Header Image
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Ж/Ч

    Уже сидячи на коректуванні, Ештон ще раз оцінив масштаб того, наскільки він випав з реальності. Звичайно, завдяки вчорашній розмові з Ейнар він трохи отямився. Звичайно ж, Науковець йому вчора нерви полоскотала… Але, якщо бути чесним – проекти закінчились. Тобто… Вся теоретична частина завершена. Ештон ще вчора все виправив. Там всього кілька несумісних з життям пучків зв’язків було… Ще й Науковець під боком була, тож це не було чимось складним. Ештону лишилося лише в медитації ще раз все перевірити й утрамбувати в пам’ять, аби він не потребував шпаргалок під час створення амулету. Та й під час вивчення її схеми, до Ештона прийшло розуміння того, як реалізувати цю схему, що з легкої руки Науковця геніально-оскаженіла, й перетворилася у щось надскладне для розуміння. Та Ештон збагнув. Він просто розділив матеріальне та енергетичне. Кристал виростить окремо першим етапом. А «енергетичне», в свою чергу, теж розділив на кілька схем за принципом життєздатності та автономності. Тобто спочатку він зробить кістяк – те що функціонує саме по собі, і, по суті, забезпечує життєздатність всього «організму» амулета, потім автономні відділи, один за одним, потім зв’язки й транспортні зв’язки, потім підтримуючі та допоміжні елементи. А потім специфічні зв’язки, що і являються функціоналом амулета, та самі по-собі життєздатними не є, та залежать від функціонування всіх інших структур. І все стало просто. Вся схема мала вигляд шарів тепер. І кожен наступний шар, ніби ідеальний пазл лягав у попередній. Тобто все стало… Просто. Все стало доступно. А Ештону… Раптом робити стало нічого. Сьогодні останній день, коли він матиме що робити – медитація. І все.

    – А що там з проектами? – якось відірвано від розмови запитав Ештон.

    – Ештон… Зосередься на коректуванні, будь ласка. Я тобі вже пояснила! Проектами Шона й Акелар займаються. По графіку після завтра реалізація проекту «Некрополь». Ще тиждень потрібен науковцям аби виготовити прототип. Іще день на його встановлення на рівні упокоєних. Але є ще чимало моментів! І можливі затримки! Цей механізм перший у своєму роді…- Ванесса просто таки уже кричала на Ештона. Не страшно. Ейнар уже давно прокинулась та пішла по своїм справам.

    – Що за рівень упокоєних? – Ештон впевнений, що Ванесса вже йому розповіла, але тепер Ештон і справді слухає.

    Ванесса скипіла:

    – Одне і те ж! Ештон! Тобі потрібна відпустка! Скільки мені ще раз повторювати? – чиста злість і роздратування. От же Ештон дістав усіх.

    – Пробач. – примирливо усміхнувся він. Встав, підійшов та обійняв її. Він давно вже так не робив, завантажений власним болем…

    – Та нічого… – десь в плече пробубніла його маленька сестричка і зітхнула, намагаючись обійняти його своїми маленькими ручками. І куди поділася вся її злість? – Цей рівень знаходиться віддалено від міст. Там проводять дегідратацію тіл, повертаючи рідним рештки. – О, як поховання ларів? Ні, воно і зрозуміло… Чому Ештон одразу не здогадався? Очевидно, процес той же, обряд інший. Шазарійці, певно , не проводять особливих проводів…

    – А які в Шазарійців проводи?- все ж не зле уточнити. Правитель він чи хто? Як так не знати як ховають мертвих у країні, де він другий правитель…

    – Проводи? – Спробувала Ванесса вибратися з його загребущих рук. Та хто її так просто відпустить? Ванесса явно не встигала за Ештоном, в якого розмова скакала з одного на інше, а думки пурхали, як горобчики.

    – Ну, так. Похорони. – спробував Ештон уточнити.

    Ванесса не одразу збагнула про що мова. Але коли Ештон навів паралель з ларами, Ванесса зрозуміла. Загалом, Ештон був майже правий. В Шазарії не існує похорон в звичному розумінні. Але є святкова вечеря. Де рідні збираються разом та згадують якомога більше хороших моментів, пов’язаних з цією людиною, створюють архів її життя (своєрідний літопис з біографією, заслугами, творчими чи професійними досягненнями, фотографіями, записом біохвиль та іншою інформацією). Загалом, як виявилось, це світле свято. Шазарійці не плачуть за упокоєними. Вони радіють тому, що з’явилося місце для нового шазарійця. І свято особливо світле для родини, тому що якщо в сім’ї упокоєного стоїть хтось в чергзі на народження дитини, то має найвищий пріоритет. Тобто дуже імовірно отримає цей дозвіл від Системи. Та й зважаючи на тривалість життя, шазарійці рідко помирають насильницькою чи трагічною смертю. Найчастіше вони йдуть, бо їхній час настав. Ну, якщо ти не розвідник, звісно. Якщо ж упокоєний пішов з життя раніше часу, тобто мав незавершені справи і рідні про це знали, вони зобов’язані завершити ці справи замість упокоєного. І на цій святковій вечері ці обов’язки теж розприділяються. Це могло бути що завгодно. Від недописаної книги, до дитини про яку слід було подбати.

    Ештон відмінив першу зустріч і просидів з Ванессою цілий ранок. Вона йому розповіла незлічену кількість подробиць, пов’язаних з похоронами по-шазарійськи. І це було не менш важливим, аніж чергова аудієнція.

    ***

    Коли капсула відкрилася, Ештон був уже повністю готовий, й, навіть, з певним нетерпінням вилазив. Він хотів побачити рівень упокоєних. Він сподівався, що це місце не виглядає, наче завод або що. Інакше доведеться завантажити Архітектора по вуха. Переробити цілий рівень (ціле місто, по суті) завдання не з легких…

    Так і знав! Так і знав! Бісовий завод! Величиною з невелике місто!!!

    – Шона! –відшукав він свою дорогоцінну крижинку по замаскованих глушником біохвилях. – Негайно Архітектора сюди прижени!

    – Навіщо, дозвольте поцікавитися? – Удавано спокійно, безмірно високо мірно тихо і виважено промовила вона.

    – Потрібно змінити тут все! Всі фасади і все тут перебудувати! – махав руками Ештон злісно, того ж Архітектора зараз нагадуючи. Він, і справді розізлився. Він уже тиждень вивчає це питання. І прийшов до висновку, ще це місце, на відшибі цивілізації (зрозуміло, так? Алубі та енергія смертних несумісна – воля Повелительки – рівень упокоєних максимально далеко від алубі та в такій глуші, аби Повелителька сюди за всі свої тисячоліття випадково не потрапила – значить не треба дбати ні за що окрім функціонування цієї системи – значить місце не просто не престижне, а ледь чи не покарання для тих, кого Система «забракувала» – а значить тут убого). Він півтори години в капсулі промаринувався, поки вона його довезла сюди! Мав час обдумати! Не можна так! Якщо людина не може жити згідно Системи, і являється «трутнями» Шазарії, найнижчою ланкою в ієрархії, це не значить, що вона у цьому винна! Люди різні. Й те що людина чогось не може, ще не значить що вона погана і недостойна. Інколи це значить лише те, що вона народилася не в тій системі. Взяти ту ж Ейнар! І не можна їх так притискати!!! Все вирішено. Це місце буде не гіршим, аніж вся Шазарія! Де Архітектор?

    – Звичайно, Серце. Чого не зробиш аби догодити Вашій Світлості. – Максимально холодно мовила Шона. Та за що вона на нього злиться? Ештон перемкнув на неї всю свою увагу.

    Біохвилі заховала за глушителем так ретельно, що годі прочитати… Напартачив. Лишилось дізнатися де саме.

    Ештон підійшов й уважно вгледівся в Шону:

    – Шона. Ти ж знаєш, що я твердолобий мужик, так? Безтолковий Повелитель та розхлябаний вожак? – Примирливо й само іронічно мовив він. Має спрацювати… Вона ж жінка.

    – Звичайно знаю. – з уваги Ештона не висковзнула легка тепла тінь, наче блакить ранкового неба, в її холодному погляді, сповненого зимовим спокоєм.

    – І що мені інколи, наче дитині потрібно все розжовувати? – продовжив Ештон випрошувати в Шони прощення.

    – Мушу зауважити, що Ви помиляєтесь. Значно частіше, аніж «інколи». – Шона вже все зрозуміла, але підтримала Ештонову гру. Не так уже й сильно вона сердиться. Ну, принаймі, вона готова його пробачити. Що б він не накоїв зараз…

    – То, може, поясниш мені де я на цей раз завинив? – ех, розучився він ці ігри вести під боком у ларів. І сам став уже прямолінійним, як вони. Чи, може, він уже один з них?

    – О, розповідь надто довга. Можу скласти для Вас письмовий звіт. А зараз нам слід зосередитись на проекті. Тут багато науковців, що чекають на Вас. – урочисто вказала вона на цілу купу науковців, що метушилися навколо ліхтаря по-некропольськи, такого собі «блока живлення», й інших частин механізму, замаскованих під систему освітлення Зовнішнього Світу.

    – Почекають. – безкомпромісно заявив Ештон. – Йди сюди. – розкрив він для Шони обійми.

    – Не при свідках! – обурилась Шона. Вже фонтануючи біохвилями, що нещадно пробивалися крізь глушитель.

    – Начхати. – не втрачав Ештон темпу. – Ти мій князь і начхати на все і на всіх. – вперто не опускав Ештон рук, чекаючи на свого дорогоцінного князя.

    – Я не Ваш князь! Спершу договір потім вже вважатимете мене своєю княгинею! – смикнула Шона підборіддям догори, склавши руки і даючи зрозуміти – обійм не буде.

    – Уже мій. – тихо, але впевнено заявив Ештон. Так, як вміє. Проти погляду якого не попреш. – А на договір ми почекаємо. Ти сама знаєш.

    – Он як. – Підняла Шона демонстративно брову, опустивши підборіддя до рівня звичайних смертних, і в цьому жесті було куди більше люті, холодності і справжньої аристократичної недосяжності, аніж в тих іграх та бравадах, що зазвичай Шона провертала з ним. Її спокійний тихий тон пройшовся по шкірі Ештона мурашками. Тільки жінка так може. Чоловікам не дано. І Кірові теж потрібно чекати? – Провокаційно врівноважено запитала Шона.

    У Ештона котелок почав варити:

    – Ми ж чекаємо двадцяти – двадцяти одного року, аби тіло було готовим. – Почав Ештон розуміти де собака зарита.

    – Для чого? – питання було підозріло недоречним…

    – Ну… Для того, аби йому було зручно у тілі з плином часу… Щоб він комфортно почувався… – знайома ж волинка…

    – А Ви його тіло бачили? – тепер її піднята брова була явно провокаційною, погляд наповнений іронією, а біохвилі, з якими глушитель заледве справлявся, наповнені кепкуванням, тільки Ештон не збагнув над ким саме.

    – Ем… – щось Ештону не знайшлося що сказати. Шоні явно видніше, в якому стані тіло Кіра…

    – Ештон, його тіло зріле. – відкинула вона будь – які ігри і стала дійсно серйозною. Ештон опустив руки, готовий вислухати. – Питання не лише в тілі. Зрозумій, цей впертий дурень такий же нещадний до себе… Як не знаю. Таких я ще не зустрічала. Він зараз поїде у відрядження, не буде поруч ані мене, ані тебе, тільки твердолобий Рікон, і я боюся того, в якому стані він приїде! Він не готовий впоратися з цим! – тоді Шона опустила рвучко руки, стиснуті в малесенькі кулачки. Ох, і люта. Тільки от… Ця її лють так не схожа на її звичайну холодну злість, ця її злість неймовірно тепла, прекрасна. Ештон замилувався нею ненароком. І викарбував її такою. Він напише ще одну картину. Таку Шону: її теплу внутрішню хуртелицю, посеред якої розцвіли прозорі прекрасні зимові квіти. – Ештон! Ти слухаєш?

    Ештон негайно закивав. Шона продовжила:

    – Або укладай з ним договір і тоді відправляй, або не відправляй зовсім! – нахмурила Шона брови.

    Ештон їй усміхнувся. Його серце радісно тріпотіло. І за Шону, котра немислимо виросла за той час, поки він відвернувся не на довго, і за малих, а у них явно все дуже добре…

    – Я знаю про стан Кіра. – спокійно сказав Ештон, зробивши над собою зусилля, аби зараз не змішувати турботу про Кіра і тиху батьківську радість за їхні успіхи. – І я знаю, що йому необхідний і договір, і новий амулет, і якір. – виходило говорити досить спокійно і впевнено. – я також знаю, що він робить подекуди навіть більше, аніж його просять.

    Ештон задумливо поглянув на небо, але його тут не було. Лише необроблене склепіння печери. Ештон нахмурився на це, але відвернувся до його Шони.

    – Ходімо прогуляємось. – ця раптова, але така правильна думка обурила Шону.

    І вона уже відкрила рот, аби розкритикувати Ештона. Мовляв, чекають на них… І все таке. Але Ештон безкомпромісно підняв вказівний палець вверх. Це спрацювало безвідмовно. Чомусь Шона збагнула всю глибину цього жесту: жест, що не терпить ані заперечень, ані незадоволення, та не наповнений злістю чи хоч якимось негативом, лише авторитетом наставника, та його ж теплом. Шона так і не сказала нічого, тільки мочки перевела погляд з пальця в наповнений погляд Ештона. Він галантно простягнув їй руку в поклоні, ніби на танець запрошує, але цей жест був серйозним. Не заради сміху чи легкості. Шона безпомилково розрізнила в погляді Ештона безкомпромісне запрошення і вклала свою ручку у його лапище. І чомусь в цьому її жесті було стільки довіри, і видно було, що… й Шорна погодилась – науковці почекають.

    Вони гуляли мовчки. Посеред заводу з переробки мертвих тіл… Сірого, недоміста, що було обмеженим необтесаними стінами печери. Нічого величного. Нічого визначного. Нічого від Шазарії. Купа сірих неприглядних будівель…

    – В Шазарії хороші звичаї пов’язані з вшануванням пам’яті упокоєних. – спокійно мовив Ештон. – Ти уже дізналася про це? – перевів Ештон оцінюючий погляд на Шону.

    Вона уважно зазирнула йому в очі. І не було в ній зараз нічого від Макнармерів. Ніякого звичного театру:

    – Так. Я вивчила це питання. – кивнула вона.

    – Це досить вписується в культуру Шазарії – надавати велике значення спогадам, діянням завершеним і ні, й надавати маленьке значення тілам. Як гадаєш? – знову спокійно поглянув він на свого князя.

    – Так. – кивнула вона. – Все доречно… – заспокоїлась якось. І, здається, зовсім не проти поговорити з Ештоном.

    – Але чи по –шазарійськи те, що Система відправляє частину шазарійців сюди? – продовжив він.

    – Ну, хтось же мусить працювати й тут… – стенула вона швидкоплинно плечима.

    – Так, але чи це по-шазарійськи? Шазарія – це країна істинного рівноправ’я та свободи. То чи нормально це, що існує ця ланка, без перебільшення, тих, хто позбавлений привілегій Шазарії, при тому являючись її громадянами? – продовжував Ештон тиху дискусію.

    – Чому позбавлені? Шазарія відкрита для них… – замислилась Шона.

    – Так, але тут є бібліотека або свій власний інформаційний центр? Театр? Сади чи парки? Поглянь на це місто – це ж завод. – озинувся Ештон, втративши з Шоною зоровий контакт лише на мить.

    – Так… Але ж в Науковому Центрі те ж саме.

    – Ну… – усміхнувся Ештон. – від Нукового Центру до Гарему п’ятнадцять хвилин у капсулі. А звідси, до найближчого міста дорога займає одну годину п’ятнадцять хвилин. Тобі було б не шкода витрачати дві години аби відвідати якесь місце? Кожного дня точно не поїздиш… І логічно, що працівники рівня упокоєних, живуть тут же. Ти б хотіла жити тут? – Ештон хотів почути що йому скаже Шона.

    – Зрозуміло. – і з її усмішкою, Ештон побачив своїм уявним зором відблиски теплого зимового сонця на снігу.

    Ештон усміхнувся.

    – Доки ти будеш в медитації, я роздобуду тобі Архітектора. – додала вона.

    Ештон знову усміхнувся.

    – Знаєш чому так трапилось? – запитав він.

    – Так, я розумію. Через Повелительку. Вона не звертала уваги на це місце, і шазарійці по-своєму протактували її волю… – Шона відповіла настільки чітко, наскільки сам Ештон би не відповів.

    – Так. Все так. Не завжди Повелитель може осягнути все. Вірніше, навіть, здебільшого не може. – роздумував Ештон

    – Це ти про Кіра зараз? – безпомилково визначила Шона. І Ештон поглянув на неї знову милуючись, та не приховуючи посмішки.

    – Взагалі то про тебе. – Ештон хитро їй підморгнув і продовжив гнути свою лямку: – є речі, яких просто не помічаєш, яким би обдарованим, уважним, люблячим ти не був.

    – Не розумію, твої натяки надто туманні. Скажи вже прямо… – незадоволено вигнула губи Шона.

    Ештон їй усміхнувся і пояснив:

    – Чоловіки інколи просто нездатні збагнути жінок. Але це працює й в інший бік. Інколи жінка повинна просто повірити у чоловіка, довіритись, яким би абсурдом він не займався з її точки зору. Не завжди слід розуміти, інколи потрібно просто вірити. – стиснув трішки сильніше Ештон руку Шони.

    – Думаєш, його слід відпустити? Але ж… Йому й зараз нелегко… Уяви що з ним буде там… – стисла вона губи і поглянула на Ештона стурбовано, й не ховаючи від нього жаль.

    – Буде. Але якщо він не поїде зараз, втратить шанс самоутвердитися. Він мусить робити дещо сам, без підтримки. Він дуже сильний чоловік. Але таким сильним чоловікам як він, потрібне само підтвердження цього, розумієш? Вони самі мусять у це вірити. І підтверджувати вчинками. Не для того аби щось довести оточуючим, а для того, аби довести це собі. І разом з тим, якщо я відправлю його уже з договором, то він буде наче на повідку. Він до кінця життя житиме з тим, що йому не повірили. Не відпустили. – Ештон поглянув на Шону і помітив як уважно і глибоко вона слухає його. І… це таке приємне відчуття. Він продовжив з особливим теплом всередині: – Кір наробив дурниць за життя. І тепер мусить довести собі, що він здатен на дещо більше. Кір, будучи надзвичайно свободолюбивою людиною, свідомо приймає роль мого Князя. І йому важливо відчути цілковиту свободу востаннє перед цим. Не лише усвідомити, переконатися, а й відчути – що це дійсно його вибір.

    Ештон зупинився, обернувся до Шони всім корпусом, все ще тримаючи її за руку на рівні своїх грудей.

    – Шона. Я вірю, що він впорається і повернеться до нас. А ти? – зазирав він в її очі.

    – Вірю. – просто, ніжно зронила вона. І в її погляді, що так раптово наповнився слізьми, і дійсно була ця безмежна віра і довіра до своєї пари.

    ***

    Медитація пройшла успішно. Все працює. Ештон вирішив медитувати тут – енергії смертних тут, як він думав, буде достатньо аби завершити форму ДаркСайд. Архітектор був в захваті від другого «проекту тисячоліття» у його житті.

     

    0 Коментарів