Header Image
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Рекомендую ввімкнути пісню: Джoнні Гот – Hit me right

    Думки про  майбутню страту заважали. Робили боляче. Ітадорі не хотів втрачати все, що набув за свої сімнадцять років: друзів, що стали сім’єю; учителя, по-батьківські піклувавшогося про нього; перемоги та невдачі; силу, здатну зрівняти із землею більшу частину Японії; перше й останнє кохання у лиці Короля Проклятть.

    Минуло майже два роки з їх першої зустрічі. Сукуна, зібрав усі двадцять пальців, здавалось, не мав би бажання мати хоч якісь справи з хлопцем, але у грудях щось боляче затискалося кожен раз, як Юджі плакав.

    А таких моментів ставало ще більше і більше перед стратою.

    Ітадорі був закоханий.

    Закоханий у цей характер; у цей надмірний погляд, який плавно ставав ніжним та дійсно палким; кохав його спокійну лагідну, ставшу рідною посмішку; кохав ці гострі ікла, залишаючі кроваві розводи на шкірі та на порозовівших зацілованих устах; кохав ці великі широкі долоні, що так інтимно і майже невагомо огладжували голе тіло; кохав його душу, котрої, за словами прокляття, у нього не було.

    Юджі готовий вірити у будь-які казки, у будь-які нісенітниці, але не в це. Ким би дійсно не був Сукуна – не має значення. Це турбує його не тоді, коли крупні пальці з довгими гострими чорними нігтями трохи незграбно, але дбайливо, перебирають пасма короткого і трошки жорсткуватого волосся.

    Рьомен вміло приховував те, з якою ніжністю йому кортить цілувати кожний куточок тіла, кожен шрам. Часто дивився пронизливим, тяжких поглядом, але тримав за ним зовсім інакші почуття.

    Ітадорі подобалося базікати з Сукуною щоночі, не помічаючи часу, сидячі у підсвідомості на його колінах і відчуваючи поглажування теплих рук. Йому подобалося ховати свій утомлений і часто розсіяний від сліз погляд у чужій шиї, поки його ніби огортають обіймами сильні руки. Тільки так він відчував себе захищеним, потрібним.

    Він не в змозі описати цей терпкий запах, який назавжди залишиться у свідомості.

    Назавжди? Це смішно.

    Вони кохали один одного.

    Кожен по-своєму, але трепетно, пестливо та дійсно гаряче. Вони тонули у полум’ї очей навпроти.

    Сукуна достатньо досвідчений у сексі, але оберігає партнера від перенапруги та не завдає зайвого дискомфорту. Він кохається з Юджі надто щиро, він зводить людину з розуму своїми словами, діями, дотиками. Ах, як же прокляттю подобаються обсипані майже непомітними ластовиннями плечі. Ці сузір’я він зарікся рахувати губами навіки.

    Навіки? Дійсно смішно.

    У них немає стільки часу. Ніколи не було і бути не може. До страти залишаються лічені місяці, тижні, дні, години.

    Шум неспокійного моря та биття хвиль о скелі заворожували та перекривали надто гучне биття людського серця, якому майже нічого не залишилося. Ніс охоплював надто помітний запах водорості та риби, іноді змушуючи зморщитися. Бриз приємно освіжав напружене тіло.

    Літо. Спека. Хочеться зануритися у бочку з льодом. Але зараз не можна про таке думати. Не можна руйнувати останні миті на якісь дурнуваті ідеї.

    Більшість часу вони мовчали, насолоджуючись морським пейзажем та розслаблюючими звуками. Кожен із них припускав думку о заздрощі до цієї великої води – вона вільна, вона там, де хоче сама. А цим двом тільки те і залишається, що приречено вдивлятися кудись за горизонт з надією на щасливе майбутнє.

    Це жалюгідно: у них немає майбутнього. Але чомусь надія досі жива. Може вони усе ж таки зможуть..?

    Ні.

    Не зможуть. І обоє це надто добре розуміють.

    Востаннє Ітадорі каже, як глибоко, як міцно кохає Сукуну. Як радіє його серденько кожній подарованій посмішці, кожному цілунку, кожному дотику.

    Востаннє Король Проклятть мовчить, але Юджі розуміє його і без слів.

    Востаннє вони ось так сидять.

    Востаннє вони це “вони”.І лише перед самою стратою Сукуна мовляє, як любить. Як хоче оберігати хлопця і всі ті почуття, що той ввірив у його руки. Як хоче укутувати у кімоно та обіймати безсонними ночами. Як хоче бути поряд до останнього. Він сповідає йому про все те, про що мовчав увесь цей час. Немає сенсу вже щось приховувати, тому він більше не замовчує про те, що теплиться у грудях.

    Не замовчує про ті зізнавання у коханні, які ніколи не проговорював уголос.

    Не замовчує ні про що, бо вже за мить “їх” не буде.

    Ітадорі втратив життя із застиглими на очах сльозами щастя, а у Сукуни вперше не боліла душа від цих сліз.

     

    0 Коментарів