Header Image

    Зал наповнюється звичним швидким диханням, ноги легко відбивають такт об підлогу, немов чіпаючи свою особисту мелодію, слова з пісні програються в голові як шарманка, тільки це не набридало, навпаки вселяло неземною енергією. Мінхо показує черговий розворот, і те, як треба делікатно прогнутися, інші ж мембери старанно намагаються запам’ятати кожну деталь такого точно поставленого танцю. Твій погляд бігає по обличчях хлопців, акуратно помічаючи який рух виявляється їм найважче, склавши руки за спиною, стежиш за всім, як другий сенсей хореографії. 

    Післязавтра вже планується виступ на Кінгдом, тому все потрібно відрепетирувати максимально чудово, і слово честі, у бродячих дітей це виходить занадто гарно, вони живуть танцями, втілюють всі емоції на сцені, і здавалося, що вони створюють свій власний світ, в якому не місце болі та страждань. Хан корчить смішну пику, а Ліноу відразу це помічає у відображенні дзеркала, кидаючи одночасно роздратований і веселий погляд, обстановка від подібного не сильно змінюється, тільки тепер все простіше йде.

    Якщо брати те які хлопці на сцені перед усіма, і на тренуваннях, складається відчуття, що зовсім різні люди, хоч це і зрозуміло, перш за все перед іншими, і особливо стей їм потрібно тримати баланс такої грації та краси, який звикли всі бачити, а за лаштунками пізніше почнеться інший цирк, з ними дійсно комфортно, це ти помітила за довгий час з усіма учасниками, і окремо. Звичайно не все так весело і чудово, як може здаватися, думки б і так далі пролітали в голові, але трохи голосний голос обірвав процес. 

    – Закінчили!  – весело сповіщає Мінхо, баче як всі після цього зітхають з таким полегшенням подібно до того, що пробігли кілька кіл навколо компанії без зупинки, твоя щира посмішка з’являється на довгий час, спостерігаючи як усі починають дуріти. Підтягнувши наколінники йдеш до дивана, присівши поряд з блондином, Фелікс виглядає закатовано, помітно як його усмішка натягнута, коли до нього звертається Чан з проханням відсіяти пісню на завтра, твій погляд пробігається по тому, як він сидить, як і завжди рівно, але це не означає, що добре.

    Проблема ховалася в іншому, про що ти чудово знала як і всі, проте саме твоє серце найбільше стискається від хвилювання і співчуття цьому сонцю. Лі відчуває твій погляд, піднімає очі, такі стомлені і трохи сонні, а в таких рідних карих очах можна прочитати тільки сором, ти підозрюєш, що він не дуже почувається, не так сильно як через спину, а через дике почуття вини, замість того щоб доопрацювати практику до кінця йому доводиться сісти, і просто дивитися, тому що біль у попереку не дозволяє у великій кількості рухатися, тай ще з такою складною хореографією.

    Підсівши трохи ближче, непомітно береш його руку в свою, без болю стискаючи, і ніжно погладжуючи пальці, Йонбок повільно лягає назад, відкидаючи голову до стіни, а очі прикриті, по тому як він дихає можна зрозуміти, що дискомфорт не дозволяє розслабитися. Іноді йому доводиться надягати бандаж, що приносить не дуже приємні емоції.

    Хлопці продовжують шуміти, легкий біль з’являється в голові, але ти впевнена, що він скоро пройде, тому що довго розводити рух не дає найстарший і найкращий лідер, закликаючи всіх покинути зал, щоб смачно  перекусити, ти б теж не відмовилася від їжі, але все ж знаєш, що потрібна декому прямо зараз сильніше, тому вирішуєш перетерпіти. Качаєш головою на знак відмови, коли Банчан звертається до тебе, і губи розтягуються в посмішці, бажаючи решті друзів гарненько так відпочити.

    — Залиш їх, їм потрібен час на один одного, кажу як їх “дитина” – жартома вимовляє Чонін, в якомусь сенсі, він реально став як ваша дитина з Феліксом, так як хлопець завжди ходив разом з вами в магазин, в кафе, або інші заклади, і з боку іноді себе так поводив, але тут можна посперечатися хто більше змахує на  дитину, Йонбок-і або Йєнні, часом навіть вибрати складно. Ти зі сміхом відсилаєш услід Чоніну повітряний поцілунок, бачучи як Хьонджин не втрачаючи моменту обіймає *хлібця*, тягнучи з собою, а Йєнні залишається тільки змириться з різким припливом ніжності з боку Хвана, і піти за ним, але твій поцілунок все ж зловив, надіславши у відповідь.

    Фелікс тільки з любов’ю спостерігає за цим шоу, він радіє у серці, адже тебе прийняли дуже тепло, і новина про те, що ти його дівчина також легко підхопилася, бачити тебе та хлопців стало повсякденною річчю, але хлопець дуже цінує це, адже не завжди знайдеш настільки прекрасних і дружніх людей, які стануть тобі сім’єю за дуже довгий час. Він все також не відпускає твоєї долоні, а ти не сильно проти, ви завжди знаєте міру тактильностей при хлопцях, адже розумієте, не дивлячись на все їм може бути трохи некомфортно.

    Один Хьонджин як особливий, любить створювати різні історії, коли наприклад ви відпочиваєте всі разом, вимовляючи, що ти з Ліксом виглядаєте як та сама пара з дорами, і ви навіть не чинити опір коли ця лама кличе вас з собою щоб показати чергову славлячу-милу дораму адже йому подобається бути з вами.

    Тиша осідає повільно в приміщенні, обволікаючи все навколо, благо не порушує комфортний спокій, ти глянула на годинник, який показував вже десять вечора, хотілося спати, але енергія продовжувала активно рухатися в тілі. Похмурі думки все ж таки полізли в голову, через що по шкірі пробіглися мурашки, тільки тепле відчуття чужої руки не давало зануритися в ліс темряви.  Повернувши погляд до хлопця, бачиш як його брови насуплені, а губи піджались, тому пересівши на підлогу перед Феліксом, і зручно влаштувавшись, легко тягнеш його долоні до себе, підносячи їх до обличчя.

    Лі сумно хникнувши, все ж таки трохи подається і піднімає погляд, йому важко тримати всі муки в собі, постійно обіцяючи, що все добре. Не дивлячись на всю складність, ти була поруч, і приносила ту саму чисту емоцію, яка засідала глибоко в душі, і не дозволяла забувати кому хлопець потрібен. І зараз слухаючи побіжний спокій, Лікс все ж таки наважується розповідати те, що глине.

    — а якщо я не зможу вилікувати це?.. Що якщо я стану більше непотрібним команді, я вже зараз приношу проблеми… Знаєш це так прикро, бачити як усі виконують танець, а я всього й можу, що тільки дивитись на це мистецтво. А що якщо вже більше нічого не буде раніше, а якщо..

    Цей монолог тривав би ще трохи, але ти нахиляючись, обіймаєш з усією своєю теплотою хлопця, притискаючи ближче до себе, і він замовкає, тикаючи чолом у твоє плече, ховаючи очі, що наповнюються кришталевою водою. Твоє серце розривається від розуміння, що сильно змінити щось ти не в силі, тільки стиснути в обіймах і погладжувати худу спину. Фелікс сповзає до тебе на коліна, його руки сильніше обхоплюють твій торс, він надламаним своїм глибоким голосом, шепоче про те, щоб ти його не кидала, не залишила одного, чого він найбільше боїться, те, що доводиться переживати в кошмарах.

    Слабка усмішка показується на твоїх пухких губах, а долоні починають тремтливо ​​гладити чужу спину, спускаючись до попереку, і дуже лагідно робиш масаж, намагаючись не доставляти сильної біль. Блондин розслаблюється від твоїх приємних дотиків, дозволяючи собі покластися на тебе фізично, можливо йому не зовсім зручно, але міняти позу не хочеться, потопаючи у твоєму комфорті.  Слова вириваються з серця, і долітають до слуху Йонбока дуже тихо, хоча все одно усвідомив їхню важливість.

    — Ліксі, послухай, будь ласка, ти не винен, що так трапилося, адже це не передбачиш, а хлопці тебе дуже люблять, ти наше сонечко, тому й кидати ніхто ніколи не буде, ти один із тих, хто втілює дружбу в команді, як нам без тебе? Усі швидко здаються без твоєї енергії, ти маєш це знати. Твоя тактильність завжди рятує нас від складнощів життя, але ти маєш думати і про себе. Тобі також потрібен відпочинок, я знаю скільки ти тренуєшся, навіть із хворою спиною, тільки ось твоя усмішка втомлена, і всі з хлопців це помітили, ти нам потрібен, ти потрібен їм… ти потрібен мені

    Останні слова звучали окремо від усіх, і пошепки, те, що Фелікс і так знає, але чути це ще приємніше, сльози все ж таки зриваються, і він просто як дитина зараз, яка потребує опіки. Твоя турбота завжди була для нього чимось радісним, допомога вона з’являлася у приховані моменти, навіть сам Лі не помічав, а потім тільки до нього доходило.

    І знаєте це так приносить умиротворення, знаючи, що хтось дорожить тобою, знаючи, що тебе люблять, тебе визнають, і врешті-решт тебе приймають, таким яким би ти не був, це вище за всі бажання, це найкраще чудо, почуття справжньої безпеки, лише від дотиків дорогої людини, усвідомлювати цінність життя через чужі слова, розуміти, наскільки ти прекрасний, навіть якщо сам не віриш у це.

    Фелікс акуратно говорить про те, що хоче щоб ти була поруч на довгий час, твої пальці зариваються в його гладке волосся, погладжуєш, цілуючи в верхівку, відповідаєш, що будеш з ним до тих пір, поки він потребуватиме тебе.

    Багато речей приносять нам щастя, але така людська природа, що часом через тривоги ці дрібниці не помічаємо, і згадуємо потім з болем, що пізно помітили.  Стосується це часто і людей, дорожіть ними, говоріть приємні слова, щоб це запам’яталося, і повірте ви робите чуже життя в мить прекраснішим.

    Почувши тихий скрип, ти підвела голову, глянувши ще раз на мордочку знизу, переконалася, що Лікс так і заснув, було очікувано, що йому потрібен відпочинок.  А тепер повернувши погляд на двері, в отворі виднівся силует Банчана, мило, він все одно повернувся перевірити як ви, а опустивши погляд, і помітивши як Фелікс лежить на тобі, міцно обхопивши за спину, твої ж руки погладжували любовно пасма і плечі, віддаючи  тепло, від такої картини лідер яскраво посміхнувся, адже його діти щасливі, отже, і він теж.

     

    2 Коментаря

    1. Oct 13, '22 at 16:37

      Аввввв, дуже мило♡
      Зако
      алась у турботливість головної героїні, заздрю Феліксу, а
      а
      .
      Дуже комфортна замальовочка, приємно читати.

       
      1. @вільшанкаOct 16, '22 at 18:00

        Ваай, велика подяка за відгук!) Рада, якщо вам сподобалось, і ще раз дякую!💖💖💖