Header Image

    Після неочікуваної трагедії Густав вирішив не змушувати сина йти працювати вже і зараз – хай трохи відпочине від болісного удару. Ґеорґіна повільно ходила по дому, натикаючись на різні предмети – за ці дні вона постаріла років на десять.

    Ґеллерт швидко оговтався – він вважав, що довге горювання суперечить високій людській сутності. Хай сестра назавжди залишиться в його пам’яті молодою і веселою, а він йтиме далі. Тим більше, що життя обіцяє йому багато цікавого і наступного дня після похорону йому прийшло кілька листів. От у Дурмстрензі про нього не забули – професорка Кармілла Бретіану написала йому невеликого листа, в котрому шкодувала про його відрахування та бажала успіхів у подальшому життя. Хлопець тільки посміхнувся і навіть пошкодував, що вкрав її книгу.

    Інші листи були від двох його друзів з Інституту, котрі зараз роз’їхалися по канікулах. Едмунд Краус написав 5 сторінок про те як дурмстренгці обговорювали відрахування «цього Ґріндельвальда», а Маріан Душек прислав йому на свята красивий Довідник Темномагічних Істот, в редагуванні котрого він брав участь разом з Карміллою Бретіану. Розкішна товстенна книга з оксамитовою обкладинкою та шовковим лясе на кілька днів відволікла увагу хлопця на довгий час і він на тиждень заглибився в її читання, конспектуючи та підкреслюючи найцікавіші моменти.

    Наступило 3 січня 1899 року. В цей день закінчувалися зимові канікули і всі учні та учениці Дурмстренгу сідали на зачарований корабель, щоб знову вирушити в рідну альма-матер. Ґеллерт самотньо сидів на кухні та пив какао, присмачене цинамоном, з величезного горнятка з магічним фото. На фото рум’янощокі дітки спускалися на санках з гірки, помахуючи руками щокілька секунд. У вітальні пробамкав високий підлоговий годинник з гирями. Пробив він 8 годину вечора і юнак здригнувся від дивного відчуття, котре змусило його кинутися нагору та принести свій щоденник з ідеями та планами.

    Саме в цей час відчалював корабель до Дурмстренгу. Але Ґеллерт більше не сяде на нього.  Не одягне чорну мантію з лазурною кайомкою – вона припадатиме пилюкою в шафі. Замість шкільного курсу він працюватиме над собою і одного дня стане великим магом, кращим за тих, хто був до нього. Начерки та химерні думки в нього вже були – він не сидітиме все життя в батьківському домі, чекаючи милосердя Мерліна чи Моргани.

    Ні! Він мусить вирушити у довгу подорож, повчитися у великих чарівників, підтримувати зв’язки з перспективними дурмстренгцями – навіть з цим осоружним Ґріммсоном – адже вони стануть його майбутніми партнерами, майбутніми соратниками.

    Йому обов’язково слід буде отримати робочий досвід – в батьківський банк без формальної завершеної освіти його навряд чи приймуть, а от стати журналістом він зміг би без жодних проблем – ця професія йому імпонувала і завдяки їй йому б вдалося вийти на багато-кого…Мета виправдовуватиме його засоби і ніщо його не зупинить…

    Ґеллерт гарячково водив пером по сторінках кремового кольору, виливаючи на хрусткий папір свої невідшліфовані думки.

    Пройшло більше місяця. Юнак вирішив відвідати Вайсекрін-штрассе, щоб купити необхідні речі для своїх експериментів.

    Головна вулиця магічної Австро-Угорщини зустріла тишею – був будній день, свята далеко позаду, а наступні неблизько, в учнів розпал весняного семестру. Ідеальний час для того, щоб без зайвих вух та очей погуляти цим невеликим чарівним селищем, містом у місті, прикрашеним перламутровими питтєвими фонтанчиками та вигадливими арками, котрі щодня міняли конфігурацію, а влітку на них росли троянди.

    Ґеллерт вирушив до магічної аптеки. Приміщення закладу зустріло його дзеркальною чистотою, а за скляними вітринами виблискували різнокольорові флакончики з інгредієнтами.

    -Чим можу вам допомогти? – ввічливо вклонився гоблін-аптекар.

    -Мені потрібні, – Ґеллерт набрав в груди повітря і спідлоба глянув на візаві, – чотири кілограми кореня мандрагори, 8 зубів африканського тапіра, півлітри крові єдинорога, котрий залишився живим, 200 міліграм отрути акромантула, три кілограми хвостів посіпачок, рубінова стружка в стандартній кришталевій чаші і три нарости з хвоста молодої норвезької хребтоспинки.

    -Непогано, непогано, – поцокав язиком аптекар, поправляючи круглі окуляри в золотистій оправі. – А у вас, молодий паничу, є дозвіл Наглядової Служби з Питань Домашнього Зіллєваріння або рецепт цілителя? Такі інгредієнти в таких кількостях так просто не продаються, – протягнув він низьким голосом.

    Ґеллерт на хвилину розгубився. Він і гадки не мав, що все так складно. Інгредієнти йому були потрібні для різноманітних дослідів, а дозвіл…Юнак хутко витягнув кілька золотих монет з капшучка і плавно просунув по прилавку.

    -Гадаю, що ми з вами домовилися, – його голос не передбачав заперечень.

    – Зараз принесу ваші побажання, – мовив гоблін, кинувши погляд на золоті металеві кружальця та метнувшись в глибину стелажів.

    Хлопець вирушив до триповерхової книгарні, котра містилася прямо навпроти тої самої приватної Академії Зіллєваріння, котру закінчила його покійна сестра. Академію цього року закрили через малу кількість учнів і тепер в ній проводилися різні магічні конференції та заходи. В книгарні він вибрав понад десяток товстенних фоліантів з різних галузей магії, склав все у бездонну торбинку та повернувся додому.

    Батько буде злитися, що син витратив стільки його грошей на свої бажання. Звичайно, сім’я Маєрів не жила в бідності, але, на думку Густава, син мав знати ціну грошам і заробляти на хліб сам – важкі переживання після похорону минулися.

    Ґеллерт все продумав. Він вирішив написати листа тітоньці Батильді з проханням погостювати в неї цього літа – не хотілося вирушати зимою в подорож та ще й без власних заощаджень. Тітка відповіла коротким розсіяним листом, пояснюючи це тим, що зараз працює і відповість пізніше. За тиждень після дорогих покупок він таки надіслав сову у «Магічний щосуботник», редакція котрого містилася у одному із провулків Вайсекрін-штрассе, з своїм епатажним та критичним есе про стан магічної освіти у Австро-Угорщині. Щотижневик розширював штат і після написання пробної статті та проходження співбесіди у невеликій конторі, вщент заповненій самописними перами, літаючими записками з начерками статей та бігаючими туди-сюди людьми з переносними друкарськими машинками, Ґеллерт став кореспондентом.

    Робота йому припала до смаку, оскільки приносила нові знайомства, враження, досвід та мала стати відправною точкою у його майбутній великій дорозі. У вільний час він читав книги та експериментував, випробовуючи себе та свої вміння. Йому вдалося приготувати зілля Мопсуса для покращення віщунських здібностей та він навіть ухитрився трішечки підсилити свою доволі посередню чарівну паличку, натерши її рукоять рубіновою стружкою, настояною при повному місяці у розчині отрути акромантула.

    Одного разу глибоко у лісі, переконавшись, що на милю від нього нікого нема, юнак почергово вичаклував та нейтралізував два ступені Зложару (перед третім у нього досі був інстинктивний страх – Ґеллерт пам’ятав своє заціпеніння від безсилля перед цим страшним явищем, котре – він був готовий поклястися – не хотів і не збирався демонструвати перед класом). Це була його власна свобода, в котрій він міг проявити себе більше, ніж у муштрі Дурмстренгу.

    Більше того – це був його маленький рай.

     

    0 Коментарів