Танець

Початок цієї історії не так давно заплямував репутацію міста тихого та безпечного.
– Віл ти досі тут, у тебе багато роботи, а обідні перерви витрачаєш, щоб побути у цій палаті – закриваючи двері промовив інтерн
Мовчазна фігура похилена до лікарняного ліжка, говорила без слів це було достатньо очевидно. Що він став прикутий, неначе руки міцно зав’язані саме до цього пацієнта, у якого був призначений зовсім інший лікар.
– Твоя надія сліпа – він сів на стільчик та поклав руку на плече, легкими погладжуючими рухами промовив: минув рік нічого не змінилося, вона досі у комі – голос був як у лікаря який оголошував новину про смерть родича
– Я знаю до чого ти хилиш, але допоки я оплачую перебування тут, вони не вимкнуть її
– Ти витрачаєш більш ніж половину своєї зарплатні, невже ти досі вважаєш себе винним через той випадок
– Якби не він, вона б тут не опинилася. Заслуговуємо покарання ми обидва, він – грати, я емоційну спустошеність
– Раніше тобі було начхати на почуття інших, тебе наче перепрошили коли вийшов з дверей – Сигнал пейджера, обірвав порівняння, яке не відповідало його звичайному лікарняному гумору — Вибач, мене викликають у відділення невідкладної допомоги
Прилад стабілізації життєдіяльності, видавав пискливий звук від якого кожного разу з’являлися мурашки по шкірі та нервовий тік. Який припинявся тільки тоді коли лікарі перевіривши стан запевняли що загроза минула.
– Завдяки тобі я пішов у медицину, тепер я старший інтерн – руки перетворилися на півкулю взявши праву руку у свій невеличкий полон – Пам’ятаєш нашу останню зустріч? Певен що так, у тебе завжди гарна пам’ять, завжди – цю промову перервав виклик до лабораторії

*Лабораторія*
– Вільям, що ти робиш, ці реактиви не повинні стояти поряд
– Пробач, трохи задумався – він потягнувся до верхньої полички, щоб перемістити туди фенолфталеїн
– Тобі потрібно трохи розвіятись, можемо піти до … – у цій частині розповіді розбірність слів
*Думки*
– Ти так ніколи не вступиш у медичний
– Я і не планував туди вступати Ві
– Ще як планував, ти зв’язався з поганими людьми, тому тобі й ліньки навчатися – її лице у люті виглядає неперевершено: вилиці стримували м’язи які відповідають за посмішку, це надавало більшої стриманості. Зелені очі завжди видавали її серйозність ситуації, вони бігали по застиглому тілу у сидячій позі
– Припини це не твоє діло, йди не потрібно зі мною про це говорити
– Я піду, а ти візьмись за розум
– Ти сама серйозність Ві, це тобі не пасує – холодний погляд оглянув її статуру темного волосся, вона поступово розчинялася за дверима. Тоді вони зачинилися за нею востаннє
– Вільям Востон?
– Вівіан, мені не подобаються жарти!
– Її збила автівка, ви перший контакті у набраних. Лікарня #4 знаєте місцезнаходження?
– Так, мені потрібно 20 хвилин – дихання збивається у голові запаморочилося. Крутилося одне питання: невже він це зробив? Руки самі набрали номер та підмовили голосові зв’язки до співпраці, спустошеним голосом вони вимовили:
– Як ти міг з нею це зробити!
– Ти мені заборгував, тому мною було прийняте рішення нагадати тобі – Тіло охопив пронизуючий сміх. Він спускався від кінчиків волосся до п’ят
– Виродку, тебе за це посадять *

– Агов ти мене слухаєш? Ми йдемо чи ні?
– Так, так – рука доторкнулась до лоба, круговими рухами вони привели його до сьогоднішніх реалій
– Тоді о десятій у Роббі

– Спиртного? – протягуючи склянку з віскі запитав Роб
– Завтра ранкова зміна, є дієтична кола? – робота у лікарні пройшла недарма, реакція на ловіння бляшанки була чудовою.
– Ти давно ходиш самотнім, можу познайомити з подругою вона фанатіє від лікарів
– Невже інтерни рахуються за лікарів? – посьорбуючи промовив той
– Для неї, будь-хто який працює в лікарні – лікар, не виляй вона точно тебе забере собі – підморгування було ідеально швидким та рівним
– Зачекай трохи – пробравшись до джерела шуму. Було побачено не дуже приємну сцену сварки
– Відійди від неї
– Що тобі з цього, йди собі – рука застигла у повітрі, перед тим як вдарити дівчину
– Вибачся, хутко – руку було перехоплено, та викуречино за спину — я надламаю тобі суглоб що ні один травматолог не виправить цього
– Пробач, пробач… відпускай боляче
– Востон телефонують з лікарні, говорять про якусь дівчину – голос чоловіка був трохи нерозбірливим, через голосну музику та великий натовп. Який не давав підійти до Віла
– Слухаю Ронні, потрібні якісь ліки?
– Віл отямилася, вона отямилась
Для оточуючих було дивно, що людина зірвала з місця одночасно плачучи та сміючись. Як на зло, авто зламалося, тому довелося бігти декілька вулиць.
– Це справді ти – Вівіан легкими погладжуваннями по щоках, зі сльозами на очах промовила вона – Станцюєш зі мною?
– Танго? Добре зранку, після того, як ти відпочинеш, обов’язково! — це був один з найкращих днів, коли на лиці з’явилася посмішка
– Я не хочу чекати – За мить її рука лягає на іншу злегка пітну долоню – Пам’ятаєш рухи, а?
– Їх неможливо забути
Тіла злилися воєдино. Рухалися вони цілісно крок за кроком, окрутивши усю лікарняну палату. Відчувався кожний її новий подих, легені з повітрям перетворювалися на трав’яну діафрагму. Мова рухів була найприємнішою за весь час у цій професії з доволі гарними людьми. Чутно як аорта повертала кров у організм. Серцебиття пришвидшується, адреналін скакав неначе йому дали вихідний на Різдво. Вуста сп’ялися в єдине. Поцілунок це був її завершальною родзинкою. Не дарма між лікарями танго називали танцем “смертної нареченої”. Це був останній дотик до неї живої, очі знову закрилися, але сьогодні назавжди. Вільям тримав її на колінах та просто нестримно плакав, та чув як оплески захоплення стихли та аналізували отриману інформацію.
– Віл це був її вибір, коли вона вийшла з неї, її проінформували про те що велике навантаження зашкодить здоров’ю
– Знаю Ронні знаю – у цьому голосі нічого не було він був спустошеним, але розуміючи що так це повинно було відбутися.