Вся книга

Передмова
Головний герой цієї повісті маг алхімік. Який живе в “чудесному” світі де багато всяких бід. Від вічних війн, які могли знищити від кількох малих сіл до цілих міст. На своє життя тут заробити ти ледве можеш. Навіть працюючи магом (найбільш оплачувана робота у цьому світі) ти маєш змогу піти декількома шляхами. Просто служити в армії, чи стати найманцем. В армії більше плюсів, висока зарплата, не потрібно витрачати грошей на їжу, але є і великий мінус. Майже ніякої волі. Виконання наказів на першому місці. Відпусток не буває, вийти в місто можеш лише декілька разів за рік. Тому він і пішов другою дорогою, дорогою найманця. І тепер його знають, як “Безсмертний алхімік Марко”.

Розділ I
-Дорога була далеченька, з столиці імперії в мале містечко на кордоні з горами. І потрібно ж, це мені було задля одного контракту, за який заплатять всього 40 срібняків. За це можна прожити ледве два тижні. Хоча, теж не погано, якщо мене потім не повезут на плаху. Навіть за вбивство такої паскуди ти будеш страчений – сказав це барон. – Але я б і так взявся за цю роботу, навіть якщо була б менша винагорода. Просто тут замішана не лише його помста, а і моя. Також він доволі щедра душа дав гроші, яких вистачить на тиждень проживання там. Стільки мені і не знадобиться, бо завтра замовлення вже буде виконане. Я добре знаю цю “людину”. Колись я допомагав своєму батькові з розслідуванням його справи. Тоді він вбив людину нібито з метою самозахисту. Але підкупний суддя виніс йому лише срок в один рік. -Йдучи до міста говорив Марко сам з собою.-О я вже бачу ворота, варто знайти стойла, щоб залишити коня.
Як він залишив свого коня, то пішов до таверни в містечку, по дорозі алхімік бачив багато бідняків, які сиділи біля трупів і жебракували. Церкву де моляться богу потойбіччя, щоб він продовжив їм життя бодай на один день. Також багато мисливців, які спинялися біля дошки оголошень.”Наївні вони навіть не розуміють, що єдиний монстр, який тут залишився їм не по зубам.”-Подумав Марко проходячи повз них.
-Ще один кухоль пива!-Пролунало в таверні коли він зайшов-Ого бачу тут попільного алхіміка. Мабуть не перший раз побував в царстві мертвих. Налий-но йому за мій рахунок.-Сказав найманець, який сидів за столом.
-Спасибі за таку щедрість, але з чого це до мене так, поставилися? Я блукав багато років по цьому світу і в 99% випадків мене ненавидять п’яниці, декількох з них я покалічив, тим кому не пощастило вбив. То тобі щось потрібно?-Запитав алхімік.
-Так, зможеш спіймати цю паскуду?-Протягуючи фото сказав незнайомець – Я заплачу тобі 5 золотих, тобто 50 срібних за нього, але він потрібен мені живим, я хочу гарненько познущатися з нього перед тим, як ця гнида помре. Також на цьому папірці написано багато інформації, яка тобі знадобиться, зробиш все в чистому вигляді, докину тобі ще два золотих. Але я прошу тебе без різанини, мені він потрібен не заколотий, як теля.-Промовив роботодавець
-Так я візьмуся за цю роботу. Десь о 18:00 він буде в тебе, лише скажи куди його принести? – Спокійно і стримано промовляв мисливець.
-Ось тобі карта, на ній відмічено місце куди ти повинен його принести, а також де він найчастіше буває, це ця таверна, він завжди сідає за крайній столик біля стіни. Сподіваюся це тобі допоможе. Мені потрібно йти, розраховую, на те, що завтра він буде в мене в катувальні. В мене є декілька зіль, які збільшать біль, крім того я уклав контракт з володарем потойбіччя. Тож бог, буде жити в мене в правому оці під час катування, а за це, та сволота ніколи не вибереться з царства мертвих.-З маленькою радістю говорив добродій.
-Ну я піду готоватися до роботи, до речі, можеш зробити так, щоб завтра я був підставним офіціантом і поніс йому пива з “сюрпризом”?-Запитав Марко. У відповідь він отримав лише кивок.
-Ну от і моя кімната. Тепер потрібно послабити отруту. Я взагалі думав його так отруїти, але якщо до розчину додати крові і одну траву, вона називається “сона травиця” , то це буде, як сонне зілля. От і знадобилася моя спеціалізація в магії, а саме хрономант алхімік. Але, щоб воно активувалося потрібно багато часу. Хоча мені достатньо буде створити біля нього ауру керуючу часом.
Марко завжди полюбляє думати про свої плани під час пригтування зілль
-Ну от, все готово, залишилося виконати мій план. Хоча він трохи і змінився, бо мені більше не потрібно буде нести тіло, його одразу забере катувальник.-Подумав Алхімік.
На наступний день, 12:00.
-О бачу свого клієнта, тепер залишилося підсунути йому пиво з моєю фірмовою добавкою.-Тишком сказав герой.
-Прошу ваше пиво за рахунок одного доброго чоловіка. – Підійшовши до столику сказав алхімік
-О, дякую вам -Проговорив “клієнт”.
Підсівши до столу, де вже сидів роботодавець маг сказав- Все готово, коли він зайде в переулок я використаю ауру, яка пришвидшить час на один день, щоб зілля подіяло. Ти поки приведи свого коня на якого я покладу його, потім, потім даси гроші.
-Спасибі, що взявся за це діло, я можу дати тобі лише цю суму вибачай, що вона така мала. Тобі її ледь вистачить на тиждень або два. У рудокопів зарплатня маленька, це все, що є в мене на цей час.-Дивлячись на стіл сказав робтодавець.
-Нічого, мені і цього вистачить, та і я сам хотів йому помститися. І ще одне, тримай цю отруту, дай йому випити її, як захочеш добити. Вона діє дуже повільно і викликає страшні болі в жертви. За мій рахунок, так би мовити.-Протягуючи невеликий флакон з червоною рідиною говорив алхімік.
Той мовчки забрав пляшечку і пішов на двір, так само вчинив і Марко. За цей час, проведений в таверні, він помітив, що в протилежному кутку, сидів чолов’яга, який дивився на нього не відводячи погляду майже всю його розмову. Це здалося аліхміку дивним.
12:25 ціль вийшла з таверни.
-Час активувати закляття, я додав ще туди інградієнт, який викликає одноразовий приступ блювання, тому потрібно дочекатися доки замовлений зайде за таверну, щоб зробити це. – Помаленьку активуючи ауру пошепквував Марко.
-Добре і він вже тут – оглянувши провулок подумав алхімік – Поки все йде за планом. Як бачу ціль вже валиться з ніг, зараз його має файно рубонути і прокинеться він десь через, 5 годин. Але є вірогідність його пробудження від різкого болю, наприкладу вирваний ніготь, чи відрізана частина язика.
-О’кей він вже валяється на землі, мені залишилося лише його покласти на коня.-Проговорив це алхімік
-Ось і твої гроші, тримай це в срібняках, так буде краще розраховуватися з кимось. Ну, а я пішов катувати його.-Сказав наймачай коли Марко клав тіло на коняку.
-До речі пришли листа з детальним описом його страждань на адресу: Місто Маренбург, вулиця Головна, будинок №6. Просто потрібно для ще одного контракту. Спасибі за співпрацю бувай. – Попрощавшись Марко йде до стойлів де на нього очікує його вірний кінь ґюнтер.
-Дивовижний маг, вперше за 10 років бачу алхіміка хрономанта, з такою сильною маною. Але він пішов проти законів цього світу, за це і має бути покараний. А своє прізвисько “Марко невбиваємий” він підтверджував вже багато разів. Доказом більше 10 відроджень на цій землі є попільне волосся. Дідько він справжній диявол.-За 20 метрів говорила невідома фігура.
14:00
-Ну ось і все, Ґюнтере, ходімо звідси, потрібно отримати свою нагороду в того барона.-Тихо говорив Марко під ніс.
-Стривай-но! – крикнув один з лицарів. – Ти порушив закон, а саме допоміг у вбивстві! За це тебе буде покарано, від одного до 5 років позбавлення волі.
-Добре, серед вас магів не видно, але нападайте, я без бою не дамся.-відповів алхімік готуючись до бою.-А також в мене є один фокус – сказав він перед тим, як кинути ножа в лицаря. -Ви не знали, але я володію магією крові і найкраще я роблю мечі з крові своїх ворогів. А тепер я витягну руку і в мене в ній з’явиться кривавий меч. – за мить в руці мага з’явився клинок із крові – Ось бачете це сталося. Мені буде достатньо вбити кількох, щоб інші повтікали, благаючи про пощаду.
-Ти справжній демон. Вби…-Не встиг договорити лицар, як його голова впала на землю.
-Вибачайте хлопці, але і вас потрібно вбити.-Тому па-па!-Зробивши з крові тільки-но вбитого голку і надавши їй великої швидкості за допомогою магії вітру алхімік прошиб мізки декільком за раз. Інші повтікали кинувши свою зброю.
-Довбні, навіть не розуміють, що вони мені нічого не зроблять, лише помруть. Люди інколи бувають настільки пришелепнуті. – залізаючи на коня буркотів Марко.
-Ну нам тепер, путь в Маренбург. Десь за два-три дні будемо там-Поскакаши по тропі сказав герой.
-Нечувано, стількох вбити слабкою магією крові. Я знаю всю його історію, дякуючи контракту з вищим створінням, яке лише забрало містечко в якому я ріс, смішна ціна, тим паче в мене нікого ціного там не було. Хоча це мені навпаки на руку він отримає за це від багатьох років ув’язнення до страти. – промовив невідомий коли прийшов на місце різанини.

Розділ II
-Як я і казав, через два дні ми вже біля воріт цього пана. А тепер просто забрати нагороду. 40 срібняків і ще 8 нахаляву, шикарно живу.-Сказав Марко.
Через 10 хвилин перед дворянином.
–Вітаю вас! Я прийшов сказати, що робота виконана, лист з детальним описом катувань мав би вам вже прийти.
-Так, він вже в мене. Я спочатку хотів тобі урізати в половину платню, але передумав, бо перед смертю він помучався.-Тримаючи бокал вина говорив пан.-Докиньте йому зверху ще 10 срібняків. Дякую за виконану роботу і гарного дня!
Забираючи свої гроші від пана, алхімік йде далі.
–Навіть не розуміє, що за таку роботу я отримаю набагато більше грошей ніж він. – Промайнуло в думках шляхтича
–Все, Ґюнтере, тепер ми нормально заробили навіть не вбиваючи монстрів, а за невеличку з мого боку працю. Пх, легкі гроші. – Прямуючи в вузеньких вуличках на коні говорить під ніс алхімік. – І знову дивні святоші, та їх церкви. Інколи до людей не доходить, що за молитви бог мороку, бог смерті, володар мертвих чи, як там прийнято його називати не змилується над ними. Справжні йолопи.
Через 10 хвилин Марко опинився біля невеликого будинку.
-Все, не думаю, що ми затримаємось тут надовго, вже сьогодні кімната продана, гроші в одному місці, як ми і домовлялися.-Тихенько нашіптував він.
Заходячи забрати деякі речі аліхімік помітив певні зміни в домівці. І сліди мани, ніби хтось керував духом, доволі сильним. Також був присутній мановий тиск.
-Ти настільки жалюгідний, що навіть приховати ману не можеш? Краще виходь по доброму, бо я можу або прискорити настільки час, що побачиш бога смерті своїми очима, або просто змушу кров всіх людей в радіусі одного кілометра кипіти!-Загорланив на весь дім Марко.
-Добренько, добренько! – Виходячи з невидимості сказав невідомий.-Мені всього потрібно принести твою дупу святому ордену смерті. Тому давай по мирному, бо, як бачиш на вході тебе вже чекає вся сторожа цього міста.
-Знову віруючі? На який чорт я їм? Коротше байдуже. Лише знай, без бою я не здамся – Кривавим поглядом дивиться на ворога алхімік.
-Стіна срібного вогню.-Спокійним голосом говорить маг-Твоєму тілу цього не витримати, краще навіть і не намагайся. Тако ж коли ти увійшов, я запечатав частину твоєї мани.
-Навіть якщо і так, то її достатньо, щоб вбити тебе і більшу частину варти. – Каже алхімік. – Тоді я теж дещо почну. Збільшення тиску в артеріях, цілі. Ти теж дещо не помітив, я дуже швидко поставив мітку. А ця магія працює лише на тих на кому стоїть мітка.
-ЩО??? Я навіть не відчув твого дотику.-З нерозумінням говорить невідомий.-Алхімік, хрономант, маг крові, випускник академії магів Марко, або безсмертний Марко. Мало кому вдається втекти з лап смерті 10, а то і більше разів. Але знаєш мені абсолютно байдуже на тебе, головне це 100 срібняків за твій зад на їхньому килимі. Тому готуйся, можливо сьогодні ти знову зустрінеш свого знайомого.
-А справді, я лише на одну статисячну відсотка збільшив тиск, час збільшити на 200.-Активуючи нову печать каже Марко.
Всього через 20 секунд-Щоб ти здох Марко! Щоб ти здох!!-В конвульсіях кричить маг.-Паскуда, ти помреш! Помреш найгіршою смертю!
В відповідь він отримує лише харчок. Але вийшовши надвір його справді чекала варта.
-Мабуть, тут я вже здаюся, на всіх в мене мани не вистачить. Тому надягайте наручники і ведіть куди потрібно.
-Ви звинувачуєтеся в допомозі у вбивсті людини, а також у власноручному вбивстві 4 людей. Тому суд святого ордена смерті, вирішує “обезгрішити” вашу душу, вбивством тіла, яке це зробило і тоді бог змилується над вами.-Говорить зажирівший шмат сала, стоячому на колінях перед ним Маркові.-Також душі дається останнє бажання. Тому, яке саме ти вибереш?
-Складіть моє тіло, з усіма моїм речами та прив’язанем коне на горі “Діябло”.-Ледве проговорив алхімік.
-Добре, це бажання буде виконано. Страта відбудеться о 15:00, тобто через 10 хвилин. Я даю добро на виконання указу.-Ударивши молотком об тверду поверхню сказав суддя.
Через 10 хвилин на площі.
–Цей грішник, скоїв гріхи по писанію божому. І до нього буде використана найвища міра покарання, а саме страта, яка допоможе залишити душі це грішне тіло.-Розпинаючися говорить священник.-Покайся ібо гріхи твої великі! ПОКАЙСЯ ТВАРИНО…!
Після цього слова на його обличчі з’явилася слюна.-Це тобі відповідь, яка говорить, що я не буду каятися, тобі то потрібно, то ти то і роби. Йолопе!-Стоячи на пласі каже Марко
-Як бачите грішне тіло не піддається наказам душі.-Витерши харчок продовжує говорити.-Тому йому потрібно понести покарання, після чого його гріхи будуть відпущені повелителем. Відрубати йому голову.
Після того, як його голова покотилася, священник промовив лише: “Відпусти ж його гріхи, ібо тіло було осквернєно злими духами. Да прости його, о великий! Амінь.” після чого покинув місце.
-Радий тебе знову бачити, Марко!

Розділ 3
Філософський камінь
Відкриваючи очі Марко бачить перед собою худощаву постать ,з сивим волоссям, яка сидить за невеликим столиком.
-Бачу тебе десь дванадцятий раз.-Говорить сиволосий.-Марко безсмертний, наче так тебе звуть в тому світі?
-То, в вимірі живих в мене так прозвали, але будь хто є безсмертним, але лише деякі можуть вибратись з лабіринту.-Тихо промовляє Марко
-То, що знову в шахи?-Запитав бог.
-Авжеж!
Після чого бог поплескав декілька разів і через мить вони сиділи за столом з полем для гри, на якому були фігури.
-І якщо я тепер виграю то зможу перероджуватися в своєму старому тілі, але коли я помру в віці 60 років то перетворюся на 10 річного юнака. Саме в тому віці я зможу піти в магічну академію.-Зробивши перший хід, говорить алхімік.
-Непоганий вибір, тоді якщо я виграю то ти станеш моїм помічником.
Через 10 хвилин гри.
-Дивно… Ніхто до цього крім тебе мене не перемагав. Але ті хто наважувався змагатися зі мною, були настільки жадібними і однотипними просивши лише владу, гроші, славу, але настільки корисні для себе речі вибираєш лише ти.–У відповідь божество отримало лише дивну посмішку.
Через 15 хвилин напруженої гри.
-До речі, як там твої пошуки того каменя. Наче його називають…
-Філософським.-Перебив Марко.-Я покинув це діло, розкриття його таємниць відняло в мене 5 життів. Та і то це лише маленька частина інформації.
-Але все ж цікавий вибір, щодо твоєї минулої пропозиції, а саме “Якщо я переможу то всі мої спогаи за минуле життя буде повернено.” Дідько, це було геніально, я був в захваті від тебе. Тож розповіси про ту каменюку.-Переставляючи коня говорить бог.
-Це різнокольоровий дорогоцінний камінь. Як його створити невідомо нікому, але знаю, що було зроблено лише один екземпляр. Давньою расою. Вони називали себе “Арніди”.
Могутня раса, причина зникнення невідома. Також незрозуміло чи є ще досі камінь, бо говорять, що король Генрі I наказав знайти і знищити його. Лиса паскуда, при ньому навіть магію заборонили, він же ж син того хто об’єднав всі землі. Байдуже, що він зробив головне, що підземний релікварій, де вони залишили його, завалило. Про нього ніхто крім мене і мого вчителя аспекту “Зміна реальності” не знає. Також він висунув теорію ніби-то Арніди втратили реальну оболонку і перейшли в “світ душ”. Де вони по справжньому отримали спокій.-Довго говорив Марко.-Шах і мат, друже мій, було весело побазікати.
-Не можу не погодитися. Є здогадки щодо створення каменю?
-Можливо в мана камінь поміщали душі різних живих створінь кількість не зрозуміла, потім через ритуал вони вже отримували філософський камінь. Або ж якось очищали мана камінь після чого робили трансмутацію. Тобто обмінювали щось на те, щоб отримати “магічний камінь нової ери”, як його ще називав вчитель.
-А, щодо того, що саме він робив, типу які його магічні здібності?
-Здогадок немає, навіть теорії робити дуже складно. Але причиною загибелі раси може бути саме він. Доки взагалі не точно робити доводи…
-Ти мене розвеселив. Думаю я дам тобі невеличку підсказку. Камінь ще й досі знаходиться в тому світі. Просто потрібно краще шукати. А тепер я даю тобі змогу просто піти звідси, без лабиринту. Щасти і ми ще точно зустрінемося.-Перед тим, як опинитися в своєму вимірі почув Марко.
Ти ніби моя копія коли я ще був… А ким взагалі я був? Якою расою? Дідько, навіть це забув-Промайнуло в думках бога.
-Дідько – Здригаючись бачить галявину Марко, біля нього лежить все його спорядження, а також прив’язаний до дерева кінь.
-Нарешті я в своєму тілі. Тепер я хочу нарешті знайти той камінь. І я це зроблю. Лише потрібно повернутися в академію, як говорив один мій знайоми: “A shit, he we go again”
Через декілька хвиль він вже був одягнений і тримався своєї стежини.

Розділ 4
Коранд
Через добу Марко вже стояв під брамою академії.
-Минуле знову повертається до мене, але я до нього готовий.-Говорить алхімік підвязуючи коня.-Чекай на мене тут. Я швидко.
Проходячи великими коридорами всі окрім його вчителів стороняться його, ніби бояться.
-Можна зайти?-Питає він під кабінетом вчителя.
-Так звичайно.
Входячи алхімік бачить невеликого старця, який сидить за столом перебираючи якісь папірці.
-Невже це ти? Дідько давно тебе не було тут, що на цей раз привело тебе?
-Камінь, філософський камінь, а саме всю інформацію по ньому. Поки я відійду від праці найманця, хочу спробувати знайти його.
-Знову за старе? Згадай чим закінчилася твоя минула спроба? Смертю, але через те, що ти дуже харизматичний і багато знаєш про мене то зміг переконати, що то справді ти в новому тілі. Я навіть не уявляю, як можна виграти в шахи самого бога.
-І про нього… Я знову його виграв, він, навіть без лабіринту випустив мене звідти. І сказав, що камінь існує, але його потрібно шукати в іншому місці, навіть не знаю, що то означає.
-Добре я в ділі. Я за всі ці роки зміг багато чого дізнатися про нього і за правління Генрі I ця паскуда знайшла камінь. Лишень сховала в іншому місці. В одних документах кажуть, що в своєму склепі, інші казна де.
Дідько не зрозуміло нічого.
-Справді, але є ж ритуал видіння. То чому його не використають?
-Бо після нього направленого на філософський камінь людина вмирає. Через його сильну магічну ауру. Ти ж не хочеш знову проходити лабіринт?
-Просто навчи мене його виконувати, все інше, я зроблю сам. В тому лабіринті немає нічого складного, тому не переживай дідусю.
-Я повірю тобі. В кутку є сувій, в ньому написано, які трави потрібні, щоб провести його і які магічні орнаменти. Але є одне , але, тобі буде дуже важко щось розгледіти, навіть сильні “відуни”, як їх інші називають, не можуть розгледіти все точно, тому готуйся до цього ретельно.
-Спасибі вам, вчителю.
Дідок підходить до шафи, де в кутку бачить сувій. На вигляд дуже давній, написаний на мові арнідів. Схоже це найсильніший ритуал, а інші це лише жалюгідна пародія від людей. Цікаво де він його знайшов?
-Для того щоб провести ритуал “Видіння” потрібно: 4 пелюстки кривавої троянди, 5 грамів нектару квітів з гори “Окран” і останнє, окранських маків,10 штук. Ну і магічне коло “Пелюстка” має бути накреслено з крейди арнідів.
-Це не дешевий ритуал, але я маю деякі інгредієнти, тобі потрібно лише знайти нектар і окранські рози. Кола можеш залишити на мене, крейда вже є. Тому ти можеш відправлятися, це не займе багато часу через годинку ти будеш на горі, лише обережно там завівся грифон, але якщо ти приручиш його то знайдеш вірного друга навіть кращого за конячку.
-Спасибі дідусю, тоді я піду пішки. Я ж вивчив те закляття…
-Одомашнення?-Перебив вчитель-Дідько то ти геній, воно дуже складне особливо, якщо це магічна тварина навіть той самий грифон.
–Добре йди вже, буду чекати.
Шлях зайняв 3 години, по дорозі він зустрічав сліди грифона і те, як він бешкетував з іншими не обачливими купцями та крадіями. З їх тіл він винайшов 15 срібняків.
-Ну нарешті я зустрів тебе… Діо! Ой тобто грифоне!-Вказуючи пальцем на нього говорить Марко.
-Знову крадій чи злодій? Як ви мене вже дістали.-Несподівано заговорив грифон.
-Дідько! Як це так?
-О нарешті людина, яка може чути мене. Справді дивує, щоб хтось зміг мене почути має мати рівень мани на 1/10 від філософського каменя. Дуже дивує. То, що тобі потрібно людино?
-Перше це нектар та маки, а друге, щоб ти став моїм супутником, то ти згоден?
-Ну буде з ким побалакати, то я згоден. А про нектар та квіти ти не переживай, я знаю де вони, ходімо.
Марко почав слідувати за ним і звір вивів його на галявину повну квітів. Тому він за хвилину назбирав все потрібне і вони разом полетіли до академії.
Через годину вони вже були в невеликому садку, який був в центрі академії.
-Дідько хто привів сюди грифона?-Верещав якийсь учень
-Я, є якісь запитання?-Злізаючи з грифона говорить Марко.-Не бійся він слухається мене, я ненадовго тут.
-Ходи за мною я тебе відведу до одного коваля, він для моєї зручності викує сідло і деякі торби.
Вже в коваля.
-За яку ціну ти хочеш, щоб я виконав твій заказ?-Вимови коваль
-Ціна мій кінь, та вся збруя, підійде?
-Згода, лише дай візьму мірки. Твій заказ буде перший в черзі. Це за те, що допоміг мені. Завтра вже буде готово.
-Добре залишаю його на тебе. Будь чесним грифоне.
Проходячи коридорами його ще стороняться.
-Знову привіт, як бачу все готово.-Заходячи в кабінет говорить Марко.
-Саме так, просто постав ті інгредієнти і все. І як я чув тобі все таки вдалося приручити Грифона.
-Та ні, він просто сам згодився через мою магічну силу, цитата: “О нарешті людина, яка може чути мене. Справді дивує, щоб хтось зміг мене почути має мати рівень мани на 1/10 від філософського каменя…”, “Ну буде з ким побалакати, то я згоден.”.
Вчитель після такої новини був в шоці.-Дідько, ти… Тоді, тоді нам вдасться побачити точне місцезнаходження, ну точніше декілька доволі вірогідних варіантів. Навіть так це дуже добре.
-Саме так вчителю-Розкладуючи інгредієнти говорить він.-Ну все готово, тепер для повної концентрації вийди звідси, та використай закляття приглушення звуків на цю кімнату.
Вийшовши вчитель промовив закляття та став чекати.
Як бачу мені вже не чутно звуків. Добре тоді почну.
Входячи в транс він бачить туман, згодом червоний камінь на оздобленому п’єдесталі.
Згодом він бачить створінь: бліда шкіра, червоні очі, подекуди є шерсть. Дуже підходять під вигляд арнідів, як вони зображали самі себе на картинах. І вони наче злагоджений розум працюють кожен в такт.
Ніби колективний розум. Потім бачить арніда, який медетує, перед ним стоїть той самий камінь. Видіння переривається і вже перед очами карта. На ній відмічено декілька місць. Одне привернуло увагу хрестом червоного кольору коли всі інші були синього.
-Це і є той самий схрон?-Подумав Марко перед виходом з видіння.
-Він геній. Я навіть і не міг подумати, що настільки швидко буде знайдено камінь. На це пішло лишень 10 тисяч років? Але я знайшов гарну людину, щоб вона його отримала. Тому нехай.-Дивлячись за пригодами говорить бог.
-О, ти, нарешті вийшов з трансу.. Зайняло це доволі багато часу. Довелося долучати одного учня з мого факультету. Але за це він отримав залік автоматом.
-Діду дай мені карту, доки я не відключився.
-Ось тримай.
Розкривши карту Марко поставив позначку на сховищі під назвою “Коранд”.
-То це і є його місце знаходження? Дідько то ж головне місто арнідів, але його обшукали на 99.9%. Чому саме воно?
-00.1%, то і є той самий камінь. Дідусю я зміг це зробити, нарешті зміг. Я думав то буде важч…-Не вситгши договорити він валиться з ніг. Сили почали покидати алхіміка.
-Добре, що він не побачив мене без маскування. Дідько за допомогою його я зміг. Нарешті зможу повернутися до інших.
Наступним днем він прокинувся в палаті. Ще досі в академії.
-Нарешті ти зміг встати.-Говорить той самий вчитель.
-Вже сьогодні я відправлюся в подорож. Це не обговорюється.-Вскочивши з ліжка промовляє Марко.
-Добренько, тоді чекаю тебе з каменем в моєму кабінеті.
За 5 хвилин він вже був в повітрі з грифоном.

 Розділ 5
Становлення
За декілька днів він вже був на місці.
-Діо чекай на мене тут.-Говорить Марко звертаючись до грифона.
-Добре, будь обережним, тут доволі небезпечно.
-Гаразд, гаразд. Я швидко повернусь.-Після цих слів алхімік почав спускатися під землю.
-Потрібно дорогу освітити, то…-Використавши закляття він створив невеликих шарик вогню.-Тепер то все видно.
Спускаючись все нижче і нижче він бачить різні картини, надписи. Всі вони розповідають про життя арнідів. Видно, що вони мають тісний зв’язок з каменем, ніби все їх життя побудовано на поклонінні каменю.
-Нарешті, центр цього міста. Все таки вони будували на століття. Навіть не знаю скільки часу цим всім спорудам, але видно, що багато.-Промовляє Марко
Через 5 хвилин він в храмі бачить стіну на якій зображено декілька арнідів робочих та жреця. Жрець проводить ритуал де вбиває інших, тим самим “живлячи” камінь.
-Не схоже на той ритуал, який я бачив у видінні. Ще більше загадок, а колись я навіть і не міг подумати, що тут буде стільки інформації. З деяких джерел я чув, що більша частина міста була підірвана божевільним. То це виявилось брехнею. Тоді мені пощастило…-Роздумував маг.-Але те місце, що було в трансі схоже на сховище, таємне сховище.
Через 5 хвилин пошуків він знайшов перемикач і вже згодом потрапив в кімнату. Перед собою алхімік побачив той самий камінь.
-Дідько, то це і є філософський камінь? Нарешті я знайшов його, навіть і не міг подумати, що нарешті він буде в мене.
-Не так швидко…-Сказав голос з темряви.
-І знову ти дідусю. Навіть не подумав, що ми станемо один проти одного. Але я до цього готовий…-Перебив Марко.
-Ти настільки любиш перебивати? Дідько ти навіть не уявляєш скільки я витратив часу, щоб знайти такого йолопа, як ти, щоб він погодився разом зі мною шукати камінь.
Але тепер це не важливо. Тепер коли він в мене. Я повернуся до родичів. Лише ти стоїш на моєму шляху, але не довго.- Після цієї довгої розповіді вчитель промовив закляття “Повної темряви”.-То що, тобі подобається моє творіння? Тут ти позбавляєшся всіх відчуттів крім двох дотику і слуху. Все інше не можливе через чари.
-Слабенько, я можу його розвіяти дуже легко.-Після чого маг використав чари відміни.-І ще одна моя перевага над тобою, що я можу використовувати закляття без їх промовлення. Мені достатньо швидко сказати то в голові. А це все через мого батька, який вживив мені мана камінь прямо в мізки і…
-Ні я не можу програти. Я готувався до цього тисячоліттями. Це все неможливе… Точно, філософський камінь. Він посилить моє закляття. І тоді я зможу знищити тебе.
Швидко взявши камінь Вчитель спрямував ману в нього, після чого промовив закляття, яке підпалило Марка.
-Ну як? Тобі подобається? Поїш гімна сучий сине.
-Вхвхухвх, це настільки жалюгідно. Ти справді думаєш, що зможеш здолати мене. За ці всі роки я став безсмертним. То чому ти вважаєш, що можеш здолати мене? Навіть тепер ти не використав його силу на максимум. Я тобі потрібен для ритуала?
-О то ти в нас кмітливий хлопчик. Саме так дитя моє. То давай почнемо його прямо зараз…-Після цих слів вчитель почав промовляти закляття. А Марко почав бачити все розмито, не міг поворушитися, думки зв’язувалися.-Тепер такий покидьок як ти маєш здохнути!!!-Це останнє що почув Марко. Через деякий час він відкрив очі.
Вчитель лежав вже холодним на підлозі, а камінь блищав.
-То його душа заповнила його? Але чому не моя? Добре нехай і так, тепер потрібно провести той ритуал. Можливо він дасть мені відповіді.
Пройшовши далі він бачить місце де проводили ритуал. Коло і чаші були вирізбленні в підлозі, а в чашах вже були поставленні деякі предмети.
-Добре тоді почнімо це все, сподіваюся все завершиться швидко.
Через хвилину він сів в коло, почався транс.
Через декілька хвилин він опинився в пустоті. Згодом перед ним з’явився бог.
-Тут і завершиться моя дорога. Тепер тобі передається правління над царством мертвих. Моє ж завершується. Але ціною того, що ти використав камінь є 1 мільйон життів твоєї раси. Але не переживай, з’явиться нова раса, вже на новому материку. Та і не думаю, що всі люди померли. То ж гарного правління і щасти тобі…-Це були останні слова Бога перед тим, як відправитися в невідомість.
-Ось так я і став богом. Це і було умовою, якщо ти виграєш. Тепер ти дівчисько не ставитимеш більше питань?
-Так… то я можу відправлятися в світ живих?
-Так. Тепер я відпущу тебе без лабіринту, щасти тобі.

Фінал
Дякую за прочитання, сподіваюся вам сподобалося.
Автор-Тот
Редактор-Орест
Редактор виплакав усі сльози, бо погано редагує