Header Image

    ***

    Війна…

    Це слово — завжди означає біль, кров, сльози…
    І так можна перераховувати вічно.

    ***

    На полі бою панував хаос і безлад, всюди були мертві тіла.
    Але люди продовжували боротися.
    Битися до останнього за свій клан та його велич! Кожен хотів показати, що він правий, що він найкращий!

    Війни кланів…

    Виживає тільки сильніший, слабким людям у цьому світі не місце, адже вони лише нікому непотрібне сміття!
    Так і прямо зараз, борються два найпотужніші і всім відомі клани. Учіха та Сенджу.
    Начебто вони вже цілу вічність змагаються один проти одного.

    ***

    — Батьку, давай укладемо мир з Учіхами! Навіщо ця безглузда війна? – кричав син Буцуми Сенджу – Хаширама.
    — Та що ти верзеш! Мир із цими монстрами?! Ти забув, як загинули твої брати? Хто їх вбив? — грубо відповів голова клану.
    — Так, але ж вони загинули на війні!
    — Саме так! Якщо ми зараз здамося й підпишемо мир, їхні жертви будуть безглуздими! А так ми переможемо цих Учіх!
    — А-алле…
    — Ніяких ” але”! Війна скінчиться лише тоді, коли всі Учіхи стануть перед нами на коліна! Розмову закінчено! Забирайся! — З жалем зітхнувши Хаширама, вже хотів покинути кабінет батька, як раптом той сказав йому:

    — І не забудь! Виходимо завтра на світанку!
    — Так, батьку…

    ***

    Наступного ранку всі шинобі Сенджу були готові до чергової битви.
    Жінки клану зі сльозами на очах проводжали своїх синів та чоловіків на війну, сподіваючись, що ті повернуться цілими.

    Більшість загинуть…

    Воїни вирушають у дорогу, сподіваючись, що повернутися з перемогою.
    Пройшло кілька годин.
    Здається, ніби пройшла мить…
    І ось уже обидва клани стоять один навпроти одного, готуючись розпочати смертельний танець.
    Секунда…
    Здається, ніби на галявині, яка зараз буде окроплена кров’ю, сама природа затамувала подих.
    Настала мертва тиша.
    Ще секунда…
    Голосний бойовий клич і ніндзя одразу ж кинулися один на одного!
    Лідери обох кланів розпочали бій між собою, сподіваючись, що хтось із них сьогодні помре.
    Тут або ти, або тебе!
    Мадара і Хаширама також почали битися між собою.
    Смертельні техніки літали по всьому полі бою.

    — Мадаро! Може ти поговориш зі своїм батьком, і ми зможемо укласти перемир’я! — усе повторював Сенджу.
    — Ні! Хаширама, прокинься! Ми вороги! Миру не буде ніколи, і ти це знаєш! Тож не будь дитиною! — відповідав йому темноволосий хлопчина з червоними, наче кров, очима.

    Шарінган…

    Додзюцу клану Учіха.
    Всі, у кого шарінган був або слабким, або він не проявлявся взагалі, вважалися непотрібними і їх вбивали, або у кращому випадку залишали як прислугу.
    За кілька метрів від старших синів лідерів кланів боролися молодші сини — Ізуна Учіха і Тобірама Сенджу.
    Це був смертельний бій.

    — Здавайся Сенджу! І загинеш без болю!
    — Помрій, сучий ти сину… — коротко відповів біловолосий.

    Секунда…

    Пролунав сильний вибух.
    Старші обернулися.
    — Ха думаєш, твій димок допоможе тобі? — глузливо сказав Ізуна сяючи шаринганом.
    Вмить у хлопця полетіло безліч кунаїв з різних боків.

    Поза димовою завісою:

    – Чорт! Ізуна! — Мадара моментально зірвався з місця паралельно, вбиваючи кілька ворожих шинобі.
    Вбігаючи в дим, він побачив, як з іншого боку, на його молодшого брата замахувався Сенджу катаною.
    Ще секунда…
    Дим розвіявся і всі побачили таку картину:
    Мадара закрив собою Ізуну.
    Тобірама Сенджу стояв у шоці.

    – Ти! — Але слова шинобі у синій броні перервав сильний удар у щелепу. Молодший Учиха, вдаривши білобрисого, спіймав брата, що вже падав, і закричав:
    – Навіщо ти це зробив!
    Це бачили всі, глави кланів у тому числі.
    Буцума Сенджу закричав:
    — Скоріше! Добивайте цих Учіх!
    – Я тобі не дозволю! Відступаємо! – Рикнув Таджима.
    Шинобі клану Учіха почали тікати.
    Ізуна, підхопивши Мадару, хотів втекти до свого клану, щоб брат не помер, але його миттєво оточили Сенджу.
    І той вирішив тікати куди очі бачать.
    Головне допомогти старшому братові!

    Через деякий час…
    — Начебто відірвалися… — Зітхнув молодший Учіха і майже відразу ж поклав брата на землю, перевіряючи, чи він дихає.
    — Будь ласка, не помирай! — Благав хлопець. Відірвавши шматок свого рукава, Ізуна змочив його в річці, біля якої він зупинився, і перев’язав живіт Мадари.

    “Потрібен медик інакше він помре!”, – З болем подумав шинобі.
    — Треба шукати поселення! Хоч якесь де буде лікар!
    Цього ж вечора…
    Весь день Ізуна шукав хоч когось, хто міг допомогти, а брат втрачав усе більше крові.
    — О, Камі, будь ласка, допоможи! — Очі починали сльозитись.
    — Він не може так просто загинути! Через мене… — Ковтаючи настирливі краплі, які текли з очей шепотів хлопець.
    І раптом, ніби за помахом чарівної палички перед ним з’явився будинок!
    — Це моя остання надія! Сподіваюся, там хоч хтось є.

     

    1 Коментар

    1. Nov 24, '22 at 22:57

      Привіт друзі, я знайшла цей чудовий сайт і одразу вирішила перейти на нього з рос. ф*кбука, я щаслива що накінець з’явився такий сайт де я можу викладати свою творчість рідною мовою, як же мені подобається її звучання 🙂
      Надіюсь моя робота вам сподобається, всі
      люблю дорогенькі!