Header Image

    Над бурхливим океаном згуснула безкрая ніч.

    Горобець поспіхом порпався у крижаному снігу, хутко озираючись навсібіч. Та жодних підстав – лише вітер свистів поміж деревами. Дрібні лапи залишали жалюгідні відбитки на імлі. Його спроби відшукати щось поміж усохлим дубом не закінчились успіхом. Ось уже ішов другий день як горобець плекав надію на якусь крихту їжі посеред нещадної зими. Голодний і холодний, він стріпнувся і, безпорадно примруживши очі-бусинки, розчинився серед тіней лісу.

    Над кручею запала тиша. Лише темні та неспокійні хвилі розбивалися біля її підніжжя. Йшла тиха хуртовина, посіваючи кручу дрібним сніжком. Однак краще, ніж вчорашня нестерпна заметіль.

    — Тільки не вдавай, що тобі шкода!

    Рявкіт відбився луною між сонними дубами.

    — Ти не маєш права там стояти! — хтось аж захлинався у власному крикові.

    Гул від прибою хвилі не зміг перекричати дивну гостю.

    Поміж двома березами стояла темна постать драконихи. Її крила валандалися на снігу, а одне з них ще й було залатане кривавою перев’язкою. Долоні погрузли у крижаній землі.

    За її спиною все репетувала молода дракониха, якій, очевидно, було не більше п’яти років:

    — Не вдавай, що тобі шкода!

    — Ти зірвеш собі горло, якщо…

    — Відійди!

    Вона спробувала відкинути від себе темно-блакитного дракона. Якби він не тримав юну драконицю, то та ніч була б заплямована ще однією неминучою плямою.

    Постать старшої дракониці сіпнулася. Вона повернулася до темної купи землі, що лежала збоку. І підтягла тіло дракона.

    — Не маєш права!

    Темно-коричневими лапами дракониха зафіксувала тіло і нахилилася. Вона не звернула жодної уваги на картину у неї за спиною.

    І поклала труп у власноруч вириту яму.

    Не гаючи ані миті, почала хутко закопувати могилу. Білосніжні кігті давно стали брудними і поламаними. Під луску позабивалося грязі, нудотно перемішаної зі снігом та кров’ю, а долоні повністю обмерзли.

    Хутко зорганізувавши могилу, вона тихо промовила швидку молитву в той час як молодша дракониха все репетувала.

    Але вітер зі свистом відніс за океан і виття, і скупу молитву.

     

    0 Коментарів