Header Image
    Фандом: .Оріджинал

    За три години вони вже верталися назад. Рікон ніс козла з величезними рогами. Як вони його з’їсти мають, питання ще те.

    По дорозі Ештон таки вимився в річечці і вони рушили в селище. Було глухо, наче в окупації. Воно і ясно – чужинці приїхали.

    – Давайте відріжемо собі шмат на юшку, а решту віддамо місцевим, щоб м’ясо не зіпсувалося. – Запропонував Ештон.

    – Гаразд, – погодились малі.

    Зробили, як вирішено. В двері постукала Сірін (Ештон вирішив, що так місцеві менше перелякаються, жінка все таки). Двері ледь-ледь привідкрила жінка і хотіла замкнути, але Сірін впіймала, безцеремонно шарпнула, видерши двері з рук і приперла ногою. Жінка злякано позадкувала. Сірін швидко ступила крок назад однією ногою, ледь чи не шпагат роблячи. Схопила козла, і вперла його в коридор до жінки:

    – Ми тут козла вполювали. Але нам забагато. Так що ось – їжте. Тільки дивіться, щоб не зіпсувалося м’ясо.- Суворо посварила пальцем Сірін. Жінка оніміла. Але вже за мить зрозуміла, поки вона щось не відповість, дивна чужинка не піде і покивала головою. Сірін їй сяюче усміхнулась і весело поскакала до своєї зграї.

    Ахах. Швидше вийшло, так точно, обіймаючи Сірін, думав Ештон.

    Прийшовши в халупу, Ештон заморочився з приготуванням їжі. Зрозумівши, що всередині нічого для цього немає, він просто виніс переносну туристичну пічку, яку заготували розвідники на вулицю і в казанку став готувати юшку з чого є.

    До вечері приїхали Лісар з Розвідником. І вечеряли всією дивною компанією.

    – Хранитель, Ви уже в порядку?- Запитав Лісар, дивлячись, як він жвавенько накидає всім їсти з казанка.

    – Ага. А Ви як? Як викрутились? – Стурбовано спитав Ештон.

    – Та ніяк. Зрозуміли, що ми їм не позубам, та й погодились “все забути”, просто переплатили за дівчат трохи. Ще й ті двоє, пощастило, що вижили. Підтвердили, що їхній перший проти нас пішов. – Стенув плечима Розвідник. – Та вони тільки силу розуміють. Можна було і без аргументів взагалі. Сильніший – значить правий.

    – Зрозуміло. – Кивнув Ештон. Переплатили, мабуть, не трохи.

    Мерін задоволено їла юшку. Як і всі, впринципі. Особливо дівчата, косячись, звичайно, але… Та й дівчата… Якби Ештон не знав напевне, не повірив би, що з ними сталось щось жахливе. Вони тримались добре. Хоч і не відходили одна від одної. Кір теж виглядав… Задоволено. Хоча Ештон не розумів причини, він явно варив в голові щось своє.

    Зрештою всі по тихеньку розговорилися. Лісар, Розвідник і Науковець розказували всяке про Сирію. Про табори, що підконтрольні то одній владі, то іншій. За різні міста і їх теперішній стан. Розповідали за деякі моменти соціального життя(чи то виживання)… А лари з їхньої компанії розповідали, що вони бачили в Зовнішньому світі, про свої враження.

    – Завтра ми вас відвеземо на літак, а самі поїдемо до узбережжя. Відвеземо дівчат і хлопця додому.- Сказав Розвідник.

    – Угу. – Підтвердив Ештон, так і планували.

    – Можна я з вами? – Встрепенувся Кір.

    – Не можна. Їдь в Шазарію. – Усміхнувся йому Ештон.

    – Чому ні? – Спитав Кір і стис губи. Ештон підняв брову. Хм… Впринципі можна зрозуміти. Малий вже трохи обвикся в їхній компанії, а зараз знову їхати не зрозуміло куди і з ким.

    – Зараз хороший момент. Ці хлопці тебе відвезуть. І… з дівчатами допоможеш. – Сказав Ештон. І поглянув на дівчат. Вони під поглядом трохи знітились.

    – Ви маєте на увазі, що у нас ситуація схожа? Я так не думаю. Я порівняно з ними в маслі купався. І… я ж вам не заважаю. І можу сам за себе постояти. – Хмурився він. Не здавався. Ну, це він вміє – стояти на своєму. Ештон усміхнувся.

    – Тобі з нами не можна.

    – Чому? – Ештон знає, що відповісти на це питання. Як і Мерін йому колись. Він усміхнувся цим спогадам.

    1. – Тому що тобі потрібно влаштовувати своє життя. Їдь в Шазарію. Облаштуйся. Обживись, обвикнись. Познайомся з людьми. Знайди собі гурток. Подумай, чим хочеш займатися в майбутньому. Познайомся з технологіями. Тренуй свої здібності. Починай жити, Кір. – Усміхнувся Ештон йому. Відкрито дивлячись в очі, м’яко усміхаючись. Кір теж дивився йому в очі. Так само – відкрито. А тоді кивнув і з-під лоба глянув на Лісара з Розвідником. А тоді вткнувся в тарілку. Засмутився. Ештон усміхнувся. Це правильне рішення. Не можна прив’язувати його до себе. Він повинен жити власним життям.

     

     

    0 Коментарів