Покидаючи Балтімор.

– Це не припустимо! – скрізь зуби цедить Кеті Прернеу. Вона в своєму бордовому костюмі та короткою стрижкою закидує ногу на ногу – Ви підштовхуєте на вбивство підозрюванного! Даже якщо доктор Лектор когось вб’є ви нічого не зможете доказати! 
Склавши руки в замок Джек Кроуфорд вже знав чому вона з’явилась, і тому даже не намагався сперечатися. Після смерті Белли, після того як труну опустили в землю і закидали землею у Джека залишилася лише ця справа. Чесапикського різника повинні схопити, або вбити.
– Я співчуваю тобі, але те що ви з Віллом накоїли змушує мене діяти. – Стиснувши губи в тонку смужку та пожмякавши папку вона важко зітхає. – Тебе відправлять на заслуженний відпочинок. Сподіваюсь за тиждень ти приведеш всі справи до ладу.

На кухні за горнятком кави, я вже другу годину не піднімала очі від паперів які надіслав мені юрист сім’ї Вердів. Так як Мейсон зараз не може надовго покидати будинок, бо треба робити кожні три години перев’язки обличчя, на мене звалились всі організаторські справи за новий притулок.
Верд наполягав, що притулок повинен знаходитись у центрі міста, як головна пам’ятка, та він зовсім не враховував якої площі повинен бути притулок і що люди будуть бачити кожного хто приїде за дитиною. Я могла б це роз’яснити, але немає сенсу, тому просто розглядаю варіанти. Знову ж таки Мейсон готовий вкластися величезними грошима у церкву, що стоїть понад чотириста років, з великими вітражними вікнами, та площею меньше ста п’ятидесяти квадратних метрів: вона дійсно схожа на притулок Габрієля, та тільки ззовні. Мій ж вибір набагато зручніше і вишуканіше: Напроти мерії є теріторія старих складів, яка вже не перший десяток років попадає у скандали. Теріторію не може розділити влада міста і як не дивно частна компанія з кібербезпеки. Позаду будівлі одразу починається центральний парк з великим озером, куди вихователі зможуть виводити дітей на прогулянку. Та Мейсона я не цим вмовлю, а тим що там є підвальні приміщення через які можна зробити таємний вхід і можна побудувати все з нуля так як він забажає.
Зробивши вибір, я заглядаю вже пусте горнятко і тру втомленно очі. Заради притулку я звільнилась з університету, і директор не ховав радості з цього приводу. Після того як моє життя переплілося з постійними криминальними справами частина студентів перевелась в інші заклади, а це впливає на репутацію університету. Тому як тільки з’явилась заміна мене без питань звільнили.
Трохи повагавшись, все ж підвожусь зробити нову порцію кави, але за вхідними дверима хтось швидко прострибав по сходам і тут же наполегливо постукав. Відчинивши, я не здивувалась взлохмоченому Віллу в наспіх надягнаному пальто. Хто ж ще в такий піздній час захоче приїхати до мне?
– Невже скучив? – З посмішкою і трохи піднявши брови вітаюсь, та той безцеремонно рукою відвигає мене в сторону і кидається на кухню саме в той момент коли дзвонить мій телефон. Він невагаясь відповідає і незводить з мене очей, поки я від нахабства ковтаю повітря і чекаю на пояснення.
– Це я. -Каже в слухавку Грем. Схрестивши руки та підійшовши ближче, майже вплотну я намагаюсь прислухатись з ким він говорить. – Ми скоро будемо.
Відклавши телефон, та втупивши в мене свої холодні очі Вілл мовчав. Від цього під ребрами заколотало серце і волосся стало дибом.
– Вілл, що трапилось? – питаю хрипло, та звожу брови разом, а від нього віє владою і рішучістю. Я вже знала відповідь, але хотіла почути це від нього.
– Ганнібал вбив Джека. Він хоче що б ми приїхали до нього з речами. До світанку треба покинути Балтимор. – Все закінчується отак раптово без вибору. Дивне полегшення і сум, а потім погляд падає на розкидані по столу документи.
– Дай мені пару хвилин, я одягнусь і ми щось вигадаємо! – Взявши себе в руки вимовляю це чітко і вже починаю нервово щось вигадувати аби залишитися у місті.
– Сем, – Вілл рідко називав мене по імені. Я оглянулась і завмерла. Цю рішучись в його очах я вже бачила, коли він обіцяв помститися за Беверлі. – Я не дам йому втягнути тебе в це.
– Про що ти? – Зробивши пару кроків від нього, звожу брови і знизую плечима. – Ми потрібні Ганнібалу. – Ствердно, не допускаючи іншого сценарію нагадую про наш з Віллом обов’язок.
– Чому? Чому ти покриваєш його? Ти ж знаеш, що він використовує тебе. – Нервово посміхнувшись упрікає мене, дивиться зверхньо і я повторюю його реакцію.
– Ганнібал використовував Доктора Чілтона, Алану, але ніяк не мене!
– Тоді скажи чому допомагаєш?! – Грем кричить і це вперше. Від емоцій його починає трясти і я завожусь так само. Я хочу кричати у відповідь що й роблю.
– А для цього потрібна причина?! Лектор вбиває мерзотників накштал Верда! – Габрієль і Джесіка частенько сварились, мені тоді думалось безглуздим щось доводити криком і образами, та зараз це здавалось логічним. Кричати на людину якою я захоплююсь з самої першої зустрічі.
– Це не робить його святим! Ганнібал псіхопат і якщо зараз він не хоче тебе вбити, це не значить що потім не вб’є! – Випльовує Вілл і я сміюся, чим ще більше вивожу його з себе.
– Принаймні він один захищав тебе у суді, тоді як твої “Святі” друзі наперегонки свідчили проти тебе!
– Да-а-а! А спочатку він приклав всіх зусиль що б я опинився за гратами, за його злочини!
– Бо він не може не може інакше!
– Що не може? Не можу бути вбивцею?!
– Не може по іншому любити! – Він усміхається і це дратує на стільки що мій крик стає гучнішим, наче це допоможе в цьому спорі. – Якщо ти досі сліпий то відкрию велику таємницю! Ганнібал кохає тебе не меньше ніж я, Вілл!
Мої очі розширюються від того що я ляпнула і Грем теж замовкає. Він ковтає слину, явно здивований моїми словами, а я закриваю обличчя долонями. Ось чому не можна піддаватись гнуву. Через якісь час я все ж наважуюсь глянути на несчасного Вілла, який опустивши погляд був взбентеженний не меньше мого. Хочеться сказати що я не очікую взаємності, що він не зобов’язаний щось відповідати, та гордість не дає цього зробити.
– Вілл, ми повинні йому допомогти… – Нагадую підійшовши ближче. Грем не скидує моїх рук коли я торкаюсь його обличчя, хоча я була впевненна що від огиди він просто відштовхне мене. – Будь ласка…
– Сем, – Нарешті він підіймає очі до мене і всередені маленькі імпульси лоскотом пройшлись по тілу, та за одну мить Грем став таким же серйозним як тільки з’явився на моєму порозі. – Ти залишишся тут до поки Ганнібала не схоплять, або не вб’ють.
Закинувши мене на плече, він попрямував до спальні на другий поверх. Мої удари по спині і крик що ненавиджу його були марними. Він вже все рішив і тому без вагань стяжкою прикував мене до батареї, а потім даже не оглянувшись пішов геть.

Я готувалась до найгіршого, що з ранку мій дім оточить ФБР і з ледяним спокоєм Вілл виведе мене в кайданах звідси, але ні. Через декілька годин Ганнібал та Ебігейл звільнили мене. Обидва в крові та бруді, з шаленими очима і тою хижацькою натурою що ховалась під елегантним одягом. Джек дійсно був мертвим, як і Алана, яка вирішила що її кохання змусить Лектора зупинитись і здатись. Та Ебігейл, яка даже зараз шукала в мені свого куміра, не гидуючись замарати руки ножем розпорола живіт Блум, а потім скинула з вікна.
Поки Ганнібал був у душі, я дістала маленьку валізу в яку закинула Ебігейл своїх речей та гроші. Ми домовились, що коли вона осяде і найде собі нову особистість я відправлю рекомендаційного листа, для легкого вступу в вищій заклад. Вона вдячно кивнула і розказала, що Вілл живий, що Лектор лише вколов йому снодійне, хоча ця зрада вдарила по чоловіку більше ніж той міг визнати, а потім двері відчинилися і в кімнату в одному рушнику зайшов Ганнібал.
– Ебігейл почекай мене внизу, ми скоро рушимо. – Дівчина покірно зробила як її просили залишивши нас наодинці. Ми прощавалися і усвідомлення цього здавлювало серце, що ось ще трохи і ми підемо різними дорогами.
Порискавши в своєму портфелі Лектор підішов до мене.
— Я зробив тобі подарунок, насамкінець… — він протягнув тонку папку, в якій останні штрихи мого життя.
— А, ти про це… — прогорнувши пару сторінок медкарти, видихаю я і він хмуриться.
– Вілл живий. Як ти просила.
– Ти зробив це не заради мене. — Посмішка торкається губ Ганнібала і він підходить ближче, весь мокрий після душу. Пальцями піднімає моє підборіддя і майже торкається губами моїх губ. Мені так хочеться зупинити цю мить, адже за весь цей час ми так мало були разом, завджи оглядуючись на інших.
— Ти можеш зникнути зі мною… Італія така чудова в цю пору року… — Він таки цілує мене, вкладаючи всі емоції та бажання.
— Я тільки налагодила життя і ти пропонуєш мені тікати з тобою незрозуміло куди?
— Ні, я пропоную тобі кохання.
Наче хижак він спостерігає за моєю реакцією і я відчуваю всплеск емоцій, які тільки вспіли згаманитися після сварки з Гремом.
– Ганнібал… – Погладивши тильною стороною долоні гладку щоку, я думаю над своїми почуттями. – Це те, чого я бажаю більше всього на світі, – Кажу відверто, як звикла з самого початку нашого знайомства. – та я не можу дозволити відтворити фарбрику зручних дітей. – Після зізнання в кохані, кажу справжню причину чому хочу тут залишитись знаючи що він зрозуміє.
– Ти впевненна? – Я киваю і вставши на ципочки торкаюсь лобом лоба Лектора і він важко зітхає. В цю мить кожен з нас жалів про залежність одне від одного, та Ганнібал це найкраще що ставалося в моєму житті.
– Я знайду тебе коли закінчу тут. – Даю обіцянку, щиро вірячи в неї.
– Будь обережна. – Поцілунок виходить жаданим та зі смаком суму.  За декілька хвилин Лектор і Ебігейл покидають мій дім і одна сльоза все ж таки прориває мій бар’єр прочертивши вологу смугу по щоці. У цьому клятому місці я залишилась одна і я покараю кожного, хто погодився працювати з Мейсоном.