поранив руку об скло пляшки, но не відреагував на це. Тепер те саме. Його руки всі в кровоточивих ранах, але він і бровою не повів.

– Хм-м, це дуже схоже на… – чухаючи свою потилицю, задумливо промовив Томас. – Не хотілося б, щоб це виявилося правдою…

– Про що ти?

– Нечутливість до болю.

– Це як?..

– Все просто, як день, – розвів руками помічник. – Деякі люди можуть не відчувати жодного фізичного болю. Це зв’язано з порушенням нервових каналів через що мозок не отримує ніяких сигналів від тіла. – помовчавши, він додав:

– Але такі люди, звісно, ​​рідкість. Вони можуть серйозно травмуватися, але не помічати цього. Як шкода, що це захворювання ніяк не лікується…

– Стривай… ти думаєш… що в Мейлі може бути ця хвороба? – Рей шоковано застиг очима на своєму партнерові, що сидів за довгим столом.

– Хто знає. Хіба він би сам не розповів про все, якби це було так? – знизав плечима Грант.

Рей задумався, потім, повернувся до того:

– Ти можеш якось перевірити, чи це правда?

– Ну… це трохи не…

– Ти ж помічник лікаря, отже, повинен перевіряти пацієнтів на наявність хвороб. Чи я не правий?

– Так, ви маєте рацію… Я придумаю, що можна зробити. – він хотів уже піти, як його раптово схопили за лікоть.

Парубок із безпристрасним обличчям попередив:

– Тільки не проговорись нікому про нашу розмову. Ти можеш злякати Мейлі і тоді він ніколи нам не зізнається.

– Так точно, містере Крайтон! – піднявши руку до чола, ніби солдат, що віддає честь командиру, випалив помічник.

– Тихіше ти! Забирайся! – Рей штовхнув його в спину, після чого Томас кивнув і попрямував до старшого.

– Ах, ось ти де. Проведи, будь ласка, Мейлі. Я вже з ним закінчив. – побачивши свого заступника, попросив головний лікар, опустивши голову над купою записів у зошитах.

– Звісно, ​​сер. Пішли, чемпіон, я проведу тебе до твого партнера. – він кивнув у бік виходу.

– Вже йду. Дякую вам, містере Фредерік! – прихиливши перед тим голову, з усмішкою промовив Мейлі.

– Будь ласка, бережи себе. На добраніч.

– На добраніч. – Мейлі попрямував слідом за світловолосим помічником до великої завіси, де на них чекав хлопець.

– Пане Рей! – він швидким кроком підійшов до того, показуючи свої долоні. – Кровотечі більше немає. Можете більше не хвилюватись за мене!

– Бачу. З тебе знову зробили мумію, який же я радий, – з сарказмом промовив хлопець і відвів від нього очі. – Саманта мені завтра башку відкрутить через цей випадок. Хіба зазвичай художники не повинні берегти свої руки? – він узяв його за долоні та непомітно стиснув. – Тільки глянь на них, як ти збираєшся малювати мене й надалі?

– Пробачте…

“Невже його тільки це турбує?..”

– З тобою не засумуєш.

– Ам-м, кхем, – кашлянувши у зігнутий кулак, перебив їх Томас. – Мейлі, ти що разу приходиш, але так сміливо поводишся. Інші давно би плакали, але ти справжній сміливець!

– Ахах.. Дякую велике! – він усміхнувся йому.

– Знаєш… у мене є для тебе винагорода за твою хоробрість. – поглядаючи на хлопця за його спиною, сказав Грант. – Можеш заплющити очі, і простягти мені свою руку?

– Що, правда? – зацікавлено запитав юнак.  Він заплющив очі, зробивши, як той просить.

Томас тихо зітхнув і обережно витяг з кишені довгий шприц. Знявши ковпачок, він ще раз кинув короткий погляд на чорнявого парубка і після його кивка, взяв Мейлі за долоню. Рукави його светра все ще були підкатані по лікоть. Напевно, після перев’язки він забув їх розправити.

Томас встромив трохи вище його зап’ястя довгу голку і підняв на юнака зосереджений погляд. Нуль реакцій. Мейлі продовжував з легкою усмішкою на обличчі стояти, чекаючи своєї “винагороди”. Помічник вийняв голку і, сховавши укол назад у кишеню медичного халата, глянув на парубка, який щось шукав у кишенях своїх штанів. Несподівано той дістав і клацнув запальничкою. Томас, стиснувши губи, витріщив очі і зашипів на нього, благаючи не робити дурниць, але хлопець уже присунув руку з запальничкою, що іскрилася вогнем, до руки молодшого. Вогонь надто близько наблизився до шкіри. Рей швидко провів нею уздовж його руки, починаючи з долонь і закінчуючи ліктем, пильно спостерігаючи за його обличчям. Той навіть бровою не повів. Рей погасив запальничку і широко посміхнувся.

Томас все ще заціпеніло дивився на Рея, як тут до нього звернувся Мейлі.

– Містере Грант… як довго мені ще чекати?..

– Ах! Ах-ах, Боже, де ж я його сховав… ніде не можу знайти, а, ось він! – награно пробелькотів той, дістаючи з іншої кишені шоколадний батончик, та вручаючи в руку. – Можеш розплющувати очі!

Мейлі, нарешті, відкрив очі і глянув у свою перебинтовану долоню:

– “Skikers?”

– Ага, ти не любиш таке?

– Ні-ні, що ви! Велике спасибі! – Мейлі з радістю прийняв частування. Попрощавшись з асистентом, він попрямував слідом за партнером, що вже вийшов на вулицю. Було вже темно. Висячі де-не-де ліхтарі слабо освітлювали тусклявим світлом округу цирку. Мейлі від мовчання хлопця, що йшов попереду нього, було якось не по собі, але він не надав цьому особливого значення і з усмішкою взяв того за руку, підходячи до їхнього трейлера.

Він і не підозрював, що його непростий секрет уже розкрили.