Танок на пляжі

– Як тобі, кохана? Як обіцяв – ночуємо в печері на цей раз.- Сяючи підленькою посмішкою і випромінюючи хитрі біохвилі, запитав Ештон.

Мерін на нього розчаровано подивилась лише і поклала свою ручну поклажу на просторе та комфортне ліжко. Ура! Вдалося піддурити. А головне – вона сприймає його біохвилі і настрій, як довершення його обману про готель!!! І вони логічно вписуються у ситацію! Не здогадується навіть, що є і продовження! Ахахах! Ештон – геній!

– Ну, все ж згідно обіцянки!- “Виправдовувався” Ештон, продовжуючи розігрувати перед Мерін блеф.- Готель виконаний в екслюзивному стилі, всі стіни, наче стіни печери… Навіть туалет – дивись!- Ештон відкрив двері ванної кімнати, аби “похвалитися” Мерін. Вона зітхнула і відвернулася від Ештона, ніби і не тисячі їй років, ніби вона просто звичайна дівчина, якій не вгодив чоловік. Ештон задоволено підійшов до неї, обійняв, поцілував у щічку, як по шаблону… Чорт, який же він щасливий. Мерін, відчуваючи біохвилі Ештона, не змогла “розчаровуватись” і далі, вбирала з певною жадібністю Ештонові емоції і глибокі почуття. І в наступну мить Ештон вже без роздумів зачинив двері їхнього готельного номеру потоками енергії(яка ж все таки зручна штука – ментальний наказ, без нього двері якісь неповноцінні), і виставив бар”єр вздовж стін, аби їхня близькість залишилась без свідків.

***

Взагалі то Ештон планував залишитись в Каїрі на дні три хоча б. Але це було до знайомства з цим місцем. Але от після знайомства – Ештон зрозумів, що однієї довжелезної доби – більш ніж достатньо. І одразу після задушливої ночі, без кондиціонерів або хоча б вентиляції, Ештон, Мерін та гоп-компанія дісталася до своїх дико-незручних велетенських позашляховиків, та вирушила до наступного місця призначння – готелю-печери (дуже популярного, до-речі), що розташувався на березі Червоного моря. Ну, принаймі Ештон щиро сподівався, що фотографії хоч наближено відповідають реальності і готель не схожий на смітник, як Каїр.

Їхати було всього 5 годин, але вони зробили кілька зупинок для розваги – їжа на заправках і добування закусок з автоматів стало для ларів не меншою розвагою, аніж сама дорога. Тому приїхали надвечір. З бронюванням не було ніяких проблем: хоч вони провели менше часу в Каїрі, але через пригоди Ештона затримались в оазі, тому заселилися без проблем і ще планували сьогоні погуляти. Але не вийшло. Ну, по крайній мірі у Ештона та Мерін – з номеру вони так і не вийшли аж до ранку. А що там робили їхні зграї – хто його знає…

***

Відверто кажучи, на курорті Єгипет заграв новими барвами. Ештон взагалі ніколи на курортах не був, якщо не враховувати той готельчик в Омані, але вони тоді не відпочивали в готелі, жили в будиночку. Тож це стало в новинку для всіх в однаковій мірі.

Скажімо, на їжу наші шазарійці голодні не були, але шведський стіл все одно для них був не звичний – накуштувалися всього, на що очі дивилися. Якщо не зважати на пекельну спеку, то й на території приємно було… Зелень, там… Хоча спека біля моря ні в яке порівняння з Сахарою не йде… А ще… холи в цьому готелі були оформлені в древньоєгипетський стиль, хоча Ештон і підозрював, що не досить точно, але на Мерін спрацювало належним чином: вона ловила хвилі легкої ностальгії. І Ештон насолоджувався її настроєм, проводячи час поруч.

Але, звісно ж, окремої уваги заслуговує море… Коралові рифи! Яка ж краса! Кір роздобув маски для снорклінгу для всіх (це такі маски на все лице для плавання на поверхні і пірнання), і всі окрім Шони освоювали цю “техніку”. Рибок всяких була сила силенна! Як в акваріумі (не дурять на сайтах), вода – чиста, тепла. Настільки тепла, що на берег можна і зовсім не виходити. Що Ештон і робив успішно – плавав, аж поки від втоми кінцівки не відмовляли. Що правда, через риф особливо не пропливеш, та й топтатися по ньому не можна за місцевими законами: це у них по-суті національне надбання, як заповідник, тож доводилось йти по пірсу досить довго, тоді спускатися в воду вже за рифом, а тоді вже плавати скільки влізе.

А коли Ештон все ж виходив на сушу, було не менш весело: всі на їхню групу дивилися величезними очима. Ештон ловив різні погляди: від натурального замилування до шоку, від цікавості до осуду, чомусь вони надто кидалися всім в очі, можливо веселим і грайливим настроєм. Як би там не було, але безплатне пляжне кіно Ештона веселило, йому було добре в оточенні зграї. І спокійний пляжний відпочинок нарешті дав всім необхідну емоційну перерву.

Перші кілька днів так і проходили – всі поводили себе, як типові “пляжні” туристи: пляж, море, їжа, коктейлі, басейн та прогулянки вечірні, а також нічний секс. Ох, вже Ештон натішився і відірвався за вся ті рази, які пропустив…

Але за кілька днів всі якось одночасно згадали, що вони… Не зовсім звичайні люди, а більшість із компанії – не люди зовсім. І ознаменував це Акелар – він просто в один вечір прийшов проситися до Ештона в ліжко – біоритм трохи збився. А за ним прилізли решта – і люди, і лари, і його зграя, і зграя Мерін… Одного Картера до повного щастя не вистачало.

*

– Кір, пішли прогуляємось!- Раптом зловив Ештон Кіра, обійнявши його по-свояцьки за плечі. Дивно було торкатись його голої шкіри, Ештон аж загальмував. Але вона була така гаряча!- Слухай, а ти на сонці не засмажишся? Хоч би теплового удару не було…

– Та що мені буде?- Покосився на нього Кір, і було таке враження, що він не знає з якого приводу офігівати.- Пішли гуляти.- Рішуче і впевнено глянув він в очі Ештону, ніби невідомо що він йому запропонував.

– Окей.- Ештон якось розгубився з такої рішучості.

– Я з вами.- Як нізвідки вигулькнув Рікон.

– Я теж піду!- Вже звично прибився до компанії Акелар, вигляд при тому мав діловитий.

– Окей.- Просяяв Ештон і обернувся на решту. Та зрозумів, що бажаючих більше не знайдеться. Шона сиділа закуната під тентом, картину писала, Лагор з Мерін пили кокосові коктейлі на лежаку і їхня розмова була їм явно цікавішою за прогулянку вздовж берега.

Йти по спеці вздовж берега було кльово. Морські хвилі і білий пісок… А найголовніше!!! Вони знайшли дикий пляж, що у Єгипті рідкість та КЕМПІНГ!!! Зовсім неподалік, як на замовлення!!! Може розвідникам трейлер замовити??? А ще там були коні…

На наступний день вони пішли їздити на конях (не кататися, а то це не повага до коней, виявляється, чи до вершників – не зовсім зрозуміло до кого, але це щось типу, як сказати художнику, що він не пише картину, а малює…). Як виявилось – коні бояться ларів. Інструктори були в глибокому шоці і явно розчарувалися дресурою своїх тварин. Але лари якось не надто засмутились і пішли собі купатися.

Решта вирішили спробувати.

Ештон намагався сісти на коня, як йому розповідав інструктор, аж раптом відчув від Мерін якісь дивні хвилі, обернувся і побачив це… Спершу кінь смикався, інстинктивно жахаючись могутнього хижака. Та Мерін не поспішала. Вона плавно торкнулася до шиї коня і він завмер. Вона дивилася на нього з легкою гіпнотичною посмішкою, пестила його кігтями і біохвилями, і видно було як кінь плавно переходить від стану інстинктивного жаху, до зачудованого здивування. Він спантеличено прислухався, а багатогранна посмішка Мерін магічно притягувала і Ештона. Та Мерін зараз не помічала як її чоловік тоне в почуттях, як закохується в кожен її новий вираз обличчя, вбирає кожну біохвилю, занурюється непомітно для неї в її ж душу через їхній союз душ. Мерін була зосереджена на коні. На цій істоті під її пазурами, якій вона не бажала шкоди, довіру якої вона просила, а взамін дарувала коню неймовірні почуття, котрі він ніколи раніше не відчував, і не відчує, мабуть, ніколи опісля. А тоді вона не чекаючи нікого і ніщо, не слухаючи, що їй там лепечуть люди-інструктори, злинула йому на спину з такою легкістю, ніби вона це робила всі свої тисячоліття. Кінь прислухався до її… Тіла? Біохвиль? До Мерін… І Злинув в галоп, не чекаючи нічого, і вони, наче на крилах вітру помчали вздовж берегу. Ештон видихнув.

Від захоплення до імпульсивності – одна мить. Ештон азартно облизав губи, вистрибнув на коня (і як тільки в нього вийшло так легко???) , провів по його шиї долонею, наповнивши енергію як завжди довірою, теплом, дружелюбністю і всім позитивом, щастям, легкістю, бажанням бігти і наздогнати Мерін. Кінь заіржав, став на диби… Інструктор сахнувся вбік охрінівшо. Ештон втримався на коні, схопившись за сідло і впираючись в стремена ногами і голосно засміявся. А в наступну мить кінь злинув в неконтрольований галоп. І щасливий Ештон на пару з не менш щасливим конем погналися з Мерін вздовж берега. Ештон був куди тяжчим, аніж Мерін, і коню було тяжче бігти піском, він загрузав. Тому Ештон проклав йому легкий шлях з допомогою бар”єра. І вони якимось дивом наздогнали її. Ештон сам від себе був в шоці: але він відчував м”язисте, пітне, гаряче тіло коня під собою. Він відчував його рух і підлаштовувався, аби коню було легше. І чорт його знає як, але кінь йому і сам якось підказував як Ештону поводитись… І насолоджувались вони цим разом… Ештон був певен, що коню теж подобається. Він відчував його грайливий і азартний настрій. Кінь теж хотів наздогнати…

І зовсім невдовзі вони порівнялися… І Ештон побачив, як Мерін блиснула йому посмішкою. Чорт!!! Як же він кохає цю жінку!

А потім вони купалися. Так- так, знову купалися. Але на цей раз, це був дикий пляж і нікого тут не було. Пірсу не було, і вони плескалися біля берегу, де ще немає рифу, Сірін дражнила рибу-хірурга, підставляючи їй ногу, а потім весело тікаючи з писком і вереском. Рікон і Акелар наздоганяли один одного на швидкості лара. А Кір будував величезний піщаний замок, не соромлячись використовувати потоки енергії (якось легко це йому вдавалося), а Шона йому допомагала (під бар”єром Ештона, звісно ж). А Лагор просто рив яму. Ештон не зовсім розумів нащо вона йому, але сперечатися з ларом не став – риє з супер поважним виглядом, значить треба.

А вони з Мерін… Просто насолоджувались один одним якийсь час. А потім – вирішили принести своїм зграям поїсти з готелю. Мерін зазвичай такого не робить, тому з ентузіазмом сприйняла затію. Лагор ледь не розридався, коли брав їжу з рук вожака.

А потім настав вечір. І на пляж поприходили місцеві, працівники готелей… Купа народу! Навіть вогнище розпалили. Шазарійці з пляжу не пішли – приєдналися до туси. І в темряві якось так легко було розчинитися між місцевими, нехай навіть жінки в хеджабах, і чоловіки з жінками старались триматись якось окремо, або сім”ями (де інколи було по дві дружини). Але всі ці люди виявились на диво привітними. І якимись не відкритими, але дружелюбними і чемними.

Місцеві ввімкнули якусь свою специфічну музичку єгипетську. Хтось розпивав чай. Хтось притяг кальян. Багато хто просто сидів на покривалах і спілкувався, слухав шум прибою. Загалом спокійна така атмосфера. Сірін активно щось випитувала у жінок неподалік. Шона і Кір сиділи трохи пооддаль прямо на піску – дивилися на захід сонця над морем. Хтось місцевий не пускав Акелара в воду, адже після заходу сонця купатися в Єгипті не можна. В цю пору доби в силу вступають місцеві хижаки – мурени. Але для Акелара це аргументом не стало – він вирішив, що хоче вполювати мурену під водою. На що місцевий чоловік знетямився. Десь поруч вигулькнув Рікон і відтягнув звідти Акелара, аби не привертати увагу (хоча Ештон був певен, що Рікону і самому захотілося вполювати мурену).

Мерін стояла по кісточки у воді, десь не далеко від багаття і тонула в самотності. Не в поганому розумінні. Вона насолоджувалася звуками, слухала енергію, дивилася на море і на те, як небо поглинає пітьма, як з”являються зорі. Пооддаль Лагор, що чомусь сидів поруч з тою компанією, що курила кальян, не зводив очей з Мерін. Ештон відчував – він теж ловить цю хвилю свого вожака – теж слухає життя навколо, але не приєднується, ніби насолоджується вишуканою виставою, високим мистецтвом. Ештон відчував – Лагор спокійний і впевнений, він більше не самотній в тому самому тоскному розумінні. Ештон пам”ятає, яким був Лагор, коли він зустрів його вперше. І… щось у ньому змінилося з тих пір. Потепліло. Заповнилось.

Та Ештон і сам стояв відсторонено від усього цього гамору. Він поглянув на вогонь. І не зчувся, як підійшов ближче. Вогонь манив і заворожував Ештона. І це було схожим на те, як серце лісу звало його. Тільки от на цей раз – поклик йде з середини Ештонового серця, не з вогню. Він просто готовий. І, здається, уроки Пірея не пройшли дарма. Ештон так чітко чує зараз свій внутрішній ритм. І поділитися ним – не проблема. Відпустити себе – не проблема. І музика – не проблема, Ештон відчуває і в ній ритм. Але зараз для танцю алубі в Ештоні забагато того, чим він ділитися не повинен. Талант його свідомості люди на пляжі бачити не повинні, він не повинен ділитися з Мерін енергією смертних, він не повинен випускати всю свою енергію, аби нікому не нашкодити її кількістю… Свідомість Ештона поступово гіпнотично заспокоювалась і тонула в язиках полум”я і Ештон стримувався, аби не відпустити свідомість у медитацію прямо зараз. Хто б знав, що зовсім не танець алубі буде для Ештона складним – хто б знав, що складно буде не вкладати в танець всього себе, не віддаватися йому повністю. Пірей був хорошим вчителем і всього за кілька уроків навчив Ештона “рухомій медитації”, коли замість концентрації на собі і в собі, ти розсіюєш свідомість, а з нею і енергію навколо. Та хто ж знав, що так тяжко буде контролювати себе… І Ештон вже зараз готовий дозволити своїй свідомості і енергії, своїй душі і своїй вовчиці приєднатися до танцю вогню. Але так страшно нашкодити комусь… Так страшно нашкодити Мерін. Та він їй обіцяв. А обіцянками перед алубі не розкидаються. Ештон вклав усю свою волю в цей наказ. І він наказав ДаркСайд лишатись в тіні, адже для нього – не час. Ештон прислухався до своєї енергії… І вона була зараз в якихось не надто великих об’ємах. Він просто насильно впихнув в акумулятор договору якусь її частину – яку зміг, адже пропускна здатність акумулятору не гумова. Ештон трішки розслабився і прислухався до себе. Він також наказав ХієдХайн сховатися глибше – за неї не переживав. З нею він завжди у злагоді. Тоді й зовсім прислухався до свого тіла і відчув як сильно він стис зуби, відчув які напружені у нього плечі, наскільки стиснуті кулаки. А ще Ештон відчув погляд. Він відвів очі від магічного танцю вогню і чорні очі Мерін, затягнули його в свої безодні. Вона стояла зовсім неподалік. Дивно було бачити її очі чорними, а не фіолетовими. Ештон навіть не одразу пригадав, що вона в лінзах. Та це не має значення – якого кольору в неї очі. Він тоне в її погляді, тільки тому що це Мерін. І Ештон бачив, що вона уважно спостерігає за ним. Він відвів очі і лише одного погляду у вогонь було достатньо, аби впасти у транс, в “рухому медитацію”, в ритуальний танець алубі. Ештон не відчував своїх рухів – тіло повторювало і доповнювало вихори його енергії, допомагало їй відділятися з енергетичної системи організму. І енергія потужними потоками та вихорями покидала тіло Ештона… Хоча він уже не був певен, що він в людському тілі… Він почувався вовчицею. І Мунлайт допомогала йому. Саме вона зараз була тут. Вона. Мунлайт ділилася своєю силою з усіма присутніми і розчинялася в душі кожного, до кого дотягувалася, в душі кожного на цьому пляжі побували її лапи. Вона бігла, залишаючи свої сліди у цих серцях назавжди. Вона бачила їхні почуття і душі, як зміну пейзажу, яким біжить, аж допоки не відчула під лапами грунт нічного поля, довкола – запах колосся, а згори побачила місяць. Вона зупинилась лиш на мить – привіталася з давнім другом – протяжно завила, а в наступну злинула, шукаючи лише одне – Нічну Тишу, в чиїх руках билося її серце. І вона була тут… Мунлайт обігнула її, лишаючи в ній… все що є, а тоді прокинулась. І Ештон бачив лише, чомусь все ще чорний, як сама ніч, погляд його коханої, його Нічної Тиші. Ештон не помічав збитого дихання – він відчував лише те, як Нічна Тиша розчиняється у Місячному Сяйві, а він – у ній.

*

Загалом весело було ввечері, тому на наступний день вони знову прийшли на дикий пляж. Хоча Ештон підозрював, що лари притягли їх сюди, тому що хочуть таки вполювати свою мурену. А на готельному пляжі не особливо покупаєшся вночі – охоронці чатують.

– Ештон! Я хочу написати картину з підводного пейзажу. Потримай мене у бар”єрі під водою. Сонце дуже активне і може обпекти мене навіть через товщу води, врахуй, будь ласка. Ну, і звісно ж, я бажаю зняти глушник.- Висмикнула Ештона Шона з думок. Вона була озброєна до зубів художнім приладдям.

– Гара…- Ештон не встиг погодитись.

– Я теж так хочу!!!- Підскочила Сірін, почувши щось цікаве.

– О, я б теж розділила цей досвід з твоїми князями.- Потягнулася Мерін, з грайливою посмішкою, наче пантера, тільки позіхнути ще треба для завершення образу… ААА! Позіхнула! Вона позіхнула!!! Ештон від захвату ледь не випурхнув з тіла.

– О, я теж приєднаюсь. Моєму звіру корисно буде спробувати себе у новому середовищі. Під водою повинно бути цікаво.- Потягнувся і собі Рікон. Він що хоче “сподобатись” Ештону? Типу, раз Мерін вдалося покрасуватися перед Ештоном потягуючись, і йому вдасться?

– Я теж! Під водою, мабуть, душі так само чуються… А раптом ні? Я читав про китів… Вони під водою використовують щось на зразок ехолокації…- Зрадів Акелар. Де його хвіст? Точно махав би ним, як золотистий ротвейлер… Але не зважаючи на блиск в очах, він залишався досить виваженим. А Який йому бар”єр зробити?.. Треба, щоб енергію пропускав, але утримував воду…

– Я теж піду. Я буду в одному бар”єрі з Повелителькою.- Став за спиною Мерін Лагор, схрестивши руки аби нагадувати похмуру скалу.

– Я тоді теж піду, буду з Шоною в одному бар”єрі.- Обійняв Кір Шону за талію з-заду. Він дивно виглядав на фоні Шони і білого Єгипетського піску.

– Що?- Обурилась Шона. І злісно та високомірно поглянула йому в очі, намагаючись відштовхнути ліктем.- Я писатиму картину!

– Я не заважатиму.- Міцніше притис він її до себе, щасливо засяявши при тому у відповідь на її злі емоції.

Шона обурено, але приречено голосно зітхнула. Кір переможно засяяв.

– Я теж хочу…- Підійшов до них Акелар, мало не скімлячи.

– Ти ж медитувати зібрався!- Нахмурилась Шона строго до Акелара, а в наступну мить обернулась до Кіра:- Прошу тримати себе у руках!- Все ж намагалася вона випручатись з його обіймів. Але той стійко не відпускав. Акелар похнюпився.

– Ооох! Гаразд!- Злісно здалася Шона і тицьнула кожному з своїх нав”язливих супутників по валізці. Ті радо схопили поки дають.

Так… Підсумуємо… Чотири бар”єри, що повинні втримати тиск води на глибині метрів двох-трьох з одного боку, і вагу людини або кількох з іншого… Для Рікона зробити бар”єр який пропускатиме напівенергетичний вплив його звіра… А для Шони з Акеларом – енергію у чистому вигляді й енергію, настроєну на частоту душі. Бар’єр з Шоною потрібно буде тримати на одному місці, аби їй було зручно писати пейзаж. Але решту від цих трьох – розташувати подалі, аби енерія Шони не заважала, і бажано пересувати, аби вони все роздивилися довкола… А ще, потрібно подбати про доступ повітря для них (можна зробити щось на зразок колб, щоб “горличко” колби будо над поверхнею води, а основна частина з людським(чи не зовсім) вмістом під водою), і якось маскувати від випадковопропливаючих людей… Він хотів з маскою над водою поплавати, поки Шона писатиме, але доведеться, очевидно, медитувати… Ну, і доставити всю компанію за риф треба. Пірса то тут немає.

– Ну, що ж, гаразд. Але завтра я медитую з Кіром десь посеред моря.- Виставив свої умови Ештон. Йому ще про енергію смертних Кіру розказати треба…

*

За такими всілякими розвагами і минали їхні дні, так швидко, наче течія Гольфстрім. Ештон навіть задумався над тим, аби продовжити відпустку тут… Але тоді згадав про ще один пункт їхніх мандрів і передумав.