Пролог

Літній чоловік неквапливо йшов вулицею, з усмішкою озираючись на всі боки. «Ах, як же добре опинитися в рідному місті, в місці, в якому я виріс і в якому пройшли мої дивні дні молодості», – подумав Едвард. Багато фрагментів з минулого промайнуло у нього перед очима. То як його матір звільнили з роботи, і вони залишилися ні з чим. Чи те, як він крав книги у матері, через велику любов до них. І навіть його перша закоханість.

А тепер, вже сивоволосий, детектив проходив по вулиці, де якийсь юнак намагався виконати пісні Генка Вільямса. Але раптом погляд Едварда зупинився на дівчині, що йшла в картатій сорочці і в підкочених джинсах. «По її вигляду можна подумати, що десь тут автомайстерня» – спало на думку чоловікові.

– Доброго дня, Барбара. – зупинившись, привітався з нею містер Уайт.
– Здрастуйте, дядечко Ед! – голосно вимовила вона і підбігла обійняти давнього знайомого.
– Ого, та ти виросла. Минулого разу, коли я тебе бачив, ти була – ось така! – жестом він показав до пояса.
– Не може такого бути, – розсміялася дівчина. – Давно ми з вами не бачилися.. Ой, вибачте, я б ще з вами поговорила, але мені вже пора, до побачення! – крикнула вона втікаючи.
– Матері привіт передавай, – з усмішкою вимовив він.
Раніше Едвард був дуже дружний з сім’єю Робінсон, але після від’їзду за кордон він так і не зумів побачитися з місис Робінсон і її дочкою Барбарою. Вони хіба що пересилали один одному листи.

І так, згадуючи давні часи, Едвард навіть не помітив, як підійшов до фонтану, де у нього була призначена зустріч.
– Містер Уайт? Я Рональд Хілл, комісар до ваших послуг.

До детектива підійшов повненький чоловік середнього віку в діловому костюмі й з високим циліндром на голові.

– Можна просто Едвард, я приватний детектив мене найняла дружина жертви. Вдова Міллер. Оскільки я тільки розмовляв з потерпілою, хочу почути офіційну версію події, і що там з тілом?
-Окрім містера Міллера було виявлено ще два трупи. Відомо, що це були діти Кетрін та Лейла Міллер. Дівчатка 10 років. Бідні діти, помилуй Господи, – зітхнув комісар.

Обличчя Едварда різко спохмурніло, було видно, що до нього прийшла страхітлива думка.
– Почекайте…Вони близнюки?
– Двійнята, – почув він у відповідь, що підтвердило здогадку детектива. – Вбили їх близько півночі, на цю поляну жертв хтось привів, ми вважаємо, що чоловік в першу чергу задушив дітей, а після і сам повісився. Їх тіла знайшли сьогодні в річці, яка протікає поруч.
– Стривайте, але вам не здається, що ця історія… – після сказаної фрази Едвард затнувся і про щось замислився.
– Так, можливо є зв’язок з тим вбивством, яке ви намагалися розслідувати 20 років тому, але так і не прийшли до розгадки. Насправді це я запропонував вдові Міллер найняти Вас.
– Дозвольте підійти до трупів, – холодним голосом вимовив детектив.
– Звичайно, вони там, – показав рукою за собою комісар.

Кожен крок, що робив Едвард до цих мертвих тіл, лякав його. Тіла ще були в нормальному стані, не зважаючи на гематоми на шиї. Чоловік задушив дітей батогом , а сам повісився на мотузці , ні того, ні іншого не було . Слідів самозахисту у дітей не виявлено, той же почерк. Він знав, що вони мають справу з серійним вбивцею, і сподівався, що нічим жахливим це дивне розслідування не закінчиться.