Схоже він готовий до нового дня

Ештона жодна жива душа не чіпала і він виспався, як лось. Так весь режим коту під хвіст піде… І приходячи до тями після якогось нездорового сну, Ештон намагався зрозуміти котра година і що йому взагалі зараз робити… Ой, який піпець… Але вже за мить Ештон наткнувся поглядом на графин води на туалетному столику і сік. Тож не жалівся на життя і вишкріб себе з ліжка. Знайшов телефон: вже обід. Що ж їсть хоча б вчасно, чи п”є… Потім був контрастний душ. І вже в рушнику Ешон відчув себе подобою людини. Для нього тут був заготовлений якийсь понтовий костюм, краватка, сорочка… Думати не довелось. Хоча він зараз був готовий замочити ще якогось виродка за своє шазарійське пальто, футболку, еластичні шани і “кросівки по шазарійськи”, які йому роздобула свита, і які він полюбив як рідні. Хех… Ештон постарався зробити щось з шевелюрою, але з хвоста все одно стирчали непокірні кудрі. Ой… Хай миряться і з таким чудом на троні, раз їхня Повелителька такого полюбила. Ештон поглянув в зеркало. Від солдата в ньому мало лишилось. Зараз він нагадує… Якогось керівника компанії? Можливо… Але злегка шибанутого. Ну, і чудово. Ештон любить шибанутх людей. І якщо він сам такий – привід пишатися собою. Ештон усміхнувся. Схоже він готовий до нового дня. Чи то до нового піздеця? Ну… час покаже.

Ештон вийшов з спальні, спустився вниз. Але нікого не зустрів. Хм… Ештон прислухався – та ні, в маєтку купа людей. Багато хто в залі для гостей. Дехто в саду. Дехто від’їжджає. На кухні є люди. І дехто прямо за його спиною. Ештон обернувся – там, намагаючись стати частиною стіни, стояла тихенько служниця. Коли вона зустрілась поглядом з Ештоном, її очі широко розширились від страху. Ні, це не був якийсь потужний страх, як перед лицем смерті чи небезпеки. Вона, мабуть, боялася самого факту, що її помітили, чи що? Ештон їй усміхнувся. Вона відклеїлась від стіни і задріботіла до нього:

– Чи можу бути корисною, дорогий гість?- Запитала вона, надавши виразу обличчя якоїсь професійної непроникності. Хоча цей блеф був надто слабкий.

– Хм, Ви могли б провести мене до Повелительки Шазарії? Знаєте де вона?- Якщо ні, то все окей. Він і сам знайде. Служниця завагалась, знітилась.

– Так, вона з іншими гостями в прийомній залі. Йдіть за мною. – Вона повела Ештона маєтком.

Ештон не особливо хотів підтримувати розмову, і служниця теж не прагнула до спілкування. Вона провела його якимось коридором і вони опинилися з заднього входу в залу. Ештон одразу побачив Мерін. Дуже зручно, не потрібно буде йти через всю залу, під загальну увагу.

– Ліам! – Ештона аж пересмикнуло від імені. – Що ти тут робиш? – Звернувся суворо дворецький до неї.

– Дорогий гість забажав потрапити до зали… – Знітилась вона… І… вона зовсім не була схожа на ту Ліам, яку він знав…

– Це вхід для обслуговуючого персоналу! – Шикнув він на неї. Вона ще дужче знітилась.

– Я не знала як…- Він її зупинив долонею. Глибоко вдихнув, тамуючи роздратування і злість.

– Прошу пробачення, Серце Шазарії, за це непорозуміння. Дозвольте провести Вас до центрального входу. – Поклонився він. Служницю накрила паніка. Вона, мабуть, новенька просто.

– Насправді мене все влаштовує. – Привітно усміхнувся Ештон. А тоді звернувся до служниці: – У Вас… дуже гарне ім’я. – Служниця начисто розгубилася. Поглянула на дворецького, налякано. А він їй спробував дати посил до дії (була б вона чутлива до біохвиль, точно це б розрізнила, а так залишалось лише займатись дешифрацією погляду). Тоді вона зрештою зважилась і відповіла:

– Дякую, мені дуже приємно…- Але думала вона не про комплімент, а про втечу. Ештон знущатися не хотів, тож просто їй скрушно усміхнувся.

– Я знав декого з таким іменем. Дивно чути його тут. Я думав, що це ім’я притаманне лише… деякій місцевості. Можливо це збіг. – Ештон відвів погляд вбік. Хотів уже йти, але служниця перестала боятися і заговорила.

– Для нашої місцевості це звичне ім’я, але його зазвичай дають хлопчикам. Просто мій тато дуже хотів сина… Воно означає “сильний воїн”. – Іронічно усміхнулась вона. У Ештона щось в душі ворухнулось. Він тепло усміхнувся служниці.

– Тій… Дівчинці підходило це ім’я. – Скорбота скувала його серце, але це був не лише сум, в цих спогадах було багато світлих почуттів. Можливо, Ештону теж слід навчитись писати портрети? Ештон опустив на мить погляд, а тоді поглянув в очі служниці ще раз, уже без емоцій, просто привітно. Кивнув їй. Кинув ще раз погляд на дворецького і пішов в залу без супроводу. Так йому і комфортніше. Так він звик. Він тихо прослідував до чільного місця, поруч з Мерін, усміхнувся їй і сів поруч. Мерін привіталася з ним біохвилями.

Ештон роззирнувся. Лари теж були тут. Застілля було спокійне. Люди просто їли, розмовляли. Нічого особливого.

– Нам тут уже нічого робити. Чекали лише, поки ти відпочинеш. Можемо повернутися в готель. А зранку вирушати в дорогу. – Запропонувала Мерін.

– Так. – Кивнув Ештон, поглядом намагаючись знайти для себе щось на столі.

– У тебе вийшов досить пристойний амулет.- Усміхнулась вона.

– Я старався… Але, думаю, що коли трохи навчусь, приїду ще раз і удосконалю його. – Поділився Ештон. Мерін відгукнулась задоволеними хвилями.

– Я теж на початку часто удосконалювала свої роботи. – Поділилася Мерін. – Це цікавий процес.

Ештон кивнув, накладаючи собі щось, невідомо що, але пахло воно прекрасно.

***

А от і Ренж Ровер на сім місць знадобився… За кермом був Рікон, поруч Сірін. Вони з Мерін сиділи посередині. Лагор, пацан і дівчина сиділи ззаду. Ештон почувався не в своїй тарілці… Мабуть він просто втомився вже… І, чесно, хочеться додому. Ця подорож уже виснажила… Але наступний пункт плану буде досить спокійний, тому він не влаштовуваиме істерик і все ж поїде, куди заплановано…

Мерін і Лагор пішли гуляти по місту. А решта залишились в готелі. Сірін і Рікон закрились у себе. Пацан і дівчина з клану по своїм кімнатам. А Ештон в себе. І… Виправляти це сил ніяких не було. Ештон просто лежав в ліжку і намагався знайти щось по телевізору. Але він швидко згадав, чому не дивився телевізор – якась туфта суцільна. Ештон не дуже засмутився і ввімкнув музичний канал. І… Не думалось ні про що. Ештон зловив себе на тому, що просто сидить і дивиться на небо через вікно. І що йому не вистачає, питається? Все є. Смішно, що він хандрить у відпустці, з коханою дружиною, з сім’єю, при тому що відпочиває від найкращої роботи у світі… Але в купу збиратися не хотілося. Хотілося курити. Але якщо він попросить у Рікона сигарети, буде ціла купа питань або поглядів і підбадьорюючих штук. Хех… Ештон одягнувся, пішов вниз і запитав на рецепшені де можна взяти сигарети. Як не дивно, з цим йому протьє допоміг швидко: просто пообіцяли, що за п’ятнадцять хвилин принесуть в номер. Ще й вибір був. Так що… Ця маленька перемога якось підбадьорила Ештона і він повернувся в номер.

За п’ятнадцять хвилин Ештон, уже із сигаретами, стояв на балконі і підкурював першу. А тоді відчув знайомі біохвилі. Він повернув голову і побачив що за ним з сусіднього балкону спостерігає дівчина з клану. Сидить в закритому одязі і, навіть, у рукавицях, з капюшоном на голові. Це через її альбінізм? Але доволі пасмурно на вулиці… Вона була така спокійна… Просто навіть… Як крижина. Хм…

– Зайдеш? – Запитав Ештон. Чорт його знає нащо.

– Утримаюсь. – Відповіла вона і бровою не повівши. У Ештона на обличчя посмішка полізла. Він її поки що не розумів. Але… Вона була не звичайна. Ештон стенув плечима, мовляв як хочеш.

Ештон затягнувся і повільно випустив дим. Дивився на шотландські гори з тліючою сигаретою в руці. І, схоже, Ештон і справді втомився. Думок і зовсім немає. Може все добіса послати і повернутися додому? Хееееех… Ештон знову втягнув дим. Що за хрінь з ним? Він поглянув вгору – небо пасмурне. Ввечері не буде видно зірок. Ештон почухав лоб. Ні, реально, що за хрінь? Ніби… емоції… Якісь дивні… Ештон поглянув ще раз на дівчину. Може?.. Чи це йому всяка шазарійська хрінь ввижається? Ештон зітхнув.

– Як тебе звуть? – Запитав він.

– Шона. – Просто відповіла вона. Тепер Ештон помітив, що вона щось пише, а ні – малює. Хоча художники пишуть, так? Пишуть картини. Ештону стало цікаво. Але він вирішив не займати її. В собі спершу потрібно розібратися. Взагалі він дивно почувається. Якщо бути зовсім вже чесним з собою, у нього достатньо приводів для занепокоєння, зважаючи на останні події. Аукціон, Кір, Сирія в загальному і окремі її частини, наприклад, той шакал… Наприклад, ті жінки. І вчорашній обряд, наслідок якого сидить на сусідньому балконі… Ештон вийняв сигарету з рота і встав на рівні ноги. Ще десять днів. Ще десять днів він буде в подорожі. Десять днів і десять ночей. Десять ночей на курорті для нього і десять ночей для тих дівчат в підвалах… Не годиться. Ештон загасив сигарету, розпорошивши її на пил в бар’єрі. Не годиться. Ештон дістав телефон. Він має ще час до вечора. Мерін зайнята. Цим і займеться. Ештон набрав номер телефону.

– Так, слухаю, чим можу бути корисним? – Так. Він це так не залишить, він дав собі слово. Окрім того, він може собі дозволити деякі речі робити не своїми руками.

– Маю завдання для Вас. – Сказав Ештон Розвіднику, заходячи в номер.

***

В результаті, було вирішено провести операцію на рівні ООН, світової журналістики, розголосу й таке інше. В усіх країнах з’являться повідомлення типу такого: “У Сирії було знайдено терористичну організацію, що займається работоргівлею. Шокуюче – 200 доларів за дівчину…” І таке інше. Виродків засадять у в’язницю. Варто смикнути за потрібні ниточки, і тема стане цікавою. От і все. Дівчат переселять у більш – менш нормальні місця, допоможуть. Наче все, так? Та Ештон не почувався, що він зробив щось… вагоме. Не почувався, що дійсно допоміг. Хм… Мабуть, він звик робити все своїми руками.

***

На наступний ранок, вже сидячи в першому класі, де окрім них нікого не було, Ештон дивився в ілюмінатор. І… Це відчуття не зникало. Хм… От він же не переживає за щось конкретне? Ештон поглянув на Рікона. Він разом з Сірін займалися чимось своїм. Мерін пила вино і дивилася в ілюмінатор. Лагор читав книгу. Пацан щось зосереджено клацав на телефоні. Дівчина писала свою картину. Ештон не міг втямити що не так. Але це “щось” було. Хм…

Він знову розвернувся до ілюмінатора. І зосереджено став розглядати хмари. Ештон ще раз поглянув на Макнармерів. Щось з ними не так. Чому вони поводяться, ніби все окей? Ні, вони розуміли, на що йдуть. З дитинства знали, що таке от може статись. Але… Ця реакція- дивна? Не відповідна? Щось не так… Ештон ще раз уважно оглянув свою компанію. Всі… ніби кожен сам по собі. Що за чорт? Тобто… Вони і раніше могли без проблем проводити час окремо… Але це відчуття… Ештон скоса ще раз оглянув малих. Сидять. Хм…

Ештон сковзнув у сприйняття. І… Що за хрінь? Кожен ніби в своїй бульбашці. Ніби в бар’єрі. І особливо сильний навколо нього самого. Це було ніби… Це не був бар’єр, це було ніби… От він бачив деякі дерева, які не торкаються кронами один до одного, інколи течії є такі, які через різну густину води між собою не змішуються… Ось так це було… Ніби енергія кожного ізольована. Не змішується. Це не нормально. Що за хрінь? Ештон сковзнув глибше в напівмедитавний стан і тепер бачив – це і справді Шона. Її власна енергія ніби просочується між цими енергетичними кулями кожного присутнього, не змішуючись з ними і утворюючи прошарок між ними, ніби ізолююча прокладка… Що за… Ештон повернувся в нормальний стан. І повільно замаскував свої хвилі під енергію зовнішнього середовища. А потім повільно і плавно підійшов до Шони. Вона не звертала увагу на нього, захопившись картиною. Він підійшов до неї впритул:

– Припини це. – Сазав він. Шона підскочила від несподіванки і поглянула Ештону в очі. І тепер Ештон збагнув. Вона має емоції. От зараз вона розгубилася. Але він їх не може зчитати.

– Що припинити? – Спокійно спитала вона. Ніхто на них не звертав уваги.

– Те що ти робиш. Припини. – Терпляче сказав Ештон.

– Картину писати? – Запитала вона. Ештон нахмурився. Вона не розуміє, що робить? Чи робить вигляд, що не розуміє про що говорить Ештон?

Ештон просто створив навколо неї бар’єр.

– Ходімо, сядеш біля мене. – Це був наказ, і не зрозуміти це було важко. Дівчина встала з абсолютно непроникним холодним обличчям, відклавши свою роботу картиною вниз. І послідувала за Ештоном. Бар’єр він перемістив вслід за нею.

Ештон подивився ще кілька митей на дівчину, а тоді відвернувся до вікна. І якось непомітно думки поплили вслід за хмарами. Пригадався туман. В тумані особливо тяжко було орієнтуватись в лісах В’єтнаму. Та не Ештону… Часто він намірено заводив солдат в туман, рятуючись від ворога…

– Ештон, все гаразд? – Висмикнув з спогадів Рікон. От. От тепер все окей. Ештон перевів погляд на Рікона той стурбовано дивився на Ештона. Нічого і не помітив ніхто.

– Угу. Окей. – Він перевів погляд на Шону. А тоді сковзнув у сприйняття. Енергія тепер природно собі гуляла по приміщенню – спокійно відходила від ларів, вихрями і хвилями від людей, і наче в прірву лилася навколо Мерін. Вона впіймала його погляд. Підійшла ближче, сіла на руки і притулилася до нього.

– Мерін? – Перепитав Ештон. Це на неї було не схоже.

– Я зголодніла. – Здивувала кохана. В Енергетичному плані, здогадався Ештон. Він її обійняв, закрив очі і… понюхав її. Яка ж вона… Рідна. На душі наче льодовик розтав. Ештон взяв за руку Рікона. І його гарячу енергію Ештон би не сплутав ні з чим. Окей. Ніби все гаразд. Він відпустив Рікона і сильніше обійняв Мерін. Але ніяк не виходило змусити себе “кохати” – вилити на Мерін енергію, почуття. Тож він перестав себе ґвалтувати в енергетичному плані. Він просто зітхнув і заховав очі у неї на плечі. Втома повільно відступала.

– Що відбувається? – Раптом запитала Сірін, що нависла над Ештоном ззаду.

Ештон підняв очі і наткнувся на холодний погляд Шони.

– Не хочеш розповісти? – Запитав він у неї. Вона злегка насупила брову. Але взагальному майже не відреагувала. Мовчала.

Лагор ззаду занепокоївся. І малий ніби опритомнів – в грудях щось тоскно стискалося.

Мала мовчала. Мерін відсторонилася від Ештона.

– Пробач, кохана. З мене зараз як з козла молока. Якщо хочеш, можу з договору видобути енергію, але вона буде стерильна – без емоцій. – Запропонував Ештон.

– Не люблю замінники м’яса.- Скривилася Мерін.

– Можна Лагора попросити. – Запропонував Ештон. Мерін з сумнівом покосилася на Лагора.

– Сумніваюсь, що з нього можна видобути якісь позитивні емоції…- Нахмурилась кохана. Ештон відчув укол вини. Зітхнув.

– Маю ідею. – Сказав Ештон і взяв Мерін за руку, встаючи. – Сірін, потримай навколо Шони бар’єр. Постарайся щоб він був щільним, щоб енергія не просочувалась.

– Зрозуміла. – Весело муркнула Сірін і перестрибнула через спинку крісла, всівшись замість Ештона, щойно той піднявся. Вона накинула на Шону бар’єр, тоді Ештон потягнув Мерін до туалетів. Затягнув її всередину і закрив за ними двері.

– Знаєш, ти мені інколи суккуба нагадуєш. – Усміхнувся Ештон, починаючи цілувати шию коханої дружини.

– Пф… Це один з різновидів демонів. – Усміхнулася Мерін, зрозумівши, до чого йде.

– Тобто я правий? – Запитав він, розстібаючи вінтажний жакет на Мерін. Він навіть не помітив у чому вона! Немає йому прощення.

– Що це одне із наших прізвиськ в історії, що нам щедро дарували люди? – Усміхнулась Мерін.- Можливо і були такі алубі… Всі ми різні були. Хоча я знала одну алубі, котра була здатною викливати сильне бажання в оточуючих. Тобі б її компанія не сподобалась. Вона обожнювала оргії.

Ештон засміявся прямо з губами на грудях Мерін, адже вже встиг розситібнути верхні ґудзики сукні. Ніяк не виходило налаштуватись на правильний лад. Він кинув безсилий але веселий погляд на Мерін. Вона теж весело йому усміхалася. Тоді нагнулася і поцілувала. Ніжно тихо. І… Її біохвилі були такими ж ніжними. Ештон сів на закритий унітаз і сковзнув рукою під сукню Мерін. Вона була в панчохах. Її ніжна шкіра під пальцями викликала в Ештона щемляче відчуття тихого захвату, ніжності, тендітної любові. Ештон ніжним пестячим рухом огладив її сідниці. Іншою рукою притягнув її до себе за талію, направивши рукою під сукнею за стегно. Тепер Мерін сиділа на ньому. Ештон вже забув нащо вони тут, де вони і що відбувається. Він просто пестив свою ніжну, тендітну, кохану дівчину і тихе щастя заповнювало його хвиля за хвилею. Її шийка під його вустами, підборіддя, губи. Він… Ковтнув… Відчуттів зараз здається навіть забагато. Він виплутався з її сукні і просто обійняв її. Ніжно пестив спину, насолоджувався її біохвилями, такими тихими, спокійними. Хто б знав, що він сидячи з дівчиною в туалетній кабінці в літаку обійматиметься з нею, а не сексом займатиметься. Але… Зараз це здавалось потрібнішим. Правильнішим, бажанішим. Хоча не без ерекції, звісно. Та добіса це. Мерін теж не настроєна – він відчуває. А вимагати від неї сексу, бо вона голодна – це просто піпець якийсь. Встигнуть.

Тоді Ештон відхилився назад і поглянув ще раз на свою красуню. Вона йому усміхнулась. Нахилилась і ніжно поцілувала його в шию. Тоді нижче. Розстібнула ґудзик, лизнула ключицю. Чи настроєна? Ні, не настроєна. Ештон зупинив її – просто взяв за руку і поцілував пальчики. Мерін не розуюче усміхнулась.

– Краще? – Запитав він.

– Так… Я поїла. – Погодилась Мерін, невідривно дивлячись йому в очі.

– Тоді ходімо. – Усміхнувся Ештон. – Продовжимо в номері.

– Хм? Гаразд. – Уважно слідкувала вона за коханим.

Поруч з Шоною сидів Рікон, склавши руки під грудьми, Сірін сиділа напроти і зосереджено тримала бар’єр. Щойно Ештон підійшов – накинув свій бар’єр. Сірін радісно пересіла Рікону на руки. Ештон сів напроти Шони, Мерін сіла поруч зацікавлено на все поглядаючи.

Ештон уважно поглянув їй в очі. Він не міг зрозуміти про що вона думає – холодний погляд. Все. Чи правильно зараз обговорювати це при всіх? Можливо краще поговорити з нею наодинці? Ештон просто не лізтиме в душу.

– Ти контролюєш це чи ні? – Якось так.

– Що контролюю? – Запитала вона холодно. Не беземоційно, а… відсторонено. Так, ніби вона ставиться нейтрально до всього, що навкруги. Але… Це не так?

– Твоя енергія відділила енергетичний фон кожного з нас. І, очевидно, не тільки фон і не тільки енергію, але я більше поки не розумію. – Пояснив Ештон те, що побачив. Шона мовчки продовжувала морозити Ештона поглядом. Нічого не скаже? Ештон незадоволено насупився, злегка нахмуривши брови.

– Не розумію про що Ви. – Високомірно відповіла вона. А Мерін в цей момент розсміялася.

– Це з Нармерів не витруїш і через десятки тисяч років. – Сміялася вона. Дівчина перевела свій погляд на неї. Але Мерін нічого не пояснювала, лише усміхалася. Але все й так зрозуміло, мова і про Вайнута і про інших з їхнього роду, що діставалися Мерін. І… Чимось вона і справді нагадувала того чоловіка на портреті…

Але Ештон вирішив більше не відволікатись. Обдумував ситуацію. І дивився на дівчину.

– Що робитимемо? – Запитав Рікон.

– Хм… Є кілька варіантів… Можна накласти на неї договір, за зразком того, який накладали колись алубі на людей. Її енергія акумулюватиметься у ньому. – Запропонувала Мерін.

– Я проти. – Різко заперечив Ештон.

– Чому? Вона й так уже належить тобі. Просто закріпите зв’язок. – Стенула плечима Мерін. Але Ештон відчував лише відторгнення. Вона має вибір. Це не життєво необхідно їй. І він не збирається робити це з нею. Мерін стенула плечима з усмішкою, зрозумівши, що аргументи не діють.

– Я зроблю амулет, що акумулюватиме її енергію. – Вирішив Ештон.

– А зараз що робити? Ти не зможеш десять днів тримати навколо неї бар’єр. – Підняла брову Мерін.

– У мене є ще печать Рікона. – Склав на грудях руки Ештон. – Шкода енергії, звісно, але якщо треба, то треба. Окрім того я досить довго можу тримати бар’єр і ще є Сірін.

– Отже, ти всі десять днів, за винятком кількох годин, поки Сірін триматиме бар’єр, вирішив провести біля юної Макнармер? – Це що ревнощі? Та де там. Іронія і добродушна насмішка, не більше.

– Повелителька слушно каже. Це ж твоя відпустка! – Насупилась Сірін.- Нам заборонив працювати, а сам зібрався вчинити енергетичний марафон?

– Я можу поставити їй печать. Стабілізуюсь з її допомогою, аби була енергія. І нехай сама бар’єр тримає. – Запропонував Рікон.

– Хороша ідея. – Похвалив Ештон. Рікон задоволено усміхнувся. – Але навряд Шона зможе ним користуватися. Вона не володіє наразі ментальним наказом.

– Це якщо ще вона добросовісно це робитиме. – Зауважила якось віддалено Мерін.

– Я схильний їй вірити. Швидше за все вона це не контролює. Всьому потрібно вчитися. – Заперечив Ештон, уважно слідкуючи за Шоною. Але вона не змінювалась ані на обличчі, ані в біохвилях. Хм…- Що ж. Усьому потрібно вчитися. Цим і займемось. Оволодіти ментальним наказом не так і складно. Шона, ти на це згодна?

Дівчина уважно поглянула на Ештона, він помітив як поглибився її погляд. Та вона все ще мовчала.

– Ставити печать боляче. – Попередив Ештон. – Але швидко. Для стабілізації Рікона особливо нічого робити не потрібно. Він просто посидить поруч, впритул. – Кивнув Ештон. – А на рахунок ментального наказу – я тебе навчу, але не випущу, поки не навчишся. Тримати бар’єр не складно. Майже так само, як з кинжалом. Але кинжал тобі допоміг, я так зробив з’єднання з свідомістю, що кинжал сам підштовхує до використання його функцій, на рівні інстинктів, для полегшення користування ним. А з печаттю тобі доведеться робити все самій з допомогою волі. Але відчуття схожі.- Можливо, якщо вона знатиме більше, то їй легше буде погодитись? Дівчина уважно слухала. Роздумувала. Тоді стисла губи. Їй… боляче. Ештон не розумів, що він зробив не так.

– Я згодна. – Сказала вона і відвернулася до ілюмінатора.

– Мені іще потрібно буде помедитувати перед цим. – Попередив Рікон.

– Так, звичайно. – Кивнув Ештон.

– Карти? – Запитала Сірін. – Хто не буде?

Лагор встав і підійшов ближче.

– Юний Макнармер, приєднуєшся? – Запитала обернувшись Мерін. Ештон приємно здивувався. Хлопець підійшов.

Вони якось помістилися всі за цим столом, і Ештон почав тусувати колоду. І роздавати всім. Щойно карти лягли перед Шоною, вона на них покосилася:

– Я не буду. – Відмовилась вона. Ештон кивнув і віддав її карти наступному гравцю.

Партію швидко розіграли. І Ештон передав колоду Рікону:

– Роздай, я зараз. – Ештон встав, і, щоб не турбувати інших, бо він сидів біля ілюмінатора, перестрибнув через спинку сидіння, як перед цим Сірін. Пішов до того місця де сиділа Шона. Взяв її олівці (всі звичайні, різниці Ештон не бачив) і її роботу, не перевертаючи. Повернувся і простягнув їй олівці і картину на основі, картиною вниз. Якщо вона не хоче показувати, Ештон не дивитиметься. Вона взяла, уважно дивлячись Ештону в очі. Ештон повернувся на місце і всі, окрім Шони, продовжиди грати в карти.